Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Бухгалтерський прибуток– різниця між виторгом підприємства та бухгалтерськими явними витратами. 3 страница




Види бар’єрів: 1. Затратні, пов’язані з економією на масштабах. В деяких галузях (автомобільна, алюмінієва, сталеплавильна...) ефективне мало затратне виробництво може бути досягнуте тільки при великих Q бо ефект росту масштабу вир-ва дуже суттєвий. Нові фірми не можуть зразу ж досягнути такої ефективності вир-ва їм дуже важко конкурувати із монополістом. 2. Природні. В деяких галузях ефект економії на масштабах дуже суттєвий і до того ж конкуренція неможлива, утруднена або взагалі неприйнятна. Приклад: підприємства громадського користування (водо-, газопостачання, залізничний транспорт, телекомунікації...). Проведення додаткових ліній електропередач, газо- чи водопроводів було б для суспільства марнотратством р-сів. Переважно ці галузі повністю або частково контролюються державою. 3. Легальні: патенти та ліцензії. Перші призначені для захисту авторських прав винахідника, другі для контролю за важливими галузями чи природними монополіями. 4 Власність на найважливішу сир-ну. Фірмі, в руках якої зосереджені осн джерела сир-ни необхідної для її ж вир-ва, дуже легко не допустити на ринок готової продукції конкурентів. 5. Нечесна конкуренція. Заниження P для усунення конкурентів, тиск на банки та постачальників.

Види монополій: 1) чиста– один єдиний продавець продукту, що немає замінників; 2) природна– з бар’єрами 2 виду; 3) проста- в кожний конкретний момент часу продає свою продукцію всім покупцям за однією і тією ж ціною; 4) дискримінаційна – різні P на той самий товар, коли ця різниця не обумовлена різницею C 5) відкрита- одна фірма на якийсь період часу стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту від конкурентів. 6) закрита – захищена від конкуренції через юридичні обмеження.

Чисті монополії – надзвичайна рідкість.

 

46. Ринково-продуктова стратегія підприємства-монополіста (визначення ціни і обсягу виробництва). Деякі варіанти стану фірми-монополіста в короткому періоді.

Крива попиту монополіста або його крива продажу – це крива галузевого попиту. Можна навіть сказати, що для монополіста не існує поняття пропозиції. Крива попиту для монополіста не є абсолютно еластичною як для конкурентної фірми, а є спадною. Наслідки:

Ціна перевищує MR. Фірма може з>ти об’єм продажу тільки завдяки встановлення нижчої P на весь Q, а не тільки на додаткову одиницю. => MR стає < ніж P (AR) для кожного рівня випуску крім першого.

Той, хто диктує ціну. Оскільки P нерозривно пов’язана з Q, то монополіст неодмінно визначатиме і P, вирішуючи який Q виробляти.

Цінова еластичність. При русі по кривій попиту з верхньої точки до точки |ED|=1 MR є позитивним і TR зростає (в т. |ED|=1 є max), а потім TR починає зменшуватись, а MR стає від’ємним. Монополіст завжди буде уникати нееластичного відрізку кривої попиту, тому що на цьому відрізку збільшення Q приводить до зменшення TR.



Монополіст, що прагне максимізувати прибуток, користується таким же правилом, що й конкурентна фірма: він буде виробляти кожну наступну одиницю продукції доти, поки її реалізація забезпечить більший приріст TR ніж приріст TC, тобто поки MC=MR. Така ситуація можлива тільки при кількості Qопт і відповідній ціні Pопт. П монополіста = SKPоптFB. FB – середній прибуток.

Наслідки: 1. Він встановлює не найвищу з можливих цін, а оптимальну; 2. Він максимізує сукупний П, а не П на одиницю прод-ції; 3. В КП може працювати зі збитками (коли AVC<P<ATC). В ДП попит більш еластичний => не має збитків; у закритій монополії отримує Пек; у відкритій – Пек=0.

Здійснивши ряд перетворень над формулою MR=MC можна отримати формулу P=MC/(1-1/|ED|). Це є приблизне правило ціноутворення монополіста. Величина 1/|ED| назив-ся монополістичною силою.

