Спроби консолідації Київсьської держави: правління Володимира Мономаха та Мстислава Володимировича.

1113 р. помер Святополк Ізяславич, внаслідок чого Києві розгорілось повстання. До Києва прибув Володимир Мономах, який очолював Київську державу в 1113 - 1125 рр. Намагався припинити міжусобиці між князями, для цього тричі скликав князів на з'їзди, де вони присягали на Євангелії й цілували хрест. Найменші спроби внести розбрат швидко і жорстоко придушував.

У жорстокій боротьбі зумів об'єднати три чверті території Київської держави: Київщину, Волинь, Турову-Пінську, Переяславську Смоленську, Новгородську землі та Поволжя. Лише в Галицькому князівстві правили самостійно Ростиславичі.

Володимир Мономах — автор вміщеного в Лаврентіївському літопису «Повчання» своїм дітям — видатного давньоруського літературного світського твору, в якому засуджувалися князівські міжусобиці і закликалося до об'єднання давньоруських земель. Починаючи з 1103 року здійснив п'ять великих походів проти половців. Займався будівництвом - побудували міст через Дніпро біля Винагорода, зменшив податки на міщан, щоб пожвавити торгівлю.

Після смерті Мономаха престол зайняв його син Мстислав (1125 -1132). Він продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів. В 1130 повернув під вплив Києва Полоцьк, посадивши на полоцький стіл свого сина Ізяслава. 1130 воював з литовцями. Розгромив половців і загнав їх за Волгу та Яїк. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя з західноєвропейськими королівськими дворами. Помер 14 (за іншими даними 15 квітня) 1132 року. Похований у збудованому ним

Федорівському монастирі у Києві. Після його смерті Київська держава остаточно розпалася на окремі політично незалежні князівства.

Період роздробленості Київської Русі: друга половина XII – перша половина XIII ст. З середини XII ст. у державі Київська Русь розпочалася доба удільної роздробленості та відцентрових процесів, які набули значного поширення. Одноосібна монархія перетворилася на колективний сюзеренітет роду Рюриковичів. У другій половині XII - на початку ХIII ст.

Київська Русь складалася з низки самостійних державних утворень, земель-князівств.

Ярослав Мудрий, вмираючи, поділив Київську Русь поміж своїх синів, передавши зверхню владу найстаршому з них і передбачаючи сеньйоральне (старшинне) спадкоємство київського престола. Але поділ Русі викликав тривалі княжі усобиці, що разом з нападами половців призвели до занепаду могутності Русі. Любецький з'їзд князів у 1097 році перетворив Руську державу на своєрідну федерацію князівств, ввівши, замість сеньйорату, засаду вотчинності. У межах Руської держави створилися фактично незалежні князівства: Київське, Чернігіво-Сіверське, Переяславське, Володимирське (Волинське), Галицьке, Турово-Пінське, Полоцьке, Суздальське та Новгородське.

Сильного удару по Києву завдало його руйнування та пограбування військами володимиросуздальського князя Андрія Боголюбського у 1169 році. Але не зважаючи ні на що, Київ залишився аж до нападу татар у 1240 головним політичним, економічним, церковним і культурним центром Київської Русі й далі, вважався «матір'ю руських городів». Об'єднуючими чинниками Русі були: спільна династія Рюриковичів, однакові форми політичного устрою князівства, право, релігія й церква, врешті, літературна мова, що великою мірою нівелювало й послаблювало ті відосередні сили, які випливали з різниць розмовних мов, побуту та економічних умов поодиноких частин Руської держави.