Тест 7.2

1. Оборотні кошти підприємства мають...

а) лише матеріально-речову форму;

б) лише вартісну форму;

в) матеріально-речову та вартісну форми.

2. До складу оборотних коштів підприємства входять...

а) запаси матеріалів, запасних частин, палива, готової продукції на складі;

б) оборотні фонди та фонди обігу;

в) незавершене виробництво, готова продукція на складі;

г) виробничі запаси, витрати майбутніх періодів, фонди обігу;

д) устаткування цехів, готова продукція на складі.

3. Які з нижченаведених елементів оборотних коштів підприємства не нормуються?

а) видатки майбутніх періодів;

б) залишки готової продукції на складі;

в) грошові кошти на розрахунковому рахунку;

г) незавершене виробництво.

4. До нормованих оборотних коштів відносяться...
а) залишки готової продукції на складі;

б) грошові кошти на розрахунковому рахунку;

в) дебіторська заборгованість;

г) відвантажена покупцеві продукція.

5. Оборотні кошти підприємства, зайняті у сфері виробницт­ва, — це...

а) виробничі запаси;

б) незавершене виробництво;

в) витрати майбутніх періодів;

г) правильні відповіді а) і б);

д) усі відповіді правильні

6. Матеріальні оборотні кошти — це...

а) виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція на складі та товари, відвантажені, але не оплачені;

б) виробничі запаси, готова продукція на складі та товари, від­вантажені, але не оплачені;

в) малоцінні та швидко спрацьовувані предмети, незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва, сировина, матеріали, тара і готова продукція;

г) сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, готова продук­ція і товари, відвантажені, але не оплачені.

7. Який чинник впливає на формування виробничих запасів підприємства?

а) потреба в матеріальних ресурсах;

б) періодичність використання матеріальних ресурсів у виробництві;

в) сезонність виробництва, споживання та транспортування;

г) усі наведені чинники.

8. Показник, який характеризує відношення запасів тих чи інших матеріальних цінностей до їх добової потреби, називається...

а) нормативом оборотних коштів;

б) нормою оборотних коштів;

в) коефіцієнтом оборотності;

г) правильна відповідь відсутня.

9. Метод розрахунку оборотних коштів, який передбачає ретель­ний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з подальшим корегуванням фактичних запасів і вилученням з них надлишкових, називається...

а) аналітичним методом;

б) коефіцієнтним методом;

в) методом прямого розрахунку.

10. Норма запасу деталей на одиницю ремонтної складності відповідних машин та устаткування є основою для розрахунку обо­ротних коштів....

а) у виробничих запасах, що належать до оборотних фондів;

б) у виробничих запасах, що тяжіють до основних фондів;

в) у незавершеному виробництві;

г) у витратах майбутніх періодів.

11. Норма виробничого запасу вимірюється...

а) споживанням ресурсів;

б) у днях середньодобового обсягу складського обороту ресурсів;

в) у днях середньодобового обсягу виробництва продукції;

г) усі відповіді неправильні.

12. Розмір якого запасу визначається в межах половини серед­нього інтервалу між поставками?

а)транспортного запасу;

б) підготовчого запасу;

в) поточного запасу;

г) резервного запасу.

13. Страховий (резервний) запас визначається як...
а) половина середнього інтервалу між поставками;

б) період часу з моменту виставленого постачальникові рахунка до прибуття вантажу на склад підприємства;

в) період, необхідний для термінового оформлення замовлення та доставку матеріалів від їх виробника до споживача;

г) період, необхідний для приймання, складування і підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів.

14. Який норматив оборотних коштів визначається шляхом по­множення середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їх запасу в днях?

а) норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що тяжіють до основних фондів;

б) норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві с) норматив оборотних коштів у залишках готової продукції;

в) норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що відно­сяться до оборотних фондів.

15. Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві визначається як...