Прихильники: Монополія в деяких галузях зменшує витрати сус-ва; можливий позитивний ефект масштабу; можливість подальшого технічного удосконалення товару.

Противники: М виробляє Q < ніж за конкуренції, а Q >; АТC > ніж при конкуренції; можлива Х- неефективність (фірма вибирає не найефективнішу технологію); М може витрачати багато коштів для підтримання монопольного становища.

 

47. Цінова еластичність попиту і поведінка монополіста.

В умовах чистої монополії галузь складається з одного підпри­ємства, тобто поняття «підприємство» і «галузь» стають тотожними. Крива попиту на продукт «чистого монополіста» є одночасно кри­вою ринкового попиту, що завжди має від'ємний тангенс кута нахи­лу. Монополіст, на відміну від конкурентної фірми («price-taker») є «шукачем ціни» (ргісе-maker), оскільки він приймає ринкову лінію попиту як задану, а сам встановлює ціну та обсяг виробництва, бо має дуже сильну ринкову владу. Монополіст максимізує прибуток, випускаючи таку кількість продукції, за якої граничний виторг дорівнює граничним витратам (MR = МС). Що ж до ціни, яку править монополіст, то вона визнача­ється висотою кривої попиту в точці випуску, що дає максимум прибутку. Така ціна завжди вища за граничні витрати, тобто Р > МС. Еластичність попиту на продукт (навіть коли на ринку діє лише один продавець цього продукту) впливає на ціну монополіста. Маю­чи інформацію щодо еластичності попиту е[), а також дані, що харак­теризують граничні витрати монопольного виробника, можна обчис­лити ціну продукції Р за формулою Р=МС/(1+1/Еd)



Порівняно з досконалою конкуренцією монополіст, максимізуючи прибуток, намагається виробити менший обсяг продукції і вста­новити вищу ціну на свій товар. Шкоду від монополії складають чисті втрати суспільства від того, що монополіст не досягає ефективного обсягу випуску. Крім того, монополіст перерозподіляє на свою ко­ристь частину доходів споживачів. Отже, в умовах монополії об'єктивно існує тенденція до обме­ження обсягів виробництва і до підвищення цін. Рівночасно, моно­полізація завжди пов'язана з масштабами виробництва, що приво­дить до зниження середніх витрат у цілому і до економії ресурсів.

 

48. Цінова дискримінація: поняття, умови, види.

Цінова дискримінація– це процес встановлення різних цін на ті ж самі товари не обумовлене різницею витрат вир-ва.

Умови (фактори), що забезпечують можливість ЦД:

1.Продавець має бути монополістом або, принаймні, мати можливість контролювати виробництво і ціноутворення.

2.Можливість продавця виділити різні групи покупців, в яких покупці мають різну готовність і можливість платити за продукт. Це виділення здебільшого базується на різній еластичності попиту.

3.Відсутність бажання та можливості споживачів перепродувати дані товари.

В багатьох країнах існує заборона ЦД.

Види ЦД:

a) просторова – територіальна диференціація покупців (цінові пояси та зони; ціни офшорних зон; сільські та міські ціни та тарифи

b) часова – за часом придбання товарів (денні та нічні ціни; сезонні ціни)

c) товарна (вещественная):

мета придбання (тарифи на виробниче або споживче використання енергії)

обсяг придбання (оптові та роздрібні ціни)

якість товарів (надбавки та знижки за якість, сортність)

торговельна марка (ціни на продукцію всесвітньо відомих і невідомих фірм)

d) персональна:

за рівнем доходів покупців (магазини для бідних та багатих)

статус покупця (знижки для постійних клієнтів; для першого покупця; для співробітників)

соціальний статус покупця (ціни для дітей, студентів, пенсіонерів).

Наслідки ЦД:

Політика ЦД базується на тому, що в ході призначення різних цін на той самий товар можна подолати рівномірно спадний характер кривої попиту.

Завдяки ЦД споживачі мають можливість одержати товар за меншими цінами (якась їх категорія), а виробники збільшити загальну виручку, а значить дохід. Завдяки ЦД можна зменшити втрати сус-ва і втрати монополіста.

 

49 Економічна ефективність монополії.

