Дослідження рухової сфери

Рухова сфера — це та частина нервової системи, яка відповідає за всі рухи тіла. Вона складається із центральних і периферичних нейронів.

Центральні нейрони розміщуються у корі і підкорковій части­ні головного мозку. Об'єднуючись, вони утворюють так звані піра­мідні й екстрапірамідні шляхи. Пірамідні шляхи проводять ім­пульси від кори великих півкуль до спинного мозку і дальше до м'язів. При цьому частина волокон даного шляху направляється до ядер черепномозкових нервів і центрів спинномозкових рефлек­сів, завдяки чому кора мозку впливає на діяльність названих утво­рень.

Центри екстрапірамідних шляхів у вигляді смугастих тіл роз­міщуються в підкірці. По рухових волокнах цих шляхів в спинний мозок і дальше до м'язів безперервно надходять імпульси від про­міжного, середнього та довгастого мозку, мозочка і мозкового мос-та. Завдяки цим імпульсам забезпечується підтримання м'язового тонусу і регуляція м'язових рефлексів.

Периферичні рухові нейрони знаходяться у вентральних рогах спинного мозку та ядрах черепномозкових нервів. Проходячи че­рез рухові корінці спинного мозку і згаданих нервів, аксони їх досягають м'язів, де закінчуються у вигляді рухових волокон.

Важлива роль у регуляції рухів тіла належить також сегмен­тарно-рефлекторному апарату спинного мозку. Кожний такий сег­мент складається із чутливого й рухливого нейронів, з'єднаних від­повідно з певними ділянками шкіри та групами м'язів. До складу

сегмента входить також сіра речовина спинного мозку, де замика­ються зазначені нейрони і утворюється рефлекторна дуга.

При дослідженні рухової сфери особливу увагу звертають на тонус м'язів, здатність їх до активних рухів і координацію рухів.

Загальний м'язовий тонус досліджують оглядом тварини, звер­таючи увагу на положення тіла, постановку кінцівок, голови, вуш­них раковин і хвоста. Пальпацією визначають упругість і об'єм окремих груп м'язів. У здорових тварин вони помірно напружені, чинять деяку протидію пасивним рухам. Об'єктивні дані про стан м'язового тонусу і збудливості м'язів одержують при дослідженні їх спеціальними вимірювальними приладами: імпульсний елек­тронний стимулятор марки ІЕС-01, апарат КЕД-5, апарати типу АСМ. При патології тонус м'язів може підвищуватися і знижува­тися.

Підвищення м'язового тонусу (гіпертонія м'язів) характеризує­
ться тим, що уражені м'язи різко виділяються, стають щільними
і майже не піддаються пасивним рухам. Суглоби в такої тварини
знаходяться у стані максимального розгинання, а хода стає напру­
женою. Гіпертонія охоплює окремі м'язи або цілі групи їх (стовб­
няк, отруєння стрихніном). Підвищення тонусу м'язів буває також
при міозитах. '

Зниження м'язового тонусу (гіпотонія м'язів) характеризується в'ялістю і дряблістю уражених м'язів. Загальна гіпотонія виникає при тривалій гіподинамії, утриманні тварин без моціону, при не­достатній і неповноцінній годівлі, анеміях, гастроентеритах, бага­тьох хронічних захворюваннях.

До розладів рухової сфери нервової системи відносять пору­шення скоротливої здатності м'язів. Часткову втрату здатності м'язів до активних рухів називають парезом, а повну втрату — паралічем. Залежно від місця ураження парези і паралічі поділя­ють на периферичні і центральні.

Периферичні паралічі виникають при ураженні рухових відді­лів спинного мозку або периферичних нервових стовпів. Вони ха­рактеризуються зниженням тонусу уражених м'язів, втратою шкірних і сухожильних рефлексів, швидким розвитком атрофії, відсутністю контрактур, пошкодженням окремих органів. Най­більш часто периферичні паралічі уражують лицьовий, передло-патковий, променевий нерви внаслідок здавлювання їх або травм.

Центральні паралічі виникають при ураженні рухових відділів головного мозку або нервових волокон, що з'єднують головний мозок із спинним. Вони характеризуються підвищенням тонусу уражених м'язів, підвищенням сухожильних рефлексів і послаб­ленням шкірних, відсутністю явищ атрофії, наявністю контрактур, ураженням великої ділянки тіла. Центральні паралічі спостеріга­ються частіше при інфекційних захворюваннях (сказ, хвороба

Ауєскі, чума). Вони можуть виникати також при гельмінтозах, токсичних процесах і незаразній патології.

Паралічі можуть уражувати один м'яз або орган (моноплегія),

-симетричні (парні) м'язи або органи (параплегія, рис. 70), одну половину тіла (геміплегія).

До розладів скоротливої здатності м'язів відносять також

-судороги.

Судорогами називають мимовільні скорочення м'язів. Вони є на­слідком збудження кори і підкоркових центрів, а також перифе­ричних рухових нейронів. Залежно від характеру м'язових скоро­чень розрізняють клонічні, тонічні й змішані (клоніко-тонічні) судороги.

