Комплексне завдання 6

СИТУАЦІЙНА ВПРАВА “ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ МАЛИХ РІЧОК ВІННИЦЬКОЇ ТА КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ ”

Постановка проблеми. Зростаючий антропогенний вплив на навколишнє середовище і специфіка природокористування зумовлені швидким розвитком промисловості, тривалим веденням інтенсивного сільськогосподарського виробництва і висуває ряд проблем, пов’язаних із визначенням характеру й масштабів дії різноманітних забруднювальних речовин на малі річки та їхні екосистеми.

Малі річки формують “водний потенціал” місцевого стоку. Це динамічні природні системи, гідрологічний, гідробіологічний і гідрохімічний режими яких значною мірою визначаються їхніми водозборами, що потребують особливої уваги, диференційного підходу та охорони.

Останніми роками інтерес до малих річок значно зріс. Це пояснюється їх важливими природоутворювальною, санітарно-гігієнічною, рекреаційно-оздоровчою й екологічною функціями, які становлять основу гідрографічної мережі та виступають енергоносієм для господарської діяльності. Вода малих річок використовується для зрошення полів, риборозведення, водопостачання, водопою тварин, вирощування свійської птиці, технічних й енергетичних потреб, особливо сільського населення. Тому вони першими забруднюються, засмічуються, замулюються, виснажуються і деградують, Це призводить до негативних змін сольового складу (органолептичних показників), трофосапробіологічних (еколого-санітарних), токсичних й радіаційних параметрів.

Малі річки є вразливим ланцюгом усієї річкової системи, тому їх потрібно розглядати в єдності з іншими структурно-функціональними компонентами природних ландшафтів: луками, орними угіддями, лісовими екосистемами, болотами.

Тому для збереження малих річок доцільно створити на ділянках річкових долин, які збереглися, заповідники (заказники) як резервати біологічного й ландшафтного різноманіття та рослинного й тваринного генофонду. Для цього необхідно створити водоохоронні зони (ВОЗ) і повністю виключити із господарської діяльності заплави рік.

Водоохоронною зоною вважається територія вздовж русла річки від її витоку до гирла з властивими для даної місцевості природними рослинним і тваринним комплексами. Згідно положень Водного кодексу України водоохоронна зона є природоохоронною територією, в якій регламентується господарська діяльність.

Результати дослідження у Вінницькій області. Здійснення принципу пріоритетного використання земельних ресурсів для ведення сільськогосподарського виробництва без їх достатнього екологічного обґрунтування зумовили розвиток ряду негативних процесів. За останні 30 років площа еродованих земель у Вінницькій області збільшилася на 35-49%, водною ерозією пошкоджено 851, 1 тис.га, що становить 37, 2% загальної площі сільськогосподарських угідь. Розораність території області - 65%, сільськогосподарських угідь - 86, у тому числі розораність схилів більше 80%. Еродовано понад 40 тис.га кормових угідь, понад 20 тис.га зруйновано ярами, зсувами, глинищами. Утворення ярів іноді глибиною 30 - 40 м і протяжністю понад 10 - 15 км, які формують яружно-балкові системи, вилучає з ужитку величезні площі земель (37, 6% території області еродована, а на півдні - 50%), що перевищують площу самих ярів у 2 - 3 рази. Велика розораність області сприяє і підтопленню її території. Так, з 1866, 1 тис.га сільгоспугідь підтоплено 26 тис.га, з них ріллі - 22, 8 тис.га. Ерозія ґрунтів сприяє і замуленню ставків. У басейні р. Південний Буг вона становить 68%. Ситуація ускладнюється активним відведенням берегів і заплав річок під дачне будівництво, садівництво й городництво.

Садово-дачне будівництво у басейнах малих річок призводить до порушення природного ландшафту й знищення співіснування рослин і тварин, яке склалося тут історично; перерозподілу і зміщення ґрунтів; привнесення у річкові долини ґрунту, багатого на гумус, мінеральних і органічних добрив та пестицидів; посилення і перерозподіл антропічного навантаження на пойму. Адже тут трапляються колонії сірих журавлів, сотні лелек (річки Рів, Соб), а в заростях очерету, рогозу й комишу - болотні луні, колонії чайок, куликів, диких качок, на мілководдях росте латаття біле, глечики жовті, водяний горіх плаваючий.

У водозабезпеченні малих річок, їхній охороні, формуванні оптимальних ландшафтів і налагодженні механізмів саморегуляції, активну участь беруть лісові насадження. Окремі ліси навіть зараховують до спеціальної категорії – “ліси водоохоронні” - які ростуть по берегах річок на водозбірних площах, регулюють водний стік, захищають річки від замулення й підмивання берегів (74 км берегоукріплень в області сьогодні вкрай необхідно виконати). Ліс має високу стійкість і значний меліоративний (водо- та вітрорегулювальний, водоохоронний, протиерозійний) ефект, виконує роль біохімічного бар'єру, попереджуючи надходження ксенобіотиків з поверхневим стоком. Лісові насадження, які пропускають забруднений поверхневий стік, затримують 60 - 90 завислих і до 80% водорозчинних форм добрив й пестицидів, поліпшуючи фізико-хімічні, органолептичні і санітарно-гігієнічні показники якості води. Загальна лісистість водозборів малих річок має становити до 30%, а вона у Вінницькій області лише на рівні 11, 5, тоді як розораність - до 69% і більше. Продукти ерозії, потрапляючи у водні об'єкти, замулюють їх і забруднюють органічними сполуками, мінеральними добривами, зокрема азотом і фосфором. Надмірне внесення азотних добрив при незбалансованому надходженні фосфору, калію призводить до нітратного забруднення, викликає нагромадження нітратів, нітритів N-нітрозамінів у сільськогосподарських культурах, а також є джерелом забруднення ґрунтових і поверхневих вод та водойм. Нітрати, які попадають у питну воду є небезпечними токсикантами, вони спричиняють серйозні захворювання у дітей, включаючи ураження мозку, є причиною виникнення акселерації.

