Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Корені давньоруського іконопису






Міністерство освіти і науки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ”

РЕФЕРАТ

З УКРАЇНСЬКОЇ ТА ЗАРУБІЖНОЇ КУЛЬТУРИ

НА ТЕМУ:

Іконопис Київської Русі

Виконав:

Студент

Групи П-21

Тимощук Р.А.

 

 

Острог, 2007


Зміст

Вступ

1. Корені давньоруського іконопису

2.Володимирська ікона Божої Матері

Висновки

Список використаних джерел


Мистецтво іконопису прийшло на територію Київської Русі разом із християнством. Слово ікона походить від грецького " ейкон" - зображення, образ, наслідування. Це була ретельно вироблена, канонізована система містичного зображення персонажів та подій Божественного втілення та історії Церкви. Іконами, як відомо, прикрашали храми. Далеко не кожен митець мав право писати ікони. Це мусів бути високопрофесійний майстер, який до того ж досконало опанував церковні канони християнства. Ось чому давні ікони - взірець високої техніки малярства. Вони витончені за колоритом, пропорціями та зорієнтовані на земні критерії прекрасного.

 

Корені давньоруського іконопису

 

В останні десятиліття інтерес до давньоруського живопису надзвичайно зріс. Причиною тому послужила зацікавленість західних фахівців і цінителів давньоруським іконописом. Але, на жаль, у себе на батьківщині зміст, традиції і знання давньоруського іконопису давно втрачені, тому, зіштовхуючись із творчістю давніх іконописців, розумієш, що виникли певні труднощі щодо його сприйняття. Такі труднощі відчуває не тільки школяр або студент, але й доросла людина, навіть високоосвічена. Адже у Давній Русі живопис був доступний усім. Така прогалина у знаннях корениться не просто у відсутності ерудиції окремих осіб, а в драматичній долі самого давньоруського мистецтва, у драмі російської історії.

Християнство на Русі відзначило уже своє тисячоліття, але, зауважмо, що мистецтво іконопису має такі ж давні корені. Слово «ікона» утворилося від грецького «eikon» і означає «образ», «зображення». Ікона виникла до зародження давньоруської культури й одержала широке поширення у всіх православних країнах. На Русі ж ікони з'явилися в результаті місіонерської діяльності візантійської церкви в той період, коли значення церковного мистецтва сприймалося з особливою силою. На розвиток руського церковного мистецтва найсильніше вплинуло те, що Русь прийняла християнство саме в епоху відродження, епоху розквіту духовного життя в самій Візантії. Саме у Візантії у цей період процвітало церковне мистецтво, і саме в цей період навернена Русь одержала серед інших ікон, як зразок православного мистецтва, неперевершений шедевр – ікону Богоматері, названу згодом Владимирською.

Слід сказати, що поклоніння іконам існувало на Русі не завжди. Були часи, коли в християнстві йшли запеклі суперечки, чи потрібні ікони або чи слід відкинути їх як пережиток язичницького минулого. Деякі великі діячі християнської церкви рішуче виступали проти шанування ікон, посилаючись при цьому на біблійну заповідь, що вимагала від віруючих «не робити собі кумира, що на небі вгорі».

Але у зв'язку з тим, що язичницька Русь до моменту прийняття християнства вже мала високорозвинену художню культуру, це виявилося сприятливою передумовою до освоєння візантійської спадщини і сприяло співробітництву руських і візантійських майстрів. Крім того, новонавернений народ повністю сприйняв візантійську спадщину, зрозумів її, і воістину ж її ніде так не прийняли, як на Русі.

