Сутність та види реструктуризації підприємства

Законом України «Про відновлення платоспроможності бор­жника або визнання його банкрутом», іншими нормативно-пра­вовими документами передбачено використання реструктури­зації як ефективного засобу відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується включати до плану санації.

Реструктуризація підприємства - здійснення організа­ційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підпри­ємства, зокрема шляхом його поділу з переходом борго­вих зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну фо­рми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню під­при­ємства, збільшенню обсягів випуску конкурентосп­ромо­жної продукції, підвищенню ефективності вироб­ництва та задоволенню вимог кредиторів.

Дослідження сутності реструктуризації деякими вченими-економістами

У сучасному розумінні реструкту­ризацію розглядають не тільки як засіб, який застосовують у період кризи, але і як інструмент, необхідний для нормального функціонування підприємства. Саме останнє значення категорії реструктуризації найпоширеніше в західній літературі. Причому вважається, що провадити її варто періодично, оскільки одноразово знайдене вирішення проблеми не може бути ключем до успіху на всі часи[42].

Питання відновлення платоспроможності підприємства, зокрема реструктуризації боржника, на сьогоднішній день розглянуто в дослідженнях багатьох науковців.

Так, В. Заболотний[43] реструктуризацію підприємств визначає як адаптацію підприємств до роботи в умовах рин­ку, які постійно змінюються. Це зумовлює корінну трансфор­мацію їх організаційно-правових форм, виробничо-техно­логічної структури, системи менеджменту та взаємодії з кон­трагентами і державою. Також реструктури­зація розглядається як комплекс заходів надзвичайного харак­теру, спрямованих на «виживання» підприємств в умовах кризи.

Деякі автори[44] визначають реструктуризацію «як безупинний процес підвищення конкурентоспроможності підприємства через вжиття менеджментом комплексу внутрішніх заходів для адаптації системи управління бізнесом до ринкових умов, що постійно змінюються».

Р. Красюк[45] пропонує таке визначення: реструктуризація – це докорінна перебудова підприємства на принципах ринкової економіки та на основі чіткого формування стратегії бізнесу, місії підприємства, ретельного аналізу маркетингової ситуації навколишнього середовища.

Л. Федулова у своїй роботі[46] зазначає, що поширеним є підхід до реструктуризації як до комплексу захо­дів, що можуть забезпечити конкурентоспроможність продукції і підвищити ефективність господарювання. Такий підхід, на її думку, більш прийнятний у країнах з розвиненою економікою, проте щодо перехідних економік, то він невиправдано спрощений. Вдаліше визначати реструктуризацію як послідовне застосування сукупності організаційно-економічних, правових, інформаційно-технічних заходів, спрямованих на усунення суперечностей між вимогами ринку і застарілою системою управління підприємством.

У цілому дані поняття авторів заслуговують на увагу, але частково втратили свою актуальність. У даних підходах головний акцент робиться на адаптацію підприємства до ринкових умов, таким чином визначення були сформовані в період переходу України до ринкової економіки.

Більш сучасним та адаптованим до сьогодення є визначення А.Штангрета та О. Копилюка[47]. Вони розуміють реструктуризацію як інстру­мент превентивного антикризового управління, який спрямований на систематичну адаптацію підприємства до змін зовнішнього та внутрішнього сере­довища з метою недопущення виникнення кризових ситуацій.

Слід зазначити, ряд науковців розглядають «реструктуризацію» як будь-які зміни на підприємстві.

Т. Александренко[48] зазначає, що реструктуризація – це не стандартизований пакет «шляхів виходу підприємства з кризи». У процесі реструктуризації «підключаються» та створюються безліч методологічних підходів під ідею змін, які формулюються лідером компанії. Це означає, що дуже багато шляхів проведення змін можна визначити поняттям «реструктуризація», і альтернативи по досягненню мети знайти досить важко. Саме слово «реструктуризація» - це своєрідний ярличок на процесі змін в компанії, який повинен чітко відображати суть майбутніх змін чи тих змін, які вже відбуваються для персоналу компанії, її партнерів, інколи і для клієнтів. Реструктуризація – це зміна структури будь-чого.

