ДАЙДЖЕСТ. 1. Самойлов В.Ю. “Моніторинг як засіб встановлення екологічних пріоритетів і порівняльної оцінки ризиків” (“Екологічний вісник”

“СПІВСТАВТЕ ДУМКИ АВТОРІВ”

1. Самойлов В.Ю. “Моніторинг як засіб встановлення екологічних пріоритетів і порівняльної оцінки ризиків” (“Екологічний вісник”, №3 травень-червень 2007р.)

Зміни стану навколишнього середовища відбуваються під впливом біосферних процесів, пов’язаних з діяльністю людини. Визначення частки антропогенних змін є складним завданням.

Відповідно до усталеного означення екологічний моніторинг - інформаційна система спостережень, оцінки й прогнозу змін стану навколишнього середовища, створена для виділення антропогенної складової цих змін на тлі природних процесів.

Термін “моніторинг” уперше з’явився в рекомендаціях спеціальної комісії СКОПІ (науковий комітет з проблем навколишнього середовища) при ЮНЕСКО у 1971 році.

У 1972 році було розглянуто перші пропозиції щодо створення Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (Стокгольмська конференція ООН з навколишнього середовища).

У 1975 році її організували під егідою ООН, але ефективно діяти вона почала лише останнім часом. Ця система складається з 5 взаємозалежних підсистем: вивчення кліматичних змін, перенесення забруднюючих речовин на далекі відстані, гігієнічні аспекти середовища, дослідження Світового океану й ресурсів суходолу.

Створено 22 мережі діючих станцій системи глобального моніторингу, а також міжнародної й національної систем моніторингу.

Одна з головних ідей моніторингу - вихід на принципово новий рівень компетентності під час прийняття рішень локального, регіонального й глобального масштабів.

Система екологічного моніторингу призначена для накопичення, систематизації й аналізу інформації про:

•стан навколишнього середовища;

•причини спостережених і ймовірних змін стану (тобто про джерела і фактори впливу);

•допустимість змін і навантажень на середовище в цілому;

•існуючі резерви біосфери.

Система моніторингу реалізується на кількох рівнях, яким відповідають спеціально розроблені програми:

•імпактний (вивчення сильних впливів у локальному масштабі);

•регіональний (прояв проблем міграції та трансформації забруднюючих речовин, спільного впливу різних факторів, характерних для економіки регіону);

•фоновий (на базі біосферних заповідників, де заборонена господарська діяльність).

Варто взяти до уваги, що сама система моніторингу не включає діяльність з управління якістю середовища, а є джерелом інформації, необхідної для прийняття екологічно важливих рішень.

Проблеми управління якістю середовища існують і в Україні. Тому, коли виникає необхідність режимних спостережень навколишнього середовища, кожний суб'єкт господарської діяльності створює індивідуальну локальну систему моніторингу.

При створенні локальної системи моніторингу цей суб'єкт акцентує варіації спостережень за принципом “найбільший негативний вплив” (надра - ґрунт - вода - повітря - рослини - тварини -людина, варіант будь-який).

Під локальним слід розуміти такий моніторинг, який забезпечує постійну оцінку екологічних умов, стану й функціональної цінності екосистем на об'єктному рівні. Такий моніторинг створює умови для визначення термінових коригувальних дій у тих випадках, коли цільових показників екологічних умов не досягнуто.

У цю систему моніторингу, на наш погляд, мають входити такі основні процедури:

•виділення (визначення) об’єкта спостереження;

•обстеження виділеного об’єкта спостереження;

•складання інформаційної моделі для об’єкта спостереження;

•планування (корегування) вимірів;

•оцінка стану об'єкта спостереження та ідентифікація його інформаційної моделі;

•прогнозування зміни стану об'єкта спостереження;

•складання інформації в зручній для користувача формі;

•доведення інформації до споживача;

•використання інформації для визначення еколого-економічних пріоритетів.

Тільки за умови виконання останнього пункту процедури моніторингу можна вважати систему замкнутою (завершеною).

Основні цілі моніторингу полягають у використанні своєчасної й достовірної інформації для управління природоохоронною діяльністю, що дає змогу:

•оцінити показники стану й функціональної цілісності екосистем;

•виявити причини зміни цих показників і оцінити наслідки таких змін, а також визначити коригувальні заходи;

•створити передумови для визначення заходів з виправлення виникаючих негативних ситуацій до того, як буде заподіяно шкоду.

Моніторинг має бути орієнтований на ряд показників трьох загальних видів: дотримання, діагностики та раннього запобігання.

Основні завдання моніторингу:

•спостереження за джерелами антропогенного впливу;

•спостереження за факторами антропогенного впливу;

•спостереження за станом природної екосистеми й процесами, що відбуваються в ній під впливом факторів антропогенного впливу;

•оцінка фактичного стану природного середовища;

•прогноз зміни стану природного середовища під впливом факторів антропогенного впливу та оцінка прогнозованого стану природного середовища.