Клонічні судороги характеризуються дуже короткими і швидко настаючими один за одним скороченнями окремих м'язів або їх груп, що змінюються їх розслабленням. Виникають вони раптово і швидко припиняються, спостерігаються протягом короткого або тривалого часу. Клонічні судороги спостерігаються при ураженні головного мозку і його оболонок (інфекційний енцефаломієліт, чума), порушенні мозкового кровообігу, тяжких родах і розладах обміну речовин, отруєннях.

Інколи судороги поширюються на більшість м'язів тіла, й м'я­зові скорочення характеризуються великою силою і швидкістю. Такі судороги називають конвульсіями. Різновидністю кон­вульсій є епілептичні припадки, при яких повністю втра­чається свідомість, мимовільно виділяється сеча та кал.

Клонічні судороги, які поширюються на окремі групи м'язів, бувають у вигляді тремор_у м'язів, гіперкінезу і тіку.

Тремор — невеликої сили скорочення м'язів, які нагадують тремтіння. Він буває при отруєннях, захворюваннях головного та спинного мозку, у кімнатних собак. Іноді тремор починається лег­кими скороченнями окремих м'язових пучків, які не поширюються на весь м'яз. Це так звані фібрилярні посмикування (посіпуван­ня). Як правило, вони починаються на м'язах анконеусів, потім поширюються на м'язи плеча, шиї, тулуба. Зустрічаються у чисто­кровних коней і високопродуктивних корів при підвищенні темпе­ратури та інфекційних захворюваннях, у корів — при травматич­ному ретикуліті і перикардиті, кетозі, гепатодистрофії.

Гіперкінези — ритмічні судороги окремих груп м'язів, які виникають внаслідок подразнення головного мозку різними токси­нами. При інфекційному енцефаломієліті вони проявляються пері­одичним викиданням язика, погойдуванням голови, жувальними плавальними рухами, плямканням губами.

Тік — ритмічні, координовані рухи одних і тих же м'язів. Про­являються у вигляді рухів повік, вух.

Тонічні судороги характеризуються стійким тривалим спазмом м'яза або групи м'язів, які нібито заклякають у цьому стані. Роз­різняють тонічні судороги потиличних м'язів (контрактура потили­ці), жуйних (тризм), м'язів кінцівок (крамп). Вони характерні для менінгіту, кетозу, лістеріозу, пасовищної тетанії, останніх ста­дій сказу у корів. Тризм буває у коней при стовбняці, ботулізмі. Тонічні судороги, які поширюються на все тіло, називають тета­нічними. Вони особливо характерні для стовбняка коней. Судо­роги можуть бути й змішаними, клоніко-тонічними, які характеризуються чергуванням тонічних і клонічних або навпаки. Такі судороги бувають у телят і поросят при сальмонельозі, у сви­ней і собак при чумі, у коней при трипанозомозі, а також в усіх тварин при енцефаліті і енцефаломієліті.

Координацію рухів досліджують у спокої і при русі тварини. У здорових тварин рухи координовані. Розлади координації рухів називають атаксіями (від грецьк. а — заперечення, taxis — порядок). Залежно від часу їх виникнення (під час руху чи в спо­кої) атаксії поділяють на статичні й динамічні.

Статична атаксія проявляється порушенням рівноваги тварин у стані спокою. Вона характеризується похитуванням тулуба, кру­па, голови, прогинанням карпальних суглобів. Тварина ледве три­мається на широко розставлених кінцівках, поступово нахиляє­ться набік. У тяжких випадках вона сідає або валиться назад, падає. В основі статичної атаксії лежить ураження мозочка і його-- ніжок.

Динамічна атаксія помітна лише під час руху тварини. Вона характеризується похитуванням тулуба, некоординованими рухами

кінцівок або всього тіла. Динамічні атаксії виникають при розла­дах глибокої чутливості, ураженні дорсальних корінців, пучків Голля і Бурдаха спинного мозку, вищих чутливих центрів голов­ного мозку.

Залежно від місця локалізації патологічного процесу в чутли­вій сфері нервової системи розрізняють периферичні, спинальні, мозочкові та кортикальні атаксії.

Периферична атаксія виникає при ураженнях задніх стовпів

•спинного мозку і характеризується некоординованими рухами кін­цівок. Спостерігається частіше у коней при сапному ураженні

•суглобів, зв'язок, капсул, у собак при пахіменінгіті.

Спинальна атаксія характеризується порушенням як координа­ції рухів, так і рівноваги. Розвивається при розладах провідності імпульсів у пучках Голля і Бурдаха спинного мозку.

Мозочкова атаксія перебігає з порушенням статичної і дина­мічної координації у формі погойдування тіла. Зустрічається у ко-«ей при інфекційному енцефаломієліті.

Кортикальна атаксія проявляється відсутністю пристосування до рельєфу місцевості. Тварина спотикається, рухається невпев­нено. Розвивається при ураженні кори головного мозку.