Реструктуризація, будучи лише частиною стратегії, як зазначають О.Карлик та Є. Гришпун[49], представляє лише один із інструментів досягнення довгострокових цілей підприємства. Далі повинен бути задіяний механізм використання наявних у підприємства переваг, залучені фінансові ресурси на основі підвищення інвестиційної привабливості, сформована ефективна система управління.

М. Одинцов та Л. Ежкін[50] пропонують методологічний підхід до проведення реструктуризаційних заходів, виходячи з розроблення конкурентної стратегії. Вони стверджують, «реструктуризація направлена на зростання ефективності виробництва, підвищення конкурентоспроможності підприємств та продукції, яка ними випускається, а також на покращання їх інвестиційної привабливості. Часто вона включає в себе комплекс заходів, спрямованих на вдосконалення організаційної структури і функцій управління: модернізацію технічних та технологічних аспектів виробництва; вдосконалення фінансово-економічної політики; зниження виробничо-збутових витрат; краще використання матеріальних та трудових ресурсів; створення сучасної інформаційної системи та документообігу».

Л. Бєлих та М. Федотова[51] зазначають, що реструктуризацію промислових і фінансових компаній можна визначити як процес, спрямований на створення умов для ефективного використання всіх факторів виробництва з метою підвищення фінансової стійкості та зростання конкурентоспроможності.

На думку Л. Кальніченко та О. Мендрул[52], поняття реструк­туризації можна сформулювати таким чином: реструктуризація – це перебудова підприємства, яка націлена на підви­щення його конкурентоспроможності, і здійснюється шля­хом змін у використанні ресурсів і напрямах діяльності задля досягнення цілей підприємства.

На думку С. Салженіцина[53], промислове реструктурування означає дії компанії з подолання відмінностей між характеристиками їх поточної діяльності та характеристиками, необхідними на випадок, якщо вони стають конкурентоспроможними як на внутрішньому, так і на міжнародному рівнях.

Більш комплексними та відповідно ширшими є такі визначення:

Д. Коваленко[54] зазначає, що реструктуризація являє собою складний процес, спрямований насамперед на виведення підприємства із кризової ситуації і повинна охоплювати всі сфери функціонування підприємства – від його виробничо-комерційної діяльності до організаційної культури даного підприємства. Іншими словами, реструктуризація полягає у здійсненні комплексу заходів щодо поліпшення управління, підвищення ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції, яка випускається, зростання продуктивності праці, зниження витрат виробництва, поліпшення фінансово-економічних результатів діяльності.

Л. Лігоненко[55] зазначає, що реструктуризація передбачає послідовне втілення в життя низки організаційно-економічних, правових, технічних, технологічних, інформаційних заходів, спрямованих на ліквідацію суперечностей між потребами ринку, змінами у зовнішньому оточенні та внутрішнім середовищем підприємства, діючою на підприємстві системою форм та методів управління.

Проте, на нашу думку, дані поняття, власне як і попередні, можуть визначати як реструктуризацію, так і реорганізацію.

Найбільш вдалими вважаємо наступні визначення, оскільки, говорячи про реструктуризацію, дані автори мають на увазі перш за все зміну структури підприємства.

Так, у своїй науковій роботі Л. Зуєва та Е. Архипчук[56] зазначають, що реструктуризація – це структурна перебудова з метою забезпечення ефективного розподілу і використання всіх ресурсів підприємства (матеріальних, фінансових, трудових, землі, технології), яка полягає у створенні комплексу бізнес-одиниць на основі розподілу, об’єднання, ліквідації (передання) діючих і організації нових структурних підрозділів, приєднання до підприємства інших підприємств або підрозділів, і придбання визначальної частки у статутному капіталі або акцій сторонніх організацій.

