Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Зміст та завдання управління фінансами підприємств.






Ефективність роботи кожного підприємства багато в чому залежить від

повної і своєчасної мобілізації фінансових ресурсів і правильного їх використання для забезпечення нормального процесу виробницт­ва і розширення виробничих фондів. У цьому зв'язку для кожного підприємства важливу роль відіграє правильна організація фінансової роботи.

Фінансова робота являє собою систему економічних заходів з виз­начення

фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для забезпечення виконання планів економічного і соціального розвитку підприємств, здійснення контролю за їх цільовим та ефективним використанням.

Основними завданнями фінансової роботи підприємств є:

- мобілізація фінансових ресурсів у розмірі, необхідному для забезпечення

нормального процесу виробництва і розширення виробничих фондів в обсягах, встановлених планами;

- пошук шляхів збільшення прибутку і збільшення рентабельності виробництва;

своєчасне виконання зобов'язань перед різними ланками фінансово-кредитної системи:

- перед бюджетом - зі сплати встановлених податків і платежів;

- перед централізованими позабюджетними фондами - зі сплати встановлених платежів;

- перед банками - з повернення кредитів і сплати відсотків по ним;

- своєчасне виконання зобов'язань перед постачальниками з оплати товарно-матеріальних цінностей; перед робітниками -з оплати праці;

- контроль за збереженням та використанням оборотних активів і прискоренням їх обертання;

- контроль за раціональним і цільовим використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота складається з:

- фінансового планування і прогнозування;

- оперативної фінансової роботи;

- аналізу і контролю за фінансовою діяльністю підприємств. Фінансове планування, виступаючи однією з найважливіших

- функцій управління господарством, передбачає складання фінансових планів (включаючи кредитні і касові) та інших фінансово-економічних розрахунків з визначення витрат і джерел покриття в різних сферах діяльності підприємства.

Призначення фінансового планування і прогнозування полягає у визначенні

потреб підприємств у фінансових ресурсах у розмірах, необхідних для виконання плану економічного і соціального розвитку, а також для пошуку резервів збільшення прибутковості і підвищення рентабельності підприємств.

Фінансове планування (робота) на підприємствах, практично, відображається

у визначенні розмірів (доходів) виручки від реалізації продукцїї, від надання послуг на сторону і кінцевих результатів діяльності підприємства, в розподілі отриманих доходів за відповідними каналами у встановленні потреби в обігових активах, капітальних вкладен­нях, капітальному ремонті тощо і джерелах їх покриття, в складанні фінансового плану (балансу доходів і витрат). Крім того, до фінансової роботи відноситься: складання кошторисів з утримання дитячих закладів, підготовки кадрів, використання фондів економічного стимулювання і спеціального призначення тощо розробка та доведення до виробничих підрозділів та різних служб господарства лімітів затрат, норм витрат матеріалів і цінностей; розробка та здійснення різноманітних заходів, слрямованих на збільшення грошових доходів і накопичень, а також на підвищення ефективності виробництва.

Оперативна фінансова робота складається з комплексу заходів з мобілізації

фінансових ресурсів, необхідних для здійснення без­перервного процесу виробництва і реалізації продукції, розрахунків та своєчасного виконання фінансових зобов'язань перед бюдже­том, централізованими фондами, постачальниками, робітниками підприємства тощо. Конкретно поточна фінансова робота полягає в своєчасності оформлення продукції, що продається, стягненні оплати за неї з покупців, стягуванні простроченої дебіторської заборгованості,: триманні коштів у порядку відшкодування за загибле майно, кредитів банку, а також у перерахуванні платежів до бюджету, органам страхуання, в погашення позик банку і відсотків по ним, у проведенні розрахунків з постачальниками, в отриманні коштів на оплату праці та інші господарські розрахунки.

