Курсова робота

з ___________________________________________________________

(назва дисципліни)

на тему: Організація та економічна ефективність виробництва озимого ріпаку на біодизель.

Студента (ки) _____ курсу ______ групи

напряму підготовки__________________

спеціальності____________________

_________________________________

(прізвище та ініціали)

Керівник ___________________________

____________________________________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

Члени комісії ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Вінниця – 2013 рік

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти виробництва і використання біоресурсів

1.1 Організація виробничих процесів при вирощуванні озимого ріпаку

1.2 Менеджмент ефективності використання озимого ріпаку на виробництво біопалива.

Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.1 Показники розміру підприємства, його спеціалізація;

2.2 Забезпеченість підприємства основними видами ресурсів;

Розділ 3. Перспективи виробництва і використання біоресурсів на виробництво біопалива

3.1 Шляхи зменшення собівартості виробництва озимого ріпаку

3.2 Перспективи та економічна ефективність використання озимого ріпаку на виробництво біопалива.

Висновки

Вступ

Енергетичні культури являють собою рос лини, які спеціально вирощуються для використання їх в якості палива або ж для ви­робництва на їх основі біопалива. Класичні енергетичні культури можна розділити на кілька видів: однолітні трави, багаторічні тра ви, швидкоростучі дерева і деревоподібні рос лини. До енергетичних можна також віднести традиційні сільськогосподарські культури у випадку їх вирощування з метою виробництва біодизелю (ріпак, соняшник), біоетанолу (цукровий буряк, кукурудза) та біогазу (кукурудза).

Посівні площі озимого ріпаку в Європі займають близько 7, 1 млн. га.
Щороку вони зростають на півмільйона гектарів. До 2013 року прогнозують
збільшення площ під озимим ріпаком до 9, 6 млн. га.
Виходячи з припущення, що ріпак вирощується на вільних сільськогосподарських землях, проводилась оцінка потенціалу ріпаку, як енергетичної культури для виробництва біодизелю.

За даними 2011 р. середня врожайність ріпаку в Україні складала 20, 8 ц/га. Для оцінки обсягу потенційного виробництва біодизелю використовується показник 0, 8 т/га, що відповідає цій врожайності (по областях України показник виходу біодизелю визна чався окремо для кожної області). Коефіцієнт технічної доступності в даному випадку береть ся 1, 0, оскільки розрахунок здійснюється через показник виходу біодизелю з 1 га. Коефіцієнт енергетичного використання приймається 1, 0, оскільки ріпак вирощується спеціально з метою виробництва біодизелю. Тому значен ня теоретичного, технічного і економічного потенціалів біодизелю співпадають між собою – 0, 92 млн. т у.п./рік.
При виробництві біодизелю з ріпаку залишається солома, яку також можна використати для енергетичних потреб. За дани ми 2008 року теоретичний потенціал соломи ріпаку становить 1, 94 млн. т у.п., технічний та економічний потенціали – 1, 36 млн. т у.п.

В програмі «Розвитку ріпаківництва в Україні на 2008 – 2015 рр.» наголошується, що в перспективі доля ріпаківництва в загальному рільництві має становити до 7 %.

Нині Україна споживає 1, 9 млн. т дизпалива. Щоб їх замінити, потрібно
2, 14 млн. т біодизелю. Для його виробництва треба 5, 5 млн. т ріпаку, з
розрахунку 1 кг біодизелю = 2, 4 кг ріпаку. Основними виробниками ріпаку
в Україні є недержавні сільгосппідприємства, частка яких — 96%. Середня
врожайність озимого ріпаку з 2000 по 2007 рік становила 13, 4, ярого —
8, 5 ц/га. Виробляти біодизель в Україні без державної підтримки,
податкових пільг, зняття акцизів — нереально, хоча б з погляду вартості
одного літра мінерального дизелю та біодизелю. Безперечно, альтернативні
види пального шукати треба. Хоча є й негативні наслідки цього процесу,
приміром, вирубування джунглів та використання земель під пальмові
плантації. У Німеччині дозволено засівати ріпаком землі, виведені з
обігу, але сировини однак не вистачатиме. А в нас ще є потенціал для
розширення площ під цю культуру. Для заводу потужністю 20 тис. т/рік, за
врожайності ріпаку 1, 4 т/га та п’ятипільної ротації, потрібно 200 тис.
га орних земель. За врожайності 2 т/га та трипільної сівозміни заводу
потужністю 100 тис. т/рік треба буде задіяти 380–450 га земель. Найкраще
мати власну сировинну базу, щоб менше залежати від ринкових коливань
цін. Тоді вже знадобляться якісне насіння, сучасна технологія
вирощування, страхування врожаю. Працюють і давальницькі схеми, коли
підприємець розраховується за пальне насінням. Але, як відомо, чистий
100-відсотковий біодизель не є пальним. Потрібна спеціальна підготовка —
змішування, а тут не обійтися без спеціального обладнання.

Розділ 1

Теоретичні аспекти виробництва і використання біоресурсів

1.1 Організація виробничих процесів при вирощуванні ріпаку

Надійним засобом підвищення ефективності ріпакового поля, діючим фактором росту врожайності і збільшення валового збору насіння цієї культури є інтенсивна технологія.

Основні положення інтенсивної технології оброблення ріпаку зводяться до наступного:

• агрономічно-правильне розміщення ріпаку в сівозмінах по кращих попередниках - чистим і зайнятим парам, зерновим колосовим, однолітнім і багаторічним травам;

• забезпечення елементами мінерального харчування під запланований врожай;

• використання для посіву насіння тільки репродукції високопродуктивних безерукових і низькоглюкозинолатних сортів; застосування зональних систем основної обробки ґрунту в залежності від її стану і засміченості;

• застосування спеціалізованого комплексу сільськогосподарських машин для якісного виконання всіх робіт в оптимальний термін;

• освоєння інтегрованої системи захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів;

• дотримання строгої технологічної дисципліни;

• упровадження прогресивних форм організації й оплати праці.

