Поняття злочину та його склад.

Злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Під складом злочину мають на увазі сукуп­ність передбачених кримінальним законом об'єктив­них і суб'єктивних ознак, що кваліфікують суспіль­но небезпечне діяння як злочин. Вирізняють такі еле­менти складу злочину: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Об'єктом злочину можуть бути: суспільний лад України, його політична та економічна системи, власність, особа, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян.

Об'єктивна сторона — це зовнішній вираз зло­чину, що його складає діяння (дія чи бездіяльність), спричинені ним суспільно небезпечні шкідливі на­слідки і причинний зв'язок між діянням та його наслідками. Дія — це активна, суспільно небезпеч­на, передбачена кримінальним законом поведінка суб'єкта (наприклад, у разі хуліганства); бездіяль­ність — пасивна поведінка, яка проявилась у неви­конанні особою тих дій, що їх вона повинна була і могла, у певній ситуації, здійснити (ненадання ліка­рем допомоги хворому і т. ін.). Думки, переконання, хоч би як вони засуджувалися морально, не мо­жуть бути злочином, оскільки вони не є діянням (вчинком).

Суб'єкт злочину — це індивід, фізична особа, що досягла певного віку і є осудною. Фізичні особи по­діляються на громадян, осіб без громадянства, іно­земних громадян. Розглядають також приватну осо­бу, службову особу, спеціальний суб'єкт.

Осудність фізичної особи означає, що вона розу­міє характер своїх дій і може керувати ними.

Суб'єктивна сторона - внутрішня, психічна ді­яльність особи, яка вчинила злочин. Ознаками суб'­єктивної сторони є провина, мотив і мета злочину.

Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діян­ня і суспільно небезпечних наслідків у формі наміру чи необережності.

Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний харак­тер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільно не­безпечні та шкідливі її наслідки та бажає, або свідо­мо допускає, їх настання.

Необережність у вчиненні злочину має місце то­ді, коли особа передбачає суспільно небезпечні на­слідки свого діяння і легковажно розраховує на за­побігання їм або не передбачає можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх перед­бачити.

Мотив — це внутрішні процеси, що відображаю­ться у свідомості особи і спонукають її вчинити зло­чин. Мотив близький до провини, але не збігається з нею. Він впливає на свідомість людини, обумовлює характер її дій, формує скерованість волі, визначає зміст провини.

Мета — це уява особи про бажаний результат, до якого вона прагне, скоюючи злочин. Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив показує, чим ке­рується особа, вчиняючи злочин, то мета визначає направленість діяння злочинця, найближчий ре­зультат, себто те, до чого він прагне, чого хоче до­сягти.

Мотив і мета — обов'язкові ознаки складу зло­чину лише тоді, коли вони передбачені в конкретній статті кримінального закону.