Фінансовий контроль за діяльністю підприємств виражається в перевірці

виконання фінансових, кредитних і касових планів, цільового використання коштів, платоспроможності підприємства та ін. Здійснюється він шляхом перевірки своєчасності та повноти проведення фінансово-кредитних операцій, аналізу місячних, квартальних, річних балансів і звітів.

Фінансовий контроль за діяльністю підприємств протягом року має за мету

перевірку своєчасності та повноти надходження коштів, правильності їх розподілу в відповідності з планом і фінансовими зобов'язаннями, викрити порушення, виявити резерви збільшення фінансових ресурсів.

Здійснюючи контроль і аналіз фінансової діяльності підприємств за рік,

встановлюють ступінь виконання фінансового плану за прибутком, за окремими видами доходів і витрат грошових коштів, ефективність використання обігових активів, платоспроможність підприємств, ліквідність їх балансу, а також фінансову стійкість роботи.

Результати контролю та аналізу, як правило, використовуються керівниками

підприємств для застосування заходів щодо покращання фінансової роботи в майбутніх періодах.

Фінансова робота на підприємствах здійснюється на підставі Закону України

" Про підприємства в Україні", статутів підприємств, спеціальних інструкцій і вказівок фінансових та банківських органів з різних фінансово-кредитних питань.

Фінансова робота на підприємствах виконується робітниками фінансового

відділу, а за його відсутності - робітниками бухгалтерії.

Відповідальність за організацію фінансової роботи на підприємстві несе

начальник фінансового відділу (служби) чи головний бухгалтер, за відсутності фінансових відділів.

Розпорядником фінансових ресурсів, грошових коштів, товарно-матеріальних

цінностей, які належать підприємству, являється його керівник, який має право першого підпису на всіх грошових та розрахунково-платіжних документах.

Основу життя будь-якого суспільства складає матеріальне вироб­ництво. В

його здійсненні використовуються відповідні матеріальні, трудові, фінансові ресурси. Для найбільш ефективного їх використання у виробництві ними здійснюється управління.

Управління виробництвом взагалі являє собою доцільні, цілеспрямовані дії

відповідних повноважних органів і осіб на колективи людей з виконання поставлених завдань та підвищення ефективності коміки підприємства в цілому.

Оскільки кровоносною системою економіки є фінанси, то ними здійснюється

також управління.

Управління фінансами підприємств - це управління грошовими відносинами

у сфері формування, розподілу, використання грошових доходів, накопичень і фінансових ресурсів з метою найбільш ефективно­го їх використання і підвищення платоспроможності підприємства.

Окрім того, до управління фінансами підприємств відноситься управління

формуванням потреби в оборотних активах в обсягах, які забезпечують мінімальні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми і ефективного їх використання.

Управління фінансами включає також управління формуванням обсягів

капіталовкладень і джерел їх фінансування, виявлення резервів підвищення платоспроможності та ефективності виробництва тощо.

Таким чином, до об'єктів управління фінансами підприємств можна віднести:

- грошові відносини, які виникають у підприємств між ними та їх засновниками, державою, комерційними структурами, іншими підприємствами та фізичними особами;

- доходи і накопичення, їх формування, розподіл і використан­ня;

- фінансові ресурси, джерела їх формування, склад та структу­ру;

- грошові фонди, їх формування та використання тощо. Найважливішим із перелічених об'єктів управління у сфері

- фінансів підприємств є управління доходами і накопиченнями, а також фінансовими ресурсами.

Управління фінансовими ресурсами передбачає управління не тільки

ефективністю використання вже накопиченого їх обсягу, але й управління їх подальшим поповненням. Причому, при вирішенні за­вдання управління фінансовими ресурсами вони підрозділяються за джерелами їх формування на власні і залучені, а власні, в свою чергу, підрозділяються на внутрішні (прибуток, амортизація) і зовнішні (до­датковий пайовий капітал, безповоротна фінансова допомога).

