Варіант №10

1. Прибуток може бути спрямований на:

а) поповнення оборотних коштів;

б) відновлення основних засобів;

в) фінансування операційних та фінансових витрат;

г) покриття збитків. (в Инете только его высветило, хот мне кажется другие тоже подходят)

2. Основні критерії відбору підприємств для надання їм державної фінансової підтримки при проведенні санації наступні:

д) потенційна прибутковість;

е) збереження досліджень і розробок, які мають пріоритетне значення
для країни;

ж) заміна імпортної продукції вітчизняною;

з) державна форма власності;

и) наближеність керівництва до структур державної влади та
управління;

к) таке підприємство є містоутворюючим.)

3. Розкрийте сутність системи раннього попередження та реагування.

Система раннього попередження та реагування(СРПР) - це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. СРПР доцільно впроваджувати на підприємствах з метою швидкої ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин, що її зумовлюють, та розробки антикризових заходів. СРПР розглядають як один з важливих інструментів системи контролінгу.

Завдання системи раннього попередження:

- своєчасне виявлення кризи на підприємстві;

-виявлення можливостей розвитку або додаткових шансів для підприємства;

- виявлення загрози банкрутства.

Розрізняють дві підсистеми СРПР:

- систему, зорієнтовану на внутрішні параметри діяльності підприємства (спрямована на ідентифікацію ризиків та можливостей розвитку, які криються на підприємстві, задля цього будується система управління ризиками, яка включає їх ідентифікацію, оцінку та нейтралізацію).

- систему, зорієнтовану на зовнішнє середовище (прогнозування загроз з боку держави, контрагентів, конкурентів тощо (прикладом застосування цієї підсистеми СРПР є проведення установами банків аналізу підприємств з метою оцінки їх кредитоспроможності.)

6 етапів створення системи раннього попередження:

І етап - створення системи - визначення сфер спостереження, полягає у визначенні об’єктів діагностики. Розрізняють внутрішню (фінансова, збутова, виробнича, організаційна) та зовнішню (аналіз ситуації на ринку, макроекономічної ситуації в країні тощо) діагностику.

ІІ етап - визначення індикаторів раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу (ними можуть бути показники: обсяг реалізованої продукції, витрати на 1 грн.ТП, обсяг реалізованої продукції в точці беззбитковості, коефіцієнти автономії, заборгованості, ліквідності тощо);

ІІІ етап - розрахунок цільових показників та інтервалів їх змін в розрізі кожного індикатора (зона безпеки, рівень фінансових показників ліквідності, автономії в порівнянні з нормативними значеннями, тощо);

IV етап - формування конкретних аналітичних завдань для аналітичних центрів (прогнозування банкрутства підприємства, SOFT-аналіз, бенчмаркінг тощо).

V етап – ключовий: служби контролінгу узагальнюють отримані аналітичні висновки та готують пропозиції щодо розвитку сильних та мінімізації слабких сторін;

VI етап – технічний: формування інформаційних каналів між системою та її користувачами — керівниками всіх рівнів. антимонопольного законодавства.

4. Розкрийте особливості санації та банкрутства особливо небезпечних підприємств.

Особливо небезпечними підприємствами визнаються підприємства вугільної, гірничодобувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших галузей, визначених Кабінетом Міністрів України, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.

Докази, що підтверджують належність боржника до особливо небезпечних підприємств, господарському суду надає боржник.

Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, господарський суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами договору поруки за зобов'язаннями боржника. У разі невиконання зобов'язання боржнико м поручителі несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями боржника перед його кредиторами.

Орган місцевого самоврядування або центральний орган виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника, мають право запропонувати господарському суду кандидатуру керуючого санацією, інвестора.

Процедура санації особливо небезпечного підприємства за клопотанням органу місцевого самоврядування може бути продовжена господарським судом на один рік. Підставою для цього є наявність плану фінансового оздоровлення особливо небезпечного підприємства, який може передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інші способи відновлення платоспроможності боржника - особливо небезпечного підприємства та має містити заходи щодо підтримання безпеки виробничої діяльності, охорони праці та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю людей, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.

За клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов'язаннями боржника, строк процедури санації особливо небезпечного підприємства може бути продовжено господарським судом до десяти років. Боржник і його поручитель у цьому разі зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років. Невиконання цих вимог є підставою для визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

У разі задоволення вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) провадження у справі про банкрутство припиняється.

З метою задоволення вимог кредиторів у процедурі санації може бути здійснено продаж майна боржника лише як цілісного майнового комплексу шляхом проведення конкурсу.

Обов'язковими умовами конкурсу є:

§ збереження умов щодо підтримання безпеки виробничої діяльності, охорони праці та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу;

§ збереження робочих місць не менш як для 70 % працівників, зайнятих на підприємстві на момент його продажу;

§ зобов'язання покупця щодо забезпечення перепідготовки чи працевлаштування зазначених працівників та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу у разі зміни профілю діяльності підприємства.

§ інші умови конкурсу можуть встановлюватися виключно за згодою комітету кредиторів.

У разі невиконання зазначених вимог конкурсу, які включаються до умов договору купівлі-продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, договір розривається.

Особливо небезпечні підприємства не підлягають продажу на аукціоні.

5. Які методи оптимізації оборотного капіталу дозволяють оздоровити баланс підприємства?

Нормування – це один із основних методів оптимізації рівня оборотних активів, що усуває їх незбалансованість. Адже незбалансованість оборотних активів може викликати:

а) у випадку їх дефіциту:

затримки в постачанні сировиною і матеріалами і, як наслідок, – збільшення тривалості виробничого циклу і зростання витрат;

зниження обсягів продаж через недостатність запасів готової продукції;

додаткові витрати на вирішення задач фінансування.

