Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Професійна орієнтація учнів




Загальна характеристика. Органічна частина диференціації шкільної освіти — орієнтація, яка передбачає:

• навчальну орієнтацію — розподіл учнів за різними напрямами загальної освіти;

• професійну орієнтацію — здобуття освіти для певної діяльності.

У провідних країнах світу орієнтація учнів — предмет спеціальних систематичних заходів.

При організації орієнтації світова школа прагне врахувати нові соціальні реалії та шукає шляхи оптимального розвитку особистості школяра.

Висловлюються наміри під час орієнтації не лише збагатити знання учнів, а й сформувати особистість, схильну до аналізу, критичного судження.

Зарубіжний досвід профорієнтації учнів. Профорієнтація пронизує навчальний процес і здійснюється на особливих заняттях.

У багатьох країнах профорієнтацією зайняті не тільки вчителі-предметники, а й радники з профорієнтації; поза навчальними закладами діє мережа профконсультацій для школярів та їхніх батьків. Велику зацікавленість у профорієнтації учнів виявляють підприємці.

У США профорієнтація надає можливість учням отримувати не лише інформацію про професії, а й допомогу при виборі майбутньої роботи. Школярі ознайомлюються з різними спеціальностями, беруть консультації у викладачів.

Істотну роль в профорієнтації відіграє психолого-педагогічна служба «Гайденс», яка діє на федеральному рівні й в окремих навчальних закладах. До цієї служби належать соціолог, психолог, викладач, юрист, лікар та інші працівники школи. Служба допомагає школяреві визначитися у навколишньому соціальному середовищі.

Відповідно до програм «Ділове партнерство» й «Усиновлення школи» бізнесмени сприяють орієнтуванню учнів у світі професії, оплачуючи в багатьох школах радників з профорієнтації, організовуючи ознайомлювальні поїздки на підприємства.

В інших країнах також значна увага приділяється профорієнтації учнів, наприклад:

в Італії банк «Ощадні каси Ломбардії» організовує для 14 —15-річних школярів економічні ігри. Учасники ігор навчаються аналізувати виробництво: бюджет, кредитування, маркетинг; вони отримують знання про сучасні галузі промисловості. Переможці ігор стають власниками коштовних призів;

у Великій Британії співробітництву шкіл і промисловців було покладено початок завдяки проектові «Лондон Ком-пект» (1987). Мета проекту — дати змогу учням отримати кваліфікацію і роботу відповідно до їхнього потенціалу і можливостей. В англійській школі профорієнтація — також особливий напрям навчального процесу. У середніх навчальних закладах основні функції при цьому виконують учителі з профорієнтації;

у Франції профорієнтаційну роботу починають в останньому класі початкової школи і потім активно проводять її в колежі. Педагоги регулярно вивчають інтереси і нахили школярів для профорієнтації їх у майбутньому навчанні й професійній діяльності. У школах діють ради з профорієнтації, до яких входять викладачі, члени адміністрації, батьки та радники з профорієнтації;



у Японії профорієнтаційною роботою займаються усі викладачі. Вчителі старшої середньої школи Йокосука (префектура Шизуока) підготували особливі комп'ютерні програми, використання яких дає випускникам змогу вибирати й оцінювати можливості своєї майбутньої діяльності.

 

№39

. Нові моделі навчання

У світовій педагогіці і школі розробляються й освоюються нетрадиційні моделі навчання, які умовно можна поділити на дві групи — репродуктивної і пошукової орієнтації. Розглянемо їх докладніше.

Моделі навчання у Сполучених Штатах Америки:

«Індивідуально приписне (розпоряд жувальне) навчання», запропоноване в середині 60-х років у Пітербурзькому університеті, адресоване учням початкової школи. Навчальний матеріал поділяється залежно від конкрет них цілей, які відповідають розділам матеріалу з предметів;

дослідницька методика на зразок «Запрошення до дослі джень», запропонована в середині 60-х років американським біологом і педагогом Дж. Швабом, адресувалася учням початкової і середньої школи для освоєння нових програм природничо-наукового циклу;

• федеральна програма створення моделей «Школи майбутнього здійснювалася на межі 60 —70-х років. Тем.і тика проектів — «Програма одного року», «Кероване спеці альне (просунуте) навчання». У середніх навчальних закладах запроваджувалися нетрадиційні методики навчання. Для великих груп учнів кількох класів проводили лекційні заняття, для малих груп усередині класів — семінари, для одного класу — 15 —20-хвилинні уроки. Певний час відводився на самостійну роботу учнів. Навчальний час розподілявся в такий спосіб: лекції і семінари — 20 %, уроки — 40, самостійна робота — 40 %. Також планувалося тісніше співробітництво викладачів у вигляді роботи командою;