Основу ж управління власними фінансовими ресурсами складає управління

формуванням і використанням їх внутрішніх джерел (при- бутку тощо). З метою забезпечення ефективності управління цією ча­стиною власних фінансових ресурсів на підприємствах повинна роз­роблятися спеціальна фінансова політика, спрямована на збільшення їх обсягу, аналіз ефективності їх використання. Така політика повинна включати такі етапи:

- аналіз формування і використання власних фінансових ресурсів підприємства за минулий звітний період;

- визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах на наступний період;

- оцінка вартості залучення власних фінансових ресурсів із різних джерел;

- забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх і зовнішніх дже­рел;

- оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів.

Реалізація названих етапів формування власних фінансових ресурсів дасть

можливість більш ефективно їх використовувати.

Управління загальним складом власних фінансових ресурсів повин­но

включати управління окремими їх складовими. Серед цих складових головна роль належить прибутку, як такому в цілому, а конкретніше прибутку від операційної (основної) діяльності підприємства.

Головною метою управління формуванням операційного прибутку

підприємства є виявлення головних факторів, які впливають на його розмір, та відшукання резервів його збільшення.

Механізм управління формуванням операційного прибутку підприємства

будується з урахуванням тісних взаємин даного прибутку з обсягом реалізації продукції, доходів і витрат підприємства. Систе­ма даних взаємин, яка отримала назву " Взаємозв'язок витрат, об'єму реалізації і прибутку", дозволяє виділити роль окремих факторів у формуванні операційного прибутку і забезпечити ефективне управління цим процесом на підприємстві.

Управління формуванням операційного прибутку на основі названої вище

системи взаємозв'язку факторів виробництва дозволяє вирішувати такі завдання:

- визначення обсягу реалізації продукції, який забезпечує беззбитковість

- операційної діяльності впродовж короткого періоду і на тривалий термін;

- визначення обсягу реалізації продукції, яка забезпечує отри­мання запланованого обсягу валового операційного прибутку тощо;

- визначення обсягу прибутку при виробництві і реалізації за­планованого обсягу

продукції. При вирішенні даних завдань важливо знати рівень окупності ви-гат. тобто точку беззбитковості.

Під рівнем окупності витрат (точкою беззбитковості) розуміють акий обсяг

реалізації виробленої продукції, при якому виручка від юго реалізації (чистий дохід) буде рівнятися витратам на виробництво. алізацію цієї продукції, тобто не буде ні прибутку ні збитку. Розрахунок рівня беззбитковості (точки окупності) передбачає поділ) купних витрат на умовно-постійні та умовно-змінні, а також такі ліови:

- рівень виробництва повинен бути рівним обсягу реалізації;

- об'єм постійних витрат у собівартості продукції повинен бути однаковим

для будь-якого обсягу виробництва;

- обсяг змінних витрат у собівартості продукції повинен змінюватися пропорційно зміні обсягу виробництва;

- ціна одиниці продукції, що реалізується, повинна бути постійною, однаковою;

- продукція, що виробляється повинна бути одного виду або однорідна.

Основними складовими для розрахунку точки окупності (рівня

беззбитковості) продукції, що виробляється та реалізується, є об'єм витрат та об'єм реалізації виробленої продукції.

На рисунку 1.3 наочно показано, що при виробництві і реалізації 5 одиниць

продукції підприємство не отримує ні прибутку ні збитку, тобто буде працювати беззбитково. Цю точку беззбитковості розраховують за формулою:

 

Vp =Зпост: Ц – Ззм,

 

де Vр - об'єм реалізації продукції;

З пост - витрати постійні;

Ц - ціна реалізації одиниці продукції;

Ззм - витрати змінні.

