Художні тканини, в'язання і мереживо 4 страница

Високохудожні композиції килимів розробили художники Коломийської фабрики художніх виробів І. Гулик та О. Лоріна. Вони зосередили свої пошуки на компо­нуванні мотивів на спільному полі килима і тридільному розміщенні основних орнамен­тальних площин з різним тлом. На цьому підприємстві нитки фарбують у задумані за композицією, вдало підібрані теплі коричневі, охристо-золотаві, зелені, теракотові, сірі та білі тони. Вони гармонійно узгоджені, образно виділяють основні і допов­нюючі орнаментальні мотиви.

Оригінальні килими, доріжки з геометричним і стилізовано-рослинним орнаментом виготовляють на Тячівській, Рахівській фабриках художніх виробів, а також у с. Но­воселиця Тячівського району. Своєрідну килимарську школу Закарпаття створив своєю активною творчою діяльністю заслужений майстер народної творчості Г. Візичканич із с. Ганичі (килимки, доріжки, накидки тощо). У 1967 р. йому присвоєне почесне звання заслуженого майстра народної творчості України.

Характерно, що у 70—80-х роках килимарство у домашніх умовах (для власних потреб і на замовлення) бурхливо розвивалося на території Українських Карпат. Особ­ливо популярним і перспективним стало виробництво ліжників. Найпоширеніші візе­рунки: «вічкаті», «криві», «дубового листя», «підківкові», «шахові», «кнігинькові» та ін. Ці народні назви залежать від домінуючих мотивів — вічок, зубців, «кривуль» тощо. Тчуть ліжники чорно-білі і яскраві, багатоколірні. В останнє десятиріччя визначилася тенденція збереження великого вільного поля, на якому рідко, в рядовому і шаховому плані розташовані мотиви, - обрамовані каймою. Зразково показова твор­чість відомого художника М. Біласа у виробленні нових напрямів розвитку ліжникар­ства. Він перший зумів наділити м'які, пухнасті вироби живописно-образними художніми акцентами. Його композиції «Ватра», «Царинка» стали зразком для пошу­ків народним ткалям, що працюють і вдома, і в системі підприємства народних художніх промислів.

Оригінальні композиції ліжників монументального характеру розробили художни­ки Л. Жоголь (м. Київ), О. Сатурська, Н. Дзюбей, І. Чумак (м. Львів), майстри Г. Вінтоняк (м. Коломия), Г. Візичканич (с. Ганичі Тячівського району).

Ліжникарство Карпатського регіону має свої локальні відмінності. Виняткової уваги заслуговують гуцульські ліжники, їх тчуть на Косівському художньо-ви­робничому комбінаті (провідні творчі майстри П. Шкрібляк-Хім'як, А. Копанюк), у радгоспі «Брустурівський» (Г. Типофійчук, Г. Ваборак), на Путилівській міжкол­госпній фабриці по переробці вовни (П. Том'як, Г. Захарюк, Г. Довбуш, Л. Скидак, Г. Тимош) та ін. Тчуть ліжники в окремих селах, присілках.

Визначались провідні осередки — школи ліжникарства, зокрема, села Яворів (В. Шкрібляк, Г. Шкрібляк, Е. Шкрібляк, В. Калинич, Н. Корпанюк, В. Корпанюк, П. Бучук), Верхній Ясенів (М. Шкрібляк, Г. Шкрібляк. В. Чорнобуряк), Космач (М. Сіреджук, К. Никорак, Я. Слюсарчук), Лазенщина (М. Вінтоняк, М. Теміцька) та ін.

Візерунчасті джерги виготовляють на Закарпатському художньо-виробничому ком­бінаті Худфонду України, надомниці працюють у селах Кваси, Богданівка, Ясіня Рахівського району. Зазнало поширення ткання ліжників у селах Ганичі, Діброва, Нересниця, Новоселиця, Дубове Тячівського району; Буковець, Річка, Лісковець, Вуч-кове Міжгірського району; Горінчове, Нижній Бистрий Хустського району; Великий Раковець Іршавського району та ін. На Закарпатті переважно тчуть багатоколірні, поперечно-смугасті і візерунчасті ліжники. Часто стилізовані квіткові галузки розта­шовані рядами, обрамовані вузькими і ширшими стрічками. Такі мотиви, як зубці-«кри­вулі», клинці-«скосики», розетки у закарпатських ліжниках образно виділяються фіолетовими, вишневими, рожевими, охристими, червоними нитками на білому або світло-сірому тлі. (130)

Поперечно-смугасті ліжники — покрівці, наліжники, джерги виготовляють переду­сім У Турківському, Сколівському районах Львівської області, Рожнятівському і Долинському районах Івано-Франківської області. Народні ткалі шукають різні темпи повторень чорно-білих, сірих смуг, їхнього обрамування, розділення рожевими, черво­ними пасочками. На основі вивчення орнаменту гуцульських ліжників ткалі в селах Дибохора, Тухля, Орява (Сколівського району), Перегінське, Лецівка, Ясень (Рожня-тівського району) розпочали виготовляти і візерунчасті ліжники. Ідуть пошуки роз­роблення нових композицій на грунті художніх традицій поперечно-смугастих ліжни­ків Бойківщини.

Ліжникарство Карпатського регіону — перспективний вид мистецтва, який отри­мав визнання в нашій країні і за кордоном.

