Ретро зачіски 60-х років

У 1960 р. з'явилися металеві бігуді для плоскої (горизонтальної) накрутки з діаметром до п'яти сантиметрів. Бігуді, що використовувалися раніше, були тонкі й створювали на волоссі дрібні завитки, легку хвилястість.У той період з’явилися геометричні прямі стрижки і високо збиті волосся. У Парижі Жак Дессанж ввів у моду начоси з волосся, які потребували ретельного догляду та регулярного відвідування перукарень. Жінки носили зачіски з довгого волосся: «вулик», «бабетта», «тюльпан» (рис. 6). Одна з таких зачісок — «бабетта» - була особливо популярною. Цю назву пов'язують з іменем героїні французького фільму «Бабетта йде на війну». Молоді жінки і дівчата у 50-60-х роках XX ст. досить часто наслідували модні зачіски кіноактрис — Бріжіт Бардо, Марини Владі, Одрі Хепберн, Елізабет Тейлор та інших, які стали символами краси того періоду. На тривалий час увійшло в моду довге біляве волосся, що вільно спадало на спину і плечі. Об'ємна маківка підкреслювалася стрічками, легкими шарфами, косинками, бантами. Цей популярний стильовий напрям має свої відмінності у країнах Європи. Так, відомі варіанти російської стрижки, австрійської (комбінація короткого волосся на потилиці знизу і каре подібної форми зверху), французької (коротка стрижка, виконана бритвою) а також стрижки гаврош (комбінація російської стрижки на потилиці й французької зверху). Усі ці стрижки мають об'єм на маківці (рис. 7).

Для створення хвиль і локонів, які б нагадували природні кучері, швейцарський перукар-модельєр Крамер використовував спеціальні бігуді для вертикального накручування. Особливість його винаходу полягала в тому, що волосся, накручене на бігуді, у процесі сушіння зберігало округлість і рівномірний натяг усього пасма. Це забезпечувалося завдяки круглій формі бігуді й спеціальному затискачу. Метод вертикального накручування волосся активізував появу нових інструментів і пристосувань. У згаданий період вершини творчості досяг перукар Гійом. Він упровадив новації в техніку стрижки, пропагуючи метод «double соuре», що запобігав градуюванню волосся. Його зачіски були популярними в усьому світі. Цей метод знай­шов певне своє продовження у творчості інших перукарів. У 50-х роках розпочав діяльність англійський перукар Відал Сессун.

Наприкінці 60-х років відродилася мода на перуки, накладки, шиньйони та складні елементи(рис.8) Перуки, накладки і шиньйони:

а — симетрична зачіска з шиньйоном;

б — асиметрична зачіска з шиньйоном;

в — накладне волосся у вигляді «хвоста»;

г — складна зачіска з косою;

д — зачіска з прямим проділом і об'ємом на маківці;

е — вечірня зачіска з довгого волосся;

У зачісках з'явилися суворість і простота. Головною вимогою до зачіски стали природність, відсутність декоративних завитків, локонів.

Пошуки нового привели до створення зачіски «гарсон». Як і в зачісці «паж», волосся стригли, підкручували всередину кінцями. Смуга градуйованого волосся то розширювалася, то звужувалася. Волосся могло бути різної довжини. Ідеальною зачіскою цього типу вважалася зачіска популярної французької співачки Мірей Матьє, але така зачіска вимагала гарного густого волосся й підходила не до кожного обличчя. Тому з'явилися з коротко підстриженою потилицею варіанти з проділами (рис.9)