Здавна слово «ікона» вживається у зв'язку з окремими зображеннями, написаними, як правило, на дошці. Чому на дошці, чому не у вигляді фрески або мозаїки? Тому що на Русі дерево було основним будівельним матеріалом і більшість церков були дерев'яними (кам'яні собори на Русі почали будуватися в ХІ ст. за суворо візантійськими канонами). Ікони писалися на липових або соснових дошках, вкритих алебастровою ґрунтовкою – левкасом. Своєю декоративністю, зручністю розміщення в храмі, яскравістю й міцністю фарб ікони, написані на дошках, прекрасно пасували для оздоблення руських дерев'яних церков. Недарма дуже точно було зауважено, що в Давній Русі ікона виявилася такою ж класичною формою образотворчого мистецтва, як у Єгипті – рельєф, в Елладі – скульптура, а у Візантії – мозаїка.

Живопис християнської Русі відігравав у житті суспільства досить важливу, але трохи іншу роль, ніж сучасний живопис, і цю роль визначав його характер. Одночасно з прийняттям на Русі хрещення, природно успадковувалося і візантійське уявлення про те, що завдання живопису – «втілення слова» за допомогою втілення образів християнського віровчення. Тому в основу давньоруського живопису лягло велике християнське «слово». Насамперед це Біблія (від грецьк. tbiblia» – книга) – зведення книг, що складають Священне писання, створених, відповідно до християнського віровчення, що надихав Святий Дух.

Втілити таку грандіозну літературу потрібно було якомога простіше і зрозуміліше – адже це втілення повинне було наблизити людину й освічену, й просту до істини самого цього слова, до глибини цього віровчення. Тому візантійське мистецтво вирішило це завдання, виробивши своєрідну сукупність прийомів І створивши небачену раніше художню систему, що дозволила зрозуміло і повною мірою втілити християнське слово в мальовничий образ.

Протягом довгих століть давньоруський живопис найбільш повно, яскраво й барвисто розкривав людям духовні істини християнства, втілені в образи.

 


Володимирська ікона Божої Матері

З найдавніших часів християнської доби Київської держави образ Богородиці згадується як найславніший, найшанованіший. Пречиста Діва споконвіку вважалася покровителькою українських земель, що рясніють чудесними маріїнськими джерелами, криничками. В Україні проявилися і чудотворні ікони Богородиці. Утім ікона Володимирської Божої Матері вважається найстаршою сестрою серед сімнадцяти богородичних ікон, пошанованих у церковному православному календарі. І цей безперечний духовний скарб давньоруської культури має підстави зватися Вишгородською іконою.

Дивовижна історія цієї ікони бере свій початок із Константинополя, столиці Візантійської імперії часів її розквіту. Маючи розгалужені відносини і дружні зв'язки з різними країнами та містами, імператори Візантії, прагнучи поширити свій вплив через запровадження нової, християнської, релігії, посилають до інших земель грецьких митрополитів, єпископів, архітекторів, художників, ремісників, тобто «культуртрегерів широкого профілю». Київська держава, найбажаніша союзниця, отримала від Візантії нове для себе релігійне мистецтво, доведене до високого ступеня досконалості. У Києві візантійські майстри, архітектори й художники, потрапивши в «оранжерейні» умови, створені князівським благоволінням, засновують майстерні, з допомогою місцевих учнів прикрашають мозаїчними зображеннями та фресковим розписом кілька київських храмів.

Поряд із мозаїкою та фрескою у Київській державі швидко поширюється іконопис. Перша монументальна культова споруда Київської Русі – Десятинна церква – була прикрашена фресками та іконами, привезеними з Візантії. Однак київські майстри блискавично створили власну систему художніх цінностей. На основі глибинних місцевих традицій постали осучаснені національні художні школи. У XII–XIII ст. Київ був центром іконопису Київської Русі, про це свідчить і одна з чудових ікон початку XII століття, відома під назвою «Велика Панагія». Але якщо мозаїку та фресковий розпис ми можемо побачити й зараз, наприклад у соборі святої Софії, то ікон ХІ – початку XII століття збереглося вкрай мало. Іконі Вишгородської Богородиці в цьому сенсі пощастило. Ставши головною святинею Київської держави, вона дійшла до наших часів, хоча і втратила свій первісний вигляд.