Далі на цьому ж рисунку видно, що при виробництві і реалізації менш ніж 25

одиниць продукції підприємство буде нести збитки. При виробництві більше ніж 25 одиниць продукції підприємство буде от­римувати прибутки, обсяг яких буде зростати зі зростанням обсягу реалізації. В даному випадку суму прибутку, яку підприємство може отримати від реалізації більше 25 одиниць продукції, розраховують за формулою:

Пж =(Ц-3зм У)-3пост,

де Пж ~ прибуток, який бажано одержати;

Ц - ціна реалізації одиниці продукції;

Ззм - витрати змінні в розрахунку на одиницю продукції;

Vp - об'єм продукції, що реалізується;

Зпост - витрати постійні на виробництво усієї продукції.

 

Зона збитковість Кількість продукції, одиниць

 

Рис. 1.3. Розрахунок точки беззбитковості

 

Зображену на рисунку 1.3 залежність прибутку від рівня витрат і обсягу реалізації продукції слід враховувати керівництву підприємств при організації роботи на виробництві і реалізації відповідного виду продукції.

Дуже важливою складовою управління фінансами підприємств є управління формуванням та ефективним використанням активів підприємств як у цілому, так і їх найбільш активною частиною - оборотними активами, оскільки без рівня забезпечення ними виробничого процесу підприємств та їх ефективного використання значною мірою залежать фінансові результати діяльності підприємств.

Управління оборотними активами підприємств передбачає вирішення цілого ряду завдань:

- аналіз оборотних активів підприємства в попередньому періоді;

- оптимізація обсягу оборотних активів;

- оптимізація співвідношення постійної і змінної часток обо­ротних активів;

- забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів; забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів; оптимізація джерел формування оборотних активів;

- забезпечення прискорення оборотності оборотних активів тощо.

На підприємствах з великим обсягом використовуваних оборотних активів розробляються окремі завдання з управління окремими дами: запасами товарно-матеріальних цінностей; дебіторською заборгованістю; грошовими активами.

Метою управління як окремими елементами оборотних активів, -: взагалі усім їх обсягом є своєчасне і в оптимальних розмірах за­безпечення ними процесу виробництва, прискорення їх оборотності та вждвищення ефективності використання.

Що ж стосується управління необоротними активами, то основним завданням у цьому плані є своєчасне забезпечення їх оновлення та підвищення ефективності використання. Політика управління необоротними активами підприємства формується за такими основними етапами:

- аналіз необоротних активів у попередньому періоді;

- оптимізація загального обсягу і складу необоротних активів;

- забезпечення своєчасного оновлення необоротних активів;

- оптимізація складу і структури джерел фінансування

необо­ротних активів;

- забезпечення ефективного використання необоротних активів.

На основі результатів розробленої політики управління необоротними активами на підприємстві складається баланс потреби необхідної кількості необоротних активів та джерел фінансування їх оновлення.

Суб'єктами управління фінансами на рівні підприємства є його керівник, планово-фінансова служба, фінансові менеджери.

Основними завданнями планово-фінансової служби є аналіз діяльності підприємства, визначення потреби підприємства в матеріальних активах і джерелах їх фінансування, виявлення резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення ефективності виробництва та платоспроможності підприємства.

 

 

Питання для самоконтролю

 

1. У чому полягає сутність фінансів підприємств?

2. Які ознаки притаманні фінансам підприємств?

3. Що таке фінансові ресурси?

4. За рахунок яких джерел формуються фінансові ресурси?

5. Яке призначення фінансів підприємств?

6. Які функції виконують фінанси підприємств?

7. В чому полягають принципи організації фінансів підприємств?

8. Що являє собою фінансовий механізм підприємства?

9. На яких принципах ґрунтується організація та функціонування фінансів підприємств?

10. Які джерела використовуються при формуванні

фінансових ресурсів при створенні підприємств різних форм власності?

11. У чому полягає організація фінансової роботи на підприємстві?

12. Що таке фінансування підприємства?

13. Які показники характеризують ефективність проведення дивідендної політики в акціонерних товариствах?

14. Які особливості організації і функціонування фінансів у товариствах з обмеженою відповідальністю?

15. На яких принципах проводиться оперативна фінансова робота на підприємствах?

16. У чому полягають зміст та завдання управління фінансами підприємств?