Монополия-тип стро­ения рынка, при котором существует один и только один про­давец определенного товара. Будучи единственным поставщи­ком, предприятие-монополист (его также часто называют мо­нополией) сталкивается с совокупным спросом всех потенци­альных покупателей товара в пределах данного (национального или местного) рынка, и в этом смысле оно тождественно отрас­ли. Это предопределяет отличия поведения монополиста от по­ведения предприятия, функционирующего в условиях совер­шенной конкуренции. Кривая спроса на продукцию монополиста, как и кривая ры­ночного спроса на продукцию совершенно конкурентной от­расли, имеет отрицательный наклон. Поэтому всякое увеличе­ние (уменьшение) объема продукции, продаваемой монополис­том, сопряжено со снижением (повышением) ее цены, тогда как совершенно конкурентное предприятие может продать лю­бой объем продукции по существующей (и не зависящей от его поведения) рыночной цене. Если совершенно конку­рентное предприятие, будучи ценополучателем, может макси­мизировать прибыль, лишь варьируя объем производства, то монополист может достигнуть этой цели, варьируя либо объем производства, либо уровень цены. Разумеется, он не может изменять объем выпуска и цену независимо, поскольку их соотношение однозначно определено его функцией спроса и инвариантно выбору независимой переменной. Порівняно з досконалою конкуренцією монополіст, максимізуючи прибуток, намагається виробити менший обсяг продукції і вста­новити вищу ціну на свій товар. Шкоду від монополії складають чисті втрати суспільства від того, що монополіст не досягає ефективного обсягу випуску. Крім того, монополіст перерозподіляє на свою ко­ристь частину доходів споживачів. Отже, в умовах монополії об'єктивно існує тенденція до обме­ження обсягів виробництва і до підвищення цін. Рівночасно, моно­полізація завжди пов'язана з масштабами виробництва, що приво­дить до зниження середніх витрат у цілому і до економії ресурсів.

 

50. Ознаки і поширення монополістичної конкуренції. Визначення оптимального обсягу виробництва та цінова політика підприємства у короткостроковому періоді.

Монополістична конкуренція характеризує таку ринкову модель, за якої існує кілька десятків (до 100) фірм, що пропонують подібну, але не ідентичну продукцію.

Осн хар-тки:

1.Досить велика кількість учасників ринку => обмежений контроль над ринковою ціною. Неможливість таємної змови. Кожна фірма формує свою політику не враховуючи реакції конкурентів.

2.Диференціація продукту: а) за якістю(кемпи: різна потужність та навороченість Харду і різний Софт); б) за формою послуг (ввічливість та послужливість працівників магазину, гарантійне обслуговування, наявність кредиту); в) розміщення чи доступність товару (міні-магазин [цілодобово, близько, вищі P]“Продукти” і універмаг); г) уявні відмінності (упаковка, реклама, різні торгові марки)

3.Нецінова конкуренція

4.Легкий вступ в галузь при наявності незначних фінансових бар’єрів, пов’язаних з необхідністю отримати продукт, що відрізняється від продукту конкурента, необхідністю реклами.

МК зустрічається дуже часто .

Крива попиту, з якої працює фірма в МК є еластичною (набагато еластичнішою ніж при монополії бо є конкуренти із товарами замінниками, не є повністю еластичною бо товари не ідентичні, а тільки подібні і < конкурентів ніж за чистої конкуренції). Еластичність кривої попиту фірми залежить від к-сті конкурентів і ступені диференційованості товарів. Чим > конкурентів і чим < диференційованість, тим > еластичність.

В короткостроковому періоді фірма вибирає стратегію максимізації прибутку або мінімізації збитків. В кожному з цих двох випадків оптимальний об’єм вир-ва Qопт буде досягатися при MR=MC. При АТС1 фірма вибирає стратегію максимізації прибутку (П=SBPмкEA). При АТС2 фірма вибирає стратегію мінімізації збитків (З=SCPмкED).

 

51.Нецінова конкуренція на ринку монополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція –тип ринку, на чкому діє велика кількість невеликих постачальників, що конкурують між собою за продаж диференційованого товару.

