Живе в українському народі мудра казка про наші символи: тризуб, прапор та урочистий гімн.

І. Організаційна частина

Україна! Наша рідна земля, наша Батьківщина. Вона для всіх, хто її поважає і любить, вона – колиска найкращих у світі пісень, вона – вічнанадія на волю і кращу долю.

Мені над усе більш нічого не треба:

Домівка матусі, волошки в житах,

Вишневий світанок, і мирне небо,

І сиза роса на траві при шляхах.

Таке все тут миле, доступне і гідне -

Високі тополі і тихе село…

Таке сокровенне, насущне і рідне,

Воно в мою душу навіки вросло.

Коралі калини і мамині очі,

І доля – з лелечого наче крила…

Я більшого щастя на світі не хочу,

Щоб лиш Україна міцніла й цвіла

Справді, не треба більшого щастя, щоб лиш Україна розвивалася зміцнювалася, а ми, її громадяни, робили все для того, щоб вона якнайшвидше стала в ряд з передовими країнами світу.

Україна — це святе і дороге для нас поняття, адже означає воно наш рідний край, нашу незалежну Батьківщину і найдорожчу нашому серцю країну. Україна — це наш волелюбний народ, давня й сучасна історія, багата культура, наші вірування й звичаї. Це українські державні й національні символи. Це все те, чим ми маємо пишатися, тому що належимо до великого українського народу. Про ці беззаперечні істини у нас і піде сьогодні мова.

ІІ. Основна частина

Бесіда «Ми — українці»

Україна — це небо блакитне,

А в тім небі — зірки золоті.

Сяють нам з високості привітно

Ці два кольори, ніжні й прості.

Угорі — небозвід оксамитний,

А внизу — колосисті поля.

Край вітчизняний, край наш привітний —

Рідне небо і рідна земля.

Наш герб — тризуб.

У ньому сила Отця небесного і сина.

Уважно придивись до нього —

На Духа схожий він Святого,

Що голубом злетів з небес

І у людських серцях воскрес.

Тризуб — немов сім’я єдина,

Де тато, мама і дитина Живуть у мирі і любові

На Україні вільній, новій.

Пісні Михайла Вербицького на слова Чубинського «Ще не вмерла Україна» судилося стати національним гімном України.

Живе в українському народі мудра казка про наші символи: тризуб, прапор та урочистий гімн.

Давним-давно жила колись жінка. І було в неї три сини. Росли сини чесними, дуже любили свою матусю, готові були віддати за неї своє життя. Попідростали і вирішили піти в світ.

От перший син і каже: «Мамо, піду я межи люди, подивлю­ся на світ». «Що ж, синку, — відповідає мати, — йди та пам’ятай довіку рідну домівку, а на згадку візьми з собою золоту корону з трьома промінцями. Хай у далекому краї вона зігріває тебе».

Минув час, і завдяки своєму розуму став старший син великим князем. Бо трипроменева корона, яка зігрівала людей і вела впе­ред, показувала шлях до кращого життя. Дали першому синові ім’я Тризуб, а знак, що дала йому мати, назвали Гербом.

«Пустіть мене, мамо, на світ подивитися», — проситься другий син. Дала йому мати в дорогу жовто-блакитний одяг. Своїми зви­тяжними справами син прославляв матір. Одержав середній син імення Прапор.

А там, де був наймолодший син, лунала дзвінкоголоса пісня. Адже мама своєму наймолодшому синові подарувала соловейків спів. І одержав син за свій величний спів імення Гімн.

Державні символи — наші святині. А національ­ні українські символи: червона калина та вічнозелений барвінок, вишиваний рушник та візерунчаста писанка, дівочий віночок зі стрічок та квітів барвистих — це наша душа.

Низький уклін аж до землі калині...

Вже хилить сонце до землі, вже іній;

А у калини стільки сил у гронах...

Скоріше китицю зірви червону!

Калини кущ дарує нам природа.

Здоров’я символ він, краси і вроди.

Повідомлення учня. Звичайно, скажеш одне тільки слово «Україна» – і в уяві обов’язково постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі, верба край долини…

Калина в Україні – символ рідної землі і вічної пам’яті про тих, хто у мужній борні віддав своє життя за щастя і волю народу, тому й садять її на могилах загиблих. В одній з народних пісень говориться: «…Звелів собі насипати високу могилу, звелів собі посадити червону калину. Будуть пташки прилітати калиноньку їсти, будуть мені приносити з України вісти.»
Калина – це і той символ, що пам’ять людську береже, символ безсмертя, невіддільний від життя, це наш духовний світ. Якщо троянди й виноград символізують красиве і корисне, то калина символізує духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. «…Пам’ятай же, сину, що казала мати, посади калину біля свої хати.»

Вихователь. Барвінок, із його небесно-блакитними квітами й вічнозеленим листком, супроводжував наших пращурів від колиски до могили. У барвінку купали немовлят, щоб ті росли здоровими й вродливими. Барвінком вбирали коси дівчата. Бар­вінком прикрашали весільний коровай. Його саджали біля хати. Витончена й ніжна гілочка барвінку — наче витвір мистецтва. А про цілющі властивості барвінку в Україні знали здавна.

Барвінок — символ радісної життєвої сили, провісника вес­ни.

Верба – також символ, який опоетизований в народній творчості і художній літературі. Близько 500 видів верби росте на нашій планеті, а тридцять – на Україні.

Вихователь. Дуже любив Україну славний її син Тарас Григорович Шевченко, який у своїх творах оспівав її красу. 365 разів Кобзар використав слово «калина», а будучи на засланні в Орській фортеці, він посадив гілку верби і викохав її. Для нього вона була уособленням України.

Повідомлення учня. Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакою гостинності українського народу.
Хліб був мірилом життя, культури, жоден обряд не обходився без нього. Святість і пошана до хліба передавалися з покоління в покоління дітям і внукам.
Хліб на столі. Зайшовши до хати, возрадуймося йому, віддаймо шану тим, хто зростив його. Хай завжди він буде в хаті, прикрашений вишитим рушником. А найпершою молитвою нашою хай буде хвала хлібові, прохання, щоб він не зачерствів, бо, як мовить народ, коли черствіє хліб, то і черствіють душі.