Використання інформації локального моніторингу дає можливість створити бази даних “типових” впливів (викидів, скидань, накопичень, забруднень тощо) на державному рівні й оцінити потенційну небезпеку конкретних виробництв і промислових підприємств.

Разом з тим моніторинг дає змогу використати дані епідеміологічних досліджень, які є ретроспективними за своєю природою і визначають зв’язок між захворюваністю і впливом у минулому, для далекоглядної, прогнозної оцінки зниження впливу на екосистеми.

Прийняття гнучких підходів до планування, які враховують різні цілі, дає можливість вносити корективи залежно від потреб, що швидко змінюються на локальному рівні.

Досягненню цієї мети можуть сприяти націлені на комплексне розв’язання проблем локальні підходи на рівні локальної екосистеми або, наприклад, окремого водного об’єкта.

Для оцінки наслідків рішень, в тому числі в економічній, соціальній і екологічній сферах, аналіз інформації моніторингу має також містити оцінку витрат, вигод і ризиків.

Закордонний досвід свідчить про високу економічну ефективність оцінки витрат, ви гід і ризиків на основі даних моніторингу окремих суб’єктів господарської діяльності.

Агентство США з охорони навколишнього середовища здійснило вибірковий аналіз висновків про вплив на навколишнє середовище. У половині досліджених випадків відзначається зниження загальної вартості проектів за рахунок здійснення конструктивних природоохоронних заходів.

За даними Міжнародного банку реконструкції та розвитку, можливе підвищення вартості проектів, пов’язане з проведенням оцінки впливу на середовище, та подальший облік у робочих проектах екологічних обмежень окупається в середньому за 5—7 років. За оцінками західних фахівців, включення екологічних факторів і даних моніторингу в процес прийняття рішень ще на стадії проектування виявляється в 3-4 рази дешевшим, ніж в подальшому додаткове встановлення очисного устаткування.

Якщо розглядати ризик як “математичне очікування функції втрат при пошуку оцінок параметрів математичної моделі або її структури”, то його величина залежить, принаймні, від п’яти особливо важливих складових:

•обсягу шкідливої речовини, що надійшов;

•виду реципієнта;

•періоду експозиції;

•пори року;

•ступеня екологічної небезпеки цього хімічного або фізичного елемента.

Побудувати інтегральний показник наслідків забруднення, який точно відображає рівень економічних втрат, можливо, ніколи не вдасться, та й немає такої необхідності. Слід створити прийнятну для користувачів методику оцінки заподіяних їм збитків.

Специфіка аварійного забруднення полягає й у тому, що наслідок його і так званий постійний антропогенний тиск на природу непорівнянні. У той же час безперервне надходження шкідливих речовин у навколишнє середовище в обсягах, що значно перевищують тимчасово допустимі, можна кваліфікувати за його негативними результатами як аварійне забруднення.

Головним у методології оцінки екологічної небезпеки підприємств і виробництв має стати страховий екологічний аудит на основі даних моніторингу. Він має відповісти лише на два, але дуже важливі питання:

- якою є ймовірність екологічної аварії на конкретному об'єкті, що входить до системи екологічного страхування?

- якою є величина збитків, що можуть бути заподіяні екологічною аварією на конкретному об’єкті?

До проблеми страхового екологічного аудиту в тій його формі, що зараз склалася, є кілька методологічних підходів.

Так, небезпека промислового виробництва:

- ідентифікується за переліком шкідливих хімічних речовин, які використовують у цьому виробництві в критичних кількостях;

- визначається за кратним перевищенням граничних норм впливу на навколишнє середовище;

- виявляється виходячи з розрахункових величин ризику забруднення й заподіюваного ним гіпотетичного збитку.

В екологічному страхуванні на основі даних моніторингу збитками слід вважати втрати, зумовлені надходженням у навколишнє середовище від одного джерела певної кількості (в аварійному обсязі) шкідливої речовини й утворенням у конкретних реципієнтів негативних ефектів.

У страхуванні відповідальності за аварійне забруднення відбувається персоніфікація того, хто заподіює шкоду, і реципієнта.

Тому потрібно, щоб фінансове покриття страхових сум забезпечувалося не тільки з різних джерел, а й одержана страхова премія використовувалася страховиком за різними цільовими напрямами.

Отже, екологічне страхування, здійснене як страхування відповідальності за аварійне забруднення НПС на основі даних моніторингу, спрямоване на забезпечення екологічної безпеки та компенсації збитків третіх осіб, а майнове страхування – лише на компенсацію втрат страхувальника.

2. Костишин С.С. “Чотири важливі принципи ефективного біомоніторингу” (“Екологічний вісник”, №3 травень-червень 2007 р.)

Особливе місце в системі моніторингу займає біомоніторинг. Хронологічно він має передувати фізичному та хімічному. Адже саме цей його вид дає можливість з’ясувати стан біоти у точках, де здійснюється багаторічний контроль. Завданням інших видів моніторингу є виявлення чинників, які зумовлюють зміни живих організмів на територіях, де показники біомоніторингу виявились критичними. Отже, біомоніторинг призначений істотно зменшити кількість точок, де необхідно провести ґрунтовні аналізи хімічних та фізичних чинників.

Проте, сам біомоніторинг повинен відповідати певним критерієм для того, щоб він був ефективним.

По-перше, біомоніторинг має охоплювати значні території зі найменшої кількості витрат, тобто бути економічно ефективним. Тому, якщо є можливість вибору, перевагу слід надати біоіндикації порівняно з біотестуванням, оскільки останнє потребує постійного утримання матричної культури організмів у лабораторії. Сьогодні актуальним є розробка таких нових технологій, які б дозволили використовувати організми, що є доступними для масштабних досліджень. При цьому важливо не лише вдало вибрати об’єкт, а й ознаки, які будуть підлягати реєстрації при біоіндикації території за допомогою цього виду. Зокрема, ми одержали патент на оцінку техногенно трансформованих територій. Був розроблений показник загальної життєздатності когорт, який, із однієї сторони, є досить простим для розрахунку, а з іншої – інтегрує інформацію, яку раніше одержували, оцінюючи велику кількість показників.

По-друге, біомоніторинг має бути зорієнтований на дослідження таких показників живих організмів, які реально відображають вплив антропогенних, а не природних факторів. Часто в екологічних роботах, які стосуються біомоніторингу урбоекосистем, беруться до уваги показники, які формуються швидше під впливом природних, а не антропогенних факторів (наприклад, на розміри листкових пластинок деревних порід може впливати генетична неоднорідність рослин, їхній вік, вміст гумусу у ґрунтах тощо). Натомість до числа показників, які мають беззаперечне антропогенне походження, належить індекс асиметрії білатеральних організмів. Зокрема, ми у своїх дослідженнях використовуємо індекси асиметрії листків деревних порід та конюшини повзучої, а також дискретних ознак жаби ставкової. У цьому підході аналізується флуктуюча асиметрія, яка характеризує дрібні ненаправлені порушення гомеостазу у відповідь на появу полютантів у довкіллі.

По-третє, біомоніторинг повинен бути прив’язаний до певних фізико-географічних одиниць, які збігаються з межами екосистем нижчого рангу. Помилкою більшості біомоніторингових досліджень міських систем є порівняння показників, одержаних на техногенно трансформованих територіях та на території ботанічного саду (умовний контроль). Останній характеризується наносним ґрунтом. У рослинних угрупованнях ботанічного саду переважають адвентивні види. Крім цього, ботанічний сад може перебувати в іншому фізико-географічному районі міста. Тому вибір ботанічного саду як контрольної території є некоректним. Натомість кожна урбоекосистема займає певні фізико-географічні райони. Завданням фізико-географів є виявлення цих природних районів у межах міста та занесення їх на карту, у той час як екологи мають провести дослідження з урахуванням цих районів. Отже, порівнювати стан біоіндикаторів можна лише в межах одного фізико-географічного району, який характеризується однаковим комплексом абіотичних чинників. Контролем повинна бути найменше антропогенно трансформована територія відповідного району. Це дасть можливість відмежувати вплив природних чинників на види-біоіндикатори і підвищити об’єктивність біомоніторингу.

По-четверте, біомоніторинг не можна обмежувати лише оцінкою стану довкілля на даний момент, слід прогнозувати зміни, які можна очікувати через певний час. Таких методів сьогодні дуже мало. На нашу думку, перспективними у цьому плані є штучні екосистеми – мікрокосми. Пріоритет у використанні мікрокосмів належить американським вченим. У наших дослідженнях значну увагу було приділено методологічним і методичним аспектам створення і застосування лісових мікрокосмів, а також мікрокосмів імплементованих в урбоекосистему. Ми розробили оригінальну методику оцінки чутливості деревних рослин до чинників глобальної екологічної кризи в мікрокосмах. Методика охоплює три важливі аспекти: добір тест-ознак, бальну оцінку їх зміни та визначення на основі останнього індексу чутливості видів. У процесі цих досліджень було виявлено 15 тест-ознак, які проявляються у деревних рослин під час імітації чинників глобальної екологічної кризи в мікрокосмах. Запропоновано оцінювати рівень прояву тест-ознак за 5-бальною шкалою залежно від відсотка рослин, у яких вони проявились. На основі бальної оцінки запропоновано визначення індексу чутливості деревних порід до складових глобальної екологічної кризи:

С_ч = 100* , де

С_ч – індекс чутливості;

c - бали по кожній тест-ознаці;

Q – максимально можлива кількість балів.

Цю методику апробовано на 5 деревних породах, які є едифікаторами лісових екосистем Чернівецької області.

Завдання:

1. Порівняйте екологічний та біологічний моніторинг. Чи є щось спільне у них? Чим вони відрізняються один від одного?

2. Які ідеї, на Вашу думку, є найбільш реалістичними та практично доцільними? Чи пропонують автори якісь інноваційні рішення? Чи є недоліки у висунутих авторами пропозиціях? З ким із авторів Ви погоджуєтесь і чому?