Встановлення депозитної процентної ставки та фактори що впливають на її рівень

Залучення коштів на депозит здійснюється за певною відсотковою ставкою. Відсоток — це засіб стимулювання залучення депозитів (вкладів) у банк. Розмір відсоткової ставки за депозитами визначається двома основними чинниками:

1) сумою вкладу;

2) строком розміщення коштів.

Ставка депозитного відсотка є відношенням суми грошових коштів, що сплачуються у вигляді відсотка, до суми коштів, які одержані у вигляді депозиту. Порядок нарахування і виплати відсотків, розмір відсоткової ставки за вкладом обумовлюються в депозитному договорі. Відсоток має стимулювати вкладників до тривалого збереження грошових коштів на банківських рахунках, тобто збереження коштів в організованих формах.

Проявом конкуренції на ринку депозитів є прагнення кре дитних установ залучити до себе вільні кошти юридичних і фізичних осіб на основі більш високої відсоткової ставки. В останні роки особливо посилилася конкуренція між Ощадним банком України та банками за залучення тимчасово вільних грошових коштів населення (приватних клієнтів).

Вкладники при прийнятті рішення про розміщення власних коштів на депозитах керуються насамперед трьома основними міркуваннями: надійність банку; рівень відсоткової ставки за вкладами; якість обслуговування клієнтів. Як правило, у вітчизняній банківській практиці проявляється тенденція: чим стабільніше і надійніше банк, тим меншою мірою він прагне встановити максимально високі відсоткові ставки за депозитами. І навпаки, маловідомі банки пропонують максимальні відсоткові ставки, прагнучи залучити більше вкладів.

Зміна відсоткової ставки за депозитом відбувається за узгодженням сторін при зміні кон'юнктури ринку кредитних ресурсів, облікової ставки НБУ і затверджується наказом по банку. Виплата відсотків здійснюється на поточний рахунок клієнта за його письмовою вимогою. Відсотки за депозитом можуть сплачуватися: при погашенні депозиту; періодично; при внесенні коштів на депозит (авансом). У разі дострокового вилучення вкладником своїх коштів із строкового депозиту розмір відсотка, що сплачується за даним видом внеску, значно зменшується.

Управління " депозитним портфелем" (тобто депозитами, залученими банком) — важлива складова банківської діяльності. Величина відсоткової ставки має забезпечувати банкові отримання максимально можливого прибутку при мінімальному ризику.

У розрахунках відсотків за депозитними операціями передбачається використання двох фінансових механізмів:

• розрахунки на основі простих (номінальних) відсотків;

• розрахунки на основі складних (фактичних) відсотків;

При використанні простої (номінальної) відсоткової ставки, нарощена сума депозиту розраховується шляхом множення номіналу депозиту (без врахування отриманих раніше відсотків) на множник нарощення. Розрахунок нарощеної суми депозиту здійснюється за формулою

Нарахування простих відсотків здійснюється на сальдо за рахунком за фактичний строк зберігання коштів із врахуванням змін відсоткової ставки за договором. Нарахування складних відсотків (" відсотків на відсотки") здійснюється на сальдо за рахунком і нараховані раніше відсотки із врахуванням змін відсоткової ставки і строку розміщення коштів. Розрахунок доходу при складному відсотку ґрунтується на геометричній прогресії (" відсоток на відсоток"). Сальдо – різниця між прибутком та витратами.

Процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом називається капіталізацією відсотків. Наступне нарахування здійснюється на суму депозиту з урахуванням відсотків. У разі капіталізації сума депозиту і нарахованих за ним відсотків повертається депоненту при погашенні депозиту.

Нарахування відсотків починається з наступного дня після надходження грошової суми на депозитний рахунок клієнта та проводиться шляхом множення денного залишку на рахунку на денну відсоткову ставку.

Отже банк може використовувати у своїй діяльності один з двох методів нарахування відсотків:

1) метод рівних частин;

2) актуарний метод.

