Основні принципи, методи та інструменти регулювання ринку праці та зайнятості населення

Регулювання зайнятості в умовах переходу до ринкової економіки здійснюється в основному державою у відповідності до прийнятої політики зайнятості. Основними напрямами сучасної політики більшості розвинутих країн є сприяння в працевлаштуванні незайнятого населення і надання допомоги в профпідготовці та перепідготовці, а також стимулювання створення гнучкого ринку праці. У відповідності до рекомендацій Міжнародної організації праці і нормативних актів про зайнятість населення при здійсненні державної політики зайнятості необхідно керуватися такими принципами:

· забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, відношення до релігії, в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;

· сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, яка запобігає безробіттю, сприяння створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

· добровільність праці, у відповідності до якої зайнятість ґрунтується на вільному волевиявленні громадян, а саме:

- кожен працездатний громадянин повинен мати право самостійно вирішити питання: брати чи не брати участь у суспільній праці,

- самостійний вибір працівником міри праці, тобто найсприятливішого для нього режиму зайнятості.

- надання права вільного вибору географічного місця виконання праці. Це положення вельми складно здійснити сьогодні в Україні через необхідність правового опрацювання питання про свободу переміщення, докорінного поліпшення житлової забезпеченості, ліквідації різких контрастів у рівні життя на території держави.

- необмежене право вибору працівником сфери праці в будь-якому з секторів економіки, створюваних за ознакою форми власності;

· сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов’язано з розвитком системи загальноосвітньої та професійної підготовки з урахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в епоху науково-технічної революції, нових вимог до якостей працівника в умовах ринкової економіки, а також з формуванням у психології людей орієнтації на безперервне вдосконалення професійної майстерності, пошук найвідповіднішої сфери для докладання своїх здібностей, готовність до перенавчання в разі необхідності;

· єдність відповідальності. Означає наявність чотирьох умов:

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики;

- поєднання самостійності місцевих органів влади в забезпеченні зайнятості з централізованими заходами;

- участь профспілок і спілок роботодавців у розробці та реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами державного управління;

- міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості, включаючи професійну діяльність громадян за кордоном і трудову діяльність іноземних громадян у країні.

З метою досягнення намічених цілей державне регулювання ринку праці спирається на певні важелі, що поділяються на правові, організаційні та наукові. Вони забезпечують управління ринком праці та стимулювання зайнятості населення.

Правові заходи. Для виконання функцій щодо регулювання ринку праці ДСЗ повинна мати адекватне цим функціям правове забезпечення чи правові важелі, за допомогою і на підставі яких забезпечується діяльність служби. Головним чинником правового регулювання ринку праці є закон України «Про зайнятість населення», зміни і доповнення до нього, інші закони, підзаконні акти і розпорядчі документи уряду.

Організаційні заходи. Дані заходи поділяються на активні та пасивні. Активні методи та заходи являють собою сукупність методів та заходів зі:

· створення додаткових сфер зайнятості (переструктуризація економіки, додаткові робочі місця на державних підприємствах, субсидування створення нових робочих місць у приватному секторі, створення умов для іноземного інвестування, організація громадських робіт, сприяння розвитку малого бізнесу, підприємництва, створення умов для самозайнятості громадян тощо);

· професійної орієнтації населення; підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

· посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

· субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості;

· надання допомоги у працевлаштуванні;

· допомоги в разі трудової міграції.

Державна активна політика зайнятості передбачає також розробку програм сприяння зайнятості. Такі програми можуть бути спрямованими або на сприяння зайнятості окремих категорій населення, в основному маргінальних груп (молодь, жінки, інваліди та ін.), або на подолання кризового стану в сфері зайнятості, викликаного економічною, демографічною, політичною ситуацією, стихійним лихом тощо.

У відповідності до закону України «Про зайнятість» республіканська та територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

- сприяння розвитку і структурній перебудові економіки,

- створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників насамперед на рентабельні підприємства і в пріоритетні галузі народного господарства,

- запобігання розвитку безробіття та його скорочення шляхом підвищення економічної зацікавленості підприємств та організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості,

- поліпшення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком робочих місць,

- професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації населення,

- ефективне використання трудових ресурсів,

- захист безробітних та їхніх сімей від злиднів і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці,

- формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази ДСЗ,

- сприяння зайнятості населення, яке мешкає в сільській місцевості, тощо.

До пасивних методів та заходів регулювання зайнятості належить асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним їхніх втрат у доходах, передчасний вихід на пенсію та інші грошові допомоги. Ці заходи не впливають на регулювання попиту і пропозиції робочої сили.

Наукові заходи. Ринкові відносини в цілому — категорія складна, але чи не найскладнішою її складовою є ринок праці через його мобільність і постійні зміни в якісному та кількісному складі. В Україні, в практичній діяльності Міністерства праці та соціальної політики, безумовно, враховується досвід інших країн. Однак слід пам’ятати про особливості нашої економіки і що далеко не все з іноземного досвіду можливо повністю перенести до економіки нашої країни. До такого для нас взірця ринку праці і його керованості, як, скажімо, у Франції, Швеції, Швейцарії, Німеччині, наблизитися непросто. Для цього потрібен тривалий час. В основі всіх цих дій мають бути наукові дослідження. Але на початку ринкових перетворень ситуація склалася така, що проблемами трудових ресурсів, зайнятості, прогнозуванням у цій галузі займались окремі відділи багатьох наукових закладів або окремі науковці. Координації досліджень не було. Мінпраці та інші державні структури, які опікувалися проблемами ринку праці, користувалися послугами багатьох наукових закладів і вчених, що призводило іноді до непорозумінь. Вітчизняних наукових розробок у галузі зайнятості і ринку праці в початковий період реформування економіки бракувало.

Нагальна потреба мати скоординовані і зосереджені в одній установі специфічні наукові дослідження робочої сили виявилася при розробці проекту закону України «Про зайнятість населення». Тому за рішенням Верховної Ради Кабінет Міністрів створив Науково-дослідний центр з проблем зайнятості населення та ринку праці. На нього було покладено завдання наукового обґрунтування державної політики зайнятості населення, оцінки стану і перспектив розвитку та формування ринку праці України, визначення пріоритетів досліджень у цій сфері, координації діяльності з іншими науково-дослідними установами та ін. Таким чином, були закладені основи цілеспрямованого наукового забезпечення аналізу проблем зайнятості населення та ринку праці.

Тож держава володіє досить широким діапазоном різноманітних методів та інструментів впливу на ринок праці та зайнятість населення, і тому основним проблемним питанням є таке: яку ж позицію займе держава? Пасивного спостереження, покладаючись на те, що ринок сам по собі є регулятором розподілу трудових ресурсів (американський підхід), чи активного втручання у процеси на ринку праці (досвід Японії, Кореї, деяких європейських країн). Вітчизняні економісти та дослідники переконані, що на даному етапі становлення нової економічної системи ситуація на ринку праці України потребує активного державного регулювання, бо інакше не вдасться уникнути обвального зростання безробіття та ускладнення ситуації на ринку праці в цілому.