Роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами

Приступаючи до вивчення теми, визначте, чим характеризується новий тип цивілізації у ХХІ ст. і поясніть, чому саме освіта повинна стати пріоритетною сферою розвитку суспільства?

У нинішньому столітті перед людством постали нові, раніше неві­домі завдання, що викликані впливом загальноцивілізаційних тенден­цій буквально на всі сфери життєдіяльності людини і суспільства. Перша з них виявляється у глобалізації суспільного розвитку. Вона характеризується зближенням народів і держав через створення спільного економічного, інформаційного, а зважаючи на вимоги Болонського процесу, й освітнього простору, виникненням міждер­жавних об’єднань континентального (Європейський Союз), або загальносвітового (ООН) характеру, залежністю прогресу кожної країни від її здатності спілкуватись із світом та небувалим загострен­ням конкуренції між державами не тільки в економічній, а й в усіх інших сферах, що надає процесу глобальних масштабів. Другою загальносвітовою тенденцією є перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій і формування суспільства знань. На відміну від індустріального виробництва, нові технології базують­ся не на матеріальній, а на інтелектуальній власності. Суспільство стає все більш людиноцентристським. За таких умов індивідуальний розвиток людини як особистості стає, з одного боку, показником прогресу, а з іншого – головною передумовою подальшого розвитку суспільства. Проте поява ядерної зброї, все більш широке викорис­тання екологічно загрозливих технологій, що веде до глобальних екологічних проблем, та збільшення технічних можливостей вчинення терористичних актів зумовлюють третю тенденцію – зростання вірогідності самознищення людства.

Вплив цих тенденцій визначає основними пріоритетами розвитку людини і суспільства у ХХІ ст. науку як сферу, що продукує нові знання, та освіту як сферу, що олюднює знання й забезпечує інди­відуальний розвиток людини. В умовах, коли зміна ідей, знань і технологій відбувається набагато швидше, ніж зміна покоління людей, освіта має віднайти оптимальне співвідношення між лавиноподібним розвитком знань і технологій та людською здатністю їх творчо засвоїти.

Вона повинна забезпечити баланс між локальним і глобальним, тобто формувати людину не тільки патріотом своєї країни, а й громадянином світу, що несе частку відповідальності за нього. На освіту покладена місія поєднання загальносуспільного й індивідуаль­ного: сприйняття людини як найвищої цінності та право кожного залишатися собою у відповідності зі своїми природними здібностями. Нарешті, освіта має формувати у особистості в якості життєвої позиції конструктивізм, комунікативність, толерантність, повагу до націо­нальних традицій. І тільки та країна, яка спроможеться забезпечити пріоритетний розвиток науки і освіти, зможе претендувати на гідне місце у світовому співтоваристві, бути конкурентоспроможною.

Ознайомтесь із документами, що визначають шляхи інтеграції України у європейське співтовариство, створення передумов для членства в ЄС та накреслюють стратегію розвитку вищої освіти, зокрема, «Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу», «Національна програма «Освіта» (Україна ХХІ ст.)», «Державна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.», «Закон про освіту» та ін. Доведіть, що євроінтеграція України є невід’ємною складовою її подальшого розвитку.

Зверніть увагу, що для України євроінтеграція в політичному плані означає входження до єдиної сім’ї європейських народів, повернення до європейських політичних і культурних традицій, перехід від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства. Інтеграція до інформаційно-освітнього простору Європи дасть шанс найбільшим національним університетам увійти в європейські струк­тури додаткового фінансування, активізувати наукову діяльність і створить можливість для частини студентів і викладачів вийти на новий рівень професійної мобільності. Співробітництво в галузі освіти надасть Україні позитивний освітянський імідж, особливо якщо вона не лише збереже наявні здобутки, а й посилить національний характер освіти.