Церковна традиція відносить появу цієї ікони до І століття, вважаючи її автором апостола Луку, який був лікарем за своїм «фахом». Серед тих, хто наважився відтворити образ Божої Матері – Діви Марії, він був єдиним свідком її земної подоби. Тому всі богородичні ікони (розповсюджені у православ'ї) та скульптурні зображення Діви Марії (у католицизмі) – це відтворення образу Богородиці, вперше засвідченого Лукою. «Список» такої ікони 1136 року було привезено з Константинополя і подаровано Києву. Київський князь Юрій Долгорукий помістив її у Вишгороді, спорудивши для неї спеціальний храм. Звідти й назва ікони. Вишгород був на той час улюбленим місцем перебування київських князів, а свого часу – також вотчиною княгині Ольги. Тож тут образ перебував у безпеці. До того ж Вишгород був загальнодержавним центром паломництва після того, як у місті були поховані перші київські святі – князі Борис і Гліб, підступно вбиті Святополком Окаянним.

Але у Вишгороді ікона затрималась ненадовго. Не вщухали чвари між князями за київський престол. Містом володіли упродовж року інколи кілька князів, і кожен з них претендував на верховенство в династії Рюриковичів. 1155 року син Юрія Долгорукого, володимиро-суздальський князь Андрій, на прізвисько Боголюбський, безжально зруйнував частину Києва. По-хижацьки викравши ікону, він вивіз її до Володимира-на-Клязьмі. На жаль, відтоді ікона Вишгородської Богородиці ніколи вже не повернеться до нас, як і інші культурні цінності, які повивозили з України численні нащадки цього «богобоязкого» князя.

1237 року монголо-татарське військо на чолі з Батиєм зруйнувало Суздаль, Володимир, Рязань і викрало золотий оклад («ризу») ікони Вишгородської Богородиці, оздоблений коштовним камінням. Ще через півтора століття військо хана Тохтамиша вдруге пограбувало цю ікону, знову викрадаючи дорогоцінний оклад. Врешті наприкінці XIII століття ікону переносять в Успенський собор Московського Кремля, але після 1395 року знову повертають у Володимир, де вона зберігається майже ціле століття. Врешті 1480 року її назавжди переносять у Москву. 1930 року вона потрапляє до Державного історичного музею, а пізніше – у Третьяковську галерею, де перебуває і зараз під назвою «Богоматір Володимирська». На її вшанування 1480 року було започатковане свято ікони Володимирської Богоматері, яке відзначається 6 липня.

Ікона Вишгородської (Володимирської) Божої Матері, писана на липовій дошці, мала первісний розмір 78х55 см. За даними реставраційних робіт 1918 року, її перемальовували кілька разів. Недоторканними лишилися тільки обличчя святої Марії та маленького Ісуса, час написання яких, за оцінками фахівців, належить до кінця ХІ – початку ХІІ століття. Окрім різноманітних версій стосовно участі у реставрації ікони російських майстрів іконопису пізніших часів, існує припущення, що одним із художників, який виконував реставрацію, ікони на початку XV століття, був Андрій Рубльов, автор знаменитої «Трійці», уродженець Волині.

Містична примха долі поєднала уславлену ікону з іменем видатного майстра Михайла Врубеля, російського художника з українським серцем. Коли він на запрошення професора Андріана Прахова прибув до Києва 1884 року, головним творчим наслідком його п'ятирічного перебування у нашому місті став розпис і створення іконостаса Кирилівського собору, побудованого ще у ХІІ столітті. Всесвітньо відомим став образ Богородиці, писаний з дружини професора Емілії Прахової, в яку був закоханий художник (малюк Ісус у неї на колінах – це її дочка Ольга). Кожна фреска, кожен вівтарний образ, створені Врубелем, стали взірцем найвищої художньої майстерності. Однак символічним є той факт, що серед учнів Христа художник у подобі апостола Луки зобразив... себе. Таким чином він узяв на себе сміливість прирівняти свою скромну особу до автора першого образу Діви Марії, наслідуючи його творчий подвиг майже через дев'ятнадцять століть.

 







© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.