Відмінювання порядкових числівників

1. Числівники, що мають закінчення -ий, відмінюються як прикметники твердої групи: перший (перша, перше), другий, четвертий, п'ятий, шостий, сьомий, восьмий, дев'ятий, десятий, одинадцятий, двадцятий, сотий, тисячний, мільйонний; числівник третій (третя, третє) відмінюється як прикметник м'якої групи.

2. У складених порядкових числівниках відмінюється остання складова частина: вісімдесят восьмий, вісімдесят восьмого, тисяча дев'ятсот дев'яносто першого (року), у тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятому (році).

Позначення часу в українському мовленні

Запам’ятайте! Для позначення неповних годин в українській мові існують форми з прийменником на, як правило, для позначення часу до першої половини години та з прийменником за — після першої половини години.

Наприклад: чверть на сьому, за десять хвилин восьма (тобто через десять хвилин буде восьма година).

На питання «Котра година?» відповідаємо: «Шоста година, двадцять друга година». Норма — вживання порядкового числівника у називному відмінку.

В офіційно-діловій сфері, природним є вживання конструкцій, в яких на першому місці називають години, а потім — хвилини. Це відповідає цифровому позначенню часу. В оголошеннях офіційного характеру можна вживати форми типу «п'ятнадцята година двадцять хвилин» поряд з формою «двадцять хвилин на шістнадцяту».

У центральних областях України запитання про час ставлять переважно російською мовою: «Сколько часов?», або ж кажуть: «Скільки зараз годин?». Це неправильно. У слов'янських мовах запитують не «Скільки годин?», а «Котр а година?». Про кількість можемо говорити тільки тоді, коли питаємо про години, витрачені на працю, відпочинок тощо: «Скільки годин щоденно працюєте?». У питанні «Скільки зараз годин?» йдеться не про кількість, а про порядок цифрових знаків на годиннику, на віддаленні їх від нульової позначки.

Запам’ятайте! Українською потрібно запитувати «Котр а година?». «О котр і й годині починається нарада?», а не «В скільки годин?». Відповідаємо: «Зараз третя година», «Заняття починаються о пів на дев`яту».

Для точного позначення часу вказуємо ще кількість хвилин. Години називаємо порядковим числівником від 1 до 24: «Збори відбудуться точно о чотирнадцятій годині п`ятнадцять хвилин». У побуті іноді допускають ще такі визначення часу, як «без десяти хвилин четверта», «п'ять хвилин до дев'ятої». Запам’ ятайте! Для офіційно-ділової сфери нормативним є вираз: «Десята година двадцять хвилин». Рідкісний в українській мові прийменник о, вживаний для вираження часу (о дванадцятій годині), перед числівником одинадцята, має форму об (для уникнення збігу двох о): «об одинадцятій». Не можна замінювати прийменник о прийменником у (в): «В третій годині» чи вживати сполучення «в три часа».

30. З а й м е н н и к а м и називаються слова, що вказу- ють на предмети,
ознаки або кiлькостi, не називаючи ï х. Традицiйно в описових
граматиках видiлення займенникiв як окремоï частини мови
ґрунтується на лексико-семантичних ознаках. Виконувану
займенниками функцiю називають в к а - з i в н о ю, або д е й к т и ч н
о ю (гр. deixis вказiвка). Власне займенниковий дейксис виражає
ситуацiйно-вказiвну i контекстно-вказiвну функцiï. Перша
полягає у вiдсиланнi до учас- никiв конкретного акту мовлення.
Наприклад: Л у к а ш. Березу ти сестрою називаєш? Хто ж ти така? М
а в к а. Я Мавка лiсова (Л. У.). У конкретнiй ситуацiï мовлення я
i ти вказують на мовця й адресата. Займенник хто вказує на особу
через запитання про найзагальнiшi сутнiснi ознаки ï ï. Друга
функцiя полягає в тому, що займенники здатнi висту- пати
субститутами iменних слiв. Цю замiшувально-вказiвну функцiю називають ще
а н а ф о р и ч н о ю. Наприклад: Ви- соку Чигиринську гору люди
назвали Богдановою. Вона стоï ть посерединi Чигирина (Нар. тв.);
Озеречками цвiтуть айстри попiд вiкнами. Удосвiта на них
збирається холод- на роса (Гуц.). Вiдповiдно до виконуваних
функцiй займенники розподiля- ють на два типи: д е й к т и ч н i т а а н
а ф о р и ч н i. Д е й к т и ч н i займенники мiстять вказiвку
вiдсилання до учасникiв ситуацiï {я, ти, ми, ви, мiй, твiй, наш,
ваш, ï хнiй), а н а ф о р и ч н i до вже згадуваного об'єкта
або 199того, який буде названо пiзнiше (вiн, вона, воно, вони, себе,
цей, той, такий та iн.). Окремi дослiдники видiляють третiй
функцiональний тип к в а н т о р н i займенники, до яких вiдносять
неозначенi (хтось, щось, хто-небудь, що-небудь, який-небудь та iн.),
заперечнi (нiхто, нiщо), питальнi (хто, що, чий, скiльки) та iншi з унiверсально-
узагальнювальним значенням. У лiнгвiстичнiй iнтерпретацiï О. О.
Шахматова займенники функцiонально подiляються на о з н а ч е н i i н е
о з н а - ч е н i як засоби вираження референцiï субстанцiï
iстот i предметiв: вiдомого/невiдомого, визначеного/невизначеного, зга-
дуваного/уточненого тощо. Займенниковiсть як семантична ознака, що
ґрунтується на спiльнiй дейктичнiй функцiï, досить
строкато реалiзується в лексико-семантичних групах цього класу
слiв. Своєрiднiсть ï ï виявляється i в граматичних
ознаках кожноï групи.