Слід звернути увагу також на складний, поліфункціональний вид ткацького мистецтва — виготовлення шпалер, гобеленів. Український гобелен розвивався на основі національних художніх традицій, у руслі загальноєвропейських мистецьких тенденцій. Це засвідчують збережені пам'ятки XVII—XVIII ст., зокрема, відомі гобелени, виткані у Горохові на Волині і в мануфактурах Лівобережної України. У них знайшли відбиток художні риси традиційного народного килимарства: кольо­рова гама, квітково-рослинні мотиви, сюжетна тематика тощо.

Джерела вітчизняного гобеленового мистецтва сягають 20-х років і пов'язані з іменем художника С. Колоса. Під його керівництвом на текстильному відділі Київського художнього інституту розроблені зразки експериментальних гобеленів. Ці­каві композиції підготували також художники М. Дерегус, В. Касіян, М. Бойчук, А. Петрицький, І. Падалка, Д. Шавикін, М. Рокицький та ін. Кращі народні кили­марниці виготовляли гобелени за ескізами художників П. Власенко, Н. Вовк, Я. Демченко, М. Щур. Творча взаємодія художників-професіоналів і досвідчених народних килимарниць позначилась на характері сюжетних тематичних зображень, їхній структурно-пластичній виразності, взаємодії із традиційним килимовим мистецтвом, лубком, станковим живописом. Однак у гобеленовому мистецтві 30-х років все більше зауважується тенденція до механічного застосування художніх засобів станкового живопису, зокрема гобелени створювали за мотивами плакатів, станкових полотен. Ці процеси негативно позначались на гобеленах 40—50-х років.

У 60-х роках радикально змінилася структурна, пластично-образна мова цього виду мистецтва. Поширилось виготовлення гобеленів, близьких до народних орна­ментальних тканин, з дуже цікавим кольоровим пластичним вирішенням. Цьому сприяло урізноманітнення технік виконання: введення ажурного плетіння, аплікації, вишивки, в'язання шнурків тощо. Часто в одному виробі використовувався і льон, і коноплі, і шкіра, і металеві нитки, і синтетичні волокна. Поступово склалися два основних види гобеленів: декоративний і монументально-декоративний. У кожного з них свої параметри, специфіка художньої виразності.

У 70—80-х роках сталося своєрідне відкриття — гобелен малих форм ¹⁵.

У мистецтві монументально-декоративного гобелена плідно працюють художники І. і М. Литовченки, С. Кириченко, Н. Клейн, Л. Жоголь, С. Джус, 3. Медвецька, Є. Фращенко, Й. Джуранюк та ін. Ще в 1960 р. Іван і Марія Литовченки виготовили оригінальний гобелен «Т. Г. Шевченко» ¹⁶. Ця перша робота стала якби початком творчого злету молодих художників. Над новими композиціями цікаво працювали випускники Львівського інституту прикладного та декоративного мисте­цтва Л. Пушкаш, Н. Павук та ін., чернівецькі художники О. Сідак, 3. Давиденко, В. Нікуліна, херсонські художники О. Прокопенко, Б. Шнейдер, М. Шнейдер-Сенюк та ін. (131)

Неповторною творчою індивідуальністю позначені декоративні гобелени 70-х років художників І. і М. Литовченків, Н. Павук, О. Крип'якевич, В. Федько, О. Проко­пенко, Г. Герц та ін. У декоративних гобеленах широко використовується фольклорна тематика.

У Львові у 1985 р. була організована виставка міні-гобелена, на якій 56 художни­ків експонували 134 роботи. Вона засвідчила перспективність і актуальність розвит­ку гобеленів малих форм і гобеленової мініатюри.

Гобелени все частіше зустрічаються у громадських, житлових інтер'єрах, гідно вико­нують художньо-естетичну функцію образного оформлення навколишнього середови­ща, синтезу мистецтва в інтер'єрі, зберігаючи при сучасних структурно-пластичних тенденціях національну своєрідність.

¹ Археология Украинской ССР: В 3 т. К„ 1985. Т. 1. С. 140.

² Гаргула І. В. Народні тканини: Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969. С. 65.

³ Запаско Я. Українське народне килимарство. К., 1973. С. 5.

⁴ Летопись по Лаврентьевскому списку. СПб„ 1872. С. 73, 127, 128, 251, 350.

⁵ Там же. С. 264.

⁶ Щербаківський Д. Український килим. К., 1927. С. 5.

⁷ Таранущенко С. А. Килими // Історія українського мистецтва: У 6 т. К., 1968. Т. 3. С. 365.

⁸ Там же. С. 356—357.

⁹ Запаско Я. П. Килимарство // Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969. С. 66.

¹⁰ Жук А. К. Український радянський килим. К., 1973. С. 128.

¹¹ Никорак О. І. Сучасні художні тканини українців Карпат. К., 1988. С. 191—195.

¹² Жук А. К. Український радянськийкилим. С. ЗО—31.

¹³ Сидорович С. Й. Художня тканина західних областей УРСР. К„ 1979. С. 143.

¹⁴ Никорак О. І. Килими // Народні художні промисли УРСР: Довідник. К., 1986. С. 38.

¹⁵ Кусько Г. Д. Становление и развитие украинского советского гобелена. М., 1987. С. 16.

¹⁶ Жук А. К. Український радянськийкилим. С. 150. (132)