Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Правова охорона навколишнього природного середовища в населених пунктах






Найважливішим завданням екологічного законодавства в галузі охорони навколишнього природного середовища є охорона життя та здоров’я людини, забезпечення та підтримання необхідних умов для забезпечення її життєдіяльності, працездатності та повноцінного відпочинку. Міста, селища міського типу, інші населені пункти є тією частиною довкілля, де проходить життя та діяльність людини. Головним чином саме тут реалізується конституційне право громадян на безпечне для життя та здоров’я навколишнє середовище.

Згідно з Концепцією сталого розвитку населених пунктів основними напрямками державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів у галузі екології є:

- узгодженість соціального, економічного, містобудівного та екологічного аспектів розвитку населених пунктів та прилеглих територій;

- раціональне використання земельних, водних, рекреаційних та інших природних ресурсів, створення умов для їх відновлення;

- поліпшення санітарно-гігієнічного та екологічного стану населених пунктів, створення безпечних для життя та здоров’я людини умов, впровадження сучасних систем умов, впровадження сучасних систем збирання, вилучення, переробки та знешкодження відходів;

- забезпечення захисту від несприятливих природних явищ, запобігання виникненню техногенних аварій та ліквідації їх наслідків;

- проведення наукових досліджень, які б сприяли вирішенню екологічних та інших питань забезпечення сталого розвитку населених пунктів;

- удосконалення чинного законодавства з питань регулювання планування і забудови населених пунктів, реформування землекористування, охорони довкілля.

Охорона навколишнього природного середовища населених пунктів ведеться за кількома напрямками:

- шляхом планування охорони довкілля в населених пунктах;

- планування та забудови території;

- забезпечення в населених пунктах дотримання санітарного режиму;

- охорона зелених насаджень.

Екологічно спрямований розвиток населених пунктів повинен здійснюватись на підставі ретельно розроблених планів. Найпоширенішою їх формою є довгострокові комплексні екологічні програми, які є основою інших видів планування охорони довкілля. Розробка, узгодження та затвердження еколог. програм передбачено Положенням про порядок розроблення екологічних програм, затв. постановою КМУ від 31 грудня 1993 р.

Екологічна програма – це комплекс взаємоузгоджених територіальних заходів, спрямованих на поліпшення співіснування природних екологічних систем та суспільства. Планування охорони довкілля в населених пунктах, як правило, відображається в місцевих екологічних програмах, в яких вказується

- мета програми,

- термін її реалізації,

- основні напрямки її дії,

- комплекси заходів, що мають здійснювати на кожному з етапів,

- механізм реалізації та фінансування програм, контроль за її виконанням.

Планування та забудова населених пунктів здійснюється на підставі кількох видів планової документації:

- генерального плану розвитку населеного пункту;

- проекту планування та забудови міста;

- плану земельно-господарського устрою.

В Україні генеральні плани розроблені для всіх міст обласного підпорядкування, районних центрів. При розробці генеральних планів враховується зональність, екологічна безпека, раціональна організація території.

До генеральних планів включають екологічні вимоги до планування території населеного пункту, спрямовані на виключення несприятливого впливу негативних факторів на здоров’я людини та довкілля.

На підставі генеральних планів розробляються проекти планування і забудови міста та його окремих частин. Правовою основою тут є ЗУ від 16 листопада 1992 року “Про основи містобудування”, а також різноманітні державні будівельні норми (ДБН), згідно з якими здійснюється розробка проектів планування і забудови населених пунктів з урахуванням соціальних, природно-кліматичних, гідрологічних, екологічних та інших умов.

Надання земельних ділянок здійснюється на підставі плану земельно-господарського устрою населеного пункту, який складається на основі генерального плану. Порядок складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту затверджений спільним наказом Мінбудархітектури та Держкомзему від 24 вересня 1993 року. План земельно-господарського устрою повинен містити

- повну інформацію про поділ земель населеного пункту за цільовим призначенням,

- форми власності,

- економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель,

- про напрямки природоохоронної діяльності,

- організаційні, правові, фінансові та інші заходи щодо вдосконалення структури територій, освоєння земель, покращання їх якості,

- про особливості використання земель у санітарно-захисних зонах,

- про шкідливі та небезпечні промислові та комунальні підприємства,

- зони та округи санітарної охорони, джерела водопостачання.

Згідно із ЗУ “Про екологічну експертизупроекти генеральних планів населених пунктів, схеми районного планування, схеми влаштування промислових забудов, ін. передпланова та проектна документація підлягають обов’язковій державній екологічній експертизі.

Особливим напрямом правової охорони навколишнього природного середовища в населених пунктах є забезпечення в них санітарного режиму. Санітарна охорона довкілля - це діяльність органів санітарно-епідеміологічного нагляду за охороною життя та здоров’я громадян від несприятливого впливу довкілля. Метою цієї охорони є забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, що включає створення оптимальних умов життєдіяльності, які забезпечують низький рівень захворювань, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення, а також усунення умов для виникнення та розповсюдження інфекційних захворювань.

