Тестові завдання до теми 3

1. Адміністративно-територіальний устрій – це:

а) класифікація території, на підставі якої встановлюється її різноманіття і приводиться народне господарство в певну систему;

б) розподіл території держави на певні частини з метою раціональної організації управління народним господарством і соціально-культурним будівництвом на місцях;

в) більша частина території України, що має чіткі певні межі та систему органів місцевої влади і управління, які перебувають в обласному центрі;

г) поділ території на райони з цільовими установками для вирішення локальних (місцевих) економічних і соціальних проблем регіону.

2. Адміністративна область – це:

а) більша частина території України, що має чіткі певні межі та систему органів місцевої влади і управління, які перебувають в обласному центрі;

б) територія, що самостійно не може вирішити свої соціально-економічні проблеми і тому вимагає підтримки держави;

в) частина території держави, у межах якої встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності;

г) регіон, що має тра­диційно низький рівень життя у порівнянні з основною масою регіонів.

3. Класифікація території, на підставі якої встановлюється її різноманіття і приводиться народне господарство в певну систему, – це:

а) територіальний устрій;

б) соціально-економічне районування;

в) проблемне економічне районування;

г) районування.

4. Науково обґрунтований розподіл країни на економічні райони, які склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного розподілу праці, – це:

а) політико-географічне районування;

б) природничо-господарське районування;

в) економічне районування;

г) адміністративно-територіальний поділ країни.

5. Економічний район – це:

а) територіальна частина народного господарства країни, якій органічно притаманні географічна цілісність та економічна спільність;

б) комплекс галузей по виробництву товарів і наданню послуг;

в) це система виробничих відносин, форм і методів організації виробництва;

г) територія, що самостійно не може вирішити свої соціально-економічні проблеми.

6. Основною метою економічного районування є:

а) забезпечення екологічної безпеки, високого економічного рівня розвитку, високої продуктивності праці;

б) поєднання територіального та галузевого управління об’єктами, підвищення рівня життя населення, покращення соціально-побутових умов;

в) удосконалення стратегії соціально-економічного розвитку, поліпшення адміністративно-територіального поділу держави, поліпшення розміщення продуктивних сил території, її господарської спеціалізації, структури господарства;

г) вироблення зразків і норм діяльності, поведінки, спілкування та взаємодії із природним, культурним і соціальним оточенням.

7. Основним завданням економічного районування є:

а) поділ території на райони з цільовими установками для вирішення місцевих економічних і соціальних проблем регіону;

б) забезпечення раціонального використання природних ресурсів;

в) формування раціональної системи розселення, розширення товарів народного споживання;

г) підтримка районів екологічного лиха, використання переваг територіального поділу праці.

8. Напрямки реалізації районування зводяться до вирішення:

а) законодавчих, соціокультурних та екологічних проблем;

б) демографічних, політичних, індустріальних проблем;

в) економічних, політико-правових, міждержавних проблем;

г) економічних, соціальних та екологічних проблем.

9. До економічних районів України за класифікацією М.Д. Пістуна відносяться:

а) Столичний, Центральний, Північно-Східний, Донецький, Придніпровський, Причорноморський, Подільський, Прикарпатський, Північно-Західний;

б) Луцький, Центральний, Північно-Східний, Донецький, Придніпровський, Причорноморський, Подільський, Маріупольський;

в) Північно-Східний, Донецький, Придніпровський, Причорноморський, Подільський, Прикарпатський, Північно-Східний, Український;

г) Харківський, Полтавський, Столичний, Центральний, Причорноморський, Подільський, Прикарпатський, Північно-Західний.

10. До економічних районів України за класифікацією Шаблія О.І. відносяться:

а) Центрально-Західний, Північно-Східний, Центрально-Південний, Донбаський, Західно-Карпатський;

б) Центральний, Західний, Північно-Східний, Східний, Центрально-Східний, Південний;

в) Північно-Східний, Донецький, Придніпровський, Причорноморський, Центрально-Західний, Північно-Східний, Північно-Кримський;

г) Центральний, Західний, Південний, Північний, Східний.

