Проблеми правового регулювання нормативної діяльності місцевих рад

Нормотворчий процес в органах місцевого самоврядування в Україні має відповідати загальнодемократич­ним принципам: законності, гуманіз­му, відкритості, колегіальності, про­фесійності, науковості та здійснюва­тися з дотриманням правил нормотворчої техніки [8, 456-457]. Це має сприяти встановленню такого поряд­ку підготовки, обговорення й затвердження правових актів, який би забез­печував активну й ефективну участь у ньому членів територіальної громади, об´ єднань громадян, підприємницьких структур, депутатів; урахування гро­мадської думки, потреб соціально-еко­номічного розвитку відповідної тери­торії, інтересів різних верств населен­ня [16, 162]. Крім того, нормотворчий процес має відповідати об´ єктивним закономірностям розвитку суспіль­ства, бути науково обґрунтованим, враховувати досягнення науки і тех­ніки, ґрунтуватися на теоретичних розробках проблем, що потребують нормативного вирішення. Важливе значення має використання зарубіж­ного і вітчизняного досвіду, резуль­татів громадських слухань, соціоло­гічних та інших досліджень, участь у розробці актів кваліфікованих фахів­ців, представників різних галузей на­уки, вчених-юристів.

Однак наявність розбіжностей у наукових поглядах щодо розуміння цього питання, а також суперечностей у положеннях законодавства не мо­жуть не впливати на ефективність нормотворчої діяльності органів міс­цевого самоврядування, а отже, і на якість та ступінь реалізації норматив­них актів, які вони приймають з метою вирішення питань місцевого значення.

Нормотворча діяльність органів місцевого самоврядування регулюєть­ся відповідними правилами, які різ­няться за своїм характером. Це зумов­лено тим, що частина з них відоб­ражається в нормативно-правових актах: Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», регламен­тах рад, положеннях про постійні комісії тощо. З другого боку, вагоме значення має використання набутого досвіду в нормотворчій діяльності, до­тримання традицій та механізмів, що себе виправдали. Водночас ступінь правової регламентації нормотворчого процесу залежить і від його стадії (процедура прийняття рішення про підготовку проекту, офіційне доручен­ня, внесення проекту до порядку ден­ного сесії).

Очевидно, що зазначена діяльність різних органів місцевого самовряду­вання (представницького органу, по­стійних комісій, виконавчих комітетів рад) має свої особливості, проте це не позбавляє можливості теоретичного узагальнення етапів і принципів нор­мотворчого процесу у сфері право­відносин місцевого самоврядування. Процес підготовки, обговорення та прийняття відповідного акта здійс­нюється шляхом виконання послідов­них дій, які тісно взаємопов´ язані і є організаційно відокремленим ком­плексом дій і процедур, що утворюють самостійну стадію нормотворчого про­цесу [4, 29-31].

Фактично, на сьогодні існує чотири проекти законів, які могли б стати регулятором нормотворчої діяльності у державі. Це два альтернативні проекти Закону України “Про нормативно-правові акти”, проект Закону України “Про закони та законодавчу діяльність”, та проект Закону України “Про підзаконні нормативно-правові акти”. Але прийняття цих законів постійно відкладається. Затримку з прийняттям вказаних законопроектів часто пояснюють завчасністю законодавчого визначення порядку розробки і прийняття законів та інших нормативно-правових актів. Прихильники такої позиції обґрунтовують її недостатньою практикою правотворчої діяльності державних органів України, яка б здійснювалася на рівні світових та європейських стандартів. Адже як законотворча, так і підзаконна правотворчість активізувались лише після проголошення незалежності України та визнання її суверенітету.

Найбільшу складність в оптимізації нормотворчості в органах місцевого самоврядування, на наш погляд, представляє проблема реалізації нормотворчих повноважень органів місцевого самоврядування в Україні, на що безпосередньо впливає відсутність єдиного закону, який би врегулював нормотворчу діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування [6]. Зокрема, необхідно визначити види і юридичну силу нормативно-правових актів, встановити порядок їх підготовки, прийняття та набрання чинності, правила тлумачення, обліку та систематизації, встановити вимоги до нормотворчої техніки, врегулювати порядок подолання прогалин та суперечностей. Особливо важливим є забезпечення публічних консультацій при підготовці важливих проектів нормативно-правових актів. Протягом попередніх років в Україні робилися спроби впорядкування системи внутрішнього законодавства, проте до кінця зазначене питання так і не було вирішене [7; 8; 9; 10; 11; 12; 13].