Теорії, що визначають вартість (цінність) товару.

У другій половині XIX ст. поряд із трудовою теорією вартості виникла й набула поширення принципово нова концепція вартості — маржиналістська теорія гранич­ної корисності (У. Джевонс, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Л. Вальрас та ін.).

Прихильники цієї концепції визначають вартість, виходячи із суб'єктивних оці­нок покупців міри корисності результату. Якщо існує достатня кількість блага (на­приклад, вода), то якою б не була його сукупна корисність, корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) не надто велика, то їхня обмежена кількість робить цінність останнього (граничного) екземпляра дуже високою. Таким чином, останній екземп­ляр певного блага, що задовольняє «граничну потребу», має граничну корисність, яка визначає ринкову цінність цього блага.

Поряд із трудовою теорією вартості й теорією граничної корисності, які, на думку сучасних

економістів, нібито заперечують одна одну, в економічній на­уці сформувалися ще дві відомі самостійні теорії: теорія витрат виробництва й теорія трьох факторів виробництва.

Представники теорії витрат виробництва (Д. Міль, Д. Мак-Куллох, Р. Торренс) вартість зво­дили до витрат виробництва (витрати на засоби виробництва та оплату праці), тобто вважали, що вартість створюється не лише живою (як стверджував К. Маркс), а й минулою, уречевленою працею.

Теорія трьох факторів виробництва розроблена французькими економістами Ж. Б. Сеєм та Ф. Бастіа. На їхню думку, вартість є результатом витрат трьох основних факторів: праці, капіталу і землі. Кожний із цих факторів створює відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал — відсоток, а земля —ренту.

Розглянуті теорії, хоча й не були повною мірою досконалими й постійно пере­бували в полі критичного аналізу, однак розвинули економічну думку в розумінні механізмів функціонування товарного виробництва, дозволили виділити основні чинники, які впливають на міру вартості.