Розряди займенників за значенням:

· особові (я(ми), ти(ви), він/вона/воно(вони))

· зворотний (себе)

· взаємні (один одного, один другого)

· вказівні (той, цей). Близькі за значенням до такого поняття як Артикль.

· означальні (весь, всякий, кожен, жоден, інший)

· питальні (хто? що? котрий? чий?)

· відносні (хто, що, який, чий, котрий, скільки)

· неозначені (деякий, абихто, що-небудь, дехто)

· заперечні (ніхто, ніщо, ніякий)

· присвійні (свій, мій, наш, його, її, їхній)

ВІДМІНЮВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ

До першої групи належать особові займенники першої й другої особи я, ти, зворотний займенник себе, які відмінюються за іменною відміною. До другої групи належать усі інші займенники, які відмінюються за займенниковою відміною. ІМЕННЕ ВІДМІНЮВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ: ОСОБОВИХ І ЗВОРОТНОГО СЕБЕ Однина Н я - ти --- Р мене - тебе - себе

Д мені - тобі - собі З мене - тебе - себе О мною - тобою - собою М на мені - тобі - собі
Множина Н ми - ви Р нас - вас Д нам - вам З нас - вас О нами - вами М на нас - вас
ВІДМІНЮВАННЯ ОСОБОВО-ВКАЗІВНИХ ЗАЙМЕННИКІВ
Однина Множина
Н. він воно вона вони
р. його ---- її (неї) їх (них)
Д. йому ---- їй їм
3. його --- її (неї) їх (них)
0 ним --- нею ними
М (на) ньому --- (на) ній (на) них
Запам'ятайте: характерною особливістю відмінювання особових і особо­во-вказівних займенників є те, що під час відмінювання змінюється не тільки закінчення, а й основа: я - мене; ти - тебе; він - його; вона - її; ми - нас; ви - вас; вони - їх; зворотний займенник себе не має форм називного відмінка, роду, множини. Відмінюється як особовий займенник дру­гої особи ти.
ЗАЙМЕННИКОВЕ ВІДМІНЮВАННЯ
Відмінювання вказівного займенника цей {це, ця)
Однина Множина
чол р. сер р. жін р. для всіх родів
Н. цей це ця ці
Р цього ---- цієї цих
Д цьому ---- цій цим
3.. цього це цю цих
О цим --- цією цими
М (на) цьому ---- (на) цій (на) цих
Відмінювання вказівного займенника той (те, та)
Однина Множина
Чол р. сер рід жін р. для всіх родів
Н той те та ті
Р того ---- тієї тих
Д тому ----- тій тим
З того те ту тих
О тим ----- тою тими
М на тому --- на тій на тих
Відмінювання присвійного займенника мій (моє, моя)
Однина Множина
чол р. сер р. жін р. для всіх родів
Н. мій моє моя мої
Р. мого --- моєї моїх
Д. моєму --- моїй моїм
3.мого моє мою моїх
О. моїм ---- моєю моїми
М. (на) моєму --- (на) моїй (на) моїх
Відмінювання означального займенника весь (все, вся)
Однина Множина
чол р. сер р. жін р. для всіх родів
Н. весь все вся всі (усі)
Р. всього --- всієї всіх
Д. всьому --- всій всім
3. всього все всю всіх
О. всім --- всією всіма
М. (на) всьому --- (на) всій (на) всіх
Відмінювання питальних та відносних займенників
Однина Множина
чол р. сер р. жін р. для всіх родів
Н. чий чиє чия чиї
Р. чийого --- чиєї чиїх
Д. чийому --- чиїй чиїм
3.чийого чиє чию чиїх
О. чиїм ----- чиєю чиїми
М. (на) чиєму --- (на) чиїй (на) чиїх
Н хто - що - скільки - стільки
Р кого - чого - скількох - стількох
Д кому - чому - скільком - стільком
З кого - що - скільки - стільки
О ким - чим - скількома - стількома
М на кому - чому - скількох - стількох

31.

Дієсло́ во — самостійна частина мови, що вказує на дію або стан предмета і відповідає на питання «що робити?», «що зробити?».

Дієслівні форми описуються в таблиці

Спільними ознаками для всіх типів дієслівних форм є такі:

а) вид — недоконаний та доконаний, що встановлюється питаннями:

· що робити? — недоконаний вид, який виражає незавершену дію: співати, відвідувати, переконувати

· що зробити? — доконаний вид, який виражає завершену дію: заспівати, відвідати, переконати

Наприклад, дієприслівники на -учи (ючи), -ачи (ячи) творяться від основ недоконаного виду; а дієприслівники на -вши (ши) — від основ доконаного виду.

б) перехідність/неперехідність, що встановлюється за наявністю або відсутністю при дієслові прямого додатка:

Це приклади форм зі значенням перехідності.

Дієслівні форми: іти, спав, побіжить, засміється, сумуючи, є неперехідними, оскільки від них не можна поставити питань до іменника/займенника кого — що?, кого — чого?, отже, вони не мають при собі в реченні прямих додатків.

Значення перехідності/неперехідності виражає спрямованість/неспрямованість дії на якийсь об'єкт. Перехідність/неперехідність у формах інфінітива є важливою умовою правила творення дієприкметників.

в) роль присудка в реченні — для переважної більшості дієслівних форм.