Стратегічний механізм фінансової стабілізації – система заходів, спрямованих на підтримку досягнутої фінансової рівноваги підприємства у тривалому періоді.

Цей механізм базується на використанні моделі стійкого зростання підприємства, що характеризує можливий темп приросту обсягу реалізації продукції і має такий вигляд:

, (2.18)

де DОР – можливий темп приросту обсягу реалізації продукції;

ЧП – чистий прибуток підприємства;

ККП – коефіцієнт капіталізації чистого прибутку;

А – вартість активів підприємства;

КО_а – коефіцієнт оборотності активів;

ОР – обсяг реалізації продукції;

ВК – власний капітал підприємства.

Якщо розкласти дану модель на окремі складові – , то тоді можливий темп приросту обсягу реалізованої продукції, що не порушує фінансову рівновагу підприємства, складає добуток чотирьох коефіцієнтів, досягнутих при рівноважному його стані на попередньому етапі: коефіцієнта рентабельності реалізації продукції; коефіцієнта капіталізації чистого прибутку; коефіцієнта левериджу активів; коефіцієнта оборотності активів. При цьому коефіцієнт рентабельності та коефіцієнт оборотності активів відображають ефективність бізнесу у цілому, а коефіцієнт капіталізації та коефіцієнт левериджу характеризують ефективність стратегічних фінансових рішень: вибір структури капіталу та дивідендну політику. Якщо в попередньому періоді фінансова стратегія не змінювалася, тобто базові параметри даної стратегії залишаються такими ж, то розрахунковий показник темпу приросту обсягу реалізованої продукції є оптимальним. Будь-яке відхилення від цього оптимального значення буде вимагати або додаткового залучення фінансових ресурсів, що означає порушення фінансової рівноваги, або генерувати додатковий обсяг цих ресурсів, не забезпечуючи ефективного їхнього використання в операційному процесі. Якщо підприємство планує збільшити обсяг реалізації продукції в інших межах, які відрізняються від стійкого значення темпів зростання, для встановлення нового значення показника стійкого зростання необхідно або змінити фінансову стратегію підприємства, або активізувати його виробничу та (або) збутову діяльність. Якщо ж підприємство не може вийти на запланований темп приросту обсягу реалізованої продукції, то необхідно внести зміни у фінансову стратегію.

Стійкість розвитку підприємства припускає, що даному підприємству не загрожує банкрутство або така ймовірність мала. Якщо ж ймовірність банкрутства значна, то темп зростання підприємства є нестійким.

Приклад 2.1 Підприємство має таку структуру нетто-балансу, тис.грн

Чистій прибуток становить 134 тис.грн, дивідендні виплати – 45 тис.грн, виплати з прибутку на соціальні заходи – 22 тис.грн, виплати з прибутку на технічний розвиток – 67 тис.грн, обсяг продукції, що реалізується, – 4200 тис.грн. Можливі варіанти управлінських рішень щодо забезпечення різних темпів приросту обсягу реалізації продукції за допомогою моделі стійкого зростання наведені у табл. 2.1.1.

Таблиця 2.1.1 – Можливі варіанти управлінських рішень згідно з моделлю стійкого зростання

Результати розрахунків показують, що, змінюючи параметри фінансової стратегії підприємства, можна змінити оптимальний темп приросту обсягу реалізації продукції, не змінюючи при цьому досягнутої фінансової рівноваги.

Змінюючи будь-які параметри фінансової стратегії підприємства, можна вийти на темп приросту реалізації продукції в умовах кризи підприємства, який буде припустимий для конкретного підприємства та не змінить його фінансової рівноваги.