ідеї спільного {кооперативного) навчання у шкільній освіті США здобули популярність на межі 80 —90-х років. «Кооперативне навчання» ґрунтується на таких принципах:

• позитивна залежність — усвідомлення учнями відповідальності за власне навчання і навчання інших членів групи;

• взаємодія — допомога учнів одне одному;

• індивідуальна незалежність — кожен учень має демонструвати результати своєї роботи;

• соціальна взаємодія — благополучне вирішення проблем і конфліктів, що виникають між членами груп;

• перспектива — не лише оцінювання членами груп власної роботи, а й проектування напрямів її удосконалення.

Моделі навчання у Великій Британії. У 60 —80-х роках приклади нетрадиційної організації навчального процесу показало багато навчальних закладів, наприклад Коутесторп-коледж. У цій школі поєднували індивідуальні та групові заняття..

Моделі навчання у Німеччині. Нові моделі форм і методів навчання розробляються у Німеччині. Група німецьких учених опублікувала в 1990 р. працю «Цілісна школа», |в викладено принципи модернізації шкільного навчання, асаме:=: форми і методи навчання не можуть і не повинні бути абсолютно новими; =вони мають продовжувати і розвивати досвід активного і самостійного навчання школяра.

Моделі навчання у Франції. Моделі реформування класно--урочної системи, викладання і навчання відпрацьовується у Франції. У 70 —80-х роках такі моделі апробувалися в понад 50 дослідницьких програмах. На першому плані стояло індивідуальне навчання «у власному ритмі», яке передбачало перегляд навчального розкладу, поділ класу на групи. Практикувалася нова організація навчання, яка передбачала:

• у початковій школі — розподіл навчального дня на дві половини {мі-тан) і навчального тижня на три частини (тьєр-тан), а також часткове скасування домашніх завдань;

• у середній школі — так звана незалежна праця, спрямована на індивідуалізацію навчання, подолання пасивності учнів, підвищення результативності навчання. Розгляньмо приклад організації такого способу навчальної діяльності:

• викладачі рекомендують невеликій групі школярів єдину тему;

• кожний учитель-предметник формулює в ній свою підте-му;

• учні розподіляють обов'язки і готують колективний звіт про зроблене («міні-мемуар»).

 

.Телебачення як засіб навчання та виховання

Освітні аспекти. Ще на ранній стадії розвитку телебачення виникло два, тісно пов'язані між собою, напрями: освітнє телебачення і навчальне телебачення (використання телебачення в структурі систем навчання).

Перші експерименти з організації навчального телебачення розпочалися в 50-х роках у США, Франції, Японії та інших країнах. У межах державних або громадських каналів навчальні програми готувалися спеціальними підрозділами, часто за участю державних органів управління освітою і громадських рад.

Використання навчального телебачення в зарубіжній школі позитивно позначається на рівні загальної середньої освіти та уніфікації вимог до базової освіти.

У багатьох країнах створено спеціальні телеканали, які забезпечують навчальні передачі.

Навчальні телепередачі особливо популярні в багатомовних країнах, а саме: =у Швейцарії — фран-цузькою, німецькою, італійською; =у деяких країнах ведуться програми для окремих етнічних груп: =у Фінляндії — шведською мовою.

Центри і станції навчального телебачення тісно пов'язані між собою, що дає можливість уникати дублювання тем і передач.

Навчальне телебачення у вищих навчальних закладах застосовують головним чином за допомогою замкнутих телесистем, через які в аудиторію подаються телевставки до лекцій.

Наприкінці 60-х років виникли перші автономні форми вищої заочної та дистанційної телевізійної освіти, наприклад:

• найвідомішим навчальним закладом такого типу став Британський відкритий університет (заснований у 1969 р.), що надає студентам, які успішно склали випускні іспити, диплом про вищу освіту;

Однак захопленість дітей телебаченням має й негативні наслідки:

• скорочується час їхнього активного відпочинку, прогулянок, ігор, спілкування з однолітками;

• безсистемний багатогодинний перегляд телепередач може завдати істотної шкоди здоров'ю дитини.