Суть інтенсивної технології оброблення ріпаку полягає в комплексному раціональному використанні грунтово-кліматичних, біологічних, технічних, матеріальних і грошових ресурсів для максимально можливого задоволення потреб рослин в основних факторах життя з метою одержання високого і стійкого врожаю. Базується вона на широкому застосуванні вітчизняної техніки і високоефективних хімічних засобів захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, що дозволяє вирощувати ріпак при незначних витратах праці і засобів на одиницю насіння.

Місце ріпаку в процесі сівозміни. Для вирощування насіння ріпаку озимого доцільно створювати сівозміни з максимальним насиченням їх зерновими культурами, щоб виключити ріпак із сівозмін з цукровими і кормовими буряками, де він небажаний, а також зменшити ураження зернових кореневими гнилями. Якщо немає можливості запровадити такі сівозміни, то краще сіяти його в кормовій. У разі розміщення ріпаку в сівозміні з буряками розрив у часі між цими культурами повинен становити п'ять-шість років. У тих господарствах, де не вирощують цукрових чи кормових буряків, його можна висівати в будь-якій сівозміні з тим же інтервалом.

Є деякі особливості розміщення посівів ріпаку залежно від напряму виробництва насіння. Наприклад, посіви на товарне насіння доцільно повертати на попереднє місце через п'ять-шість років, але для одержання насіння еліти такий розрив недостатній.

У зв'язку з тим, що ріпак належить до перехреснозапильних рослин, потрібно передбачати просторову ізоляцію -. при вирощуванні в господарстві різних капустяних культур, наприклад ріпаку і суріпиці, або високо- і низькоерукових сортів. Тут вона має становити не менше 500 м. Якщо вирощують лише низькоерукові сорти, просторова ізоляція не потрібна між ними.

Для ріпаку озимого кращі ті попередники, які рано звільнюють поле, достатньо удобрені або залишають після себе багато поживних речовин і вологи. Таким вимогам найбільше відповідають багаторічні бобові трави, потім ідуть удобрена рання картопля, горох, льон; задовільний попередник - озимі зернові, а серед останніх - найкращий озимий ячмінь, бо він перший звільняє площу.

Передпосівний обробіток ґрунту для ріпаку. Ячмінь і горох збирають приблизно у 2-й декаді липня. Тобто на обробіток ґрунту до посіву у нас залишається трохи менше місяця.

При інтенсивній технології оброблення ріпаку прийнятна загальноприйнята в зоні основна обробка ґрунту. Однак у зв'язку з дрібнонасінністю культури необхідно ретельне вирівнювання верхнього шару, ґрунту.

При вирощуванні озимого ріпаку по напівпаровій обробці ґрунту необхідно вчасно зібрати попередню культуру, внести органічні і мінеральні добрива і провести оранку не пізніше чим за три тижні до посіву.

При розміщенні по ранній картоплі оранку можна замінити розпушуванням дисковими знаряддями або плоскорізами з дотриманням основних агротехнічних вимог.

Допосівна підготовка ґрунту під озимий ріпак полягає: у ретельному вирівнюванні поверхні поля, руйнуванні ґрунтової кірки після дощу за допомогою боронування, знищенні бур'янів у міру їхньої появи культивацією. Передпосівну культивацію проводять на глибину заробки насіння комбінованим агрегатом КПЗ-9, 7, культиваторами КШП-8, УСМК-5, 4Б и КПС-4 з роторними коточками. Для зменшення кількості проходів агрегатів по полю краще використовувати комбіновані агрегати. При необхідності поле прикочують котками КЗК-10.

Лущення стерні проводять для провокування сходів бур'янів і полегшення їхнього наступного знищення, заробки пожнивних залишків і мінеральних добрив, попередження випаровування вологи з ґрунту, поліпшення якості оранки ґрунту. Його проводять слідом за збиранням попередньої культури на глибину 6-8 см. При засміченні однолітніми бур'янами, у міру їхньої появи, лущення повторюють на глибину 8-10 і 12-14 см.

Оранка проводиться наприкінці липня на 20-22 см. При цьому в ґрунт заробляються пожнивні рештки та добрива, знищуються бур'яни. Не допускаються розриви між суміжними проходами плуга, окриті і відкриті огріхи, незорані клиння.

Оранку проводять по можливості поперек попередньої, а на схилах тільки в поперек.

При оранці плугами з пристосуваннями ПВР-3, 5 і ПВР-2, 3 верхній шар ґрунту подрібнюють на глибину 5-10см і ущільнюють (об'ємна маса ущільненого ґрунту повинна відповідати рекомендованим, в зонах 1-1, 3. г/см³); в обробленому шарі повинні переважати фракції розміром до 5' см.

Після закінчення оранки всіх загонів вирівнюють звальні гребені, заробляють розвальні борозни, розорюють поворотні смуги вкругову без розвальних борозен і звальних гребенів.

При оранці під ріпак, оброблюваний за інтенсивною технологією, застосовують комбіновані орні агрегати, що включають плуг і пристосування для додаткової обробки ґрунту: кришіння, вирівнювання, ущільнення.

Після оранки поля розвальні борозни і звальні гребені зарівнюють і обробляють поворотні смуги.

При оцінці якості роботи потрібно враховувати наступні додаткові показники: заробка рослинних залишків, добрив, обробку поворотних смуг, прямолінійність борозен, огріхи. При невиконанні цих вимог загальна оцінка якості роботи може бути знижена незалежно від оцінки за основними показниками.

Передпосівний обробіток. Одне з головних умов одержання високого і стійкого врожаю при інтенсивній технології оброблення ріпаку - ретельна передпосівна підготовка ґрунту. Це пов'язано з відсутністю в ріпаку придаткових коренів у перший період вегетації; для поглиблення стрижневого кореня необхідне гарне оброблення поверхневого шару, при недостатній вирівняності якого врожай знижується на 20%. Разом з цим необхідно запобігти пересушенню верхнього шару ґрунту.

Для забезпечення рівномірної заробки насіння, створення оптимального насіннеложа проводять однократне весняне вирівнювання ґрунту і розпушування її комбінованими ґрунтообробними знаряддями на глибину 4-5 см.

Для цих цілей застосовують культиватор, вирівнювач і кільчасто-зубовий коток, призначений спеціально для оброблення ріпаку.

Передпосівну культивацію проводять з боронуванням поперек або під кутом до напрямку оранки, а поворотні обробки - поперек напрямку попередніх, що забезпечує гарне оброблення посівного шару ґрунту.