Для досягнення цієї мети у ЗУ “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення ” визначено, що органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування зобов’язані забезпечувати мешканців міст та інших населених пунктів питною водою, кількість та якість якої повинна відповідати вимогам санітарних норм та державним стандартам (ст. 18 Закону).

З метою запобігання погіршення якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання та забезпечення охорони водопровідних споруд встановлюються зони санітарної охорони. Зони санітарної охорони мають три пояси, які відрізняються правовим режимом.

Перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору та територію водопровідних споруд. На території цього поясу забороняються всі види будівництва, проживання людей, скидання стічних вод, купання, водопій та випас худоби, вилов риби, застосування пестицидів, органічних та мінеральних добрив.

Господарсько-побутові та промислові стічні води, які скидаються у відкриті водні об’єкти на території другого та третього поясів зони санітарної охорони, повинні відповідати Правилам охорони поверхневих вод, додатковим вимогам державного санітарного нагляду та органів охорони довкілля України.

Чинним законодавством України регулюються питання боротьби з шумом у населених пунктах. Такого роду вимоги встановлюються ЗУ “Про охорону атмосферного повітря” (ст. 23).

Основними причинами, що зумовлюють незадовільний стан якості атмосферного повітря в населених пунктах є:

недотримання підприємствами режиму експлуатації пилогазоочисного обладнання;

нездійснення заходів із зниження обсягу викидів забруднюючих речовин до встановлених нормативів;

низькі темпи впровадження новітніх технологій;

значне збільшення кількості транспортних засобів, зокрема тих, що вичерпали строк придатності.

Упродовж останніх років у промислово розвинутих містах в атмосферному повітрі постійно реєструвалась наявність до 16 поліциклічних вуглеводнів (8 з яких є канцерогенами) та важких металів (хром, нікель, кадмій, свинець, берилій). Загалом канцерогенний ризик у 2009 р. досяг 6, 4 – 13, 7 випадку онкологічних захворювань на 1 тис. осіб, що значно перевищує міжнародні показники ризику.

Також з метою охорони атмосферного повітря в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів, що впливають на стан атмосферного повітря, запроваджуються санітарні захисні зони.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює контроль та нагляд за додержанням санітарного законодавства в населених пунктах, є органи та установи, що складають Державну санітарно-епідеміологічну службу України. Свої завдання санепідемслужба виконує шляхом санітарного нормування, видачі дозволів, здійснення наглядових та контрольних функцій.

Санітарне нормування довкілля полягає в запровадженні мінімуму допустимих концентрацій забруднюючих речовин, радіоактивних випромінювань, шуму, вібрації, шкідливого впливу магнітних полів та інших фізичних, біологічних, хімічних впливів.

Зелена рослинність у населених пунктах є самостійним об’єктом правової охорони. За своїм цільовим призначенням земельні насадження поділяються на чотири види:

- захисні;

- озеленювані;

- декоративні;

- плодові.

За функціональними ознаками зелені насадженні населених пунктів поділяються на три груп и:

- загального користування – міські та районні парки та сквери, бульвари, набережні, лісопарки;

- обмеженого користування – населення на територіях громадських та житлових будівель, шкіл, дитячих закладів, спортивних споруд, промислових та інших підприємств;

- спеціального призначення – насадження вздовж вулиць, ліній електропередач високої напруги, в санітарно-захисних та охоронних зонах, на території ботанічних та зоологічних садів.

Порядок охорони зелених насаджень у містах та інших населених пунктах регулюється Правилами утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів, затверджений наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 70 від 29 липня 1994 року.

2. Правова охорона навколишнього природного середовища в сільському господарстві

Сільське господарство – найбільш активна галузь, де взаємодіє суспільство і природа. На сьогодні 69, 3 % території України зайнято сільськогосподарськими угіддями. У сільському господарстві щороку використовується понад 10, 9 млрд. куб. метрів води, що становить 36, 4 % від її загального споживання. У розрахунку на одного мешканця припадає 0, 82 га с/г угідь, у тому числі 0, 65 га ріллі, тоді як в середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0, 44 га і 0, 25 га. Розораність с/г угідь досягла 72 %, а в окремих регіонах перевищує 88 %. Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі.

В умовах сучасної системи сільського господарства можна виділити два напрями природоохоронної діяльності

- охорона довкілля і усіх його елементів від негативного впливу сільськогосподарського виробництва

- охорона сільського господарства від шкідливого впливу антропогенно зміненого довкілля.

Основні правові норми, які закріплюють порядок використання та охорони земель, інших природних об’єктів у с/г, містяться у Земельному, Водному, Лісовому кодексах, в Кодексі України про надра, а також ЗУ “Про охорону атмосферного повітря”, “Про тваринний світ”. Дані правові норми складають правову основу екологізації сільськогосподарського законодавства.

Також важливими нормативними актами у досліджуваній сфері є ЗУ “Про пестициди і агрохімікати” від 2 березня 1995 р., “Про меліорацію земель” від 14 січня 2000 р.