Неціноваї конкуренція здійснюється за допомогою реклами та диференцації продукту. Фірми створюють вступні бар’єри використовуючи саме рекламу та диференціацію продукції. Результатом рекламної діяльності підприємств є те, що покупці знають про існуючі марки товарів та віддають свою прихільність певним відомим торгівельним маркам.

Товар кожного підприємства є недосконалим заміником товару, що реалізується іншими учасниками даного ринку, тобто товар є диференційованим. Взагалі, диференціація продукту – це надання продукту специфічних властивостей, що відрізняють його від аналогічних і перетворюють на недосконалий замінник. Дифер-ія може бути як за якісними ознаками, так і за розбіжностями в рекламі, іміджі підприємства, що дає змогу продавцеві мати певну міру монопольної влади у своєму ринковому сегменті.

 

52. Механізм установлення рівноваги підприємства в довгостроковому періоді за умов монополістичної конкуренції (МК).

Монополістична конкуренція характеризує таку ринкову модель, за якої існує кілька десятків (до 100) фірм, що пропонують подібну, але не ідентичне продукцію.

Осн хар-тки: 1. Досить велика к-сть учасників ринку 2. Диференціація продукту 3. Нецінова конкуренція 4. Легкий вступ в галузь.

В КП фірма, що діє за умов МК може отримувати Пек або зазнавати збитків. Проте у ДП існує тенденція до отримання Пнорм прибутку або, іншими словами, до беззбитковості.

У випадку отримання П в КП можна очікувати, що економічні вигоди притягнуть (приваблять) нових конкурентів, оскільки вступ в галузі є достатньо вільним. Коли нові фірми увійдуть в галузь, то крива D, з яким працювала типова фірма, опуститься (зміститься вліво) і стане більш еластичною у зв’язку з тим, що кожна фірма тепер володіє меншою долею сукупного D і існує більше виробників товарів-замінників. Як наслідок зникнуть Пек. В цьому випадку крива попиту буде дотичною до кривої АТС. Об’єму Qмк є об’ємом при якому фірма досягає рівноваги і будь-яке відхилення від цього об’єму викличе АТС, що будуть перевищувати P, а значить приведуть до збитковості фірми. По мірі того, як зникають економічні прибутки, зникає стимул для вступу на ринок інших фірм.

При наявності збитків в КП можна очікувати масовий вихід фірм з галузі у ДП. Цей процес викличе зміни протилежні до вище описаних і рівновага встановиться знов у точці дотику АТС і D.

Не можна говорити про те, що в ДП фірма гарантовано не буде отримувати Пек. Існування тенденції до беззбитковості фірм в ДП є найкращим формулюванням, бо існує багато інших факторів, що не допускають категоричності. Так, деякі фірми можуть виробляти продукти, близький аналог яким дуже важко створити, інші можуть мати певні патенти, треті – володіти важливими р-сами (бензозаправна на перехресті у центрі міста). Такі переваги можуть забезпечити цим фірмам отримання Пек навіть у ДП. Також у зв’язку з диференціацією на основі розміщення чи доступності збитки та П нижче нормального можуть зберігатися і в ДП.

 

53.Олігополістична структура ринку і взаємообумовленість дій партнерів.

Олігополія –ринкова структура, в якій домінує декілька підприємств, а входження нових виробників у ринок ускладнене.Олігопольна структура ринку посідає проміжне становище між монополією та монополістичною конкуренцією, тому деякі її ознаки не мають однозначного тлумачення, а саме:

- на ринку діє невелика кількість підприємств;

- окреме підприємство може пропонувати на ринку однорідний або диференційований продукт;

- підприємства мають неоднакову ринкову владу;

- вступ до галузі ускладнен через різні бар’єри;

- може мати місце нецінова конкуренція.

Головна риса олігополістичного ринку – загальна взаємозалежність його учасників. Кожний олігополіст при визначенні лінїї своєї економічної поведінки повинен врахувати поведінку як споживачів продукції, так і конкурентів, оскільки їх реакція на його дії може бути не однозначною. Не існує загальної теорії олігополії; моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагненнядо максимізації прибутку. Найбільш поширені моделі олігополії зазвичай розглядаються на прикладі дуополістичної структуриринку. Дуополія – це структура ринку, за якої пропозиція представлена двома постачальниками.

