Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Аналіз використання оборотних і необоротних активів.






Ефективність використання оборотних коштів характеризується системою економічних показників, перш за все оборотністю оборотних коштів. Під оборотністю оборотних коштів розуміється тривалість одного повного кругообігу засобів з моменту перетворення оборотних коштів в грошовій формі у виробничі запаси і до виходу готової продукції і її реалізації. Кругообіг засобів завершується зарахуванням виторгу на рахунок підприємства.

Оборотність оборотних коштів характеризується рядом взаємозв'язаних показників: тривалістю одного обороту в днях, кількістю оборотів за певний період - рік, півріччя, квартал (коефіцієнт оборотності), сумою зайнятих на підприємстві оборотних коштів на одиницю продукції (коефіцієнт завантаження).

Найпоширеніші методики аналізу ефективності використання оборотних активів полягають у порівнянні показників їх оборотності з аналогічними показниками за минулий звітний період.

Основними завданнями аналізу використання нематеріальних активів є:

· аналіз обсягу і динаміки нематеріальних активів;

· аналіз структури і стану нематеріальних активів за видами, термінами використання і правової захищеності;

· аналіз дохідності (рентабельності) і фондовіддачі нематеріальних активів;

· аналіз ліквідності нематеріальних активів і рівня ризику вкладення капіталу в нематеріальні активи.

Розрахунок ефективності використання нематеріальних активів пов’язаний з великими труднощами і потребує комплексного підходу. Ефект від придбання підприємством права використання запатентованого виробничого досвіду і знань, програмного забезпечення, а також ноу-хау (незапатентованого досвіду) можна визначити лише за результатами реалізації підприємством продукції, виробленої з використанням ліцензії і ноу-хау. Однак обсяг продаж залежить від багатьох інших чинників (ціни, попиту, якості товару), і виявити дію кожного з них дуже важко.

Кінцевий ефект використання нематеріальних активів відображається у загальних результатах господарської діяльності: зниженні витрат на виробництво, зменшенні обсягів збуту продукції, зростанні прибутку, підвищенні платіжності і стійкості фінансового стану. Враховуючи це, основним принципом управління динамікою нематеріальних активів є формула: потрібно збільшувати темпи зростання віддачі капіталу. Інакше кажучи, у динаміці темпи зростання виручки від реалізації продукції або прибутку мають випереджувати темпи зростання нематеріальних активів.

 

37. Відносні показники фінансової стійкості. Відносні показники фінансової стійкості — система коефіцієнтів (ratio), аналіз яких полягає в оцінках їх зміни щодо теоретично обґрунтованого рівня (оптимального або критичного) та у динаміці змін за попередні періоди. Основні відносні показники фінансової стійкості: 1. Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) (& а)> який характеризує частку власного капіталу (ВК) у загальній вартості авансованого капіталу підприємства (К) і розраховується як відношення підсумку першого розділу пасиву балансу до валюти балансу:

2. Коефіцієнт фінансової залежності (*0 характеризує частку залученого капіталу (зобов'язань) (ЗК) у загальній вартості авансованого капіталу і розраховується як різниця між 1 і коефіцієнтом автономії:,

3. Коефіцієнт фінансового ризику (плече фінансового важеля) (& р) характеризує кількість залученого капіталу в розрахунку на 1 грн власного капіталу і визначається як відношення залученого капіталу до суми власного:

4. Коефіцієнт довготермінового залучення капіталу (кя а) характеризує структуру джерел покриття активів і визначається як частка від ділення суми довготермінових зобов'язань (ДЗ) на суму власного капіталу і довготермінових зобов'язань:

5. Коефіцієнт маневрування власного капіталу (Кн) характеризує ступінь мобільності власного капіталу щодо можливого вільного маневрування ним і розраховується як відношення власного оборотного капіталу (ВОК) до суми всього власного капіталу:

6. Коефіцієнт нагромадження амортизації (кна) характеризує інтенсивність вивільнення іммобілізованих засобів (основних засобів і нематеріальних активів), визначається як відношення суми нагромадженої амортизації опрацювання (АМ) до початкової вартості амортизованого майна (МЛ):

7. Коефіцієнт реальної вартості основних засобів (^Р.в) показує наскільки ефективно використовують основні засоби у господарській діяльності і визначається як відношення вартості основних засобів за вирахуванням спрацювання (033) до чистої вартості майна (чистих активів) (А):

8. Коефіцієнт мобільності оборотних активів (& м.0). який характеризує ступінь ліквідності оборотних коштів, тобто їх можливість бути засобами платежу, розраховується як відношення грошових засобів і короткотермінових фінансових інвестицій (ГЗЕ) до вартості оборотних засобів (ОБЗ):

9. Коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними коштами (& зпб) визначає ступінь залежності покриття потреби матеріальних запасів і затрат від залученого капіталу, розраховується як відношення суми власного оборотного капіталу до вартості запасів і затрат (ВЗЗ):

Зміна цього коефіцієнта визначає фінансовий стан, враховуючи те, що власними джерелами повинні покриватися необхідна величина запасів і затрат. Нормальним вважається фінансовий стан, коли значення цього коефіцієнта становить 0, 6—0, 8.

10. Коефіцієнт майна виробничого призначення (& „.п) характеризує частку активів основної виробничо-господарської діяльності у загальній вартості активів, розраховується як відношення вартості основних засобів і матеріальних оборотних засобів (АВП) до загальної величини чистих активів (А)

Названі коефіцієнти не вичерпують усю систему показників, які можна використовувати під час аналізу фінансової стійкості. Часто на практиці застосовують коефіцієнти, які відображають деталізовані структурні зрушення активів і пасивів, взаємозв'язки грошового потоку тощо. За наведеною сукупністю коефіцієнтів можна достовірно визначити фінансову стійкість будь-якого суб'єкта господарювання.

 

38. Оцінка запасу фінансової стійкості. Аналізуючи фінансовий стан підприємства, необхідно знати запас його фінансової стійкості (зону безпеки). З цією метою розраховується поріг рентабельності: сума виручки, яка необхідна для того, щоб покрити всі постійні витрати підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитку. Рентабельність при такій виручці дорівнюватиме нулю.

Розраховується поріг рентабельності відношенням суми постійних витрат у складі собівартості реалізованої продукції до частки маржинального доходу від виручки. Маржиналь-ний доход підприємства – це сума постійних витрат та прибутку.

Виходячи з порогу рентабельності, можна розрахувати запас фінансової стійкості підприємства за формулою:

ЗФС = ((виручка – поріг рентабельності) / виручка) х 100.

У ході аналізу аналітик повинен з’ясувати, наскільки близький або далекий поріг рентабельності, нижче якого не повинна опуститися виручка підприємства.

На закінчення своєї роботи аналітику необхідно узагальнити всі результати аналізу і зробити точний діагноз фінансового стану підприємства, а також його прогноз на перспективу. Слід розробити конкретні заходи, що дозволять поліпшити фінансовий стан підприємства.

39. Вертикальний та горизонтальний аналіз формування фінансових результатів підприємства. Розрізняють горизонтальний і вертикальний фінансовий аналіз, за ​ ​ допомогою яких можна отримати найбільш загальне уявлення про які мали місце якісні зміни в структурі засобів та їх джерел, а також динаміці цих змін.
Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції зміни окремих статей доходів і витрат та їх груп за документами бухгалтерської звітності. В основі цього різновиду аналізу лежить літочислення базисних темпів зростання доходів і витрат за статтями балансу чи статей звіту про прибутки та збитки.
Горизонтальний аналіз звітності полягає в побудові однієї або декількох аналітичних таблиць, у яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами зростання. Ступінь агрегованості показників визначається аналітиком. Як правило, беруться базисні темпи росту за ряд років, що дозволяє аналізувати не тільки зміну окремих показників, але і прогнозувати їхнього значення.
Горизонтальний і вертикальний аналізи взаємодоповнюють один одного. Тому на практиці нерідко будують аналітичні таблиці, що характеризують як структуру звітної бухгалтерської форми, так і динаміку окремих її показників. Обидва ці види аналізу особливо цінні при міжгосподарських зіставленнях, оскільки дозволяють порівнювати звітність зовсім різних за родом діяльності й обсягам виробництва підприємств.
У ході горизонтального аналізу визначаються абсолютні та відносні зміни величин різних статей балансу за певний період, а метою вертикального аналізу є обчислення питомої ваги нетто.
В основі вертикального аналізу лежить уявлення даних бухгалтерської звітності у вигляді відносних величин, що характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників.
Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства і їх джерел. Можна виділити дві основні риси, що обумовлюють необхідність і доцільність проведення вертикального аналізу:
перехід до відносних показників дозволяє проводити міжгосподарські порівняння економічного потенціалу і результатів діяльності підприємств, що розрізняються за величиною використовуваних ресурсів і іншим об'ємним показниками;
відносні показники деякою мірою згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які можуть істотно спотворювати абсолютні показники фінансової звітності і тим самим ускладнювати їх зіставлення в динаміці.
Вертикальному аналізу можна піддавати або вихідну звітність, або модифіковану звітність.
Усі показники порівняльного балансу можна розбити на три групи:
показники структури балансу;
показники динаміки балансу;
показники структурної динаміки балансу;
Для осмислення загальної картини зміни фінансового стану вельми важливі показники структурної динаміки балансу. Зіставляючи структуру змін в активі і пасиві, можна зробити висновок про те, через які джерела в основному був приплив нових коштів і в які активи ці нові кошти в основному вкладені.

 

 

40. Аналіз рівня, динаміки та структури фінансових результатів. У процесі аналізу на першому етапі необхідно оцінити рівень і динаміку фінансових результатів; дослідити структуру прибутку звітного періоду (здійснити вертикальний аналіз); зміну окремих складових та їх вплив на суму прибутку, зміну темпів зростання прибутку в розрізі окремих складових частин (горизонтальний аналіз) тощо.

Для достовірності (реальності) висновків про стійкість темпів зростання прибутку необхідно забезпечити порівнюваність показників, що вивчаються. Це забезпечується коригуванням валового прибутку на індекс цін.

У процесі аналітичного дослідження необхідно оцінити виконання плану по прибутках, який у ринкових умовах має не директивний, а прогнозний характер на найближчу перспективу. Такий план враховує реальні можливості підприємства отримувати прибутки, а отже, є інструментом перспективного аналізу. Контроль за виконанням плану необхідно здійснювати до та у ході здійснення операцій. Це вимагає налагодженої системи прогнозування обсягів реалізації, витрат тощо.

Після оцінки динаміки фінансових результатів необхідно провести аналіз їх структури. Але перед цим доцільно проаналізувати структуру доходів і витрат, понесених для отримання цих доходів, адже у ході їх порівняння й визначаються фінансові результати.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.