б) надлишок оборотних активів:

фізичне або моральне старіння запасів;

зростання витрат на зберігання надлишків запасів;

банкрутство боржників;

збільшення податку на майно з причини наявності великого обсягу ТМЦ і готової продукції;

зменшення реальної вартості дебіторської заборгованості і грошових коштів з причини інфляції.

Нормування – це процес обчислення тієї частини оборотних активів (запасів та витрат), яка потрібна підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та здійснення розрахунків. Нормування оборотних активів включає розробку та встановлення на кожному підприємстві спеціальних норм за окремими видами матеріальних цінностей, витрат виробництва і т.д. та розрахунок нормативу власних оборотних активів в грошовому виразі на кінець року, кварталу. Нормування оборотних активів може здійснюватись трьома методами: методом прямого рахунку, аналітичним методом та методом коефіцієнтів.

Метод прямого розрахунку дозволяє найбільш точно визначити потребу в оборотних активах, так як враховує всі організаційно-технологічні, технічні, транспортні та інші характерні особливості, досвід і стан розрахунків. Обґрунтований розрахунок здійснюється за кожним елементом оборотних активів з врахуванням завдань виробничого плану, постачання та збуту.

Аналітичний метод визначення потреби в оборотних активах базується на здійсненні розрахунків з врахуванням середніх фактичних залишків та змін обсягів виробництва. При цьому здійснюється коригування з врахуванням зайвих і непотрібних запасів, неліквідів, які, можливо, мали місце в попередньому періоді.

Коефіцієнтний метод дозволяє здійснити розрахунок потреби в оборотних активах з врахуванням тенденцій і співвідношень в змінах обсягу виробництва та окремих видів запасів і затрат. Частина з них знаходиться в прямій пропорційній залежності від змін в обсягу виробництва – сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, незавершене виробництво, готова продукція на складі, інша ж частина залежить в значно меншій мірі – малоцінні і швидкозношувані предмети, запчастини для ремонтів, витрати майбутніх періодів тощо. Співвідношення, що склалися в минулому, з використанням відповідних коефіцієнтів, екстраполюються, на майбутній період.

В практиці нормування оборотних активів допускається використання комбінованого підходу у застосуванні вказаних методів. Але при цьому слід пам’ятати про деякі умовності при застосуванні аналітичного і коефіцієнтного методів, і тому їх слід використовувати для коригування встановлених норм та нормативів в часових проміжках до чергового розрахунку із застосуванням методу прямого розрахунку.

Метод АВС – метод, згідно з яким всю номенклатуру запасів, використовуваних на

виробництві, залежно від їх цінності поділяють на 3 категорії:

− група А – запаси, які є найціннішими з погляду їх вартості, але в натуральному вираженні

використовуються в малих кількостях (у зарубіжній практиці ці види сировини (матеріалів)

займають 50% у загальній структурі витрат на виробництво продукції);

− група В – запаси із середньою вартістю і середньою кількістю їх використання у

виробничому процесі (частка цієї групи сировини перевищує 25% закупівель);

− група С містить різноманітний асортимент запасів, які одночасно є незначними з погляду

їх вартості у грошовому вираженні.

У процесі управління товарно-матеріальними запасами найбільша увага приділяється

сировині групи А, меншою мірою – групам В і С. Оскільки в структурі собівартості продукції найбільшу питому вагу становлять витрати на

сировину та матеріали, то вітчизняним підприємствам доцільно проводити АВС-аналіз цього

елемента витрат. Крім того, використовуючи метод АВС, промислові підприємства мають

можливість шукати резерви зниження собівартості у розрізі окремих центрів затрат, інвестиційних

проектів чи видів продукції.

З метою оптимізації запасів на практиці поряд із цим методом використовують метод XYZ,

який поділяє сировину (матеріали) на 3 класи залежно від рівномірності їх споживання у

виробництві.

Оптимізація оборотного капіталу – це вибір з усіх можливих варіантів прогнозованого обсягу

оборотного капіталу найкращого, який сприятиме досягненню максимального ефекту.

Оптимізація структури оборотного капіталу ґрунтується на оптимізації розміру кожного

окремого елементу, а саме: запасів, боргів дебітора та грошових коштів, що є на рахунках

підприємства і передбачає:

– аналіз і планування співвідношення власних і позичених оборотних активів;

– планування потреби в кредитах і позиках;

– аналіз і планування потреби в окремих частинах оборотного капіталу, що забезпечують

матеріальні витрати й оплату праці [4, с.431].

У теорії оборотного капіталу використовують моделі оптимізації виробничих запасів і грошових коштів підприємств.

6. Проведіть аналіз фінансового стану підприємства відносно прогнозів банкрутства, використовуючи коефіцієнт Бівера, якщо діяльність підприємств характеризується такими фінансовими показниками: 0.

Вибіркові показники діяльності підприємств, тис. грн.

Підприємство «Альфа»=0, 1277

Підприємство «Гамма»=0, 236

Підприємство «Омега»=0, 113

Альфа и Омега имеют неудовлетворительное значение, что может означать, что онина грани банкротсва, нужны санации.

В Методических рекомендациях указано, что, если значение этого показателя в течение длительного времени (1, 5 — 2 года) не превышает 0, 2, то это свидетельствует о формировании неудовлетворительной структуры баланса. Рекомендуемое значение коэффициента Бивера по международным стандартам находится в интервале 0, 17— 0, 4.