а) добуток вартості середньодобового споживання матеріалів на норму їх запасу у днях;

б) добуток вартості середньодобового випуску продукції, скоре­гованої на коефіцієнт наростання витрат, на тривалість виробничого циклу у днях;

в) добуток вартості одноденного випуску готових виробів на норму їх запасу на складі у днях;

г) добуток середньої тривалості виробничого циклу на середньо­денний випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю.

16. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів характеризує...
а) розмір реалізованої продукції, який припадає на одну гривню виробничих фондів;

б) середню тривалість одного обороту;

в) величину оборотних коштів за відповідний звітний період;

г) рівень технічної оснащеності праці;

д) витрати виробничих фондів на одну гривню товарної продукції.

17. Який показник характеризує швидкість обороту обігових коштів підприємства?

а) коефіцієнт оборотності;

б) коефіцієнт завантаження;

в) тривалість одного обороту;

г) рентабельність обігових коштів.

18. Оборотні кошти підприємства використовуються ефектив­ніше тоді, коли...

а) більша частина їх зайнята у сфері обігу;

б) більша частина їх зайнята у сфері виробництва;

в) вони рівномірно зайняті як у сфері виробництва, так і в сфері обігу.

19. Вивільнення грошових кошів з обороту відбувається внаслідок...

а) прискорення оборотності;

б) скорочення тривалості одного обороту;

в) зменшення потрібної суми коштів;

г) правильні відповіді а) і б);

д) усі відповіді правильні.

20. Скорочення тривалості виробничого циклу дає можливість...
а) збільшити тривалість одного обороту;

б) збільшити коефіцієнт завантаження оборотних коштів;

в) вивільнити оборотні кошти;

г) скоротити кількість оборотів оборотних коштів.

Завдання для розв’язання

7.1. За даними таблиці визначити натуральний і вартісний нормативи оборотних засобів у виробничих запасах сировини, яка споживається підприємством. Сировину постачають три постачальники. На підготовку сировини до використання у виробничому процесі потрібно витратити 4 дні, на транспортування її до підприємства — 2 дні. Добова потреба виробництва у сировині — 8 т. Ціна 1 т сировини — 1450 грн.

7.2. Визначити норму запасу оборотних фондів у незавершеному виробництві, якщо за рік буде виготовлено 300 виробів кожний собівартістю 420 грн. Тривалість виробничого циклу — 18 днів. На початку циклу витрачаються кошти, що становлять 33 % собівартості.

7.3. Визначити норматив оборотних коштів у незавершеному ви­робництві безперервно діючого підприємства, якщо річна виробнича програма — 800 од. продукції при собівартості кожної 320 грн. Три­валість виробничого циклу — 3 дні. Вартість сировини і матеріалів, які витрачаються в перший день циклу, — 70 % собівартості виробу. Реш­та витрат розподіляється за днями циклу рівномірно.

7.4. Визначити коефіцієнт наростаючих витрат, який застосовуєть­ся при нормуванні витрат незавершеного виробництва, якщо витра­ти першого дня виробничого циклу становлять 375 грн. при собівар­тості одного виробу 580 грн.

7.5. Підприємство використовує у виробництві будівельний мате­ріал. Інтервал часу між двома суміжними поставками — 24 дні. Тер­мін доставки і вивантаження — 3 дні. Підготовка до використання матеріалу у виробничому процесі — 2 дні. Середньодобові витрати матеріалу — 12 т, а договірна ціна 1 т цього матеріалу — 580 грн. Розрахувати норматив виробничих запасів у натуральному і вартіс­ному вираженні.

7.6. Визначити суму умовно вивільнених оборотних коштів під­приємства, якщо відомо, що в базовому році обсяг реалізованої про­дукції становив 10, 8 млн..грн. при сумі оборотних коштів 470 тис.грн. і у плановому році очікується збільшення обсягу випуску продукції на 12 % при скороченні тривалості обороту оборотних засобів на 2 дні.

