Чинники, які впливають на ефективність продуктивність праці

Чинники — це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.
Зарубіжні економісти розрізняють дві основні групи чинників продуктивності: зовнішні (які не контролюються) внутрішні (які контролюються). Зовнішні чинники охоплюють:

· політичні, соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства;

· урядові рішення та інституційні механізми;

· наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини.

Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства.

Зовнішні чинники - це ті, які не залежать від діяльності підприємства як обєктів, але кількісно визначають рівень використання трудових, виробничих та фінансових ресурсів будь-якої організації.

До них відносяться: політичні, законодавчі чинники, інфраструктура, ринкові механізми, конкуренція, загальна соціально-економічна ситуація і положення в конкретній галузі і регіоні, стан матеріально-технічного забезпечення, забезпеченість природними ресурсами, стан трудових ресурсів, культура і соціальні цінності.

Це також акціонери, конкуренти, постачальники, покупці, муніципальні органи тощо. Внутрішні чинники – це ті, які перебувають у зоні контролю окремого підприємства.

Оскільки одні внутрішні чинники легше змінюються, ніж інші, їх поділяють на дві групи:

1) “тверді”, стійкі (які важко змінити) – підприємство і обладнання, технологія, матеріали та енергія, якість виробу;

2) “м’які”, нестійкі (які легко змінити) – інформація, знання і кваліфікація працівника, управлінський талант, стилі і методи управління, методи праці, динамічність і гнучкість структури підприємства тощо.

В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі чинники, як посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, сильна система соціальної підтримки на основі активної структурно-інвестиційної політики в напрямі випереджаючого розвитку виробництва споживчих товарів і надання послуг, підвищення гнучкості виробництва, його сприйнятливості до змін попиту і технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення.

Чинники, що впливають на продуктивність праці, дуже різноманітні, і тому на макро- і мікрорівні для прогнозування і планування продуктивності праці.

У вітчизняній економічній літературі, об'єднують в три групи:

· матеріально-технічні;

· організаційно-економічні, які характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

· соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

До матеріально-технічних чинників належать:

· створення та впровадження у виробництво нової техніки і прогресивних технологій

· підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках;

· проведення комплексної автоматизації та механізації ручних робіт

· модернізація наявного обладнання (тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування);

· застосування прогресивних видів сировини, які дають змогу зменшити матеріаломісткість продукції, впровадження нових методів обробки матеріалів(хімічних, електроерозійних, ультразвукових та ін.), застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів

5. Суть і значення резервів підвищення продуктивності праці

Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших чинників (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.
Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу чи року.

Використання перспективних резервів передбачається у майбутньому через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.
За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви

До загальнодержавнихналежать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані з більшим використанням досягнень науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств та наявністю сировинних ресурсів, наявністю кваліфікованої робочої сили, територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил конкретного регіону.

Міжгалузеві резерви - це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій

Галузеві резерви - це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для певної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації підприємства, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Важливе значення цих резервів зумовлюється тим, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви пов’язані з неефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:

ü резерви зниження трудомісткості продукції

ü резерви кращого використання робочого часу.

Для виявлення резервів зростання продуктивності праці за рахунок ліквідації втрат робочого часу потрібно детально аналізувати фактичний баланс робочого часу, встановлювати причини цих втрат і розробляти заходи щодо їх зменшення чи повної ліквідації.

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому доцільно в кожний конкретний період використовувати саме ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

6. Методика виявлення та обчислення резервів зростання продуктивності праці

Для того, щоб виявити резерви зростання продуктивності праці на підприємстві потрібно здійснити їх кількісну оцінку.
Оцінити вплив зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна за допомогою таких формул:

За рахунок зниження трудомісткості:

Пп = (Тм / Тн)× 100 - 100;

Еч = ((Тм – Тн)× Р) / Ф × К_вн;

де Пп - величина підвищення продуктивності праці, %;

Тм, Тн - минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

Еч - економія чисельності робітників;

Р - кількість виробів або операцій;

Ф - реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

Квн - коефіцієнт виконання норм.

За рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):

Пп = (100 - n) х 100 / (100 -m) - 100, Пп = (m-n) х 100 / (100 - m)

де m - втрати робочого часу в базовому періоді, %;
n - втрати робочого часу в звітному періоді,

За рахунок змін у структурі кадрів:

I = Iз.п × Id

Де: І з.п - індекс загальної продуктивності праці;

Id - індекс зміни частки основних робітників у загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою:

Id = dп / dб

де: dп - частка основних робітників у поточному періоді;

dб - частка основних робітників у базовому періоді.

Для кращого виявлення резервів підвищення продуктивності праці через поліпшення використання робочого часу порівнюють динаміку річного, денного і годинного виробітку.

На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх використання, витрати на них, терміни проведення, а також відповідальні виконавці

7. Державна участь щодо управління ефективністю праці

Можна стверджувати, що в сучасних умовах розвитку ринкових від­носин в Україні відбуваються негативні процеси, які характеризуються роз-балансованістю між оцінкою праці та ефективністю економічної діяльності.

Такі тенденції стримують піднесення національної економіки, оскільки ма­ють ознаку не коригованих процесів на ринку праці та, зокрема, недоскона­лого управління ефективністю праці без безпосередньої участі держави.

За таких умов потрібно розробити концептуальний механізм управління працею з метою мобілізації трудового потенціалу до підвищення ефективності праці на всіх рівнях: від локального до національ­ного. З огляду на це за своєю метою концепція удосконалення механізму уп­равління ефективністю праці повинна ґрунтуватися на:

· внесенні змін до чинного законодавства із визначенням терміна " ефектив­ність праці";

· впровадженні ефективних методологічних розробок під час зміни у чинному законодавстві за участю вчених та науковців;

· удосконаленні механізму взаємодії на всіх рівнях національної економіки між усіма сторонами соціально-трудових відносин щодо досягнення збалан­сованості між ефективністю праці та її оплатою на засадах підвищення від­повідальності працедавців за своєчасну та у повному обсязі виплату заробіт­ної плати – як заходу відтворення її стимулювальної функції та підвищення рівня захисту прав найманих працівників.

Запропоновані концептуальні підходи щодо підви­щення ефективності праці в Україні повинні бути впроваджені за безпосе­редньою участю держави. Втручання держави у соціально-економічні проце­си дасть змогу підвищити ефективність праці, створити умови для ефектив­ного використання робочої сили та удосконалити контроль за справедливою винагородою праці.