Види екологічної сертифікації

За своїм характером будь-яка сертифікація може бути обов’язковою або добровільною (рис. 12.2).

Рис. 12.2. Види екологічної сертифікації

Обов’язкова сертифікація є формою державного контролю за безпекою продукції в ДСЕУ і повинна проводитись у законодавче регульованій сфері.

Добровільна сертифікація проводиться в законодавчо нерегульованій сфері. Вона може здійснюватися як у державній, так і в недержавній системах сертифікації.

Сертифікацію в недержавній сфері, на відміну від державної, може проводити як вітчизняний орган із сертифікації, так і представництво закордонного органу із сертифікації.

В Європейському союзі переважає добровільна сертифікація. Для України, з огляду її загального екологічного стану, існує потреба в посиленому державному управлінні в галузі екологічної безпеки і контролю за додержанням екологічних вимог. Саме цей чинник наголошує на першочерговому значенні для нашої держави обов’язкової екологічної сертифікації.

Вибір “обов'язковості” чи “добровільності” в процесі підтвердження відповідності встановленим вимогам має здійснюватися з обов'язковим врахуванням ступеня екологічного ризику для кожного об'єкта, який підлягає сертифікації.

Обов’язковій державній екологічній сертифікації підлягають наступні об’єкти:

ð екологічно небезпечні продукція, технології, виробництва;

ð системи екологічного управління на виробництвах, пов'язаних із випуском екологічно небезпечної продукції;

ð відходи виробництва і споживання, при цьому екологічно небезпечними вважаються і ті, що є об'єктом транскордонного перевезення;

ð діяльність у сфері поводження з відходами;

ð очисні споруди;

ð технології та обладнання для підготовки питної води;

ð види тварин і рослин, що підпадають під дію Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, які перебувають під загрозою винищення.