17. За якими напрямками здійснюється управління фінансами підприємств?

18. У чому полягає сутність фінансового менеджменту?

19. Які функції виконує фінансовий менеджмент?

20. У чому полягає сутність проведення оперативної фінансової роботи на підприємстві?

 

Розділ 2. Організація розрахунків на підприємстві.

 

 

2.1. Грошові розрахунки та принципи їх організації на підприємстві.

 

Для здійснення виробничої діяльності підприємства крім основних засобів повинні мати в необхідних розмірах і оборотні засоби. Серед них найважливіше значення мають грошові кошти, необхідні для придбання техніки, виробничих матеріалів, оплати праці, розра­хунків з бюджетом та іншими ланками фінансово-кредитної системи та ін.

Грошовими називають кошти у вигляді грошей, які перебувають у касі підприємства, на рахунках в установах банку, в акредитивах, у підзвітних осіб та депозитах до запитання.

 

Еквівалентами грошових коштів бувають короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відповідну суму грошових коштів та містити у собі незначний ризик щодо зміни вартості.

Основним джерелом (каналом) надходження грошових коштів на госпрозрахункових підприємствах є виторг від реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг на сторону. Крім того, кошти на рахунки підприємств можуть надходити у вигляді бюджетних асиг­нувань, виторгу від ліквідації основних засобів, реалізації непотріб­ного майна, продажу валюти та валютних цінностей, здачі майна в оренду, страхових відшкодувань, фінансової допомоги від вищесто­ящих органів управління, банківських відсотків за розрахунково-де­позитними операціями, пені, штрафів, недоплат за порушення гос­подарських договорів, бюджетних дотацій, субвенцій тощо.

Виручка від продажу продукції, товарів, виконання робіт та надання послуг підприємствам та організаціям, робітникам, службовцям та населенню може надходити як у безготівковому ви­гляді на відповідні рахунки підприємств-постачальників (продавців) у банках, так і у вигляді готівки в їх каси з подальшим її внесенням у банк для зарахування на поточний рахунок. Інші надходження гро­шових коштів зараховуються, як правило, на поточний рахунок підприємства.

Таким чином, усі грошові кошти, що надходять підприємству або на його адресу, зберігаються на відповідних рахунках в установах банку. Однак у межах ліміту, встановленого банком, грошові кошти можуть зберігатися і в касі підприємства. Зберігання їх у касі госпо­дарства понад ліміт допускається протягом трьох днів під час випла­ти заробітної плати (оплати праці).

Порядок зберігання та використання грошових коштів підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання регламентується відповідними статтями " Господарського кодексу України", а також Цивільного кодексу України, рішеннями Уряду та НБУ, а також Інструкціями про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженими відпо­відними постановами НБУ.

Відповідно до вказаних документів, грошові кошти, що надходять на підприємства як на поточний рахунок, так і в його касу, суб'єкти господарювання можуть використовувати в розрахунках між собою за придбані (продані) товарно-матеріальні цінності, продукцію, на­дані послуги, з іншими ланками фінансово-кредитної системи зі сплати різних податків, платежів, на виплату заробітної плати та прирівняних до неї платежів тощо. При цьому витрачатися грошові кошти на вказані цілі можуть як безготівковим шляхом через установи банків, так і готівкою, отриманою в банку, та у вигляді вируч­ки, що надходить у касу суб'єкта господарювання.

Однак витрачання виручки, що надходить у касу суб'єкта господарювання, на виплату заробітної плати та на інші цілі він може лише за умови, що підприємство не має заборгованості зі сплати по­датків та платежів у бюджет та позабюджетні централізовані фонди держави (Пенсійний, соціального страхування та ін).

