Школа моїстів

Приблизно в 479-400 pp. до н. є. з критикою правління спадкової аристократії виступив Мо-цзи - засновник школи моїстів. Його вчення викладено послідовниками у книзі «Мо-цзи».

На противагу конфуціанському принципові людинолюбства Мо-цзи висунув принцип загальної любові. З цією метою він по-новому трактував традиційне поняття «воля неба» і підкреслював, що небо дотримується загальної любові та приносить усім користь. Всезагальність, властива небу, яка відіграє в моїзмі роль зразка й моделі для людських взаємовідносин, криє в собі визнання рівності всіх людей.

Слідування небесному зразку Мо-цзи називав також шанування мудрості як основи управління. Важливим моментом такого мудрого управління є, по-перше, вміле поєднання настанов народу з покараннями. По-друге, влада повинна використовувати не тільки насильство і покарання, а й моральні форми впливу на людей. По-третє, на державну службу слід висувати наймудріших незалежно від їхнього походження.

Джерелом мудрості, на думку Мо-цзи, є не вроджена доброчесність і не читання книг, а знання, одержані з життя простого народу. Управління державою не вимагає навчання. Здібності людини до державного управління визначаються її діловими якостями - бажанням служити простому народові, старанність у справах і т. д. Якщо людина має здібності, то її треба висувати, хоча б вона була простим хліборобом чи ремісником.

У пошуках єдиного взірця справедливості Мо-цзи висунув ідею договірного походження держави та управління. У давнину, казав він, не було управління й покарання, в кожного було своє розуміння справедливості, між людьми була ворожнеча. «Безлад у Піднебесній був таким же, як серед диких звірів».

Зрозумівши, що причиною хаосу є відсутність управління і старшинства, люди вибрали доброчесну і мудру людину Піднебесної та зробили її сином неба. Тільки син неба може встановити єдиний зразок справедливості в Піднебесній, тому в ній запанував порядок.

Обравши доброчесну і мудру людину своїм правителем, люди зробили це не для того, щоб зробити вождя знатним і багатим, а для того, щоб він служив народу, примножував його добробут. Звідси Мо-цзи зробив висновок про те, що влада правителя не може бути необмеженою, що монарх повинен прислухатися до голосу мудрих радників, радитись і діяти у згоді з ними. Згода між народом і правителем повинна стати основним принципом правління.

Очевидно тому ідеальною організацією влади Мо-цзи вважав державу з мудрим правителем на чолі та чітко організованою виконавчою службою. В одностайному виконанні чиновниками волі правителя він бачив запоруку та основу міцності влади.

Ідея ж єдиної для всіх справедливості та єдиної законодавчої влади своїм вістрям була спрямована проти свавілля місцевих властей і вельмож, проти «великих» людей, які встановлювали свої порядки, вдаючись до жорстоких покарань і насильства, що, за сенсом концепції Мо-цзи, суперечило загальній згоді верховної влади та її прерогативі встановлювати єдиний і загально-обов'язковий взірець справедливості.

Попри схильність моїстів до конформізму, половинчатість пропонованих ними реформ, утопічні ідеї висунення простих людей на державну службу, погляди Мо-цзи та його послідовників мали і прогресивне значення, будучи спрямованими проти нещадної експлуатації та гніту, необмеженої влади монарха, свавілля і зловживань чиновників[1, c. 56-59].