Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Титикака






Назва «Титикака» мовою індіанців-інків — «свинцева скеля». Цю назву спочатку дістав найбільший острів — Ісла-дель-Соль (о. Сонця) — біля південного берега озера, а потім її перенесли на сучасне озеро Титикака. Плутанину в назви, очевидно, внесли іспанці, які з'явилися тут у першій половині XVI ст.

Чималі озера-лагуни лежать на півночі — Маракайбо (14, 3 тис. км2) і

 

Територія Південної Америки добре забезпечена підземними водами, які зосереджені в прогинах Південноамериканської платформи на низовинах.

Льодовики. Незважаючи на значну висоту Анд, гірських льодовиків на континенті мало. Це пояснюють посушливістю клімату великої частини Тихоокеанського узбережжя.

 

 

Водні ресурси. За загальним об'ємом річного стоку (7 500 км3) Південна Америка посідає 2-ге місце, посту- паючись Євразії.

Для судноплавства придатні загалом лише річки низовин (Амазонка, Парана, Оріноко). Гірські річки Анд і плоскогір'їв з великою кількістю порогів і во­доспадів (Анхель, Каетур, Ігуасу та ін.), а також пов­новодні водостоки постійно вологих рівнин містять величезні запаси гідроенергетичних ресурсів (понад 300 млн кВт).

Природні зони

Розподіл природних зон у Південній Америці підпо­рядкований закону широтної зональності.

Зона вологих екваторіальних лісів — гілей (місцева назва сельва) Південної Америки за площею посідає 1- ше місце серед материків і є ніби віссю зональної си­метрії материка. Вона займає Амазонську низовину, прилеглі схили Анд, Гвіанського й Бразильського плоскогір'їв і північну частину Тихоокеансь­кого узбережжя.

В умовах екваторіального вологого й теплого клімату під гілеєю сфор­мувалися червоно-жовті фералітні ґрунти.

Тут найпоширеніші масиви вічнозелених рослин — гілей (бразильський сельвас), де зосереджені основні запаси твердої деревини. Ростуть дерево какао, папая, кокосова пальма, маніок і батат, каучуконос, рослина-паразит — пуїзейро. Характерні родини бобових, миртових, лаврових, пальм, рясні ліани, на яких квітнуть орхідеї. Трави через лісову темряву немає.

Тварини живуть переважно на деревах (мавпи, лінивці, деревні жаби). Є також мурахоїди, опосуми, дикобрази, ягуари, численні змії, ящірки (ігуа- ни, ядозуби). У водоймах живуть ламантини, річковий дельфін (інія), Фауна ме­теликів одна з найбагатших у світі. Деякі мете­лики мають розмах крил до ЗО см. Жуки-герку- леси завдовжки 15см. Трапляються павуки-пта- хоїди. Багато птахів: гарпія, папуга ара з розма­хом крил до 1, 5 м, тукани, сонячні чаплі, «живі самоцвіти» вагою 2-3 г — колібрі.

Зона змінно-вологих тропічних лісів лежить на північ і південь від екваторіальної зони в субекваторіальному кліматичному поясі. Для неї ха­рактерні савана та рідколісна рослинність з галерейними лісами в долинах річок, зокрема вологі високотравні, переважно пальмові савани й саванні ліси на червоних фералітних ґрунтах.

ЦІКАВО ЗНАТИ!

Єдині дерева, що ростуть на Альтиплано Перу, — кеньоа. їх можна назвати «верхолаза­ми» Південної Америки, оскільки ці дерева знайшли на висоті 4 350 м. Покручені стовбу­ри й густі червонуваті гілки вкриті товстою, схожою на пергамент корою, яка захищає від холоду. Кеньоа ростуть тільки в місцях, захищених від крижаних вітрів, — на дні долин, де утворюють цілі галерейні ліси.

Тут переважають наземні тварини — дрібні олені (мазами), пуми, сава­нові лисиці, страус нанду, гризуни, найбільший гризун на Землі вагою до 50 кг водосвинка (капібара). Багато птахів. У річках до 2 000 видів риб.

Зона саван і рідколісь сформувалася в умовах субекваторіального клі­мату на Гвіанському, Бразильському плоскогір'ях та Оріноцькій рівнині. Ґрунти — червоні фералітні та червоно-бурі. Са­вани північної й південної частин континенту мають відмінності.

 

Савани півночі, що займають Оріноцьку низо­вину, називають льянос ( «рівнина»). Серед трав ростуть пальми й акації.

 

Савани півдня, роз­міщені на Бразильському плоскогір'ї, називають кампос («поле»). Клімат посушливіший, тому де­ревна рослинність бідніша. Поширені мімози, кактуси, молочаї, пляшкові дерева з бочкоподібними стовбурами. У західній частині плоскогір'я, де опадів випадає зовсім мало, савана перетворюється на рідколісся, де ростуть колючі чагарники та низькі дерева. Трапляється кебрачо.

 

Пампа

Гранд-Чако, або Чако, — це просторі рівнини, що лежать на схід від Анд по обидва боки Південного тропіка, приблизно між 18 і 29° пд. ш. Область характеризує різка зміна зимо­вого сухого й літнього дощового сезонів. Це зона сухих лісів та рідколісь. Рослинність пристосована до тривалого періоду засухи або затоплення. На західній, вищій частині, поширені ліси з акації, мімози, кактусів, агав. На сході з'являються ділянки степу й лісу з посухостійких дерев кебрачо з дуже твердою й важкою деревиною. У більш зволожених районах росте воскова пальма. На півночі поширені заболочені простори.

Тут живуть пуми, ягуари, олені (мазами), дикі свинки (пекарі), броне­носці, мурахоїди, гривистий вовк, з птахів — страус нанду. Багато тер­мітів і мурашок.

 

Зона степів розміщена здебільшого в субтропічному поясі, на південь від саван і субтропічних лісів у нижніх течіях річок Парана та Уругвай. Рівнинні простори субтропічних лугових степів називають в Південній

Америці пампою (пампасами).

 

В умовах субтропічного континентального клімату сформувалися родючі каштанові ґрун­ти зі з лаковою рослинністю. Ростуть такі трави, як ковила, бородач, просо, паслін, вербена.

 

Тваринний світ цієї зони представлений ен­демічними гризунами (морські свинки, пака, ма­ра, агуті таін.), птахами-бігунами (північний нанду й нанду Дарвіна таін.), кондорами; з хи­жаків відомі пампський кіт і пуми; з парноко- питих — пампський олень, лами-гуанако та ін. У річках водиться нут­рія.

 

Зона тропічних пустель займає невелику прибережну смугу на західно­му узбережжі материка.

Поблизу узбережжя лежить одна з найбезводніших пустель світу — Атакама. Пустеля сформувалася в умовах тропічного континентального клімату за умов бідного зволоження. На тропічних пустельних ґрунтах поодиноко ростуть кактуси.

 

Зона напівпустель помірного поясу лежить на півдні материка, на пла­то Патагонія. Вона виникла в умовах посушливого клімату. На неродючих сірих і бурих пустельних ґрунтах ростуть кактуси, сухі злаки

( тон­коніг), колючі чагарники.

Тваринний світ біднйй, представлений здебіль­шого гризунами ( нутрія) та плазунами. У цій зоні водяться дрібні броне­носці, лама гуанако, нанду. Серед хижаків водяться пума, гривастий вовк. Живе сіра лисиця.

 

Зона лісів помірного поясу розміщена на півдні материка вздовж узбе- режжя Тихого океану й на о. Вогняна Земля в області з помірним мор­ським кліматом. Переважають буроземи та підзолисті ґрунти, на яких ростуть південний бук, магнолієві, у підліску — бамбук, папороть. Типо­вими представниками тваринного світу тут є невеликі пудові олені й уе- мул, лисиця кульпео, колоколо та ін.

 

висотну поясність — від зон, що розміщені біля підніжжя різних широт, до поясу вічних снігів і льоду вздовж усієї гірської системи. Висотну поясність спостерігають та­кож на найвищих ділянках Бразильського й Гвіанського плоскогір'їв.

Найкраще висотна поясність виражена поблизу екватора.

Від підніжжя гір до висоти 1 500 м ростуть вологі екваторіальні ліси (гірська гілея — пальми, фікуси, дерево какао, банани таін.).

До 2 800 м — гірські вічнозе­лені ліси (деревоподібна папороть, бамбук, хінне дерево, кущі кока та ін.). Вище їх змінюють висо­когірні вічнозелені ліси («холодна земля») з низь­корослих кривих дерев (вічнозелені дуби, дерево­подібна папороть, низькорослий бамбук, миртові таін.),

які з висоти 3 600 м поступаються місцем лучно-степовому поясу з особливим типом висо­когірної рослинності (парамос) з переважанням зернуватих злаків, подушкоподібних і розеточ­них форм рослин, а також окремих дерев з густо опушеним листям.

Вище від 4 500 м розміщений

У субтропічному поясі зміна висотних поясів ін­ша.

Напівпустелі біля підніжжя гір переходять у твердолисті ліси й чагарники, вище ростуть листо­падні та вічнозелені ліси з південних буків. їх змі­нюють луки, що переходять у сніги й льодовики.

На плоскогір'ях у Центральних Андахсухі степи й напівпустелі.

Серед тварин багато ендеміків: очко­вий ведмідь, гризун з цінним хутром шиншила, дикі лами (гуанако, вікунья); з птахів — кондори (най­більші хижі птахи на Землі з розмахом крил до Зм).

Природоохоронні території.

Південна Америка є унікальним природним середовищем земної кулі. Тут створено близько 100 національних парків і ре­зерватів для охорони цінних лісів і видів тварин, які опинилися під загрозою знищення. їхня загаль­на площа — близько 1% від усієї території Півден­ної Америки. Найбільше природоохоронних терито­рій у Перу — до 6 млн га, в Аргентині — 2, 6 млн га, Венесуелі — до 2 млн. Відомі національні парки: «Науель-Уані» та «Лос-Гласьярес» в Аргентині, «Ітатіая» й «Ігуасу» в Бразилії та ін.

Населення і політична карта

За кількістю населення Південна Америка поступається всім матери­кам, крім Австралії. На теренах континенту живе 400 млн осіб, проте кількість населення швидко зростає. Населення розміщується по терито­рії Південної Америки дуже нерівномірно. Більша його частина концент­рується на андійських нагір'ях і в прибережних районах. Просторі внут­рішні території майже безлюдні. Такий розподіл населення пов'язаний з історією заселення континенту, а також кліматичними умовами. Середня густота населення в Південгіій Америці невисока — 20 осіб на 1 км2. Від­носно висока вона в Еквадорі (46 осіб/км2) і Колумбії (39 осіб/км2).

Аргентина — Бразилія. Національний парк «Ігуасу»

Частка міського населення на материку досить висока й перевищує 70%. До найбільших міст світу належить Сан-Паулу (Бразилія), де меш­кає до 18-19 млн осіб.

Расовий та етнічний склад населення Південної Америки характери­зується великою неоднорідністю, що пов'язано з історією заселення кон­тиненту. Першими тут поселилися індіанці — представники американсь­кої гілки монголоїдної раси.

Нащадків європейських переселенців називають креолами. У XVI- XIX ст. для роботи на плантаціях з Африки привезено мільйони рабів — негрів.

мулати — нащадки від шлюбів європейців і негрів, метиси — нащадки від шлюбів європейців з індіанцями, самбо — нащадки від шлюбів індіанців з неграми.

послуговується іспанською мовою, у Бразилії — португальською, у Гаяні — англійською, Суринамі — нідерландською, Гвіані — французькою.

Сучас­ні індіанці послуговуються майже сотнею автохтонних мов.

У Перу мають статус державних дві мови — іспанська та мова індіанців кечуа.

На політичній карті Південної Америки налічують 14 держав. Біль­шість із них були колоніями Іспанії та Португалії й здобули незалежність у XIX ст. До сьогодні на материку є володіння Франції, її «заморський де­партамент» — Гвіана.

Країни відрізняються за розмірами території, кількістю населення, природними умовами та ресурсами, ступенем економічного розвитку.

Більшість країн Південної Америки є країнами, що розвиваються. Най­більша країна континенту Бразилія має високі темпи розвитку.

 

 

екологічною проблемою знищення амазонських лісів, розораність саван, пампи, надмірне випа­сання худоби тощо. Усе це призвело до збіднення рослинності й тваринно­го світу, ерозії ґрунтів тощо.



 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.