Негативно впливає на якість води в малих річках Поділля випасання худоби і зимове стійлове утримання її у тваринницьких фермах. Великі маси гною, що вивозять на поля чи городи, забруднюють не тільки поверхневі, а й ґрунтові води. Технологія безпідстилкового утримання тварин передбачає змивання місць їхнього утримання. Великі маси змитої води, забрудненої висококонцентрованими органічними речовинами подаються на поля зрошення, що є джерелом поповнення водою низької якості річкових, водосховищних та ставкових екосистем. Відходи тваринницьких ферм небезпечні ще й тим, що у них містяться яйця гельмінтів (глистів) і патогенні мікроорганізми - збудники хвороб.

У басейнах малих річок склалась ганебна традиція розміщувати поля фільтрації цукрових (у 2002 р. їх працювало 28 з наявних 41), спиртово-горілчаних та плодоовочеконсервних заводів. У малі річки скидають забруднені теплообмінні води, ще спричиняє загибель гідробіонтів. На берегах і басейнах річок створюють також стихійні звалища. Під час дощів або танення снігу з цих сміттєзвалищ стікають потоки брудних токсичних вод, які, потрапляючи до річкових систем, інфільтруються в ґрунтові води, змінюючи навіть клас води.

Через неефективне господарювання йде процес пересихання і відмирання верхніх ланок річкових систем. Вже характерним стало пересихання влітку малих водостоків і навіть ставків на них, а русла деяких річок навіть важко знайти серед безперервних ланцюгів замулених і зарослих водойм, де заплавний тип місцевості тут змінився на заплавно-ставковий. Помітно зменшується в річкових системах об'єм води, знизилася біопродуктивність.

Екологічно гострою проблемою в області є поліпшення якості води в малих річках, що пов’язано з проведенням водних меліорацій без урахування екологічних норм. Це призвело до поглиблення русел річок і рівчаків, унаслідок чого знизився рівень ґрунтових вод і зникла частина боліт.

Істотною небезпекою для малих рік є бурхливе будівництво дач, туристичних баз, таборів, кемпінгів, будинків відпочинку та інших рекреаційних закладів. Унаслідок цього виникають стихійні смітники, звалища, помийні ями, викорчовуються чагарники, нівелюється рельєф.

Результати дослідження у Київській області. Серйозною екологічною проблемою є розміщення у безпосередній близькості від малих річок автомобільних і машинно-тракторних парків, для утримання яких потрібні гаражі, майстерні, заправки, майданчики для миття, що скидають використану воду разом з дизпаливом, бензином, мастилами й синтетично-поверхневими речовинами у річки й рівчаки без будь-якого очищення. Це призводить до погіршення якості води, вона набуває неприємного запаху й присмаку.

Останнім часом унаслідок замулення, евтрофікації й руйнування дамб на 35% зменшилась кількість невеликих ставків на малих річках. Мінералізація схилового і руслового стоку західних районів області збільшилася в 2, 1 -3, 7 рази. Загальна мінералізація річкових і дренажних вод меліорованих басейнів підвищилась на 32 - 38%.

Складною екологічною проблемою малих річок області є неочищені та недостатньо очищені стічні води, які, потрапляючи з підприємств промисловості і різних видів будівництва (селітебного, дорожнього, промислового), вносять у надмірній кількості біогенні і органічні речовини токсичної дії, зокрема важкі метали, що згодом акумулюються в донних відкладах і стають джерелом повторного забруднення водних мас. Кількість скинутих забруднених вод збільшилась з 63, 10 млн.м³у 2000 р. до 67, 86 млн.м³у 2001 р.

Через постійну зміну власників ставків чи гідровузлів неможливо створити систему господарювання водними ресурсами, здатну запобігти подальшому забрудненню й виснаженню водних джерел. Майже ніде у водоохоронних зонах малих річок Київської області не дотримуються належного режиму господарювання. Землі цих зон розорюються до урізу води, а лісосмуги вирубаються. Сьогодні в області замулені і потребують розчищення понад 1 тис.км русел малих річок. Вартість цієї роботи дуже висока: за 1 км — 130 - 180 тис.грн., роботи централізовано не фінансуються, а ведуться епізодично.

Водно-земельні ресурси басейну річок Київської області зазнають негативного впливу господарсько-виробничої діяльності сільських господарств на прилеглих до річки водозбірних територіях. Натурні спостереження свідчать, що внаслідок великої розорюваності земель (до 72%), малої залісеності (5, 25%), внесення органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів, винесення біогенних елементів з площинних і точкових джерел забруднення, скидання шкідливих речовин порушуються ПТК річкової долини, погіршуються її екологічний стан, а також якість води.

Для контролю якості води та стану екосистем було проведено біологічне тестування біоценозів макробезхребетних, результати якого свідчать про збідненість водної фауни видами та виражене домінування видів, які пристосувалися до забруднення органікою. Так, наприклад, встановлено значне органічне забруднення у верхів'ї поблизу сіл Кривець та Любча. Ближче до гирла вода стала значно чистішою завдяки самоочисній здатності водотоку та організмам, що його населяють.

Вода річок Київщини, за даними гідрохімічних досліджень, характеризується високою мінералізацією. Про погіршення екологічного стану річок свідчить те, що концентрації нітритів та нітратів постійно зростають.

Завдання. Здійсніть порівняльний аналіз проблеми водокористування двох регіонів. Запропонуйте шляхи розв’язання зазначеної проблематики для кожної області.