Створення Союзу визволення України.

4 серпня 1914 р. з ініціативи А.Жука у Львові відбулася нарада емігрантів з Наддніпрянської України, в якій узяли участь Д.Донцов, О.Назарук та інші. Наслідком цієї зустрічі було створення Союзу визволення України (СВУ), який мав уособлювати безпартійну політичну репрезентацію Центральної та Східної України. Головою СВУ було обрано Д.Донцова.

Донцов Дмитро (1883-1973)

Громадсько-політичний діяч, публіцист. Походив з козацько-старшинського роду. Навчався у Петер­бурзькому та Віденському університетах. Захистив докторську дисертацію у Львівському університеті, здобув ступінь доктора права. Член Української соціал-демократичної робітничої партії, перший го­лова Союзу визволення України, з якого вийшов у 1915 р. Один з керівників Української хліборобсько- демократичної партії. У 1919-1921 рр. - у Швейцарії. Від 1922 р. мешкав у Львові, був одним із засновників Української партії національної роботи і редактором її друкованого органу «Заграва». 1939 р. заарештова­ний і ув'язнений у польському концтаборі. Після звіль­нення емігрував до Німеччини, а звідти до Бухареста. Під час Другої світової війни мешкав у Берліні, Львові, Празі. Від 1947 р. в еміграції у Канаді. Викладав українську літературу в Монреальському університеті, співробітничав в українських виданнях. Критично оцінюючи невдачі національної революції та національно-визвольного руху, звертав особливу увагу на формування політичної еліти. Автор численних тво­рів: «Українська державна думка і Європа» (1919); «Підстави нашої політики» (1921); «Націоналізм» (1926); «Де шукати наших традицій» (1938) та ін.

У відозві «До українського народу в Росії» на Російську імперію по­кладалася вся відповідальність за розпочату війну. Політична програма СВУ була обґрунтована в документі «Наша платформа». Реалізацію сво­їх національних прагнень Союз пов'язував з поразкою Росії у війні та по­валенням царизму.

У спеціальному зверненні СВУ «До громадянської думки Європи» йшлося про агресивні плани Російської імперії щодо Галичини, лунало прохання до усього світу про допомогу.

4. Заснування Головної української ради.

На підавстрійських землях виникло кілька об'єднань, які по-різному бачили шляхи розв'язання національного питання. Ще напередодні вій­ни велися переговори з віденськими політичними й урядовими колами про поділ Галичини на західну (польську) та східну (українську) частини за національною ознакою. Українські діячі не втрачали надії досягти цього і після початку війни. 1 серпня 1914 р. представни­ки Української національно-демократичної, Радикальної й Соціал- демократичної партій створили у Львові Головну українську раду (ГУР), що мала перебрати на себе функції єдиного представницького органу краю. Очолив цей орган К. Левицький.

3 серпня 1914 р. було проголошено «Маніфест Головної української ради». У цьому документі ГУР вказувала на загарбницьку мету політи­ки Росії щодо Західної України та чітко окреслювала власну позицію: «Представники українського народу Галичини, всіх політичних напря­мів, яких злучить один національний ідеал, зібралися в Головну Укра­їнську Раду, яка має бути висловом однієї думки і одної волі українсько­го народу. Коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоб кров батьків принесла добро дітям».