Сума платежу готівкою одного підприємства (підприємця) іншим не повинна перевищувати 10 тис. грн протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. При цьому кількість підприємств (підприємців), з якими можна здійснювати розрахунки готівкою про­тягом дня, не обмежується. Платежі одного підприємства (підприємця) іншим понад встановлену суму (10 тис. грн) мають здійснюватися ви­ключно в безготівковій формі. У разі здійснення підприємствами (підприємцями) розрахунків готівкою з іншими суб'єктами господарю­вання понад встановлені суми, кошти в розмірі перевищення додають­ся до фактичного залишку грошей у касі і в подальшому отримана сума порівнюється із затвердженим лімітом каси й застосовуються відповідні штрафні санкції за порушення ведення касових операцій.

Кошти з каси підприємства та його поточного рахунка витрача­ються з дозволу керівника суб'єкта господарювання, за винятком пла­тежів, що списуються в беззаперечному (безакцептному) порядку на основі виконавчих документів і претензій, визнаних платником.

Платіжні документи клієнтів приймаються банками до виконан­ня за наявності достатнього залишку власних коштів на рахунках цих платників. У разі браку коштів на рахунках платників платіжні документи до виконання банками не приймаються. Платіжні ж до­кументи органів стягнення приймаються банками до виконання не­залежно від наявності достатнього залишку грошових коштів на ра­хунку платника і виконуються банком частково в межах наявного залишку власних коштів на рахунку клієнта — платника податків, інших обов'язкових платежів, а з несплаченої суми повертаються органам стягнення.

Додержання встановленого порядку зберігання та витрачання грошових коштів забезпечує чітку їх організацію, прискорює обіг коштів у розрахунках, сприяє зниженню дебіторської та кредиторсь­кої заборгованості, укріпленню розрахунково-платіжної дисципліни.

До установ банків, підприємств, організацій, що порушують вста­новлений порядок зберігання та витрачання грошових коштів, тобто розрахунково-платіжну дисципліну, органами контрольно-ревізійної служби та Державною податковою адміністрацією застосовуються відповідні фінансові санкції.

У процесі здійснення виробничої діяльності (виробництва та продажу про­дукції, отримання і розподілу грошових доходів та накопичень тощо) суб'єкти господарювання вступають у різні розрахунково-грошові відносини з іншими підприємствами, організаціями, ланка­ми фінансово-кредитної системи, фізичними особами. Ці відносини пов'язані з оплатою придбаних товарів, наданих послуг, перераху­ванням у різні ланки фінансової системи встановлених податків та платежів, виплатою заробітної плати, пенсій, матеріальної допомо­ги працівникам тощо.

Таким чином, розрахунками в народному господарстві називається система грошових відносин, пов'язаних з оплатою товарів, послуг та ви­конанням інших фінансово-кредитних зобов'язань підприємств, органі­зацій, населення.

Розрахунки готівкою являють собою платежі готівкою підприємств і фізич­них осіб між собою за реалізовану продукцію, товари, виконані ро­боти, а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалі­зацією продукції (товарів, послуг) та іншого майна. Такі розрахун­ки готівкою здійснюються, як правило, з каси підприємств, установ, організацій.

У господарському обороті сфера застосовування готівки обмеже­на. Готівку використовують в основному для розрахунків з праців­никами підприємств — виплати заробітної плати, пенсій, допомоги, а в окремих випадках — для розрахунків за ТМЦ.

Між підприємствами, організаціями, установами та ланками фінансово-кредитної системи розрахунки здійснюються в основно­му в безготівковій формі через установи банків.

Сутність безготівкової форми розрахунків полягає в тому, що пла­тежі за товари та послуги, а також інші перерахування здійснюються не готівкою, а шляхом перерахування грошових коштів з рахунка плат­ника на рахунок постачальника або одержувача коштів відповідною установою банку.

Безготівкові розрахунки займають найбільшу питому вагу в розрахунково-платіжному обороті господарюючих суб’єктів. Призначення цієй форми розрахунків полягає в тому, щоб замінити готівку в платіжному обороті.