З’ясуйте, як конкретно відбувається процес інтеграції науки й вищої освіти України до міжнародного освітнього простору. Покажіть роль програми Європейського Союзу ТЕМПУС, у рамках якої вищі навчальні заклади України до 2004 р. реалізували 126 проектів із загальним бюджетом понад 27 млн. євро. Ще 17 наукових проектів здійснюється у рамках Хартії особливого партнерства між Україною і НАТО. Співпраця в галузі освіти провадиться з 60 країнами світу на основі 128 угод різного рівня, третина з яких – це міжурядові угоди про взаємне визнання документів про освіту. Ще майже 90 проектів надіслано іноземним партнерам на узгодження. Понад 7 тис. науково-педагогічних працівників відряджалися до 71 країни світу для наукової роботи та обміну досвідом.

Своєрідним шляхом виходу національної освіти на світовий ринок освітніх і наукових послуг є участь університетів у міжнародних виставках і змаганнях, де вони засвідчили високий рівень підготовки студентів (на першості світу з програмування в США у 2003 р. наша команда посіла п’яте місце). Здійснюються заходи по залученню до навчання іноземців: в Україні здобувають знання понад 27 тис. сту­дентів з більш ніж 110 країн світу, що дає підстави стверджувати про високий авторитет української освіти.

Розглядаючи систему вищої освіти України на сучасному етапі, визначте її здобутки й поясніть, чим викликана необхідність модернізації.

Національна система вищої освіти налічує 971 навчальний заклад, які здійснюють підготовку з 281 спеціальності; 223 університети мають ІІІ-ІV рівень акредитації, з них 92 – недержавної власності. За останні роки посилилася наукова складова вищої освіти: укладено понад 100 договорів про співробітництво між НАН України, галузе­вими академіями та ВНЗ, залучено до викладання 1 200 наукових працівників Академії. На 10 % збільшився розмір стипендії. Для підт­римки талановитої молоді запроваджено 700 стипендій Президента України, 500 – Верховної Ради та 100 стипендій Кабінету Міністрів України. Поступово реалізується одне з головних завдань Національ­ної доктрини розвитку освіти – розширення доступу до вищої освіти.

Однак, щоб забезпечити пріоритетний розвиток освіти, необхідно здійснити її модернізацію в контексті вимог і можливостей ХХІ ст. Реформа вищої освіти, що відбувалася в Україні, має деякі спільні ознаки з Болонським процесом (наприклад, запровадження ступеневої системи освіти), але за більшістю напрямів вона йому не відповідає. Це пов’язано з тим, що вихідні концепції реформування переважно спрямовувалися на пристосування національної системи освіти до внутрішніх реалій і не були зорієнтовані на її інтегрування в євро­пейський простір. Визначальною проблемою залишається неврегульо­ваність соціального статусу освіти в Україні, насамперед, за системою фінансування.

Показники її фінансового забезпечення ненабагато випереджають відсталі країни і мають тенденцію до зменшення. Якщо у 1990 р. в Україні на потреби освіти було виділено 3, 8 % валового національного продукту, то в 2000 р. – тільки 0, 98 %, тобто реальні державні витрати на освіту скоротилися майже у 4 рази. Витрати держави на підготовку фахівця з вищою освітою становлять в середньому 5-6 тис. доларів. Це майже від 3, 5 до 12 разів менше, ніж в країнах Європи. Зокрема, у 3, 5-4 рази менше, ніж в Іспанії та Італії, у 5 разів – аніж у Великобританії й Франції, у 6-7 разів менше, ніж у Данії й Норвегії, у 9-10 разів – аніж у Німеччині і Австрії, майже у 12 разів менше, ніж у Швейцарії. В той же час експертами ЮНЕСКО мінімальна частка витрат на освіту визначена на рівні 3, 5 % внутрішнього валового продукту країни і її зменшення загрожує занепаду інфраструктури системи освіти. Світовий досвід показує, що витрати на освіту повинні становити не менше 5 % ВВП. Розвинуті держави витрачають на потреби освітньої галузі до 9 % ВВП.