 

54. Ціноутворення за олігополії: загальна характеристика.

Олігополія – така ринкова модель, яка характеризується наявністю на ринку кількох фірм, які при формуванні своєї політики повинні враховувати реакції своїх конкурентів. Олігополія виникає внаслідок злиття, а також у зв’язку з наявністю різних бар’єрів.

Характері риси: 1.відносно невелика к-сть фірм присутніх на ринку (від 3-4 фірм, що контролюють 90% ринку до 8-10, що контролюють 60%: жорстка; м’яка, розпливчата) 2.однорідний (Cu-Ni, Al, сталь) або диференційований (побутова техніка, автомобілі) товар. 3.Високі бар’єри входження в галузь: економіy на масштабах; витрати пов’язані з рекламою (шоу-бізнес, тютюнова і алкогольна пром-ть); патенти та ліцензії. 4.Загальна взаємозалежність учасників ринку => необхідність враховувати реакцію конкурента при розробці своєї стратегії. Це є унікальна для олігополії риса.

На даний момент не існує єдиної теорії олігополії. Це пов’язано з багатогранністю олігополії і невизначеністю поведінки фірм. Дуже часто поведінку фірм на олігополістичному ринку описують за допомогою наступних теорій:

1. Ламана крива D. Застосовується до олігополії, що не базується на таємній змові. В даному випадку існує два можливих сценарії розвитку подій (що саме такі зміни будуть відбуватися на ринку олігополістів доведено на практиці). Для зручності припустимо, що існує 3 компанії А,В,С. Перший: А знижує ціну => В,С також знижують ціни для того, щоб не допустити захоплення їхньої частки ринку фірмою А. => ринкові долі фірм суттєво не зміняться (співвідношення між ними залишиться таким самим, загальний обсяг може незначно зрости завдяки захоплення чатини ринку інших галузей). Другий: А піднімає ціну. В і С залишають свої незмінними з метою захоплення частки ринку, яку втратила А через підняття цін. Вищеописані варіанти дії конкурентів пояснюють те, що за даної ситуації крива попиту окремої фірми буде мати ламаний характер (мал.). Причому найвигіднішим для фірми буде не змінювати ціну, залишаючи її на рівні Pопт бо будь-яка зміна приведе до збитків і крім того крива MR є теж ламаною і в цій точці вона дозволяє змінювати затрати в межах від MC1 до MC2 і це не викличе змін в P чи Q і не порушить MR=MC. Ця модель не пояснює як саме встановилась рівноважна ціна, не пояснює самі ціни, а тільки негнучкість цін.

2. Коли фірми стикаються з однаковими або дуже подібними умовами D і затрат, вони можуть вступати в таємну змову і максимізувати загальні прибутки. Остаточні ціна і об’єм виробництва в такому випадку, по суті, будуть такими ж як за чистої монополії. Фірми просто домовляються про Q і P, що найкраще задовольняють їх потреби (Це ті величини, що встановляться при MC=MR). Поширені при виробництві однорідних товарів.

3. Лідерство в цінах. Підходить о галузі, в якій є одна компанія, що виділяється серед інших (є або найбільшою, або найефективнішою). Ця модель полягає в тому, що лідер змінює ціни, а його конкуренти слідують за ним. Дуже часто використовується в таких галузях як вир-во автомобілів, тютюну, міді, цементну, бензину, свинцю, сірки, вугілля-антрациту, сталі... Така мовчазна згода дозволяє фірмам галузі отримати додаткові П і захистити галузь від входження нових фірм і при цьому не вимагає проводити таємні зустрічі і підписувати договори. Лідер в цінах притримується такої тактики. По-перше він змінює ціни не дуже часто, а тільки при значних змінах у витратах чи D і тільки тоді, коли такі зміни зачепили всю галузь. Це пов’язано з ризиком, що конкуренти можуть не підтримати зміну цін. По-друге про зміну повідомляється завчасно. По-третє він не встановлює максимально можливі ціни для того, щоб не дати змоги новим фірмам подолати ефект масштабу завдяки високим цінам.