У разі використання методу рівних частин при нарахуванні відсотків за депозитом за кожний період нарахування застосовується проста (номінальна) відсоткова ставка. При цьому не враховуються нараховані раніше відсотки. Відсотки за актуарним методом розраховуються з використанням складної (фактичної) відсоткової ставки, тобто з урахуванням нарахованих раніше відсотків. У своїй діяльності банк може використовувати лише один з цих методів нарахування відсотків.

У момент внесення коштів на депозитний рахунок депозит враховується на всю суму його номіналу. Відмінності обліку номіналу депозиту визначаються конкретним методом виплати відсотків. Існує два таких методи: 1) за період; 2) на період.

У банківській практиці відсотки сплачуються депоненту, як правило, по закінченні певного періоду, передбаченого депозитною угодою, тобто за період. У цьому випадку номінальна сума депозиту і сума, що перераховується на депозитний рахунок, збігаються. У разі сплати відсотків на період банк сплачує депоненту відсотки в момент внесення коштів на депозит, тобто авансом. Цей метод застосовується, насамперед, при обліку дисконтних ощадних (депозитних) сертифікатів. Тут величина дисконту є сумою відсотків, що сплачена депоненту авансом. Сума цього дисконту амортизується протягом терміну дії депозитного договору. Амортизація відсотків — це процес віднесення сум сплачених авансом відсотків за депозитами на витрати (доходи) на систематизованій основі. У разі сплати відсотків на період номінал депозиту буде більше, ніж отримана від депонента сума. Протягом строку дії депозитної угоди сума авансованих відсотків має бути повністю замортизована.

Національний банк повинен регулювати рівень відсоткової ставки за депозитами. Йдеться, насамперед, про обмеження банківської конкуренції в сфері депозитних відсоткових ставок.

Поширеною є точка зору, що низькі відсоткові ставки за депозитами знижують банківські витрати і тим самим зменшують ціну банківського кредиту. Надмірна лібералізація у сфері встановлення відсоткових ставок на ринку депозитів негативно відображається на стані грошового ринку країни.

У сучасних умовах банки в Україні проводять самостійну депозитну відсоткову політику. НБУ регулює відсоткову ставку шляхом встановлення офіційної облікової ставки. Із зміною облікової ставки НБУ банки вимушені змінювати й відсоткові ставки за депозитами. При формуванні свого депозитного портфеля банки беруть до уваги норми обов'язкових резервів (резервних вимог НБУ).

Низька відсоткова ставка за депозитами за інших рівних умов обмежує приплив внесків до банку. Навпаки, достатньо високий розмір депозитного відсотка дисциплінує банк, вимагає від нього ефективного використання цього виду залучених ресурсів, адже банк, отримавши кошти у тимчасове користування, повинен не тільки повернути їх, але й виплатити відсоток. Зрозуміло, що виконання цих умов неможливе без одержання максимального ефекту від використання залучених на депозит коштів.

Вітчизняні банки повинні проводити сьогодні активну депозитну політику, спрямовану на широке залучення коштів та їх використання як кредитних ресурсів.

Відсоткова політика банків у сфері депозитних операцій має ґрунтуватися на принципах оптимальності, ефективності, адекватності ситуації, що реально існує на ринку банківських послуг, враховувати як власні економічні інтереси, так і інтереси вкладників.

1. Економічний зміст та загальна характеристика операцій з недепозитного запозичення коштів

До позикових джерел банківських ресурсів належать кошти, отримані від емісії і продажу власних боргових цінних паперів, та кредити, отримані від інших банків та НБУ.

Важливим джерелом залучення ресурсів для банків є емісія власних цінних паперів. Банки можуть емітувати такі цінні папери:

- ощадні (депозитні) сертифікати;

- облігації;

- фінансові векселі.

Ощадний (депозитний) сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника сертифіката на одержання після закінчення встановленого строку депозиту суми та процентів на нього.

Ощадні (депозитні) сертифікати можуть випускатися з ініціативи банку:

- одноразово або серіями;

- іменними або на строк.