На думку В. Гончарова[57], реструктуризація підприємства - це зміна технологічної, виробничої, загальногосподарської та організаційної структур, а також балансу з метою збереження (розширення) ринків збуту, доходів та капіталу.

На погляд Н. Слов'янської та Л. Єріс[58], поняття реструктуризації можна сформулювати таким чином: реструктуризація - це перебудова підприємства, яка може бути пов’язана зі зміною форми власності (якщо це державне підприємство), організаційно-правової форми господарювання, організаційної і виробничої структури підприємства, управлінської структури, кадрів і, безумовно, з реформуванням фінансів підприємства.

В. Василенко[59] вважає доцільним таке визначення: реструктуризація – зміна структури чого-небудь за визначеними параметрами (терміну, призначення, величини, пільг, виплат і т.д.) у зв’язку з умовами, що змінились, і з метою позитивного вирішення проблем.

Реструктуризація, як вважає А. Поддєрьогін[60], це здійснення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Характер та особливості реструктуризаційних процесів знач­ною мірою залежать від виду реструктуризації.

Вітчизняні та закордонні науковці найбільш часто виділяють такі види реструктуризації:

- операційна (виробнича) реструктуризація, метою проведення якої є внесення змін в організацію проведення основної господарської діяльності, структуру виробничої програми та програми збуту, склад доходів і витрат, склад персоналу тощо;

- фінансова реструктуризація, об’єктом проведення якої виступають пасиви підприємства, умови надання, обслуговування та повернення боргів;

- майнова реструктуризація, яка передбачає зміни у складі активів підприємства та трансформацію певної їх частини у грошову форму;

- реструктуризація бізнесу, суть якої полягає в коригуванні загальної стратегії діяльності підприємства, зміні концептуальних засад управління;

- організаційна (структурна) реструктуризація, в ході якої впроваджується нова організаційна структура підприємства, змінюються основи функціонування окремих структурних підрозділів на основі різних форм реорганізації їх організаційно-фінансових умов функціонування; проводиться ротація керівників та фахівців підприємства, впровадження нових прогресивних форм і методів управління;

- правова реструктуризація, яка передбачає зміну організаційно-правової форми підприємства шляхом різноманітних видів реорганізації;

- фізична реструктуризація, проведення якої пов’язано з оновленням та модернізацією основних фондів підприємства;

- соціальна реструктуризація, проведення якої може і передбачати звільнення підприємства від об’єктів соціально-культурного призначення шляхом їх передачі місцевим органам влади або виділення в самостійні підприємства тощо.

Розрізняють такі форми реструктуризації:

1) реструктуризація виробництва;

2) реструктуризація активів;

3) фінансова реструктуризація;

4) корпоративна реструктуризація (реорганізація).

Реструктуризація виробництва передбачає внесення змін до організаційної та виробничо-господарської сфери підприємства з метою підвищення його рентабельності та конкурентоспроможності. Ідеться насамперед про такі заходи:

- зміна керівництва підприємства;

- впровадження нових, прогресивних форм та методів управління;

- диверсифікація асортименту продукції;

- поліпшення якості продукції;

- підвищення ефективності маркетингу;

- зменшення витрат на виробництво;

- скорочення чисельності зайнятих на підприємстві.

Реструктуризація активів передбачає такі заходи:

- продаж частини основних фондів;

- продаж зайвого обладнання, запасів сировини та матеріалів тощо;

- продаж окремих підрозділів підприємства;

- зворотний лізинг;

- реалізація окремих видів фінансових вкладень;

- рефінансування дебіторської заборгованості.

Фінансова реструктуризація пов’язана зі зміною структури й розмірів власного та позичкового капіталу, а також зі змінами в інвестиційній діяльності підприємства. Отже, це такі заходи:

- реструктуризація заборгованості перед кредиторами;

- одержання додаткових кредитів;

- збільшення статутного капіталу;

- заморожування інвестиційних вкладень.