4. Ціноутворення за принципом “Витрати +”. Полягає в тому, що фірма форму свою ціну на основі ATC, добавляючи до цієї величини запланований на період середній прибуток (переважно в процентному вираженні). Оскільки витрати змінюються залежно від об’єму виробництва, то при розрахунках беруть типовий або плановий Q (наприклад розраховують ATC при завантаженні потужностей на 75-80%). Цей метод корисний для фірм з дуже великим асортиментом. Він не виключає наявність таємної змови чи лідерства в цінах. Якщо фірми в галузі мають приблизно ті ж самі витрати, то дотримання загальної формули дасть приблизно ті ж самі ціни.

 

55. Можливі варіанти поведінки фірм за умови олігополістичного ринку. Причини і механізми “цінових війн”.

Олігополія – така ринкова модель, яка характеризується наявністю на ринку кількох фірм, які при формуванні своєї політики повинні враховувати реакції своїх конкурентів. Олігополія виникає внаслідок злиття, а також у зв’язку з наявністю різних бар’єрів.

Характері риси: 1.відносно невелика к-сть фірм присутніх на ринку 2.однорідний або диференційований 3.Високі бар’єри входження в галузь 4.Загальна взаємозалежність учасників ринку => необхідність враховувати реакцію конкурента при розробці своєї стратегії. Це є унікальна для олігополії риса.

Для фірм за олігополії є кілька варіантів взаємодії. Ці фірми можуть укласти таємну угоду і завдяки цьому встановити завищені ціни на прод-цію та отримувати додатковий П; можуть діяти незалежно і при розрахунку своєї ціни враховувати реакції своїх конкурентів; якщо серед цих фірм є одна більша чи ефективніша, то є можливість розвитку подій за моделлю цінового лідера, коли ця компанія призначає ціни і час від часу їх змінює, а інші пристосовують свої ціни до цієї. Найбільш вибухонебезпечною з точки зору цінової війни є перша ситуація, бо в цьому випадку ціна картелю є завищеною, а квоти кожної компанії не максимізують її власного П, а максимізують загальний П картелю. У двох останніх ситуаціях теж може виникнути цінова війна, але тут вона є менш ймовірною.

Цінова війна – це почергове зниження цін конкурентами спрямоване на захоплення більшої частки ринку або на витиснення конкурента з ринку. Розглянемо ситуацію, коли на ринк існує 2 компанії і рівноважна ціна уже встановлена (наприклад за картелю). Якщо фірма А знизить ціну на товар, а еластичність попиту є досить високою, то всі покупці перекинуться на товар фірми А => А збільшить об’єми продажу => збільшить TR => збільшить П, а у В її П або повністю втратить значну частину покупців (у крайньому випадку всіх) і його прибутки = 0, тому скоріше всього В знизить свої ціни, але не до рівня цін А, а ще нижче в надії, що завдяки цьому він зможе захопити весь ринок => тепер А втратить клієнтів і свої прибутки, а В навпаки захопить ринок. Таке поступове пониження цін триватиме доти поки одна із фірм не встановить ціни на тому ж рівні, що і ціни іншої компанії.

Основні характеристики цінової війни:

1.Незначне зменшення ціни одним конкурентом призводить до повної втрати прибутку іншим (в крайньому випадку якщо попит дуже еластичний і товари є повними замінниками)

2.У кожний даний момент є значний стимул для кожного конкурента до зниження P

3.На тривалому проміжку часу цінова війна веде до зниження сукупного П компанії до 0

4.Цінова війна закінчується встановленням конкурентної рівноваги.

Тривала цінова війна вигідна для покупця.

 

56. Картельні угоди: визначення квот, умови реалізації, суперечності, ефективність.

Таємна угода між фірмами за умов олігополії може приймати ряд форм, найпростішою з яких є картель. Картель передбачає укладення між фірмами формальної письмової чи усної угоди щодо P і Q кожної з них. Фірми, що увійшли до картелю зберігають свою юридичну, фінансову, виробничу і комерційну самостійність. До картелю не обов’язково мають входити всі виробники в даній галузі.