Відхилення середньої фактичної глибини обробки від заданої - не більш ±1 см. Бур'яни повинні бути підрізані стрілчастими лапами цілком, що рихлять - не менш 95%.

Висота гребенів і глибина борозен - не більше 4 см. Діаметр грудок - не більш 4 см. Кількість грудок діаметром більш 5 см допускається не більш 3-5 шт/м".

Перекриття між лапами культиватора при обробці слабко засмічених полів повинно бути 5 см, а при сильній засміченості - 8 см. Перекриття суміжнихпроходів агрегату - 10-15 см.

Вивертання нижніх шарів ґрунтів, огріхи і неопрацьовані поворотні смуги не допускаються.

Швидкість руху агрегату при культивації з боронуванням при обробці важких ґрунтів не повинна перевищувати 7 км/год і при обробці середніх і легких ґрунтів - 10 км/год.

Оцінюючи якість культивації, необхідно враховувати наступні додаткові показники: колію від проходу агрегату, прямолінійність проходу агрегату, якість обробки поворотних смуг, країв поля. При недотриманні вимог загальна оцінка якості роботи може бути знижена незалежно від оцінки за основними показниками.

Внесення добрив при вирощуванні ріпаку. Оптимальне забезпечення поживними речовинами позитивно впливає на зимостійкість рослин, стійкість до ураження хворобами, а значить і на врожайність. Проте максимальна потреба в поживних речовинах спостерігається з початку вегетації весною до кінця цвітіння. При цьому необхідно враховувати, що основний винос поживних речовин часто відбувається при низьких температурах ґрунту, так як ріпак одна із тих культур, які рано закінчують зимовий покій.

Фосфор в першу чергу сприяє розвитку кореневої системи ріпаку, тобто має виключне значення для відновлювальної здатності і здатності засвоювати поживні речовини. Калій сприяє формуванню великої кількості насіння, масі 1000 насінин та вмісту олії, покращує стійкість до вилягання та зимостійкість, сприяє стійкості проти грибкових захворювань. Азотні добрива є високоефективним засобом виробництва, яке потребує направленого використання. Хоч винос азоту складає 4, 7 кг на 1 ц збираємого насіння, фактично потреба на 1 ц врожаю складає 6-7 кг/ц.

Для забезпечення урожаю в розмірі 25 ц/га необхідно внесення:

· 120 кг/га азоту

· 50 кг/га фосфору

· 110 кг/га калію

· 25 кг/га магнію

Процес проведення посівних робіт. Для вирощування з метою переробки на олію необхідно мати високоякісні безерукові сорти високих репродукцій.

Перед сівбою насіння обеззаражують з метою знищення або пригнічення поверхневої і внутрішньої інфекції, які передаються з насінням, захисту насіння і проростків від ураження кореневими гнилями та ураження ґрунтовими шкідниками, для стимулювання початкового росту рослин. Насіння ріпаку знезаражують завчасно (за місяць до посіву) і перед посівом (1-15 днів). Найбільш ефективний спосіб протруєння - інкрустація, тобто обробка насіння ріпаку плівкоутворюючими речовинами з включенням в них протруювачів, рідких комплексних добрив, мікроелементів, регуляторів росту і ін. Для цього використовують ємності, оснащені механічними перемішуючими пристроями.

Головна умова забезпечення високих врожаїв ріпаку - одержання своєчасних і дружних сходів. Кращі строки сівби - 5-15 серпня. Густоту стояння ріпаку можна варіювати в значних межах - від 20 до 80 шт/м, що суттєво не впливає на врожайності, за умови, що кожна рослина досягає оптимальної фази розвитку до початку зими. При сівбі звичайним рядковим способом норму встановлюють на 6-8 кг/га, а при широкорядному 4-6 кг/га. Глибина загортання насіння 2-3 см. При небезпеці пересихання верхнього шару ґрунту глибину загортання доцільно збільшити до 3-4 см, у залежності від її механічного окладу, а норму висіву насіння підвищити на 5-10%.

Відхилення від заданої норми висіву не повинне перевищувати ±3%.

Нерівномірність розподілу насінь по рядках, що засіваються, повинна бути не більш 7%.

Напрямок посіву - поперек напрямку оранки й останньої передпосівної обробки ґрунту або під кутом до них; у зонах, підданих вітрової ерозії, - також поперек напрямку пануючих вітрів; на схилах - під гострим кутом до переважного напрямку схилу або поперек його.

У залежності від складу агрегату, розмірів і конфігурації полів на посіві застосовують різні способи руху.

Переважний спосіб руху - човниковий - при роботі одно- або двухсівалочних агрегатів на полях довжиною гону більш 200 м, на великих ділянках трикутної форми. Застосовують також гоновий спосіб при посіві багатосівалочними агрегатами на великих ділянках.

Догляд за посівами. Після висівання ріпаку поле коткують. При появі ґрунтової кірки її руйнують ротаційною мотикою або легкими зубовими боронами. На широкорядних посівах в осінній період і весняно-літній періоди розпушують ґрунт культиваторами.

Прикочування ефективне навесні для попередження випирання й обриву коренів у рослин озимого ріпаку. У цьому випадку його проводять з першою нагодою виходу агрегатів у поле.

Прикочений кільчасто-шпоровими котками ґрунт повинен бути рівномірно ущільнений, а на його поверхні створений розпушений мульчуючий шар.

Хімічна обробка посівів. Рослини ріпаку здатні придушувати бур'яни, особливо в другу половину вегетації, тому що формують велику підземну масу. Однак у початковий період росту (фази сходів, розетки) бур'яни можуть завдати істотної шкоди врожаю. У зв'язку з цим при інтенсивній технології оброблення підвищується агротехнічна роль основної обробки ґрунту в боротьбі переважно з багаторічними бур'янами і гербіцидів у придушенні однолітніх бур'янів.

Процес збирання ріпаку. Збирати ріпак значно складніше, ніж зернові культури. Пов'язано це зі специфічними фізико-механічними особливостями рослин. Головні з них: дрібнонасінність (0, 9-2, 2 мм), високорослість, сильне розгалуження, неоднорідність дозрівання насіння як на одній рослині, так і в межах поля, розтріскування стручків при перестої на корені і при впливі робочих органів збиральних машин.

