У давньоруському декоративно-прикладному мистецтві

Художній символ відрізняється від інших семантичних засобів, зокрема від ху­дожнього знака. Якщо перший наділений багатозначністю (полісемантичністю), то другий має переважно одне, основне значення. Наприклад, художньо вирішені монограми, клейма, печатки, вказівні знаки завжди несуть однозначну інформацію. У знака розрізняють «невласний» (функціональний) і «власний» зміст, тобто його фізичні властивості (розмір, конфігурація, колір, розрізнюваність). Твір декоративно-прикладного мистецтва може існувати як знак завдяки неподільності «власного» і «невласного» змісту. Вживання знака або кількох знаків надає виразності творам та узагальненої структури художнім образам. (259)

Уже в ранніх формах художньої культури та в древніх цивілізаціях знаки-обере­ги і знаки-печатки (родові символи) набули культового, магічного і символічного значення.

Різновидом символу е атрибут (від. лат аигіЬиіиз — приписаний, наділений) — конкретний предмет, тісно пов'язаний із життям і діяльністю особи, а тому до­дається до її іконографії як розпізнавальний знак. Атрибут переважно зображається із постаттю, а окремо від неї набуває значення символу. Розрізняють атрибути загальні (наприклад, пальма — атрибут святих мучеників) та індивідуальні. Наведемо найважливіші

атрибути з творів античного мистецтва ":

Найважливіші атрибути з християнської іконографії ¹²:

Як бачимо, внаслідок перебудови світогляду і заміни античної міфології християн­ською зазнають зміни й атрибути. У зрілому середньовіччі вони все частіше набували значення символів, надаючи творам декоративно-прикладного мистецтва таємничої загадковості.

Алегорія (від гр. allegoria — іносказання) — один із семантичних засобів, символ якого полягає в тому, що в конкретних художніх образах виступають умовні зобра­ження абстрактних понять (персоніфікація). Так, алегорія мудрості, добра, миру, при­роди, весни, літа може бути показана умовно за допомогою символів персоніфікації, атрибутів, емблем, поєднаних у відповідну структуру твору. Алегорія міфологічного походження найбільшого поширення набула у середньовічних творах декоратив­но-прикладного мистецтва, зокрема гобеленах, меблярстві, керамічних розписах та ін. «При значній зовнішній конкретності алегорія дуже рідко характеризується психо­логічною глибиною, індивідуальністю характеру, вона переважно е холодною, «бездушною», тому що відбиває свій зміст, головним чином, завдяки супроводжую­чим її аксесуарам» ¹³.

Емблема (від гр. emblema — оздоба) — семантичний засіб композиції, що часом за­ступає символ. Основа емблеми — вираження цілого за його характерною, але разом з тим простою частиною, елементом чи атрибутом. Вона зображає предмети, знаки або постаті символічного характеру. В античній мозаїці на підлозі емблемою називали поле із фігуративними зображеннями. У наш час розрізняють емблеми міжнародні, державні, військові, спортивні, виробничі і под. Наприклад, білий голуб — міжнародна емблема миру. Емблеми як декоративні та інформаційні елементи інколи вводять у твори декоративно-прикладного мистецтва з метою надання їм відповідного ідейно-смислового відтінку. (260)

Таким чином, група семантичних засобів композиції творів декоративно-прикладного мистецтва приховує у собі всі етапи історичного розвитку людства: і знаки первісних культур, і середньовічні символи релігійно-канонічного тлумачення, і ме­тафори народно-поетичного осмислення, і сучасні символи, алегорії та емблеми декоративного спрямування тощо. Візуальною основою всіх семантичних засобів була й залишається інакомовність і загадковість, грайливість і химерність, уподібнення й алегорія, сплетені в єдину художню і стильову структуру.

Протягом кількох тисячоліть художня практика у галузі декоративно-прикладного мистецтва виробила низку принципів композиції, дотримання яких допоможе досягти певної естетичної впорядкованості. Ці принципи грунтуються на практичному досвіді та імперичних спостереженнях.

¹ Беренштейн Б. М. Традиция и канон: два парадокса / Критерии и суждения в искусствознании. М., 1986. С. 192.

² Каменский А. Д. О смысле художественной традиции // Критерии и суждения в искусствознании. С. 219.

³ Некрасова М. А. Народное искусство как часть культуры. С. 64.

⁴ Каменский А. А. О смысле художественной традиции. С. 220.

⁵ Некрасова М. А. Народное искусство как часть культуры. С. 49.

⁶ Філософський словник. С. 755.

⁷ Шорохов Е, В. Композиция. С. 5.

⁸ Козлов В. Н. Основы художественного оформления текстильних изделий. М., 1981. С. 35.

⁹ Салтыков А. Б. Самое близкое искусство. М., 1969. С. 91.

¹⁰ Філософський словник. К., 1986. С. 623.

¹¹ Sł ownik terminologoczny sztuk pę knych. Warszawa, 1979. S. 34.

¹² Ibid. S. 35.

¹³ Салтыков А. В. Самое близкое искусство. М., 1963. С. 104. (261)