Найскладнішим видом реструктуризації є корпоративна реструктуризація. Остання передбачає реорганізацію підприємства, що має на меті змінити власника статутного фонду, створення нових юридичних осіб і (або) нову організаційно-правову форму діяльності. У межах такої реструктуризації виконують:

- часткову або повну приватизацію;

- поділ великих підприємств на частини;

- виокремлення з великих підприємств тих чи інших підрозділів, зокрема об’єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів;

- приєднання до інших чи злиття з іншими, потужнішими підприємствами.

В. Заболотний пропонує такі види реструктуризації (рис. 4.1)[61].

Санаційна, або відновна, реструктуризація застосовується, ко­ли підприємство знаходиться у передкризовому або кризовому стані і має на меті вийти з нього.

Ознаками такого стану є:

- втрата ринкових позицій;

- проблеми з постачанням та залишками матеріалів, незавер­шеним виробництвом;

- великі запаси готової продукції;

- заборгованість перед банками, кредиторами та державою;

- втрата ліквідності тощо.

Основними напрямами реструктуризаційних дій у цій ситуації є:

– скорочення ресурсів (вилучення частини ресурсів при незмінній ринковій активності);

– скорочення ринків (вихід із нерентабельних ринків);

– скорочення пропозиції (відмова від нерентабельної про­дукції, сфер діяльності, організаційних одиниць);

Рисунок 4.1 – Види реструктуризації за В. Заболотним

– зменшення фізичних обсягів/розмірів (поєднання вищезга­даних варіантів).

Адаптаційна, або прогресивна, реструктуризація використо­вується за відсутності кризових явищ як таких, але виникненні негативних тенденцій з метою їх подолання та адаптації підприємства до нових ринкових умов.

Ознаками такого стану є:

– зниження загальної ефективності;

– вичерпання ринкового потенціалу;

– відсталість у порівнянні зі світовими стандартами;

– перспективи на інших ринках;

– низька ефективність управління.

У рамках цієї реструктуризації найчастіше запроваджуються:

– просторова диверсифікація – розвиток нових внутрішніх та зовнішніх ринків;

– продуктова диверсифікація – розвиток нових продуктів, як споріднених, так і відмінних.

Випереджаюча реструктуризація має місце в успішних ком­паніях, які передбачають можливість зміни умов функціонування (виникнення нових або підсилення наявних конкурентів, впро­вадження новітніх технологій, виникнення нових або втрату існу­ючих ринків) і прагнуть підсилити свої ключові компетенції та конкурентні переваги.

Характерними рисами такої реструктуризації є:

– стратегічні альянси;

– купівля-продаж бізнесів тощо.

Якщо розглядати види реструктуризації залежно від її об’єкта, то вони мають такі відмінності.

Операційна реструктуризація стосується основної господарсь­кої діяльності підприємства, результатом якої є прибуток або збит­ки. Під час її проведення всі дії щодо узгодження обсягів продажу, запасів сировини, матеріалів, готової продукції і тощо позначають­ся на зміні структури активів (по всіх складових або окремих части­нах). Основними кроками у цій діяльності є:

– скорочення чисельності працюючих, що призводить до ско­рочення витрат, отримання доходів та прибутків від зростан­ня продуктивності праці для їх подальшого інвестування у виробництво;

– стабілізація заробітної плати або її зростання повільнішими темпами, аніж продуктивності праці з метою акумуляції до­даткових прибутків;

– звільнення від об’єктів соціальної сфери та зайвих активів;

– пошук нових ринків та нових партнерів, у тому числі західних;

– впровадження нових продуктів та підвищення якості про­дукції.