Під час завершення формування врожаю висота рослин рапсу звичайно коливається від 120 до 130 см, середнє число гілок на рослині 8-12, кількість стручків 150-200, у кожнім з яких по 18-22 насінини. У загальній масі рослин, що забираються, питома вага стручків складає 55-60%, насіння - 20-25%. Вологість стебел у нижній частині рослин зберігається на рівні 80%, у середньої - близько 75 і у верхньої -60%, у той час як вміст вологи в насіннях зменшується до 20%.

Збирання ріпаку ускладнюється через значне полягання посівів, переплетення стеблостою, великих утрат, що допускаються зерновими комбайнами, застосовуваними на обмолоті. При порушенні технології збирання, поганій підготовці й експлуатаційному регулюванню техніки втрати насіння ріпаку нерідко досягають 30% від вирощеного врожаю.

Вибір оптимального часу збирання, з урахуванням схильності стручків до розтріскування при перестої, часто буває складний і перед фахівцями господарств виникає питання, як визначити найкращий термін косовиці й обмолоту ріпаку.

Відповідь на нього дає характер дозрівання, нагромадження в насінні олії і сухих речовин, утрата ними вологи. Досвідченим шляхом установлено, що процес олієнакопичення в насінні припиняється при зниженні вологості до 35- 38%. Цей показник і є основним критерієм для визначення терміну завершення дозрівання і можливого терміну початку збирання. До цього часу на рослинах, як правило, нижні листи обпадають, біля половини стручків здобувають лимонно-жовтий колір, а насіння властиве сортове світло-вишневе або буро-зелене забарвлення.

Збирання при вологості насіння близько 45% приводить до зниження маси насінь і вмістові в них олії через недозрівання, а пізня - при вологості близько 20% чревата ризиком недобору врожаю через опадання і можливе ушкодження насінь заморозками.

Для прискорення дозрівання рослин на корені, локалізації очагів поширення хвороб, одержання сухого і високоякісного насіння при інтенсивній технології оброблення, особливо в північних районах країни, - можливе застосування хімічної десикації посівів ріпаку за допомогою хлорату магнію (20 кг/га) або реглона (3 кг/га). Обробку посівів проводять літаками в період жовто-зеленої спілості при вологості насіння 34-40%. Витрата робочої рідини - 100 л/га. Перезбиральне підсушування рослин на корені звичайно використовують лише в крайніх випадках, оскільки при несвоєчасній обробці може знизитися врожай насіння і якість вироблюваного з нього олії.

На зборі врожаю ріпаку в залежності від зони оброблення, погодних умов і стану стеблостою застосовують як пряме комбайнування, так і роздільний спосіб. Кожний з них має свої позитивні і негативні сторони. Ефективність їх пов'язана із забезпеченістю господарств сушарками.

Пряме комбайнове збирання припустиме лише на ділянках, вільних від бур'янів, при дружному і рівномірному дозріванні насіння, при середній вологості насіння не вище 15-16%, коли насіння в стручках при струшуванні, " гримлять", а при натисненні стручки розтріскуються і насіння висипається. Звичайно ця фаза настає через 40-42 дня після початку цвітіння рапсу. При цьому ворох, що надходить на тік, повинний негайно, у потоці з обмолотом, очищатися від домішок і досушуватися до вологості 8%. Для цих цілей використовують будь-які сушарки, що маються в господарствах, а при їхній відсутності насіння варто розсипати тонким шаром (5-10 см) на току або під навісами для повітряно-сонячного сушіння при постійному перевертанні. Цей спосіб краще себе виправдує в північних зонах оброблення ріпаку. При гарних погодних умовах, на засмічених, а також полеглих посівах і відсутності в господарстві гарної зерноочисно-сушильної техніки перевагу віддають роздільному збиранню - скошуванню у валки і наступний обмолот зернозбиральними комбайнами. При двофазному збиранні усуваються майже всі недоліки, зв'язані з нерівномірністю дозрівання, скорочуються утрати від розтріскування стручків і, що особливо важливо, у північних районах попереджується можливість ушкодження насіння заморозками. Скошування у валки обмежує небезпеку опадання насіння і особливо в районах із сильними вітрами.

До роздільного збирання приступають через 30-35 днів після початку цвітіння у фазі жовто-зеленої стиглості, коли обпадуть нижні листи, насіння в нижніх стручках центральної галузі починають здобувати властивий сортові колір (чорний, коричневий, жовтий), а вологість знизиться до 30-35%. При більш пізній косовиці (вологість менш 20%) формується пухкий валок, що легко руйнується вітром, ймовірність утрат зростає. Перезріле поле можна скошувати тільки при високій вологості стеблостою. Щоб валки надійно утримувалися на стерні і добре провітрювалися, висота зрізу повинна бути не нижче 20 см.

Підбирають і обмолочують валки через 4-10 днів після скошування, при вологості насіння 8-12%, а в умовах вологої осені - при 18-20% (з негайним очищенням і сушінням насіння до 8%). При цьому прагнуть до максимально можливого висушування насіння у валках, щоб уникнути або зменшити ступінь їхдорогого досушування в післязбиральний період. Роботу проводять ранком, ввечері або вночі, коли насіння менше обсипаються.

Післязбиральна доробка насіння. Попереднє очищення насіння. Біологічно активний ворох насіння ріпаку, що надходить від комбайна, необхідно негайно очистити. Навіть короткочасне зігрівання вороху приводить до різкого зниження посівних і технологічних (товарних) якостей насіння.

Попередньому очищенню піддають насіннєвий ворох, що надходить з поля. Насіннєвий матеріал при попередньому очищенні розділяють на дві фракції: оброблене насіння, великі, легкі і дрібні домішки.

При попередньому очищенні насіння повинно бути виділено не менш 50% домішок. Винос насіння ріпаку у відходи повинне бути мінімальним.

Вторинній очистці підлягає матеріал вологістю не більше 12% і вмістом домішок не більше 20%.

Оброблюваний матеріал повинен розділятися не менш ніж на 4 фракції: насіння; фуражні відходи; повітряні домішки, крупні та мілкі домішки; короткі та довгі домішки.

