Чигирин

Сліди проживання людей на території Чигирина сягають у глибоку давнину. Тут відкривають залишки поселень епохи бронзи і черняхівської культури. Археологічні знахідки свідчать, що тут містилося чимале давньоруське поселення ХІ-ХІІІ ст. Очевидно, що територія Чигиринщини була південним прикордонним районом Київської Русі. На південний захід від Чигирина, понад Тясмином можна побачити залишки земляних валів, споруджених для охорони краю від степових орд.

У другій половині XIV ст. територія Чигиринщини потрапляє до складу Литовського князівства, а з 1569 року — під владу Польщі. У ході численних спустошливих нападів татар і турків вона перетворюється на безлюдне урочище Дикого поля. Нове заселення цих земель пов'язане з розвитком феодалізму. Селянська біднота Волині, Поділля, Полісся і Галичини тікала від від польських загнобленнь у середню Наддніпрянщину.

Герб Чигирина 1592 року

Чигирин відомий з першої половини XVI ст. як укріплений козацький зимівник, що мав невелику фортецю, у другій половині XVI ст. — центр Чигиринського староства. Король польський і великий князь литовський у 1532 році фортецю віддав у володіння черкаському старості О.Дошкевичу. У 1589 році польський король Сигізмунд III своїм універсалом закріпив землі Чигирина за черкаським старостою О.Вишневецьким. Мешканці міста жили переважно з рільництва. Багатші мали корів, овець, коней. Розвивалися різні промисли — рибальство, боброве господарство, ставили млини, корчми, займались бортництвом, тощо.

Щоб привабити ремісників і торгівців у свої володіння, магнати часто свої поселення оголошували містами, чим добивалися для них права на самоврядування, дозволяли організацію цехів. У 1592 році Чигирин отримав магдебурзьке право і відтоді постійно зростав. Щорічно тут проводилися ярмарки та щотижневі торги.

З 1627 року біля Чигирина існував Троїцький монастир (спершу чоловічий; з 1735 р. — жіночий) (ліквідований у роки радянської влади).

З 1638 по 1647 роки чигиринським старостою був Богдан Хмельницький.

З 1648 по 1660 роки Чигирин був резиденцією Б.Хмельницького і столицею гетьманської держави. Тут Б.Хмельницький приймав посольства Туреччини, Швеції, Польщі, Італії, Австрії та інших країн.

Чигирин. Деталь гравюри. 1678 р.

Місто виросло. Воно поділялось на дві частини: мале місто на горі, де знаходилися чигиринський замок і основні укріплення, і велике місто, розташоване попід горою. Обидва вони були обнесені муром. Замок на горі у довжину мав близько 200 метрів і в ширину — 150. Загальна довжина мурів сягала 750 метрів, а міських укріплень — близько трьох кілометрів. Чигирин став одним з найбільших ремісницьких центрів України. Тут кувалися мечі, шаблі, списи, виготовлялися рушниці, порох та інше військове спорядження.

Смерть Б.Хмельницького 1657-го року була початком занепаду Чигирина. Схема фортеці на Замковій горі.

Двічі турки ходили походами на Чигирин. Перший раз влітку 1677 року. 120-ти тисяча турецько-татарська армія під командуванням Ібрагім-паші підступила до Чигирина і обложила його. Маючи величезну кількісну перевагу, вона сподівалася заволодіти містом за два-три дні. Але й три тижні щонайжорстокіших боїв не принесли ворогові бажаних наслідків. Після приходу козацької підмоги, турки втекли в степ.

Друга спроба була влітку 1678 року. 200-тисячна армія під командуванням Кара-Мустафи за місяць облоги здобула фортецю, яку обороняло військо лише з 12-ти тисяч чоловік. Місто було зруйноване, але пізніш було відбите військами гетьмана І.Самойловича та російського воєводи Г.Ромодановського.

В 1768 році Чигиринщина стає осередком селянського повстання Коліїївщини. В Чигирині та його околицях діяв Семен Неживий. Його гайдамаки били шляхту та орендарів, «не вчиняючи притому ніякого грабунку». Загін швидко розростався. Побоюючись антифеодального руху Росія послала на допомогу Польщі війська для придушення повстання.

План міста Чигирин Київської губернії, затверджено 21 квітня 1826 року, Санкт-Петербург

Автор опису Чигирина ХІХ ст. пише, що він зовсім не схожий на місто. «Це справжнє село, яке відрізняється від інших сіл розташуванням присутствених мість у кам'яному будинку, а також кількома церквами. Все місто складається з вузьких, обведених лісою, вулиць, між якими стоять маленькі хатки під солом'яною покрівлею». Наявність повітового центру у Чигирині, організація щорічних ярмарків сприяли розвитку міста. Населення його зростало. Якщо у 1825 році тут налічувалося 2736 жителів, то в 1856 вже було 5921.