Фінансова реструктуризація стосується управління пасива­ми компанії, а саме її заборгованістю, і тісно пов’язана з опе­раційною реструктуризацією. Швидка та успішна операційна реструктуризація, яка призводить до отримання додаткових грошових потоків, знижує потребу у фінансовій реструктуризації. З протилежного боку, фінансова реструктуризація може усклад­нювати операційну реструктуризацію залежно від обставин. Ця реструктуризація передбачає тісну співпрацю підприємства зі своїми кредиторами, у тому числі й банками, і потребує певної законодавчої бази.

Фінансова реструктуризація передбачає зміну структури па­сивів шляхом:

– відстрочення погашення заборгованості;

– зниження процентної ставки по заборгованості;

– визначення більш вигідної для компанії схеми погашення за­боргованості;

– заміну заборгованості або, принаймні, її частки на акції;

– анулювання частки або всієї заборгованості;

– отримання від кредиторів нових позичок, кредитів або га­рантій.

Реструктуризація власності стосується зміни розподілу влади на підприємстві й участі у власному капіталі.

Операційну, фінансову реструктуризацію власності можна здійснювати одночасно в рамках санаційної, адаптаційної або ви­переджувальної реструктуризації, проте обмеженість необхідних для цього ресурсів потребує визначення найбільш ефективних пріоритетних напрямів.

Оперативна реструктуризація здійснюється у короткостроко­вому періоді, коли підприємство не може розраховувати на зов­нішні джерела фінансової допомоги і вирішує питання підвищен­ня своєї ліквідності за рахунок внутрішніх резервів у рамках, як правило, санаційної реструктуризації. Вона полягає у визначенні головних видів діяльності й ринків компанії, виявленні слабких сторін у здійсненні основних функцій і розробленні конкретних пропозицій щодо їх усунення з мінімальними витратами й вивільненням зайвих ресурсів.

Прикладом таких дій, що приносять швидкі результати, мо­жуть бути:

– управління грошовими потоками;

– зниження витрат шляхом усунення матеріальних втрат і по­шуку дешевших альтернативних джерел матеріального поста­чання;

– формування системи збуту продукції;

– визначення перспективних ринків збуту та прибуткових видів продукції й відмова від збиткових видів діяльності;

– скорочення кількості працюючих;

– удосконалення організації виробництва (розміщення устат­кування, скорочення часу переналагодження устаткування);

– звільнення від зайвих активів та соціальної інфраструктури;

– підвищення контролю за якістю продукції.

Стратегічна реструктуризація здійснюється у довгостроково­му періоді, базується на результатах оперативної реструктуризації і передбачає залучення як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування у межах адаптаційної та випереджувальної реструк­туризації. Вона може передбачати такі дії:

– диверсифікацію виробництва;

– завоювання нових ринків збуту;

– придбання нового устаткування;

– впровадження новітніх технологій;

– сертифікацію виробництва;

– реструктуризацію організаційної структури підприємства;

– підвищення кваліфікації персоналу;

– реструктуризацію власності;

– купівлю-продаж бізнесу.

Реструктуризаційні заходи можуть здійснюватися за різних умов, спрямовуватися на різні результати за допомогою різних інструментів у різні часові інтервали і з різними ресурсами. Тому комплексна реструктуризація потрібна й економічно доцільна лише в окремих випадках. Дуже часто бажаних результатів можна досягти шляхом усунення певної ланки у виробничій структурі, наприклад, неефективної системи управління. Проте визначення таких першочергових заходів та їх глибини потребує комплексного аналізу реструктуризаційних потреб. Це дає змогу побудувати їх певну ієрархію за ступенем важливості та невідкладності на відміну від критерію потрібних витрат та легкості виконання. Інакше керівництво може зосередитися на другорядних питаннях, випуска­ючи з поля зору дійсні причини невдач підприємства, оскільки, на­приклад, відсутність продукту, який би продавався, не можна замінити перебудовами організаційної структури, а псевдоекономія коштів та пасивне очікування не вирішать проблему необхідних дій у сфері маркетингу.