Модернізації освіти потребує й перехід людства до науково-інфор­маційних технологій. Притаманний сучасному світу надзвичайно високий динамізм зміни технологій, знань та інформації вимагає наявності 35-40 відсотків фахівців з вищою освітою у співвідношенні до усього працездатного населення. Проте в Україні сьогодні налічується лише 13 відсотків громадян з вищою освітою. Тому немає підстав говорити про «перевиробництво» окремих спеціальностей, як скажімо, економістів, фінансистів, правознавців тощо.

Не менш важливим є визначення соціального статусу вищої освіти. Вища школа – це не лише система професійної підготовки громадян, але й система їх соціального захисту. Студентська молодь під час навчання постійно перебуває під опікою вузівських колективів. Сьо­годні соціальна роль освіти проявляється у тому, що вищі навчальні заклади заповнюють дефіцит робочих місць і тим самим сприяють збереженню стабільності суспільства.

В останні часи перед вищою освітою України постав комплекс питань щодо якості навчання студентів. Як свідчить статистика, впродовж 10 наступних років очікується скорочення кількості випуск­ників середніх шкіл як наслідок демографічного спаду й переходу середньої освіти на 12-річний термін навчання. Отже, вища школа мо­же істотно втратити у якості освіти за рахунок низького конкурсного відбору.

До проблем національної вищої освіти, що вимагають вирішення, слід віднести також надлишкову кількість навчальних напрямів і спеціальностей (кращі світові системи вищої освіти мають їх у 5 разів менше), недостатнє визнання у суспільстві рівня «бакалавр», розрив зв’язків між сферою освіти й ринком праці, відсутність центра­лізованої системи підвищення кваліфікації та перепідготовки, яка за­довольняла б потреби ринкової економіки (тому важливий загаль­ноєвропейський принцип «освіта через усе життя» поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований). Рівень автономії національних ВНЗ значно нижчий від середньоєвропейсь­кого. Ці та інші проблеми перешкоджають ознайомленню зовнішнього світу з системою вищої освіти України, стримують мобільність наших студентів, викладачів і науковців у межах європейського освітнього простору й ринку праці. Національна освіта досі залишається однією з галузей народного господарства, хоча має розвиватися як колиска творення не просто спеціаліста, а громадянина, а відтак нової української спільноти.

У той же час, щоб забезпечити високу конкурентноздатність фахів­ця, його освіта повинна бути фундаментальною, якісною, здійсню­ватися в органічному взаємозв’язку з наукою і практикою. Випуск­ники вищої школи мають блискуче володіти інформаційними техно­логіями, кількома іноземними мовами, додатковою професією, вміти навчатися протягом усього життя, постійно оновлюючи свої знання. Лише за цих умов можливе їх працевлаштування на території країн Євросоюзу. Мобільність студентів і викладачів у рамках Болонського процесу вимагає орієнтації у європейському культурному просторі, формування толерантності, поваги до етнічного, конфесійного й куль­турного розмаїття, які слід поєднувати з гордістю за власне націо­нальне буття та культуру.

Ці та інші вимоги обумовлюють необхідність перегляду ряду звичних характеристик та установлених норм освітньої діяльності.

При самостійному опрацюванню питань цієї теми рекомендуємо звертатися до літературних джерел [1; 5; 7; 13; 18-21; 23; 30-34; 41; 44].

Питання для самоконтролю

1. 1. Назвіть основні завдання освіти в контексті загальносвітових тенденцій розвитку людства.

2. 2. Доведіть, що інтеграція України у європейське співтовариство є невід’ємною складовою її подальшого розвитку.

3. 3. Чому система вищої освіти повинна стати пріоритетною сферою розвитку суспільства?

4. 4. Які реформаційні зміни у вищій школі потрібно провести Україні з метою входження до Болонського процесу?