Емітентами ощадних (депозитних) сертифікатів можуть бути лише банки - юридичні особи. Випуск сертифікатів має бути в паперовій (документарній) формі. Вони можуть бути номіновані як у національній валюті, так і в іноземній. Бланк ощадного сертифіката, який виготовляється відповідно до вимог законодавства України, заповнюється банком за допомогою технічних засобів або від руки - чорнилом або кульковою ручкою. Жодні виправлення під час заповнення сертифіката не допускаються.

Розміщення та погашення ощадних сертифікатів здійснюються лише банком-емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали сертифікатів. Розрахунки за придбані сертифікати та сплата грошових коштів за ними для юридичних осіб здійснюється лише в безготівковій формі, а для фізичних осіб - як у готівковій, так і в безготівковій формах.

До депозитного капіталу належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій. Крім цього, емісія облігацій може формувати банківські позичені кошти на довгий термін.

Облігація - це цінний папір, який свідчить про внесення його власником коштів і підтверджує зобов'язання емітента повернути його власникові у визначений термін номінальну вартість цього цінного папера та сплатити суму процентів.

Облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні банком, а тільки дають їм право на одержання фіксованого прибутку. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо в разі банкрутства банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам. Емісія облігацій регламентується Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок», Господарським кодексом України.

Привабливим інструментом залучення коштів для банків є векселі.

Банківський вексель - це цінний папір, у якому міститься безумовне грошове зобов'язання банку про сплату зазначеної у векселі суми векселетримачеві у вказаному місці та в установлений термін.

Векселі вільно обертаються на фінансовому ринку, можуть використовуватись як застава, засіб розрахунку за продукцію та послуги і як джерело отримання доходу У формі банківських процентів. Вексель може швидко і легко змінювати свого власника шляхом здійснення передатного напису на його звороті.

Для міжбанківських кредиті в характерна короткостроковість, нижча ніж для підприємств відсоткова ставка та швидкість прийняття рішення про надання позики. Поширеними є кредити на один день, метою яких є підтримання поточної ліквідності банку.

Для банку-позичальника міжбанківський кредит є дорогим ресурсом і його значна частка в структурі зобов'язань свідчить про негаразди в банку. Банк-кредитор повинен завжди детально оцінювати ситуацію, ретельно аналізувати динаміку економічних нормативів позичальника та виявляти реальні причини браку ресурсів.

Поширеним методом формування банківських ресурсів є кредити, надані НБУ оскільки вони надаються під мінімальні відсотки (не нижче облікової ставки). Як кредитор останньої інстанції з метою ефективного регулювання грошово-кредитним ризиком та забезпечення ліквідності банків НБУ здійснює рефінансування банківських установ такими методами:

- здійснення операцій на відкритому ринку;

- надання стабілізаційних кредитів;

- проведення біржових та позабіржових операцій з купівлі-продажу державних цінних паперів.

Операції на відкритому ринку НБУ проводить, здійснюючи короткострокове та середньострокове рефінансування банків через кількісний або процентний тендер, а також через постійно діючу лінію рефінансування (кредит " овернайт").

До участі в тендері допускаються комерційні банки, які відповідають таким вимогам:

• функціонують на ринку не менше одного року;

• мають ліцензію НБУ на здійснення відповідних банківських операцій;

• володіють високоліквідними активами (цінними паперами та іншими цінностями), які можуть бути прийняті в заставу;

• дотримуються рекомендованих значень таких нормативів капіталу: капіталу банку (Н1), мінімального розміру статутного капіталу (Н2), платоспроможності (Н3), достатності капіталу (Н4), у тому числі розмір зареєстрованого та сплаченого статутного капіталу не повинен бути меншим, ніж розмір, що визначений кваліфікаційними вимогами;

• виконують нормативи загальної ліквідності та співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку;

• мають сформовані резерви для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями відповідно до встановлених обсягів;

• здійснюють своєчасне погашення одержаних від НБУ кредитів;

• мають прострочені та сумнівні кредити, що не перевищують 10 % кредитного портфеля;

• надали іншим банкам кредити, що не перевищують 5 % кредитного портфеля банку.