При побудові системи розрахунків необхідно виходити з вимог найбільшого наближення моменту здійснення платежу до моменту отримання продукції, товарів, послуг, недопущення утворення необґрунтованої кредиторської заборгованості, максимальної економії платіжних коштів для розрахунків та можливості забезпечення як­найефективнішого контролю за використанням грошових коштів. У зв’язку з цим, система безготівкових розрахунків повинна відповідати таким вимогам:

сприяти своєчасному отриманню постачальником грошових коштів за відвантажену продукцію або надані послуги;

створювати умови покупцю для контролю за дотриманням постачальником умов договору або угоди про поставку товарно-матеріальних цінностей, послуг;

забезпечувати можливість контролю зі сторони банку та постачальника за своєчасність та повнотою оплати продукції та послуг покупцем.

Враховуючи ці вимоги, в основу організації безготівкових розрахунків покладені такі основні принципи:

Самостійний вибір клієнтами установ банків для зберігання грошових коштів та форм безготівкових розрахунків.

Розрахунки, як правило, необхідно здійснювати одразу після відпуску (відвантаження) товарів, надання послуг або одночасно з ними.

Платежі мають здійснюватися через установи банку та під їх контролем тільки за розпорядженням платника та за наявності у нього необхідних коштів або права на отримання банківського кредиту.

Використання грошових коштів повинно бути тільки за цільовим призначенням.

Розрахунки повинні здійснюватись на основі розрахунково-латіжних документів типової форми.

Додержання вказаних принципів є обов’.зковим як для постачальника, так і для покупця.

Залежно від об'єктів платежів безготівкові розрахунки поділя­ються на розрахунки за товарними і нетоварними операціями.

Розрахунки за товарними операціями пов'язані з оплатою отрима­ної продукції, придбанням товарно-матеріальних цінностей та отри­манням послуг. У платіжному обороті вони мають найбільшу пито­му вагу.

До розрахунків за нетоварними операціями належать платежі в бюджет, із соціального та майнового страхування, погашення кре­дитів та відсотків за ними, із сплати пені, штрафів, недоутримок за порушення розрахунково-платіжної дисципліни та ін.

Залежно від місця здійснення платежу і перебування платника розрахунки поділяються на місцеві та міжміські.

Місцеві це розрахунки, що здійснюються між підприємствами та організаціями, яких обслуговує одна або кілька місцевих установ банку. Вони займають більше 45% загальної суми платежів за товари та послуги та більше 80% у нетоварних платежах.

Міжміські – це розрахунки між підприємствами та організаціями, яких обслуговують установи банків, що знаходяться в різних містах або населених пунктах.

Поділ розрахунків на місцеві та міжміські має важливе значення для правильного дотримання документообігу та строків платежів.

Залежно від конкретних умов (місця здійснення розрахунків, по­годження між платниками та постачальниками, банківських правил про порядок оформлення та здійснення платежу) у системі безготівкових розрахунків застосовуються такі форми розрахунків: платіж­ними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; із застосуванням чеків; акредитивами; векселями та ін.

Кожній формі безготівкових розрахунків відповідають певні види розрахункових документів, на основі яких банк виконує дору­чення про платежі. Так, у розрахунках платіжними дорученнями ви­користовується платіжне доручення, у розрахунках платіжними ви-могами-дорученнями — платіжна вимога-доручення, у розрахунках акредитивами — заява на акредитив, у розрахунках чеками — розрахунковий чек, у розрахунках векселями — простий та переказний векселі тощо.

Форми безготівкових розрахунків встановлені НБУ, а порядок їх застосування — Інструкцією про безготівкові розрахунки в України в національній валюті.

Суворе дотримання принципів, форм та правил здійснення безготівкових розрахунків забезпечує їх чітку організацію, прискорює оборотність коштів у розрахунках, знижує дебіторську та кредиторську заборгованість, сприяє укріпленню розрахунково-платіжної дисципліни, господарського розрахунку та підвищенню ефектив­ності виробництва.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.