Визначення квот відбувається наступним чином: керівництво картелю розглядає національний чи регіональний ринок з позицій монополіста, і визначає обсяги продаж (QК), що максимізують прибуток картелю. Далі ці обсяги розподіляються між учасниками, і кожна фірма отримує свою квоту (q).

Умови успішності картелю:

1.Треба створити стабільну картельну організацію, члени якої погоджували P та Q, а потім дотримувалися б цієї угоди.

2.Потенціал монополіста. Для можливості підняття цін потрібно щоб крива D була достатньо нееластичною. Потенційна монопольна влада може виявитись найважливішою умовою успіху; якщо потенційні здобутки від кооперації значні, у членів картелю буде більше стимулів вирішити свої організаційні проблеми.

Перешкоди для створення картелю:

1.Відмінності у D і C. У зв’язку з цим відрізняються P, які будуть максимізувати прибутки кожної компанії і тому дуже важко вибрати одну ціну, яка задовольняла б всіх фірм-учасників.

2.Число фірм. Чим > кількість, тим важче укласти успішну угоду.

3.Шахрайство (обман). Для учасників угоди завжди існує спокуса зайнятися таємним зниженням P для того, щоб здобути додаткові замовлення. Крім того квоти не максимізують П окремих фірм, тому вони прагнуть підвищити виробництво та збут. Для фірми при ціні P=PК оптимальним є qопт, а вона змушена випускати тільки q

4.Спад ділової активності => зростання середніх витрат => зменшення П => компанії знижують ціни в надії розширити об’єм продажу за рахунок своїх конкурентів.

5.Можливий вхід нових фірм на ринок. Підняття P і зростання П буде сприяти привабленню додаткових фірм.

6.Правові перешкоди: антитрестівське законодавство. В багатьох країнах закони забороняють утворення картелів і будь-які інші угоди щодо встановлення цін.

Ефективність картелю:

Порівняно з конкурентною галуззю картель не є ефективним, бо виробляється менше товарів по вищих цінах і не при найнижчих ATC. За картелю QК при PК і ATC в т. 1, а за конкуренції QЕ при PЕ і ATC в точці 2 (ATCmin).

 

57.Похідний попит і принцип оплати факторів.

Підприємство, виявляючи попит на фактори виробництва, прагне максимізувати корисність від їх використання, що виявлятиметься у прирості прибутку. Така цільова функція реалізується на ринку благ і тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту на кінцевий продукт підприємства.

Виторгом від гранічного продукта називають додаткову кількість виробленого продукту в результаті використання додаткової одиниці додаткового фактора. Він обчислюється як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничного виторгу від продажу додаткової одиниці продукту.

Граничними факторними витратами називається зміна витрат, викликана залученням додаткової одиниці фактора виробництва. Вони обчислюються як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничних витрат виробництва продукту із залученням додаткової одиниці і-го фактора.

 

59.Еластичність попиту на ринку ресурсів. Ефект доходу та ефект заміщення.

Чутливість виробників до зміни ціни на ресурс аналізується за допомогою коефіціента еластичності, що обчислюється як відношення процентної зміни попиту на ресурс до процентної зміни його ціни. Основними чинниками еластичності попиту на ресурс є:

-цінова пряма еластичність попиту на продукт (чим еластічнішим є попит на продукт, тим еластичнішим є попит на ресурс);

-технічні можливості заміни ресурсу іншим (чим вони більші, тим еластичнішим є попит на ресурс);

-еластичність пропозиції інших ресурсів, що використовуються в галузі (чим еластичнішою є пропозиція ресурсів-субститутів, тим нееластичнішим є попит на ресурс, ціна якого змінюється);

-час (попит на ресурс у довгостроковому періоді порівняно з короткостроковому еластичніший).

До ефекту (доходу) випуску та ефекту заміщення веде зміна ціни ресурсу. Ефект випуску полягає в тому, що виробник замінює більш дешевим ресурсом відносно більш дорогий ресурс. Ефект випуску полягає в тому, що виробник збільшує випуск продукції, якщо ціна ресурсу знижується, і зменьшує його, якщо ціна ресурсу збільшується.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.023 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал