Застосування сильнодіючих препаратів в екстремальних ситуаціях

Одним з найважливіших чинників забезпечення безпеки в туризмі є знання основ першої медичної допомоги і комплектації аптечки швидкої допомоги. Неправильна медична допомога може різко погіршити стан потерпілого та спричинити загибель, тоді як відсутність такої «допомоги» зберегла б їм життя.

Отже, не можна непрофесіоналам намагатися надати допомогу сильнодію­чими препаратами. Навіть лікар у такій ситуації може неправильно оцінити ситуацію і зробити фатальну помилку. Звідси висновок — потрібно виключити з арсеналу медикаментів такі сильнодіючі препарати, як лазикс, промедол, морфін, каліпсол, седуксен, реланіум тощо. Використання цих препаратів непрофесіоналами неприйнятно. Як знеболюючі потрібно використовувати ненаркотичні анальгетики: кетарол, вольтарен, баралгін або трамал (вони не при­гноблюють дихання). Лазикс можна використовувати тільки при ізольованих черепно-мозкових травмах, або не використовувати взагалі, оскільки при неве­ликому ушкодженні потерпілий і так виживе, а при обширному — це йому все одно не допоможе, він загине, незалежно від того, чи вводився йому лазикс, чи ні. Врятувати може лише швидке транспортування в нейрохірургічний ста­ціонар.

Для гарантування безпеки необхідно дотримуватися таких правил:

при хворобі учасника експедиції не доцільно продовжувати подорож і намагатися його лікувати на маршруті;

у разі будь-якої серйозної травми, організувати аварійний схід з маршруту;

у спільне спорядження групи повинна входити добре укомплектована ап­течка. При підготовці маршруту слід наперед намітити і вивчити аварійні шля­хи сходу з маршруту.

ОРІЄНТУВАННЯ В ПРОСТОРІ

Орієнтування на місцевості полягає в умінні знайти напрям сторін світу і своє місцезнаходження відносно навколишніх предметів, зокрема елементів рельєфу. Воно відіграє вкрай важливу роль, оскільки, знаходячись у природних умовах, людині доводитися орієнтуватися постійно. Звичайно, для точного визначення сторін горизонту і свого місцезнаходження оптимальним варіантом є наявність топографічних карт і компаса. При їх відсутності в ясну погод-орієнтування в просторі можливе за допомогою сонця, Полярної зірки, місяця Деякі місцеві ознаки, особливо в похмуру погоду, також можуть полегшити орієнтування.

Визначення сторін горизонту за рельєфом, ґрунтом, вітром і снігом. Воло­гість ґрунту біля великих каменів, окремих будівель, а також пнів слугує свого роду орієнтиром — влітку ґрунт більш зволожений з півночі від цих предметів, ніж з півдня.

Південні схили гір і пагорбів, як правило, бувають сухіше північних, менш задерновані і сильніше схильні до процесів розмивання.

Сніг біля скель, великих каменів, пнів, споруд тане швидше з південної сто­рони, яка сильніше освітлюється променями сонця. У ярах, лощинах, ямах він швидше тане з північної сторони, позаяк на південні краї заглиблень не потра­пляють прямі промені сонця, що падають з півдня.

На південних схилах гір і пагорбів утворення проталин відбувається тим швидше, чим більше крутизна схилів, Біля північного узлісся лісу ґрунт звіль­няється з-під снігу іноді на 10—15 днів пізніше, ніж біля південної. У березні-квітні навколо стволів окремо стоячих дерев, пнів і стовпів у снігу утворюють­ся лунки, витягнуті в південному напрямі. Весною на обернених до сонця схи­лах, під. час танення снігу утворюються витягнуті на південь виступи — «шпильки», розділені виїмками, відкрита частина яких обернена на південь.

Визначення сторін горизонту за спорудами. Різні споруди в деяких випад­ках теж можуть слугувати хорошими орієнтирами. В основному це споруди релігійного культу: церкви, мечеті, синагоги тощо, які відповідно до релігій­них канонів будувалися досить суворо орієнтованими за сторонами горизонту. Вівтарі і каплиці православних церков обернені на схід, а дзвіниці — на захід. Опущений край нижньої щаблини хреста на куполі звернений до півдня, піднятий — на північ.

Вівтарі лютеранських церков обернені тільки на схід, а дзвіниці — на захід. Вівтарі католицьких церков обернені на захід.

Кумирні, пагоди, буддійські монастирі фасадами обернені на південь. Вихо­ди з юрт також обернені на південь.

Визначення сторін горизонту в лісі. У густому лісі нерідко орієнтуються, піднявшись на високе дерево. За місяцем можна судити про розташування близьких круч або крутих схилів, визначивши подвоєну відстань до них за ча­сом проходження звуку. Якщо відоме розташування річкової системи і в лісі є річки, то за орієнтир можна прийняти їх.

Вийшовши на стежку, потрібно уважно її оглянути. Якщо гілка б'є в облич­чя або в груди — зі стежки треба піти: вона звірина і до житла людини не приведе. Заблукавши, найнадійніше повернутися своїми слідами до початко­вого пункту ходьби і орієнтуватися знову. Якщо цього зробити не можна, то слід вийти до будь-якого лінійного орієнтиру — річки, дороги, просіки, на­прям яких відомий, застосувавши для цієї мети грубо визначений перпендику­ляр до вибраного орієнтиру. Визначити напрямок на дорогу можна за звуком автомобілів або потягів, що проходять.

Затримавшись у лісі, корисно знати, що вітер на відстані 100—200 м від узлісся майже не відчувається; влітку в лісі холодніше, ніж в полі, а взимку тепліше; вдень прохолодніше, а вночі тепліше. Ґрунт в лісі промерзає на мен­шу глибину, ніж в полі. Снігу густому лісі сходить на 2—3 тижні пізніше, ніж на відкритому місці. Опадів затримується на листяних деревах близько 15%, на сосні — близько 20—25%, на ялині — до 60%, на ялиці — до 80%.

Для орієнтування в просторі значення має і вміння оцінити відстань. Най­точніше вона визначається за допомогою підрахунку своїх кроків, за умови знання довжини кроку. Середня довжина двох кроків може бути прийнята рів­ною 1, 5 м.

ОРІЄНТУВАННЯ В ЧАСІ

Визначення часу доби є не менш важливим компонентом орієнтування, ніж визначення місцезнаходження. Звичайно, найнадійніший і точний спосіб визна­чення часу можливий лише за наявності механічного або електронного годин­ника. Проте і без них можливе визначення часу в природних умовах. Воно матиме достатньо приблизний характер, але може зіграти свою важливу роль, особливо в умовах автономного існування.

Відносно точно можна визначити час за сонцем, місяцем та сузір'ями. Але це вимагає певних знань зоряного неба. Доступніше визначення часу доби за активністю деяких рослин і птахів. Відомо, що квіти деяких видів рослин роз­криваються і закриваються в певні години. Птахи прокидаються також у певні години, про що можна дізнатися за їх співом.

Географічні зони з низькими екстремальними температурами

Боротьба із впливом на організм низьких температур є основною проблем­ою автономного існування людини в цих природних зонах. Виживання люди­ни в першу чергу залежить від одягу і наявності притулку.

Існує пряма залежність часу, протягом якого організм зберігає тепловий комфорт, від температури навколишнього середовища і теплоізоляційних властивостей одягу.

Людина, одягнена в літній комбінезон, при температурі -5°С знаходити­меться в стані теплового комфорту не більше півгодини. Стільки ж часу про­йде, якщо на ній вовняна білизна і ватна куртка (зовнішня температура -30°С) або комплект, що складається з вовняної білизни, вовняного светра і хутряної куртки з штанами (—50°С). Якщо куртку покрити водоповітрянепроникною тканиною і забезпечити теплою підстіжкою, людина почне мерзнути через 55—60 хв. Навіть найтепліший одяг може забезпечити підтримання позитивного теплового балансу при негативних температурах зовнішнього середовища ли­ше дуже обмежений час. Рано чи пізно теплові втрати виявляться більшими, ніж генерація тепла, і почнеться охолоджування організму.

Одяг забезпечує збереження тепла в організмі лише обмежений час, тому людині, що терпить лихо, слід поспішати з будуванням тимчасового притулку. Кращим будівельним матеріалом є сніг. Він добре піддається обробці і має від­мінні теплоізолюючі властивості внаслідок високого (до 90%) вмісту повітря. Завдяки цій властивості температура повітря в сніжних притулках на 15—20°С вище зовнішньої. Обкладання зі снігової цегли значно утеплює будь-який по­хідний намет. За допомогою такого обкладання товщиною 40—60 см можна підвищити температуру в наметі на 10—15°С у порівнянні із зовнішньою, не вдаючись до нагрівальних приладів.

В особливих випадках надійним житлом, що не вимагає при будуванні особливих фізичних зусиль, може стати надувний рятувальний пліт. При най-мінімальніших засобах обігріву (дві стеаринові свічки) в 25-градусний мороз температуру повітря усередині притулку можна підняти до +1° С. Температуру усередині плоту вдається підтримувати ще вищою, якщо його додатково утеп­лити шаром сніжних блоків.

Для обігріву тимчасового притулку, приготування їжі, розтоплення снігу і кип'ятіння води використовують різноманітні засоби — стеаринові свічки, пі­гулки сухого спирту, жир здобутих на полюванні тюленів, моржів, карликові дерева, торф'яний дерен, суху траву, плавник (викинуті на берег стволи і вели­кі гілки дерев). Торф'яний дерен треба заздалегідь нарізати невеликими брике­тами і підсушити, а суху траву обов'язково зв'язати в пучки.

Найбільш зручна для обігріву невеликого притулку жирова лампа. Конст­рукція її проста. У денці консервної банки пробивається отвір, через який опускається гніт зі шматка бинта, носової хустки або іншої тканини, заздале­гідь змочених або натертих жиром. Шматки жиру укладаються зверху на денце і жир, плавлячись, стікатиме вниз, підтримуючи полум'я. Приплив повітря до лампи забезпечують 3—4 отвори, пробиті збоку. Можна зробити лампу з плас­кої консервної банки, коробки від аптечки або просто із заломленого по краях металевого листа. її заповнюють пальним, в яке опускається половина гніту. Дві такі лампи можуть забезпечити в притулку позитивну температуру при найлютішому морозі.