При вторинні очистці насіння ріпаку повинно бути виділено не менше 80% домішок, крім домішок, для виділення яких необхідні спеціальні машини. Винос насіння ріпаку у відходи не повинен перевищувати 7%.

Сушіння насіння. Сушіння насіння ріпаку є основною операцією у системі їхньої післязбиральної обробки. Вона дозволяє зберігати посівні і технологічні якості насіння.

Критична для збереження вологість насіння ріпаку тим нижче, чим вище вміст у них олії. Збереження посівних і товарних якостей насіння ріпаку тим краще, чим нижче вологість насіння, що закладають на збереження.

Для гарантованого тривалого (до 180 діб) збереженні насіння ріпаку варто висушувати до вологості не більше 8%. Збиральна ж вологість насіння ріпаку, як правило, перевищує критичну для збереження. Насіння вологістю більше 13% нестійке в збереженні і самозігрівається. При вологості 20% і більш самозігрівання насіння починається через 2-4 години після збирання, що обумовлює необхідність їх негайного попереднього очищення і сушіння в потоці зі збиранням і очищенням.

1.2 Менеджмент ефективності використання ріпаку при виробництві біопалива.

Ситуація на енергетичних ринках світу диктує необхідність перегляду енергетичної політики кожної країни. Для України у зв’язку з підвищенням її енергетичної залежності від інших країн та в передбаченні її вступу до ЄС особливо важлива диверсифікація джерел енергетичних ресурсів, що вимагає відповідних організаційних та економічних заходів зі створення необхідних для цього умов. Можливості такої диверсифікації в Україні є у вигляді наявного у нас потенціалу джерел альтернативної енергетики біоекологічного характеру. Сьогодні питання розвитку альтернативної екологічно безпечної енергетики для потреб сільського господарства і всього АПК країни особливо загострюється в контексті загрози перетворення України на сировинний додаток до розвинутих країн і промисловий майданчик для екологічно небезпечного виробництва. Ба більше, досягнення певного рівня диверсифікації джерел постачання енергетичних ресурсів до країни (наявність щонайменше трьох джерел постачання з рівнем 25-30% загального обсягу) є однією з необхідних умов вступу України до ЄС [11, с. 68].

Серед низки інших надзвичайно важливим напрямом диверсифікації джерел енергетичних ресурсів є розвиток альтернативної енергетики через одержання біопалива зі сировини, яку виробляють у сільському господарстві може бути ефективно використати у цій же галузі. Йдеться про біодизель і біоетанол. Оскільки ж Україна є країною аграрною, у доброму сенсі цього слова, позаяк має величезний потенціал для розвитку саме сільського господарства, ця галузь може відіграти вирішальну роль не лише у підвищенні рівня продовольчої безпеки країни, а й рівня її енергетичної безпеки та незалежності. Розвиток відновлюваної енергетики на засадах використання продукції сільського господарства є також добрим способом на ефективне використання можливого надлишку сільськогосподарської продукції. Обмежувальним чинником у цій ситуації є необхідність витримання балансу попиту і пропозиції на ринку з метою підтримки цін на продукцію на рівні, що забезпечує необхідну ефективність для сільськогосподарських товаровиробників та не порушує засад продовольчої безпеки країни. Тобто потрібна виважена державна програма регулювання виробництва біопалив.

Ефективність виробництва та застосування біопалива на сьогодні не є однозначною і сприяє значній контроверсії в її оцінці загалом та її аспектів зокрема. Прибічники зростання обсягів виробництва біопалива справедливо наголошують на тому, що впровадження поновлюваних джерел енергії дасть змогу гарантувати енергетичну безпеку країни та зменшити рівень її залежності від імпортних енергоносіїв, що, наприклад, особливо актуально для України.

Підвищення цін на нафтопродукти й субсидії роблять переробку сільськогосподарської продукції на біопаливо у світі дедалі економічно вигіднішою. При цьому не спостерігається збільшення загальної кількості посівних площ у сільському господарстві.

Противники розвитку біопаливної галузі як аргументи на свою користь наводять проблеми, що можуть мати і частково вже мають місце у зв’язку з цим розвитком. Наприклад, розширення посівних площ під сільськогосподарські культури, з яких вироблятимуть біопаливо, пропорційно призводить до скорочення посівних площ, які використовують для виробництва продуктів харчування (кукурудза, ріпак, олійні культури). Унаслідок цього пропозиція останніх зменшується, що спричинює зростання цін [3, с. 40-41], а це негативно характеризує процес заміщення традиційних видів палива біологічними з погляду соціальної ефективності, хоча з економічного пункту бачення для виробників продукції такий процес є надзвичайно вигідним. Високі ціни на продукти харчування, спричинені виробництвом біопалива, що є проблемою для людства загалом, з іншого боку, сприяють активізації розвитку аграрного сектору економіки, зменшують потребу в державному фінансуванні підтримки АПК, сприяють створенню додаткових робочих місць. Отож, країни з аграрною спеціалізацією (а серед них саме багато країн із високою часткою бідних верств населення) мають шанси одержати певні вигоди від такої ситуації, що дещо нівелює продовольчу проблему.

Крім того, противники біопалива засвідчують, що світове виробництво рослинних олій було б неспроможне забезпечити й 10% дизельного палива, яке споживають [3, с. 42]. У структурі енергетичного потенціалу біомаси й торфу в Україні, за розрахунками українських вчених, частка рідких палив (біодизелю і біоетанолу) становить 9, 1% [9, с. 98].

Згідно з розрахунками Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України рослинну олію, вироблену в усьому світі, необхідно переробити на біодизель, що може замінити в споживанні близько 3% нафти. Якщо все вирощене зерно переробити на біоетанол, це дасть змогу отримати 13-15% світового палива, яке використовують для транспортних засобів, або замінить 25% нафти. Але тоді практично нічого не залишиться на кормові та харчові цілі. Тобто світовий ринок нафти такий великий, що навіть ні біодизель, ні біоетанол ніяк практично не можуть вплинути на нього і за всіх можливих темпів зростання частка біопалив у загальному сукупному енергоспоживанні у найкращому разі становитиме близько10-12% [4, с. 31]. Проте в Україні біопалива можуть відіграти відчутну позитивну роль у формуванні енергетичної бази сільського господарства за умови реалізації комплексу державних програм підтримки розвитку цього напряму енергетики через виробництво біопалив із продукції цієї самої галузі. За розрахунками В.Меселя-Веселяка, загальна економія за використання біодизелю вже у 2012 році в Україні може сягнути 20, 8 млрд грн, а у 2020 р. – 22, 1 млрд грн [7, с. 9].

