Рейтингова оцінка на базі ринкових критеріїв фінансової стійкості підприємств

Р. Сайфулін і Г. Кадиков запропонували використати для експрес-оцінки фінансового стану підприємства рейтингове число:

, (2.15)

де – коефіцієнт забезпеченості власними коштами ( > 0, 1);

– коефіцієнт поточної ліквідності ( > 2);

– інтенсивність обігу капіталу, що авансується, яка характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на одну грошову одиницю коштів, вкладених у діяльність підприємства ( > 2, 5);

– коефіцієнт менеджменту, характеризується відношенням при­бутку від реалізації до величини виручки від реалізації (, де r – облікова ставка НБУ);

– рентабельність власного капіталу – відношення балансового прибутку до власного капіталу ( > 0, 2).

Якщо рейтингове число R для підприємства має значення більше 1, то підприємство знаходиться у задовільному стані. Якщо значення R менше 1, то це характеризується як незадовільний стан. Рейтингова оцінка фінансового стану може застосовуватися з метою класифі­кації підприємств за рівнем ризику, взаємовідносин з ними банків, інвестиційних компаній, партнерів. Діагностика неспроможності на базі рейтингового числа, однак, не дозволяє оцінити причини потрапляння підприємства «в зону неплатоспроможності». Крім того, нор­мативний зміст коефіцієнтів, що використовуються для рейтингової оцінки, також не враховує галузевих особливостей підприємств.

Використання методики рейтингової оцінки дає можливість охарактеризувати фінансовий стан підприємства за допомогою одного синтезованого показника – рейтингу, який вимірюється в балах. При цьому також визначаються можливі коливання рейтингу в межах грани­чно допустимого інтервалу[19].

Основні етапи методики такі:

1. Збирання та аналітичне оброблення вихідної інформації за відповідний період.

Для оцінки фінансово-економічного стану та причин його змі­ни використовуються балансові дані за (щонайменше) три роки. У процесі збирання інформації проводиться коригування балан­су, який очищають від регулювальних статей. Отриманий масив даних перегруповується та переоцінюється для запобігання впли­ву зміни облікової політики.

2. Обґрунтування системи показників рейтингової оцінки.

У методиці сформовано чотири групи показників:

– показники платоспроможності;

– показники фінансової стійкості;

– показник ефективності підприємницької діяльності;

– показники оцінки економічного потенціалу.

Ці показники необхідно проранжувати за рівнем їхньої ва­гомості (методика рекомендує подвійне ранжирування: з позицій банку та інвестора).

3. Вибір та економічне обґрунтування критеріїв оцінки фінан­сової стійкості та встановлення обмежень їхньої зміни.

На даному етапі для кожного показника групи розраховують максимальне та мінімальне значення, а також оптимальні вели­чини граничних інтервалів. Крім того, методика передбачає як критеріальну ознаку не конкретний показник, а тенденцію зміни (тренд). Залежно від характеру та величини відхилення конкрет­ного показника від установленого значення йому надають відпо­відну оцінку в балах. Наступним етапом аналізу є визначення внутрішнього рейтингу групи.

4. Кінцева рейтингова оцінка фінансового стану підприємства як завершальний етап аналітичної діагностики.

На підставі загальної суми балів підприємство відносять до певної групи:

– вища – підприємство з абсолютно стійким фінансовим ста­ном, що підтверджується високим загальним рейтингом та част­ковими рейтингами груп показників;

– перша – підприємство зі стійким фінансовим станом, хоч є певні відхилення за окремими показниками;

– друга – підприємство на даному етапі має певні фінансові труднощі, які можна подолати завдяки внутрішньому потенціалу системи;

– третя – підприємство характеризується підвищеним ризиком, рівень якого може бути знижений завдяки реструктуризації, дивер­сифікації, реконструкції, радикальній інноваційній стратегії тощо;

– четверта – підприємство має незадовільний фінансовий стан і не має перспектив його поліпшення.