Короткострокове рефінансування банків за допомогою операцій на відкритому ринку здійснюється на термін до 14 днів, середньострокове - до шести місяців, через кількісний та процентний тендер або кредитний аукціон.

Рефінансування банків через операції на відкритому ринку здійснюється під забезпечення державних цінних паперів або врахованих банком векселів у розмірі, що не перевищує 85 % від балансової вартості державних цінних паперів та 70 % від номінальної вартості врахованих векселів. Термін погашення прийнятих під забезпечення цінних паперів повинен бути не раніше ніж через 10 днів для державних цінних паперів та 30 днів для векселів.

НБУ попередньо повідомляє банки про дату проведення тендеру, а також надає інформацію про: вид тендера (процентний чи кількісний), термін кредитування, загальну суму пропонованих кредитних коштів (або без зазначення такої), мінімальну суму кредиту для одного банку, відсоткову ставку, перелік цінних паперів, які можуть бути забезпеченням кредиту та ін.

Один банк не може одержати більше, ніж 50 % запропонованого обсягу кредитів на кредитному аукціоні.

При проведенні кількісного тендера розподіл кредитів здійснюється згідно з поданими заявками до закінчення запропонованої на цей тендер суми. Якщо пропонованих кредитних коштів недостатньо для задоволення усіх заявок банків, то їх за однією тендерною ціною розподіляють між усіма банками пропорційно до поданих заявок.

Під час проведення НБУ процентного тендера банки самостійно пропонують процентну ставку, за якою вони погоджуються одержати кошти, яка повинна бути не нижча за облікову. На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і надалі поступово знижуючи до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків. Якщо кредитної суми недостатньо і неможливо задовольнити заявки усіх банків - учасників процентного тендера, які пропонують однакову процентну ставку, кошти, що залишилися, розподіляються пропорційно між цими банками.

Для підтримання миттєвої ліквідності банку НБУ запровадив постійно діючу лінію рефінансування, а саме - надає кредит (" овернайт" _ кредит на один робочий день. Такі кредити надаються під забезпечення державних цінних паперів, якими володіє банк - клієнт Депозитарію НБУ, і не обтяжені в обігу. НБУ щоденно оголошує відсоткову ставку банкам, з якими щоквартально укладається кредитна угода. Кредит " овернайт" надається в розмірі не більше ніж 85 % забезпечення.

У разі неповернення банком кредиту " овернайт" і процентів за користування ним наступного після отримання кредиту робочого дня до банку-позичальника застосовується безспірне стягнення заборгованості з його кореспондентського рахунку. Якщо на цьому рахунку недостатньо коштів, непогашена заборгованість прирівнюється до прострочених кредитів із нарахуванням пені у розмірі 0, 5 % за кожний день прострочки, але не більше ніж за 10 днів, по закінченню яких НБУ має право продати державні цінні папери.

Якщо банк функціонує у режимі фінансового оздоровлення НБУ може надати йому стабілізаційний кредит, який має цільове призначення і не може використовуватись для кредитних операцій цього банку. Цей кредит надається під відповідне забезпечення заставою високоліквідних активів банка-позичальника або гарантією чи порукою іншого фінансово стабільного банку чи фінансової установи.

Стабілізаційний кредит надається банкам строком до трьох років, а якщо програма фінансового оздоровлення забезпечує достатні грошові потоки, то банку може надаватися короткостроковий кредит строком до одного року.

Ще одним засобом рефінансування банків є ломбардний кредит, який надається на строк до тридцяти днів у межах лімітів, встановлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.