Т. Г. Шевченко. «Чигирин із Суботівського шляху»

У 1843 і 1845 рр. в Чигирині побував Тарас Шевченко. Він зробив тут кілька малюнків на місцеві теми. Широко відомий його офорт «Дари в Чигирині», присвячений козацькій раді 1649 року, твори «Чигирин з Суботівського шляху», «Чигиринський дівочий монастир». Також він посвятив Чигирину багато рядків своєї поезії, зокрема «Розриту могилу», «Чигирине, Чигирине», «Холодний Яр», «За що ми любимо Богдана». Багато уваги приділену місту і в знаменитій поемі «Гайдамаки».

Чигирине, Чигирине,

Все на світі гине,

І святая твоя слава,

Як пилина, лине…

«Чигирине, Чигирине»

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали

Козацької слави убогих руїн.

«Гайдамаки»

Перед реформою 1861 року селянство Чигиринщини поділялось на поміщицьких і казенних. Його розшарування виявлялось тут особливо яскраво. З обстежених 4303 дворів (4618 госодарств) повіту 71.2 % були безкінними.

Герб Чигирина 1852 року

Серед чигиринців була дуже популярна морська служба. Наприкінці ХІХ ст. тут проживало близько 2 тисяч чоловік, які в різні роки були моряками (понад 100 чоловік шкіперами). З Чигирина родом Ф. С. Предтеча, автор слів до популярної російської пісні «Раскинулось море широко» (написав 1906 року на пароплаві «Одеса» у Червоному морі). Фраза з пісні «напрасно старушка ждёт сына домой» стала крилатим висловом.

В одній з доповідей повітової земської управи говорилося, що Чигирин переживає сумну фазу. Нерви нового економічного життя — залізниці, його не зачепили і місто біднішало, аж поки не дійшло до становища «закинутої закутини».

Тут була одна лікарня на 30 ліжок, 8 лікарів, 2 акушерки, а також 2 аптеки та аптечний магазин. У 1881 році відкрито 2 початкові школи.

В 1900 році в Чигирині було 10098 мешканців (4790 чоловіків і 5308 жінок), в тому числі 62, 7% православних, 35, 2% євреїв, 0, 1% католиків. Листівка з видом Чигирина. Початок ХХ ст.

В 1910 році місто мало 5 шкіл, де 17 учителів навчало 558 учнів.^[8] На освіту в місті витрачалося 4960 крб., тоді як на утримання поліції — 7136 крб. Тут працювала одна бібліотека, дві друкарні і фотосалон, діяли чотири церкви, три молитовні будинки, десятки трактирів та шинків.

Напередодні першої світової війни в Чигирині не було жодного великого господарства. На 1912 рік в місті працювало 6 чинбарень, 3 парові млини, 3 канатні підприємства, завод мінеральних вод, цегельня, олійниця та кар'єр.

На початку березня місто було окуповане кайзерівськими військами. Почалася нова боротьба за визволення. Після вбивства німецького коменданта було заарештовано близько 500 чоловік, багатьох з яких страчено. В липні 1918 року партизани оточили і знищили в чигиринських казармах загони «варти». Німецьке командування змушене було відмовитися від розміщення в Чигирині повітової комендатури, перенісши її до села Нова Осота.

В травні 1919 року у місто війшли війська отамана Григор'єва, а в серпні генерала Денікіна.

Культура і відпочинок

У Чигирині нині діють такі об'єкти культури та місця відпочинку: районний Будинок культури, клубна установа (село Чернече), дві бібліотеки, готель, кінотеатр, три пам'ятники, обеліск Слави, три парки культури. Діє Національний історико-культурний заповідник «Чигирин», створений 7 березня 1989 року Постановою Ради Міністрів УРСР №77 " Про оголошення комплексу пам'яток історії, культури та природи м.Чигирина, с.Суботова та урочища Холодний Яр у Черкаській області Державним історико-культурним заповідником". Указом Президента України 23 вересня 1995 року йому надано статус національного.

Палац Хмельницького, ратуша і Спаська церква (обидві з другої четверті XVII ст.) не збереглися; лише на Замковій (Богдановій) горі залишилися рештки фортифікацій.

Замкова гора

Над містом височіє гора Замкова. В 1967 році на її вершині встановлено пам`ятник Богдану Хмельницькому. Тепер ця гора називається Богдановою. Неподалік Чигиринської гори ще з XV століття проходив торгівельний шлях з Києва до Криму. Цим шляхом кримські татари найчастіше пробиралися на Україну. Саме тут місцевість дозволяла затримувати їх. Річка Тясмин охоплує гору, що прикриває місто з півдня, великим півколом. Схили гори дуже стрімкі з півночі і з заходу. Тільки вузька смуга схилу єднає гору з містом. Таке розташування робило її неприступною фортецею.

Музеї

Резиденція Богдана Хмельницького

Чигиринський музей археології Середнього Подніпров'я;

Музей Богдана Хмельницького;

Резиденція Богдана Хмельницького

Національний історико-культурний заповідник " Чигирин"

В місті діє дві релігійні громади:

Українська православна церква Київського патріархату;

Православний храм Свято-Казанської Божої Матері