Основними природними об’єктами, які зазнають негативного впливу в с/г, є землі сільськогосподарського призначення, якими визнаються землі, надані для виробництва с/г продукції, здійснення с/г науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей (ч. 1 ст. 22 ЗК). До земель с/г призначення належать (ч. 2 ст. 22 ЗК):

- с/г угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

- нес/г угіддя (господарські шляхи та прогони, полезахисні лісові смуги та інші лісові насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Законодавство передбачає заходи охорони земель с/г призначення, які включають систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель із с/г обігу, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення та підвищення родючості земель.

Так, ч. 3 ст. 23 ЗК визначає, що землі, придатні для потреб с/г, повинні надаватись насамперед для с/г використання, тобто діє принцип пріоритету земель с/г призначення. Для будівництва нес/г об’єктів надаються землі нес/г призначення або с/г угіддя гіршої якості.

Найважливішим завданням правової охорони земель с/г призначення є охорона родючості ґрунтів. З цією метою власники земельних ділянок або землекористувачі зобов’язані:

- забезпечувати їх використання за цільовим призначенням;

- підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості ґрунтів;

- захищати землі від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних та техногенних процесів.

До основних заходів по збереженню, відновленню, поліпшенню ґрунту належать дії по боротьбі з вітровою та водною ерозією ґрунтів, з безгосподарним ставленням до земель, меліорацією та рекультивацією земель, а також боротьба із забрудненням ґрунту.

Вітрова та водна ерозія ґрунту розповсюджена майже на всіх орних землях України. Розвиток водної та вітряної ерозії ґрунту призводить до їх інтенсивної деградації та повного виснаження. Щорічно змивається водою та видувається вітром понад 600 млн. тон ґрунту, у тому числі 45 млн. тон гумусу. Запобігання цим процесам є обов’язком власників землі та землекористувачів.

Для попередження таких процесів законодавство передбачає можливість застосування рекультиваційних та меліоративних заходів. Згідно із ЗУ “Про меліорацію земельмеліорація земель – це комплекс гідротехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь. Під час гідротехнічної меліорації земель здійснюють зрошувальні, осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповіневі, протипаводкові, протиерозійні та інші меліоративні заходи.

В Україні роботи по осушуванню земель ведуться в західних областях та Поліссі, а роботи по зрошуванню – у посушливих районах півдня країни.

Проте, як показує практика, при нераціональній меліорації земель можливі і негативні наслідки. Так, при осушуванні земель знижується рівень ґрунтових вод, засихають ліси, зникає рослинність, змінюється гідрологічний режим території, гіршими стають умови існування тваринного світу. При зрошуванні земель з’являється заболочування, окислювання грунтів, деградація земельного покриву. За даними наведеними в Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених постановою ВРУ від 5 березня 1998 року, в окремих районах, де проведено осушення земель, відбувається неконтрольоване зниження рівня ґрунтових вод, зменшення потужності органічної маси, а в районах зрошення – підтоплення і засолення ґрунтів, деградація чорноземів, що призвело до негативних екологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. Нині 14, 8 % загальної площі поливних земель піддаються еродуванню, 1, 5 % - перезволоженню, понад 4 % є солонцюваті та засолені.

Тому при проведенні меліоративних робіт необхідно суворо дотримуватись порядку їх проведення, щоб попередити негативні наслідки. При розробці проектів меліоративних споруд, а також проектів техніко-економічного обґрунтування обов’язково повинна проводитись державна екологічна експертиза.

Особливої уваги заслуговує рекультивація земель. Рекультивація земель – це відтворення порушених земель до стану, придатного для використання їх за цільовим призначенням.

В останні роки особливого значення набувають заходи боротьби із забрудненням та псування с/г земель. С/г угіддя забруднюються різними джерелами: - відходами промислових підприємств, - при розробці корисних копалин, - при використанні пестицидів та агрохімікатів тощо. Землі, порушені в наслідок природних явищ (землетруси, зсуви, повені тощо), вітрової та водної ерозії, добування корисних копалин, а також землі із підвищеної кислотністю або засоленістю, відносяться до деградованих земель.Техногенно забруднені землі – це землі, забруднені в наслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та їх негативного впливу на стан довкілля та здоров’я людей. Деградовані та техногенно забруднені землі підлягають консервації, яка здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та шляхом їх залуження або заліснення.

Як вже згадувалось забруднення земель можливе в результаті ведення безпосередньо с/г робіт із надмірним використанням пестицидів та агрохімікатів. Їх використання здійснюється для підвищення врожайності с/г культур та для боротьби із бур’янами, хворобами та шкідниками рослин. Однак при їх використанні можуть виникати різні негативні наслідки. Правовою основою застосування хімічних речовин у с/г є ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про пестициди та агрохімікати ”, а також підзаконні акти.

Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених для використання, регламент їх застосування та щорічні доповнення до нього ведуться згідно із Порядком проведення державних випробувань, державної реєстрації та перереєстрації, видання переліків пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, затв. постановою КМУ від 4 березня 1996 року.

Технічні засоби застосування пестицидів та агрохімікатів підлягають обов’язковій сертифікації.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.