Забезпеченням ломбардного кредиту повинні бути державні цінні папери, випущені Мінфіном України, їх перелік періодично змінюється і затверджується правлінням НБУ і доводиться до відома банків. Такі державні цінні папери повинні бути занесені НБУ до ломбардного списку як такі, що перебувають на балансі банку і що до них немає претензій, а також термін їх погашення не припадає на термін користування ломбардним кредитом (не раніше, як через 35 днів з моменту переказування їх на рахунок ДЕПО в НБУ). Сума наданого ломбардного кредиту не може перевищувати 75 % вартості забезпечення.

Рішення про надання ломбардного кредиту приймає регіональне управління НБУ після чого банк переказує портфель цінних паперів, які є забезпеченням кредиту, зі свого ДЕПО-рахунка на ДЕПО-рахунок у депозитарії НБУ. Одночасно регіональне управління НБУ зараховує кредитні кошти на кореспондентський рахунок банка-позичальника. Після закінчення терміну погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ списує його суму та відсотки за користування ним з кореспондентського рахунка банку. Після цього НБУ розблоковує рахунки ДЕПО банку, і цінні папери знову переходять у власність банку. При недостатності коштів на кореспондентському рахунку банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом і відсотки по ньому погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих банком як забезпечення кредиту.

Ефективним інструментом оперативного управління ліквідністю банків та регулювання обсягів грошової маси в обігу є операції репо.

Учасниками операцій репо можуть бути банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл НБУ на: операції за дорученням клієнтів або від свого імені; депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Операція репо - це операція з цінними паперами, що складається з двох частин і для здійснення якої укладається договір між НБУ та банком про продаж (купівлю) державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного їх продажу (купівлі) у визначений строк за обумовлену договором ціну.

«Пряме» репо - це договір про купівлю НБУ державних цінних паперів із портфеля банку з подальшим зобов'язанням цього банку викупити ці державні цінні папери за обумовленою ціною на обумовлену дату.

«Зворотне» репо - це договір про продаж НБУ із свого портфеля державних цінних паперів з одночасним зобов'язанням зворотного їх викупу в банків за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Для підтримки своєї короткострокової ліквідності банки можуть звертатися з проханням до НБУ щодо здійснення операції «прямого» репо. При цій операції ціною купівлі Національним банком державних цінних паперів із портфеля банку є ринкова або балансова вартість державних цінних паперів. Ціна зворотного продажу Національним банком державних цінних паперів залежить від суми отриманих банком коштів, строку дії операції репо, ставки рефінансування НБУ, яка діяла у відповідному періоді, процентних ставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку.

При накопиченні надлишкової ліквідності в банківській системі, значному зростанні грошової маси Національний банк може продавати з власного портфеля державні цінні папери шляхом операцій «зворотного» репо за умови викупу цих самих державних цінних паперів в установлений термін. Ціною продажу Національним банком державних цінних паперів зі свого портфеля за операцією «зворотного» репо є ринкова або балансова (у разі відсутності активного фондового ринку) їх вартість. Ціна зворотного викупу банками державних цінних паперів залежить від суми залучених Національним банком коштів, строку дії операції репо, процентних ставок за борговими зобов'язаннями Національного банку.

НБУ може здійснювати операції на відкритому ринку з купівлі (продажу) державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з банками, так і шляхом проведення тендера заявок.

Залежно від строку НБУ може здійснювати такі види операцій «прямого» та «зворотного» репо:

нічне репо (термін дії один день). Процентний доход (витрати) є фіксованим на весь строк проведення операції;

- відкрите репо (строк операції в договорі не визначається, кожна з сторін договору може вимагати виконання операції репо в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору). Процентний доход (витрати) не є фіксованим і розраховується залежно від того, скільки днів триває операція репо;

- строкове репо (термін операції чітко визначений). Процентний доход (витрати) обумовлений та є фіксованим на час її проведення.

Якщо одна із сторін договору не здійснює зворотної купівлі державних цінних паперів у визначений договором термін через відсутність коштів, то інша сторона має право залишити державні цінні папери у своїй власності, про що сторони укладають додаткову угоду.