11. Заставний Ф.Д. виділив такі макрорайони:

а) Поліський, Карпатський, Донецько-Придніпровський;

б) Центральний, Західний, Південний, Подільський;

в) Центрально-Західний, Північно-Східний, Центрально-Південний;

г) Східний, Західний, Південний.

12. До макрорегіонів України за В.О. Поповкіним відносяться:

а) Донбас та Нижнє Придніпров’я, Слобідська Україна, Центральноукраїнський, Причорноморський, Західноукраїнський;

б) Центральний, Західний, Південний, Подільський;

в) Центрально-Західний, Північно-Східний, Центрально-Південний;

г) Східний, Західний, Південний, Кримський.

13. Проблемний регіон – це:

а) територія з особливим геополітичним і геоекономічним положенням;

б) територіальна частина народного господарства країни, якій органічно притаманні географічна цілісність та економічна спільність;

в) територія, що самостійно не може вирішити свої соціально-економічні проблеми і вимагає підтримки держави;

г) це більша частина території України, що має чіткі певні межі та систему органів місцевої влади.

14. Вільні економічні зони – це:

а) це більша частина території України, що має чіткі певні межі та систему органів місцевої влади;

б) частина території держави, у межах якої встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності;

в) поділ території на райони з цільовими установками;

г) систему життєзабезпечення, що впливає на соціально-відтворювальний процес, забезпечує умови життєдіяльності.

15. Сфери, які включає народногосподарський комплекс країни:

а) виробнича та невиробнича;

б) соціальна та екологічна;

в) господарська та рекреаційна;

г) державна і локальна.

16. Сукупність підприємств, пов’язаних виконанням постійної функції в системі суспільного відтворення, – це:

а) народне господарство;

б) вільні економічні зони;

в) галузь;

г) регіональні утворення.

17. Промисловість, будівництво, сільське господарство і лісове господарство, транспорт і зв’язок, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, заготівля і збут – це:

а) галузі виробничої сфери;

б) галузі невиробничої сфери;

в) функціонально-галузева структура народного господарства;

г) народне господарство.

18. Структура невиробничої сфери включає:

а) галузі, які надають матеріальні і нематеріальні послуги населенню;

б) галузі, які обслуговують суспільство в цілому;

в) варіант а), б);

г) заготівлю і збут.

19. Господарська спеціалізація регіону – це:

а) переважний розвиток в регіоні певних галузей виробництва, які найбільш ефективно використовують місцеві природні і економічні ресурси;

б) сукупність якісно однорідних господарських одиниць;

в) певний вид господарської діяльності;

г) виробнича сфера народного господарства певного регіону.

20. Виробництва, які відіграють провідну роль в економіці регіону – це:

а) супутні галузі;

б) додаткові галузі;

в) обслуговуючі галузі;

г) галузі спеціалізації (головні галузі).

21. Галузі, призначені для досягнення технологічної завершеності та повноти основних циклів виробництва і послуг, – це:

а) супутні галузі;

б) головні галузі;

в) галузі спеціалізації;

г) міське господарство.

22. Галузі, які не пов’язані технологічно з головними галузями і вирішують місцеві соціально-економічні завдання, – це:

а) додаткові галузі;

б) головні галузі;

в) галузі спеціалізації;

г) проміжні галузі.

23. Галузі, які поставляють господарству регіону воду, електроенергію, будівельні матеріали, забезпечують потреби в ремонті, транспортно-комунікаційних засобах тощо, – це:

а) супутні галузі;

б) додаткові галузі;

в) обслуговуючі галузі;

г) галузі спеціалізації.

24. Випуск продукції або надання послуг, які споживаються переважно всередині міста, – це:

а) супутні галузі;

б) головні галузі;

в) галузі спеціалізації;

г) міське господарство.

25. Галузі спеціалізації в промисловості поділяються на:

а) видобувну та обробну;

б) перспективні та безперспективні;

в) міське та сільське господарство;

г) головні та другорядні.

26. Група взаємопов’язаних компаній та відповідних інституцій, розташованих неподалік одна від одної, які спеціалізуються у конкретній галузі, пов’язаних між собою спільними і доповнюючими чинниками, – це:

а) галузь;

б) кластер;

в) вільні економічні зони;

г) міське господарство.