Тому необхідний обов'язковий контроль з боку дорослих за вибором телепередач дітьми. У більшості країн світу ця проблема є вельми актуальною.

 

№35

Індивідуалізація навчального процесу. З модернізацією класно-урочної системи тісно пов'язана практика індивідуалізації навчального процесу. Для неї характерні такі риси:

• індивідуальний режим (гнучкий розклад);

• персональний ритм вивчення навчального матеріалу;

• використання особливих дидактичних матеріалів для самостійної роботи;

• фіксовані мінімум і максимум обсягу засвоєння навчаль ного матеріалу;

• рухливі навчальні групи;

• діяльність учителя як консультанта і координатора;

• активність учня при виборі режиму навчання;

• співробітництво учня з учителем.

 

 

№28

. Соціалізація особистості

Найбільший внесок у вітчизняній науці в порушення та розгляд проблеми соціалізації належить І. С. Кону. В його працях представлено як філософські, так і соціологічні, соціально-психологічні, етнографічні та педагогічні аспекти проблеми. У фундаментальній монографії «Дитина і суспільство» (1988) він глибоко проаналізував міждисциплінарний синтез великого масиву досліджень, проведених зарубіжними та вітчизняними вченими. Певне значення мають концепції соціалізації, розроблені Г. М. Анд-реєвою та А. В. Петровським. Так, Г. М. Андреєва визначає соціалізацію як двобічний процес: з одного боку, це засвоєння індивідом соціального досвіду в результаті входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, з другого — процес активного відтворення ним системи соціальних зв'язків у процесі його активної діяльності та включення в соціальне середовище. Зміст процесу соціалізації — це процес становлення особистості, що починається з перших хвилин життя людини і розвивається у таких трьох сферах, як діяльність, спілкування та самосвідомість. Процес соціалізації може бути зрозумілим тільки як єдність змін усіх цих сфер. На кожному етапі соціалізації виникає «сплав» засвоєння та відтворення людиною соціального досвіду. Г. М. Андреєва виокремлює три основні стадії соціалізації: дотрудову, трудову та післятру-дову. А. В. Петровський розглядає процес соціального розвитку особистості як діалектичну єдність перервності та неперервності. Перша тенденція відображає якісні зміни, породжені особливостями включення особистості в нові соціально-історичні умови, а друга — закономірності розвитку в межах певної референтної спільноти. Запропонована ним концепція об'єднує дві моделі; перша з них описує фази розвитку особистості при входженні до нової референтної групи, а друга — періоди вікового розвитку особистості. На думку вченого, розвиток особистості можна пояснити як закономірну зміну фаз адаптації, індивідуалізації та інтеграції.

Процес соціалізації людини є діалогічним, багатоплановим. У цьому напрямі, використовуючи останні дослідження міждисциплінарної науки вивчення складних систем — синергетики, активної особистості, працюють представники Харківської соціологічної школи (О. Яруба, В. Бакіров, Н. Арбе-ніна, О. Андрущенко та ін.).

Сутність поняття «соціалізація особистості». Соціалізація — це процес засвоєння людиною існуючих у суспільстві соціальних норм, цінностей і типових форм поведінки, а також установлення нею нових індивідуальних норм, які мають відповідати інтересам усього суспільства.

Л. С. Виготський розглядав соціалізацію як засвоєння індивідом суспільного досвіду, усієї культури суспільства (культурно-історична концепція розвитку людини).

А. В. Петровський виокремлює три фази соціального розвитку особистості людини до включення її в трудову діяльність, а саме: а) вік дитинства — адаптація індивіда (оволодіння нормами соціального життя); б) підлітковий вік — індивідуалізація (потреба індивіда в максимальній персоналізації, прагнення «бути особистістю»); в) юнацький вік — інтеграція (набуття рис і властивостей особистості, що відповідають потребам групового і власного розвитку).

Однією з основних функцій соціалізації є розвиток особистостей, здатних передавати свою духовність іншим. Отримані знання, набуті особистісні якості та сутності є не лише індивідуальним, а й суспільним надбанням.

Співвідношення соціалізації і виховання. Виховання є частиною процесу соціалізації і розглядається як цілеспрямована і свідомо контрольована соціалізація (сімейне, шкільне, релігійне виховання). Виховання — це своєрідний механізм прискорення процесу соціалізації. За допомогою виховання долаються або послаблюються негативні наслідки соціалізації, їй надається гуманістична орієнтація.

 

 

№29


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал