Ознаки, що характеризують страхову послугу.

Страхова послуга, виступаючи специфічним товаром, характеризується наступними ознаками:

• страхова послуга належить до фінансових послуг;

• об¢ єктивною основою існування страхової послуги є потреба членів суспільства у страховому захисті;

• страхові послуги надають тільки спеціалізовані організації – страхові компанії, за наявності у них ліцензії на проведення відповідних видів страхування;

• страхова послуга належить до невидимого товару і тому його реалізація пов¢ язана із певними труднощами: страховик повинен створити ефективну систему просування страхової послуги до споживача із застосуванням всіх відомих засобів маркетингу;

• страхова послуга може надаватися як у добровільній (страхування виданих та прийнятих гарантій, страхування вантажів та багажу), так і у обо¢ вязковій формі (наприклад, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу);

• надання страхової послуги завжди супроводжується укладнням договору страхування або видачею страхувальникові страхового полісу.

3. Служба маркетингу страхової компанії та її функції.

Особливе місце в діяльності страхової компанії відводиться маркетингу – методу дослідження страхового ринку і впливу на нього з метою отримання компанією якомога більшого прибутку.

Маркетинг у страхуванні – це комплекс заходів, що мають на меті формування й постійне вдосконалення діяльності страховика завдяки розробці конкурентоспроможних страхових продуктів для конкретних категорій споживачів, а також упровадженню раціональних форм реалізаціі цих продуктів і збору й аналізу інформаціі щодо ефективності діяльності страховикака.

Функції служби маркетингу можуть покладатися безпосередньо на окремий підрозділ з кількох співробітників або на одного фахівця.

Фаховий рівень та ділові якості спеціалістів служби мають відповідати таким основним вимогам:

- заціквленість у розвитку фінансової потужності, прибутковості діяльності та зміцненні авторитету страховика;

- високий рівень теоретичної підготовки та практичних навичок з основних видів страхування, на яких спеціалізується страховик;

- вміння цілеспрямовано збирати, нагромаджувати й аналізувати інформацію та розробляти на її базі відповідні висновки й пропозиції;

- ініціатива, комунікабельність, широка загальна ерудиція.

Служба маркетингу охоплює всі види діяльності страховика і виконує такі функції:

Þ розвиток перспективних напрямків чи поширення вдалих форм роботи,

Þ оцінка діяльності підрозділів страховика за окремими проблемами чи на конкретних сегментах страхового ринку,

Þ збір інформації та її незалежний аналіз з огляду на конкретні недоліки в роботі підрозділів чи недосягнення поставлених цілей,

Þ аналіз діяльності інших страховиків – лідерів за окремими показниками, реальних конкурентів на конкретному сегменті страхового ринку,

Þ пошук і розробка проектних завдань на нові, більш ефективні й привабливі, ніж задіяні у страховика чи конкурентів, страхові продукти,

Þ прогнозування розвитку страхового ринку.

4. Особливості маркетингу в страхуванні та його завдання.

Особливе місце в діяльності страхової компанії відводиться маркетингу – методу дослідження страхового ринку і впливу на нього з метою отримання компанією якомога більшого прибутку.

Маркетинг у страхуванні – це комплекс заходів, що мають на меті формування й постійне вдосконалення діяльності страховика завдяки розробці конкурентоспроможних страхових продуктів для конкретних категорій споживачів, а також упровадженню раціональних форм реалізаціі цих продуктів і збору й аналізу інформаціі щодо ефективності діяльності страховикака.

Існують такі форми завдань, які можуть ставитися передслужбою маркетингу:

• у формі проблеми – коли формулюється конкретна проблема в діяльності страховика і пропонується розробити варіанти її розвязання чи усунення причин, що призводять до неї;

• у формі задачі­ – на вибір оптимального варіанта з наявних можливих, за конкретним питанням у діяльності страховика;

• у формі запитів – щодо отримання експертної оцінки з конкртного питання.

5. Дослідження попиту на страхові послуги (необхідність, сутність, значення).

Досвід використання маркетингу у ринковій діяльності закордонних страхових компаній доводить, що процес маркетингу вирішує по суті 2 основні задачі:

1) Формування попиту на страхові послуги;

2) Задоволення страхових інтересів клієнтів з точки зору кількості і якості страхових послуг.

Тобто попит створюється зусиллями страхової компанії і нею ж і задовольняється. З точки зору економічної теорії формування попиту – це цілеспрямований вплив на потенційних покупців з метою підвищення рівня попиту до бажаного рівня, який наближається до рівня пропозиції даної страхової компанії. Страхова компанія використовує для створення попиту методи впливу і переконання за допомогою:

1) Безпосередній (прямий) продаж страхових послуг у страхових компаніях і її філіях;

2) Продаж через посередників (агентів, брокерів) або альтернативну систему розповсюдження.

3) Комбінований, який поєднує ці дві системи.

У практиці дуже часто страховики використовують комбіновані системи продажу.

Прямий продаж вважається неефективним, бо він дуже затратний і потребує наявності широкої мережі пунктів продажу. Утримання цих філій потребує значних коштів, бо вони повинні бути оснащені технікою, треба платити з/п. З іншого боку через це не дає змоги страховій компанії розширитись по всій території країни. У тому числі страхові послуги зосереджуються у тому місці, де знаходиться страхова компанія.

Продаж через страхових посередників є більш ефективним з точки зору економії коштів і з точки зору можливості розповсюджувати поліс по всій території.

Продаж через посередників здійснюється на комісійних засадах і цей продаж підвищує оперативність розповсюдження страхових послуг, бо страховий агент або брокер допомагає географічно наблизити страхувальника до страховика. В Україні поки продаж через посередників нерозвинутий, хоча існує декілька брокерських фірм. Діяльність брокерів регламентується постановою КМ України про впровадження діяльності страхових посередників (березень 1997).

7. Прямий продаж страхових послуг: переваги і недоліки.

Оскільки для реалізації страхових послуг страховику завжди треба прикладати досить значних зусиль, то страхові компанії завжди приділяють особливу увагу організації і вдосконаленню системи продажу страхових послуг.

В залежності від форм зв’язку із страхувальником, виділяють такі системи продажу:

1. Безпосередній (прямий) продаж страхових послуг у страхових компаніях і її філіях;

2. Продаж через посередників (агентів, брокерів) або альтернативну систему розповсюдження.

У практиці дуже часто страховики використовують комбіновані системи продажу.

Прямий продаж вважається неефективним, бо він дуже затратний і потребує наявності широкої мережі пунктів продажу. Утримання цих філій потребує значних коштів, бо вони повинні бути оснащені технікою, треба платити з/п. З іншого боку через це не дає змоги страховій компанії розширитись по всій території країни. У тому числі страхові послуги зосереджуються у тому місці, де знаходиться страхова компанія.

8. Продаж страхових послуг через страхових посередників: переваги і недоліки.

Страхові компанії завжди приділяють особливу увагу організації і вдосконаленню системи продажу страхових послуг.

Виділяють системи продажу:

1. Безпосередній (прямий) продаж страхових послуг у страхових компаніях і її філіях;

2. Продаж через посередників (агентів, брокерів) або альтернативну систему розповсюдження;

3. Комбінована

Прямий продаж є найб поширеною сис-мою, він здійснюється безпосередньо персоналом СК і потребує наявності широкої мережі пунктів продажу. Він вваж-ся більш дорогим (менш ефективним), ніж продаж через посередників.

Якщо йдеться про прямий продаж, то виникають філії і підрозділи (останні права продажу не мають). Утримання цих філій потребує значних коштів, бо вони повинні бути оснащені технікою, треба платити з/п. З іншого боку через це не дає змоги страховій компанії розширитись по всій території країни. У тому числі страхові послуги зосереджуються у тому місці, де знаходиться страхова компанія.

Продаж через страхових посередників є більш ефективним з точки зору економії коштів і з точки зору можливості розповсюджувати поліс по всій території.

Продаж через посередників здійснюється на комісійних засадах і цей продаж підвищує оперативність розповсюдження страхових послуг, бо страховий агент або брокер допомагає географічно наблизити страхувальника до страховика. В Україні поки продаж через посередників нерозвинутий, хоча існує декілька брокерських фірм.

Альтернативними розповсюджувачами є: тур бюро, відділи зв'язку, автостоянки, супермаркети

Іноді розповсюдження через стр агентів набуває достатньо складної стр-ри. Відкрив-ся генеральне агенство, признач-ся генер агент, що залучає до роботи ін агентів, а ті в свою чергу – субагентів, які працюють в заг ланцюжку. Така сис-ма дозволяє без зайвих витрат забезп-ти свою присутність по всій території країни і проводити свій бізнес більш гнучко і мобільно. Вона економить порівняно з тим, якби відкривала філії.

9. Права і обов’язки страхових посередників.

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Розбіжності між брокерами і агентами:

• Страхування для брокера є основним (єдиним) заняттям, а страховий агент дуже часто має іншу спеціальність і займається страхуванням поряд з іншим заняттям.

• У зв’язку з цим брокеру потрібні спеціальні професійні знання, для агента це не обов’язково.

• Брокер може діяти головним чином від імені страхувальника, агент - від імені страховика.

• Брокер і агент отримують комісійні, але комісійні брокерів звичайно вищі, ніж страхових агентів. Рівень комісійних залежить від ступеню складності того чи ін виду стр-ня.

Брокер повинен бути зареєстрований, а агент - ні (крім ген. агентів). У деяких країнах діяльність страхових брокерів ліцензується

Страховий агент зобов'язаний:

• страховий агент, що отримує страхові платежі від страхувальників, зобов'язаний перерахувати ці кошти на рахунок страховика протягом 2 робочих днів після отримання відповідних страхових платежів, а також оформити договір страхування не пізніше 1 робочого дня з моменту отримання страхового платежу;

• страховий агент зобов'язаний щодекадно подавати страховику відомості про укладені договори страхування та розміри отриманих платежів;

Страховий брокер зобов'язаний:

• забезпечити укладення договору страхування на найбільш вигідних для страхувальника умовах відповідно до брокерської угоди із страховиком;

• володіти інформацією, необхідною для укладення договору страхування на умовах страхувальника, в т.ч. про наявність у страховика ліцензії на здійснення відповідного виду страхування, розміри страхових тарифів та умови страхування, рівень його платоспроможності.

10. Вимоги законодавства України до страхових посередників.

Положення Кабміну “Про порядок провадження діяльності страховими посередниками” від 18 грудня 1996 р. (із змінами і доповненнями, внесеними постановою КМУ від 29 квітня 1999 р.) регулює порядок проведення діяльності страховими посередниками (страховими агентами та брокерами) і спрямоване на посилення захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян під час отримання страхових послуг через страхових посередників.

Вимоги до здійснення агентської діяльності:

• страховий агент, що отримує страхові платежі від страхувальників, зобов'язаний перерахувати ці кошти на рахунок страховика протягом двох робочих днів після отримання відповідних страхових платежів, а також оформити договір страхування не пізніше одного робочого дня з моменту отримання страхового платежу;

• страховий агент зобов'язаний щодекадно подавати страховику відомості про укладені договори страхування та розміри отриманих платежів;

• у разі несвоєчасного перерахування страховим агентом страхових платежів або порушення ним терміну оформлення договорів страхування без поважних причин страховик зобов'язаний призупинити дію агентської угоди не менше ніж на три місяці.

Вимоги до здійснення брокерської діяльності:

• страховий брокер не може провадити інші види діяльності, в тому числі посередницької, крім посередницької діяльності на страховому ринку;

• страховий брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35% загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладеними цим брокером протягом року;

• розмір отримуваних страховим брокером – юридичною особою страхових платежів протягом кожного кварталу не повинен перевищувати розмір сплаченого статутного фонду страхового брокера;

• розмір платежів, отримуваних страховим брокером - фізичною особою протягом кожного кварталу, не повинен перевищувати 625 мінімальних заробітних плат;

• страховий брокер має право отримувати страхові платежі, якщо він забезпечує набрання чинності договору страхування не пізніше одного дня після отримання ним страхових платежів. В іншому разі страховий брокер не має право отримувати страхові платежі і їх перерахування (внесення) має здійснюватися безпосередньо страховику.

11. Страхові агенти та їхні функції. Система генеральних агенств.

Страховий посередник – одна з трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Через них можуть укладатися договори страхування і вирішуватися окремі питання щодо врегулювання претензій.

Згідно Закону України “Про страхування” страхові агенти – цегромадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності. Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові агенти реалізують готовий страховий продукт і не мають впливу на його якість.

На страхових агентів може покладатися виконання таких функцій:

- укладання договорів страхування,

- одержання страхових платежів,

- виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування

Страхові агенти – це, як правило, фізичні особи, що працюють у тій чи іншій страховій компанії. Роль агентів можуть також виконувати транспортні підприємства при здійсненні обов¢ язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті; банки і поштові відділення з продажу полісів обов¢ язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та ін. видів страхування.

Генеральні агенти – це фізичні особи, які уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють на певній території. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками страхової компанії, яка його уповноважила. Юридично відновини між генеральним страховим агентом та страховою компанією оформлені договором про призначення на посаду, в якому зазначається вид страхування, максимальний ліміт ризику, територіальні обмеження тощо. Кожному генеральному агентству, котре починає свою роботу, страхова компанія відкриває фінансування на організацію страхової справи (оренда приміщення, оплата праці спеціалістів тощо).

Генеральний страховий агент наймає на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування – територія (конкретні населені пункти), де вони мають організовувати продаж страхових полісів.

Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової премії, сплаченої страхувальником за конкретним договором страхування.

12. Страхові брокери та їхні функції.

Згідно Закону України “Про страхування” страхові брокери – цегромадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб¢ єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи у вигляді брокерської контори з найманим персоналом.

За свою роботу брокер отримує комісійну винагороду (брокераж), яка відраховується з премії, що належить страховій компанії, в якій брокер розмістив ризик клієнта; розмір цієї винагороди регулюється ринком.

Страх брокер зобов’язаний: 1. Забезпечити укладення договору С на найбільш вигідних для страх-ка умовах відповідно до брокерської угоди і страх-ком, який має стійке фін становище. 2. Володіти інф-цією небхідною для укладення договору С на умовах страх-льника, в тч про наявність у страх-ка ліцензії на здійснення відповідного виду С розміри страх тарифів та умови С, які пропонуються страх-ком рівень його пратоспр-ті, та надавати цю інф-цію страх-льнику на його прохання.

13. Роль реклами в реалізації страхових послуг.

Реклама – платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів повідомлення, що здійснюється ч/з ЗМІ чи будь-яким ін способом публічного звертання й агітує на користь певного товару, марки, фірми, особливості. Метоб реклами в реалізації страх послуг є сприяння укладанню нових і відновленню раніше діючих договорів С. Реклама допомагає: клієнти одержують інф-ції про страх компанії та діючі види С, види послуг, їх переваги проти ін; стимулює бажання докладніше ознайомитися з даним видом послуг – умови та переваги С; формує імідж СК. Реклама ознайомлює споживачів зі страховим продуктом, робить доступною іеф-цію про страхові послуги, переконує споживачів скористатися цими послугами, після чого споживач бажа мати страх поліс і придбає його.

14. Види страхової реклами та вимоги до неї.

Реклама – це платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів повідомлення, що здійснюється через засоби масової інформації чи будь-яким іншим способом публічного звертання й агітує на користь певного товару.

Розрізняють такі види реклами:

Þ залежно від засобів поширення:

• реклама у пресі

• друкована реклама (проспекти, каталоги)

• реклама засобами мовлення (радіо, телебачення)

• поштова реклама (пряме поштове розсилання друкованих рекламних матеріалів)

• зовнішня реклама (щити, вивіски)

• реклама на місці продажу (вітрини, упаковка, етикетка)

Þ за способом впливу на потенційного споживача:

• раціональна (інформує, звертається до розуму потенційного покупця, наводить аргументи, щоб переконати його; докази виражаються у словесній формі та підкріплюються відповідними малюнками)

• емоційна (спираючись на асоціації споживача, викликає характерні емоції та формує певне ставлення; реклама звертається до почуттів, діє на підсвідомість)

Þ за способом вираження:

• жорстка (спонукає споживача до негайної купівлі страхового полісу шляхом заповнення анкет на місці)

• м¢ яка (не тільки розповідає про страхові послуги, а й створює навколо продуктів даної страхової компанії сприятливу атмосферу фінансової стабільності, гарантії виплат та професіаналізму)

Вимоги до реклами:

- доступність аудиторії, на яку розрахован реклама,

- правдивість (нічого не перебільшувати),

- комплектність (усі частини реклами мають бути пов¢ язані одна з одною)

- своєчасність (можна використовувати рекламу та її ідею доти, доки вона залишається дієвою та не набридла).

15. Функції страхової реклами.

Реклама – це платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів повідомлення, що здійснюється через засоби масової інформації чи будь-яким іншим способом публічного звертання й агітує на користь певного товару.

Існують такі функції реклами:

1. Етап впровадження

® інформаційна реклама (доводить до відома споживачів інформацію про товари, їх види, призначення, показники якості, особливості, принципи дії; інформує про рівень і динаміку цін на них)

® реклама на імідж

2. Стадія зростання

® переконуюча реклама, яка демонструє вигоди від використання товару

3. Етап зрілості та насичення

® інформаційна реклама (щодо можливих знижок, тощо.)

® нагадуюча реклама

4. Етап спаду

® витрати на рекламу практично відсутні

16. Текстове повідомлення: зміст, вимоги до нього.

Важливе значення в рекламній діяльності ст-ка має текстове повідомлення – найбільш важлива частина більшості рекламних засобів.

За своєю стр-рою рекламне повідомлення поділяється на:

1. початок, як складова включає: інтригу рекламного засобу, ознайомлення з якою викличе бажання ознайомитися зусім рекламним повідомленням (початок спонукає дочитати)

2. роз¢ яснення, що включає важливу інф-цію про об¢ єкт страх реклами (тобто про умови, переваги договору)

3. висновки, що що закріплюють основну думку рекламної об¢ яви, розсіюють сумніви, сприяють звертанню стр-ника до СП даної СК.

Рекламні тексти можуть бути:

- інформаційні

- нагадуючі

- навіюючі

- переконуючі.

Інформаційні тексти використовуються тоді, коли необхідно повідомити про зміни в умовах діючих видів стр-ня або про введення нових видів стр-ня.

Нагадуючі тексти використовують тоді, коли страховику необхідно нагадати стр-нику про закінчення дії СД. Цей тест повинен нагадати стр-нику, що він може укласти СД на новий строк.

Навіюючий текст повинен допомогти потенційному стр-нику запам¢ ятати назву нового виду стр-ня (доречно багато повторювати).

Переконуючий текст– необхідно зробити акцент на перевагах даного виду стр-ня. Цей текст будується так, щоб показати найбільш привабливі сторони, аспекти страх продукту.

Текст рекламного повідомлення повинен відповідати наступним критеріям:

• конкретність

• достовірність

• привабливість

• оригінальність

• дохідливість

Рекламний процес в стр-ні являє собою комплекс дій, пов¢ язаних з орг-цією і проведенням реклами.

17. Контроль з боку страхових компаній та держави за наданням страхових послуг.

Контроль за реалізацією страхових послуг може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішнійконтроль постійно здійснюється страховою компанією і полягає в тому, що на стадії укладання страхового договору страхова компанія здійснює контроль за можливістю продажу своєї послуги тій чи іншій особі. Ск звертає увагу на вік стр-льника (щоб він відповідав умовам), стан здоров¢ я, об¢ єкти страхування, ризик при страхуванні, фінансовий стан стр-льника при стр-ні ризику непогашення кредиту.Страховику не все одно, кому він реалізує СП (вік, стан здоров¢ я, об¢ єкти стр-ня). Після укладання СД контроль здійснюється під час дії договору — сплата страхових платежів (першого внеску особливо), підтримання об¢ єкту в певних умовах, зміна ризику. При настанні страхового випадку СК здійснює контроль за виконанням СК своїх зобов¢ язань за винятком, коли порушені строки подачі заяви, надання документів (не всі, підроблені) тощо. СК веде контроль за своїми працівниками, виконання ними своїх обов¢ язків.

Страхування як частина фінансово-кредитної сфери є об’єктом державного регулювання з метою забезпечення його стабільного функціонування. Реалізація страхових відносин між страховиком і страхувальником потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності: законодавчих і нормативних актів, положень, інструкцій тощо. Перехідна економіка підвищує ризикованість всіх сфер діяльності, що потребує активних заходів щодо формування ринку страхових послуг, дієвого, але виваженого втручання держави у процес реформування. Отже, об¢ єктивний процес розвитку страхового ринку зумовлює необхідність опрацювання та впровадження цілісного механізму державного регулювання та підтримки страхового бізнесу, надання певних гарантій інвестиційним заходам страховиків.

Державне регулювання здійснюється такими методами:

• створення відповідних наглядових органів,

• впровадження нових законодавчих актів, що регулюватимуть страхову діяльність,

• ліцензування страхової діяльності,

• контроль за діяльністю страховиків (шляхом подання страховими компаніями звітності),

• оподаткування страхових компаній.

18. Асортимент страхових послуг, який пропонується в Україні фізичним і юридичним особам.

Зараз страхові компанії пропонують цілий ряд страхових послуг відповідно до отриманих ними ліцензій:

Þ страхування життя:

• страхування дітей

• страхування пенсій

• весільне страхування

• довічне страхування

Þ загальні види страхування:

• страхування майна юридичних осіб:

- страхування залізничного, наземного (крім залізничного), повітярного та авіаційного транспорту

- страхування вантажів та багажу

- страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ

- страхування кредитів

- страхування інвестицій

- страхування фінансових ризиків

- страхування судових витрат

- страхування виданих та прийнятих гарантій

• страхування майна фізичних осіб:

- страхування автомобілів

- страхування будівель

- страхування домашніх тварин

- страхування майна на подвір¢ ї

- страхування домашнього майна

• страхування відповідальності:

- страхування відповідальності власників наземного, повітряного та водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника)

• страхування від нещасних випадків

- індивідуальне страхування

- колективне страхування

- страхування пасажирів

- страхування дітей

- страхування туристів

• медичне страхування

- страхування здоров¢ я на випадок хвороби

- безперервне страхування здоров¢ я.

19. Страхова угода та її основні етапи.

Загальне поняття угоди визначено Цивільним кодексом України. У статті 41 Кодексу зазаначено, що угодами визначаються дії громадян та організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов¢ язків.

Таким чином, угода розглядається як процес. Особливо характерним є наявність процесу для страхової угоди, оскільки ця угода, як правило, в часі.

Етапи страхової угоди:

1. подання страхувальником заяви;

2. андерайтинг, тобто вирішення питання про прийняття запропонованого ризику на страхування, а також визначення основних умов страхування стосовно даного ризику;

3. укладання договору страхування, тобто узгодження всіх істотних моментів договору між сторонами, встановлення взаємних прав та обов¢ язків;

4. врегулювання претензій страхувальника і виплата страхового відшкодування або закінчення дії договору, якщо страхова подія не настала.

Кожен з цих етапів має своє конкретне значення і відіграє свою особливу роль у проходженні страхової угоди, хоча не завжди на практиців рамках однієї годи мають місце всі чотири етапи. Це залежить від характеру страхової угоди і виду страхування. Наприклад, у масових видах страхування, таких як страхування туристів, що від¢ їжджають за кордон, або при страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів заява страхувальником не подається і не проводиться андерайтинг, оскільки всі моменти договору визначені страховиком або законодавством. Страхувальнику залишається або погодитися на умови страхування і купити страховий поліс, або відмовитися.

20. Заява про страхування: форма подання, зміст, значення.

Заява про страхування укладається в письмовій формі і дає можливість отримати страховику первинну інфомацію щодо об¢ єкту страхування.

Заява на страхування відрізняється для певних видів страхування. В деяких видах страхування вона взагалі не застосовується (наприклад, в простих видах страхування, оскільки всі моменти страхування вже визначені страховиком або законодавством – страхування від нещасних випадків, або у складних видах, оскільки немає можливості в стандартних ланках заяви відобразити всі елементи об¢ єкту страхування – авіаційне та морське страхування).

Структура заяви:

1. загальні відомості (адреси сторін, страхова сума, строк страхування);

2. спеціальні відомості (щодо конкретного об¢ єкту страхування);

3. декларація, в якій страхувальник заявляє, що вся інформація, яку він надає, є правдивою і відображує знання страхувальника про ризик;

4. застереження, в якому страховик попереджує страхувальника, що у випадку виявлення обману щодо відомостей про ризик, він звільняється від своїх зобов¢ язань по договору.

21. Андеррайтинг: поняття, сутність, роль у формуванні збалансованого страхового портфеля.

Андеррайтинг – вирішення стр-ком питання шодо прийняття запроп ризику на с-ня і визначення осн умов с-ня. Він почин-ся після отримання від страхув-ка заяви про с-ня. Це проміжна ланка між заявою і підпис-ням договору про с-ня.

Практичний андеррайтинг вирішує 4 основні задачі:

1. треба оцінити запропонований на страхування ризик з точки зору характеристики об’єкту страхування і з точки зору вірогідності настання страхової події з цим об’єктом і з точки зору розмірів ймовірних збитків.

2. потрібно визначити: чи приймати ризик на страхування, чи ні.

3. Якщо ж прийнято ризик – визначити строки, умови і розмір страхового покриття, тобто визначити конкретні умови договору страхування.

4. Обчислити розмір страхової премії.

З метою формування збалансованого страхового портфелю у процесі андеррайтингу необхідно слідкувати за тим, щоб не відбувалось кумуляції ризику (настання с. випадку по одному договору стр-ня веде до настання с. випадків по ін. договору, або концентрація ризику на окремій території, що може призвести до катастрофічних збитків, наприклад, внаслідок повені чи землетрусу), щоб забезпечувалась диверсифікація ризиків, та недопущення підвищення рівня збитковості, або взагалі перевищення можливих виплат над надходженням с. премій.

Крім того, андеррайтинг має сприяти зменшенню ризику по конкретному договору стр-ня, що у свою чергу також впливає на збалансованість с. портфелю, шляхом визначення оптимальних як для страхувальника так і для страховика умов договору стр-ня.

22. Задачі андеррайтинга. Психологічна і фізична небезпека у страхуванні.

Андеррайтингом називається процес прийняття ризику на страхування.

Завдання андеррайтингу:

• оцінка ризиків, які пропонують застрахувати;

• на основі оцінки ризиків вирішується: приймати даний ризик чи ні;

• якщо компанія вирішила прийняти даний ризик, то вона визначає умови, розмір та строки страхового покриття;

• розрахунок страхової премії.

У страхуванні виділяють два види небезпеки:

q фізична – небезпека, яка пов¢ язана з фізичними характеристиками об¢ єкта страхування

q психологічна – небезпека, яка пов¢ язана з особою страхувальника (наприклад, людина не дуже турбується щодо запобігання втрати об¢ єкта або страхування розглядає як додатковий дохід).

Фізична небезпека:

• у майн с-ні пов’язана з – розташуванням об’єкта, фіз хар-ми матеріалу, з якого він зроблений, наявністю засобів пожежетушіння

• у с-ні відпов-сті – проф досвід страхув-ка, хар-ки об’єкта підвищеної небезпеки, користування яким може завдати шкоду 3-й особі, хар-ка технологій, за якими відбув-ся надання послуг або в-во товарів, здатних причинити шкоду 3-й особі

• в особистому с-ні – стан здоров’я, вік застрахованого, фах та місце роботи

Психологічна небезпека:

• страхув-к втрачає обережне ставлення відносно застрах об’єкта. Стр-к намаг-ся скасувати небезпеку, включаючи у поліс вимогу, що страхув-к пов поводитися із застрах об’єктом так, як начебто він не є застрахованим.

• Страхув-к м/належати до категорії осіб, які регулярно подають заяви щодо відшк-ня збитків, бо вони розцінюють с-ня як засіб отрим-ня додатк доходів. З такими страхув-ми важко будувати взаємини, бо вони схильні звертатися, навіть безпідставно, до суд органів, а це псує імідж компанії.

• Страхув-к – це шахрай, він збирається використати стосунки із страх компанією у своїх нечесних намірах.

23. Договір страхування та його зміст, взаємозв`язок з Правилами страхування.

Процес андеррайтингу завершується або відмовою страхувати певний об¢ єкт, або підписанням договору.

Договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником, чи на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника і його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків; визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їх сплати; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню Міністерством фінансів України при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Правила страхування повинні містити:

▪ перелік об'єктів страхування;

▪ порядок визначення страхових сум;

▪ страхові ризики;

▪ виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

▪ термін та місце дії договору страхування;

▪ порядок укладення договору страхування;

▪ права та обов'язки сторін;

▪ дії страхувальника при настанні страхового випадку;

▪ перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

▪ порядок і умови виплат страхових сум;

▪ термін прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхових сум та страхового відшкодування;

▪ умови припинення договору страхування;

▪ порядок вирішення спорів;

▪ страхові тарифи;

▪ особливі умови.

24. Договір страхування і страховий поліс: співвідношення між ними. Страховий сертифікат. Генеральний поліс.

Процес андеррайтингу завершується або відмовою страхувати певний об¢ єкт, або підписанням договору.

Договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником, чи на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Факт укладання страхової угоди – це видача страховиком страхового полісу. Тобто страховий поліс є формою договору страхування.

Структура страхового полісу:

1. заголовок

2. преамбула (мова йде про те, що договір укладено на основі заяви, сплачено страховий внесок, страховик забов¢ язується забезпечити вказане в полісі страхове покриття)

3. робочі статті (повна характеристика об¢ єкта страхування і містить ту інформацію, що і правила страхування)

4. виключення (випадки, за якими страховик не виплачує відшкодування)

5. умови (всі умови, що відображені в полісі, можна поєднати в 3 групи: умови, що передують укладанню договору; умови, які слідують після підписання договору; умови, які передують виконанню страховиком своїх зобов¢ язань)

6. підписи сторін

Генеральний поліс – це письмова угода з фіксованою страховою сумою, розмір якої дозволяє покрити страхуванням кілька відправлень вантажів за умови, що про них буде своєчасно декларовано страховику. Генеральний поліс діє доти, поки не буде використаний увесь ліміт встановленої страхової суми. Генеральний поліс не є повноцінним договором страхування і за ним не виникає зобов`язання страховика перед страхувальником. Стр-ня в межах генерального полісу здійс-ся шляхом укладання додаткових угод або видачі страхових сертифікатів на кожен окремий ризик, в яких зазначається страхова сума, премія, строк дії страхового захисту по кожному окремому ризику.

Страховий сертифікат – документ, що засвідчує страхування окремих партій вантажів, котрі підпадають під дію генерального полісу страхування вантажів.