Виробництво біодизелю об’єктивно технологічно значно простіше за перегонку нафти, рентабельність – потенційно удвічі-утричі вища за перегонку нафти, до того ж ріпак – ресурс необмежений, він не закінчиться доти, доки родитиме наша земля… [10, с. 11]. З однієї тонни ріпаку можна видобути близько 300 кг ріпакової олії, а з неї – приблизно 270 кг біодизельного пального [9, с. 5]. Аналогічно практично немає обмежень для вирощування цукрових буряків як сировини для виробництва біоетанолу. Екологічно-середовищні переваги альтернативного палива є безсумнівними і засвідчуються світовою практикою [2, с. 10]. У Німеччині заводи з виробництва біодизелю працюють практично на безвідходній основі та зі замкнутим циклом використання води [12, с. 83-86].

Проте розрахунки показують, що в Україні на сьогодні ріпак доцільніше експортувати, ніж переробляти його на олію або біодизель.

За нинішнього співвідношення цін на енергоносії та біопаливну сировину виробництво біопалива в Україні неприбуткове. Оскільки формування внутрішнього ринку біопалив потребує часу і зусиль (техніка, устаткування, розробка стандартів тощо), розвиток біопаливної промисловості в Україні на першому етапі економічно вигідніший з розрахунком на експорт, зокрема до ЄС, особливо з урахуванням можливих каналів інвестування з того ж ЄС. Як показали розрахунки (див. табл.), експорт 1 т ріпаку вигідніший на 417 грн, ніж експорт ріпакової олії (в перерахунку на 1 т ріпаку), або на 130 грн – ніж експорт ріпакового біодизелю.

Тобто для розвитку біодизельної промисловості держава повинна надавати не менше 350-450 грн у перерахунку на 1 т ріпаку дотацій на виробництво ріпакового біодизелю. На сьогодні кращою стратегією для України є експорт, що дасть змогу зберегти наявність української продукції на міжнародних ринках доти, доки цінове співвідношення суттєво не зміниться [5, с. 31]. Зацікавити внутрішнього споживача у переході на біодизель вдасться тільки тоді, коли вартість біодизелю в Україні, як і у західних країнах, буде нижчою від вартості дизельного палива. Наразі ж ціна на дизельне паливо дорівнює 9-10 грн/л., а собівартість біодизелю становить до 15-20 грн/л. Проте орієнтація вітчизняного сільськогосподарського виробництва на ріпак як кінцеву продукцію на довший період є небезпечна перетворенням сільського господарства України на сировинний придаток до економіки країн ЄС.

Свідченням такої зацікавленості є наміри ЄС інвестувати крупний капітал у будівництво заводу з виробництва біоетанолу з кукурудзи на Закарпатті, у Миколаївській та Одеській областях (сума інвестицій у один такий проект сягає 80 млн євро!). При цьому всю продукцію планують вивозити до Європи, а в Україні залишатимуться лише відходи виробництва. Як свідчить досвід зарубіжних країн, упровадження біопалива наштовхується на низку сировинних, технологічних, економічних і технічних труднощів. У більшості країн до 2004 року виробництво не було рентабельним без надання субсидій або пільг. У Євросоюзі врегулювання цих проблем здійснюється через:

· закони щодо обов'язковості використання біопалив;

· економічні важелі впровадження біопалив, зокрема податкові пільги, звільнення від сплати акцизів, державні дотації;

· підтримку розвитку сировинної бази;

· державне фінансування наукових досліджень і розробки стандартів.

Згідно з досвідом країн Європи та України лише єдина та послідовна державна політика з використанням законодавчих і економічних засобів може гарантувати реальне впровадження біопалива на ринку [8, с. 112].

Для збільшення рівня енергетичної та екологічної безпеки України, зменшення залежності економіки від імпорту нафтопродуктів, забезпечення аграрного сектору й транспорту дизельним біопаливом Кабінет Міністрів України у грудні 2006 р. затвердив Програму розвитку виробництва дизельного біопалива на період 2007–2010 рр. (постанова № 1774 від 22 грудня 2006 р.). Орієнтовний обсяг фінансування Програми – 8 млрд 904, 9 млн грн, у тому числі за рахунок коштів Державного бюджету – 69, 7 млн грн. Таке співвідношення, коли частка державного фінансування становить менше ніж 1%, звичайно, породжує певні сумніви у можливостях державного впливу на реалізацію Програми.

Про низьку обґрунтованість та ефективність реалізації цієї Програми свідчить хоча б майже «нульовий» рівень виконання одного із найбільш амбітних її завдань – спорудити до 2010 р. принаймні 20 біопаливних заводів різної індивідуальної потужності (від 5 до 100 тис. т біопалива за рік) з тим, щоб вийти на сумарну потужність не менше 623 тис. т біопалива. Існуючі в Україні понад 40 об'єктів із виробництва біодизелю виробляють його близько 20 тис. т, причому переважно для власного використання, що абсолютно не вирішує проблеми.

Для детального аналізу витрат на виробництво ріпаку представимо детальний розріз середніх значень витрат на вирощування сировини для виготовлення біодизеля та біоетанолу за 2012 рік.

Таблиця 1.1

Аналіз витрат на виробництво основної сировини для біодизеля та біоетанолу

Аналізуючи витрати коштів на один гектар посіву ріпаку в порівнянні з іншими культурами для виробництва біопалива свідчить, що найнижчі витрати при виробництві ріпаку озимого, які становлять 4830 грн/га, а найбільші для посівів цукрового буряку – 12650 грн/га.

В структурі затрат усіх розглядуваних сільськогосподарських культур найбільша складова це добрива, засоби захисту та насіння, яка в усіх випадках більша 50%, зокрема, для ріпаку озимого – 2714 грн/га, що становить 56, 2%; пшениці озимої 3281 грн/га – 55, 2%, кукурудзи 4443 грн/га – 50, 1%, цукрового буряку 6978 грн/га – 55, 2%.

Друга за величиною стаття витрат при виробництві озимого ріпаку та озимої пшениці це енергоносії, які складають відповідно 17, 7% і 18, 8%. В той же час при вирощуванні кукурудзи та цукрового буряку на другому місці витрати на експлуатацію техніки – відповідно 21, 3% та 20, 2%. Собівартість однієї тони насіння ріпаку 1610 грн., озимої пшениці 950 грн., зерна кукурудзи 1080 грн., коренів цукрових буряків 253 грн.

Переробка продукції на біопаливо потребує затрат коштів в обсягах 38 - 52% від його собівартості. Так собівартість переробки однієї тонни насіння ріпаку на біодизель складає 686, 7 грн/т; зерна пшениці на біоетанол – 635, 8 грн/т; зерна кукурудзи –668, 8 грн/т; коренів цукрового буряка на біоетанол – 276, 0 грн/т.

Є очевидним, що виробництво біодизелю є можливим лише при кооперації підприємств виробників сировини та переробних підприємств; створення великих агрохолдингів або кластерів, які уособлюють «колективну ефективність», а також у випадку будівництва міні-заводів із виробництва біодизеля для власних потреб у рідкому паливі виробниками сировини.

В приведених розрахунках не врахована можлива виручка від реалізації побічної продукції. Окрім основної продукції при виробництві біопалив є побічні продукти, які мають теж важливе народногосподарське значення. В результаті вирощування та переробки ріпаку та пшениці отримуємо солому, яка може бути використана як біопаливо. При спалюванні соломи можна отримати значну кількість теплової енергії (17, 4 МДж/кг), а також її можна перетворювати на біогаз, використовувати як добриво, корм тваринам тощо. На біогаз можна перетворити гичку буряка, а також стебла кукурудзи. Значну цінність має макуха ріпакова, якої виходить більше 50% від кількості насіння, а також гліцерин, вихід якого становить біля 5% від маси насіння. З врахуванням побічної продукції ефективність виробництва сільськогосподарської культури на біопаливо зростає.

Аналіз витрат коштів на виробництво біопалива показує, що у структурі витрат на біодизель найбільшу частку складають добрива засоби захисту і насіння (39, 1%), а біоетанолу – переробка сировини на біоетанол (38 – 52, 2%), а найменшу частину в усіх випадках складає оплата праці людей (1, 2 – 2, 8%).

Отже, виробництво та споживання біопалив в Україні є можливим, проте економічні витрати від цього будуть значні. З іншого боку реалізація сировини для біопалива на зовнішньому ринку, особливо, насіння ріпаку, може принести значний економічний ефект.

В теперішніх умовах без субсидій та експортних пільг виробники біопалив не зможуть конкурувати на зовнішньому ринку.

З економічної точки зору для сільськогосподарських виробників найдоцільнішим є виробництво і реалізація насіння ріпаку, оскільки рівень рентабельності в цьому випадку становить 148, 4%. Ефективним є також виробництво біопалива із власної сировини. Виробництво біодизеля із покупної сировини є збитковим і може бути організовано лише при умові дотацій держави та реалізації побічної продукції.

Розділ 2

Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.1 Показники розміру підприємства, його спеціалізація;

Кожне підприємство для ведення своєї діяльності має у розпорядженні певні ресурси (земельні й трудові ресурси, основні та оборотні засоби, тощо).

Основні показники розміру товариства подано в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Основні показники розміру ТОВ «Агроцукор ЛТД» за 2009-2011 роки.

Відповідно до таблиці на підприємстві площа сільсько-господарських угідь не змінювалась на протязі досліджуваного періоду з 2010-1012 р.р. і склала 1896 га.

Чисельність працівників ТОВ «Агроцукор ЛТД» з кожним роком збільшувалась, 2010 р. – 48 чол.; 2011 р. – 53 чол.; 2012 р. – 60 чол.

Вартість основних засобів підприємства в 2012 р. склала 749 тис. грн., порівняно з 2010 р. вана зменшилась на 288 тис. грн., дане явище спричинено використанням основних засобів, тобто їхнім зносом.

Щодо оборотних активів на протязі 2010-2012 років вони стрімко зросли з 3151 тис. грн. до 32660 тис. грн., це на 937%.

Для більш чіткої картини розміру ТОВ «Агроцукор ЛТД» потрібно розрахувати фондозабезпеченість. Вона показує забезпеченість господарства основними фондами та рівень інвестування. З таблиці видно, що фондозабезпеченість товариства має високий рівень і з кожним роком зменшувалась в 2012 році вона склала 0, 32, порівняно з 2010 роком вона зменшилась на 0, 23. Також розглянемо фондоозброєність підприємства, що покаже нам вартість засобів праці, що припадає на середньорічного робітника. ТОВ «Агроцукор ЛТД» даний показник з кожним роком зменшується. У 2012 році він склав 12, 48 тобто зменшився порівняно з 2010 роком, який складав 21, 60. Можна впевнено стверджувати, що працівники господарства добре забезпечені засобами праці.

Використовуючи дані форми №50-сг «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств», можна побачити виробництво яких видів продукції є переважаючим на підприємстві (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Структура товарної продукції підприємства ТОВ «Агроцукор ЛТД» за 2010-2012 роки.

З таблиці видно, що перше місце в ранжируваному ряджу підприємства займає пшениця, але даний показник змінювався. Так у 2011 році перше місце займав соняшник на зерно, це було спричинено зміною посівної культури. Вже в натупномк році пшениця зайняла перше місце.

Друге місце в цьому ряді займає кукурудза на зерно. Показник також змінювався в 2011 році. В 2012 році склав 5846, 6 тис грн. це майже 40% від всього врожаю.

Третє місце посідає приріст соняшника на зерно, на четвертому – ріпак.

2.2 Забезпеченість підприємства основними видами ресурсів

Щоб побачити на скільки ефективно працює підприємство потрібно розглянути фінансовий результат діяльності підприємства. Кожне підприємство направляє свою роботу для отримання прибутку і чим він більший тим краще для підприємства, але також вагоме значення має рентабельність підприємства. Рентабельність продукції – характеризує вигідність виробництва продукції, яка випускається або реалізується підприємством; цій показник використовується при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі прибутковості, при впровадженні нових видів продукції.

Скориставшись даними форми №2 «Фінансові результати» здійснимо характеристику фінансово-господарської діяльності підприємства (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ «Агроцукор ЛТД».

Використовуючи дані форми №1 «Баланс» проаналізувати фінансову стійкість підприємства, оскільки вона показує наявність коштів, достатніх для погашення боргів за всіма зо­бов’язаннями та одночасного здійснення безперервного процесу виробництва та реалізації продукції (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Аналіз структури капіталу та фінансової стійкості ТОВ «Агроцукор ЛТД» за 2010 – 2012 роки

З таблиці видно, що власний капітал підприємства за досліджуваний період з 2010 року по 2011 рік, збілшувався. В 2012 році показник склав 22174 тис. грн., тобто зріс на 19380 тис. грн. (694%) з 2009 року.

Залучений капітал ТОВ «Агроцукор ЛТД» помітно збільшився за 3 роки. В 2012 році він склав 10486 тис. грн. збільшився на 10129 тис. грн. порівняно з 2010 роком, в якому складав лише 357 тис. грн.

Підприємство в 2010 році не брало короткострокових кредитів в банках, що не скажеш за 2012 рік. Цей показник складає 7177 тис. грн. і порівняно з попереднім 2011 роком зріс на 3690 тис. грн.

Можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних активів, його незалежність від позикових джерел показує коефіцієнт автономії. Аналізуючи даний показник по нашому підприємству можна сказати, що ТОВ «Агроцукор ЛТД» має високий рівень платоспроможності і можливість дефіциту грошових коштів відпадає. Коефіцієнт автономії підприємства в 2012 році склав 0, 68 і порівняно з 2010 роком зменшився, це було спричинене збільшенням залученого капіталу, але його рівень залишився достатнім.

Також потрібно визначити відношення залучених коштів та власного капіталу, тобто, скільки одиниць залучених коштів припадає на кожну одиницю власних коштів завдяки коефіцієнту фінансового ризику. Цей показник в 2012 році склав 0, 47 порівняно з 2010 роком збільшився на 0, 35, це свідчить про збільшення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зниження фінансової стійкості.

На підприємстві є основні види витрат: витрати виробничої собівартості продукції, адміністративні витрати та витрати на збут.

До витрат виробничої собівартості продукції включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

До адміністративних витрат належать загальногосподарські витрати, що направлені на обслуговування і управління підприємством:

1. Витрати, пов’язані з управлінням підприємством:

- на оплату праці працівників апарату управління підприємства;

- відрахування на соціальні заходи;

2. Витрати на обслуговування виробничого персоналу:

- витрати на придбання сировини;

Для того, щоб більш детально оцінити частку, котру становлять витрати на основне виробництво ТОВ «Агроцукор ЛТД» розглянемо таблицю 2.5

Таблиця 2.5

Аналіз структури витра на основне виробництво ТОВ «Агроцукор ЛТД» за 2010-2012 р.р. тис.грн

Розглянувши структуру витрат на основне виробництво можна сказати, що левову частку витрат склали матеріальні витрати, які увійшли в собівартість продукції, така тенденція зберіглася на протязі трьох років. Щодо 2010 року вони склали 3534, 4 тис. грн. це (64%) від усіх витрат ТОВ «АгроцукорЛТД»; в 2011 році цей показник становив 4556, 5 тис. грн., частка даних витрат склала 69, 3%; а у 2012 році він склав 6448, 3 тис. грн. і був найбільшим за ввесь період.

В данних витратах найбільшу частку в 2010 р. мали витрати на нафтопродукти 974 тис. грн. це майже 18%, що не скажеш про 2011 р. В цьому році найбільшу частку мали витрати, що були понесені на купівлю мінеральних добрив, вони склали 1572, 8 тис. грн., майже 24% всіх витрат. В 2012 році картина не змінилась, витрати на мінеральні добрива також займали найбільшу частку і склали 2871 тис. грн. це майже 34% всіх витрат ТОВ «Агроцукор ЛТД».

Структура витрат на оплату праці має таку картину: 2010 рік – 230, 6 тис. грн. (4, 1%), 2011 рік – 612, 3 тис. грн.(9, 3%), а також 2012 рік – 395 тис. г. (4, 6%).

Щодо інших витрат та витрат на оредну то в 2010 році вони склали 24, 24% усіх витрат що понесто підприємство, а це 1339 тис. грн. На наступні роки розглядаеться тенденція до зменшення: 2011 рік 991, 7 тис. грн. це 15% і також у 2012 році 906, 7 тис. грн. 11% від всіх витрат на основне виробництво.

Щоб побачити повну картину виробничих витрат однієї їхньої структури не достатньо, потрібно провести повний аналіз динаміки витрат та їх зміну за період з 2010-2012 роки. Потрібно розглянути показники динаміки ТОВ «Агроцукор ЛТД». Для цього розрахувується абсолютний приріст показників, який характеризує на скільки одиниць змінився рівень показника порівняно з рівнем попереднього або базисного періоду.

Таблиця 2.6

Аналіз динаміки витрат на основне виробництво ТОВ «Агроцукор ЛТД» за 2010-2012 р.р.

Розглянемо динаміку зміни витрат на основне виробництво, що поданні в таблиці поелементно.

Витрати на оплату праці в 2010 році склали 230, 6 тис. грн., в 2011 році була тенденція до збільшення витрат, вони склали 612, 3 тис. грн.. порівняно з попереднім роком зросли на 381, 7 тис. грн. (165, 5%). Дане явище було спричинено додатковим наймом працівників. Вже в наступному році, потреби в такій кількосі працівників зникла і витрати на оплату праці зменшились на 217, 4 тис. грн.. це майже 35, 5% і склали лише 394, 9 тис. грн..

Відрахування на соціальні заходи змінювались аналогічно, тому що вони пов’язані між собою: 2010 р. – 88, 6; 2011 р. – 203, 9 тис. грн., тобто збільшились на 115, 3 тис. грн.; 2012 р. – 143, 6 тис. грн. це на 30% менше ніж