7.7. Розрахувати фондомісткість оборотних засобів підприємства, якщо коефіцієнт оборотності дорівнює 5, 07.

7.8. Обчислити норматив оборотних засобів у незавершеному ви­робництві, якщо протягом року буде виготовлено 1200 виробів при собівартості кожного 950 грн. Тривалість виробничого циклу — 7 днів. У перший день циклу витрачається 400 грн., а решта витрат розподіляється за днями циклу рівномірно. У розрахунковому році 230 робочих днів.

7.9. На підприємстві реалізовано товарної продукції на суму 35 тис.грн. при середніх залишках оборотних коштів 6400 грн. Визначити можливий обсяг випуску продукції в наступному році за незмінного обсягу оборотних коштів і зменшеній на 7 днів тривалості їх обороту.

7.10. Розрахувати у днях норму поточного запасу сировини, якщо поставки здійснюють три постачальники за умовами, наведеними в таблиці.

7.11. Визначити норматив оборотних коштів у незавершеному ви­робництві на підприємстві, якщо річна виробнича програма стано­вить 1600 од. продукції при собівартості кожної 130 грн. Тривалість виробничого циклу — 4 дні. Вартість сировини і матеріалів, які вит­рачаються в перший день циклу, — 85 % собівартості виробу. Інші витрати розподіляються за днями циклу рівномірно.

7.12. Визначити суму умовно вивільнених оборотних коштів підпри­ємства, якщо відомо, що в базовому році обсяг реалізованої продукції становив 20, 5 млн..грн. при нормативі оборотних засобів 870 тис.грн. і у плановому році очікується збільшення обсягу випуску продукції на 8 % при скороченні оборотності оборотних засобів на 12 %.

7.13. Встановити абсолютний приріст нормативу власних оборот­них засобів підприємства, якщо обсяг реалізованої продукції в базо­вому році становив 3600 тис.грн. при нормативі 360 тис.грн. У пла­новому році обсяг випуску продукції має збільшитись на 15 % при скороченні обороту оборотних засобів на 5 днів.

7.14. Обсяг реалізованої продукції на підприємстві становив 1200 тис.грн. при нормативі оборотних засобів 340 тис.грн. Визначи­ти, як зміниться коефіцієнт оборотності, якщо у плановому році пе­редбачається збільшення обсягу реалізованої продукції на 18 %, а нормативу оборотних засобів — на 10 %.

7.15. Визначити, на скільки відсотків збільшиться прибуток підприємства у плановому році за рахунок прискорення оборотності оборотних засобів, якщо відомо, що в базовому році норматив обо­ротних засобів становив 280 тис.грн., обсяг реалізованої продукції — 15, 4 млн..грн., а витрати на її виробництво — 12, 2 млн..грн. У плано­вому році передбачається прискорити оборотність оборотних засо­бів на 8 %, а середні залишки оборотних засобів зменшити на 3 %.

7.16. У звітному році підприємство реалізувало продукції на суму 20 млн..грн. при середньорічних залишках оборотних засобів 5 млн..грн. У плановому році підприємство зможе скоротити тривалість одного обороту на 10 днів за рахунок впровадження поточного методу ви­робництва у провідних цехах. Визначити абсолютну вивільнену суму нормованих оборотних засобів у плановому році.

7.17. Визначити, на скільки відсотків збільшиться прибуток підпри­ємства у плановому році за рахунок прискорення оборотності обо­ротних засобів, якщо відомо, що у звітному році реалізовано про­дукції на суму 140 тис.грн. при залишках оборотних засобів 12 тис.грн. Витрати на виробництво продукції — 104 тис.грн. У плановому році передбачається зменшити тривалість обороту оборотних засо­бів на 5 днів, а залишки оборотних засобів — на 2 %.

7.18. У плановому році підприємство має виготовити і реалізувати товарної продукції на суму 11 тис.грн. Обсяг реалізації за звітний період порівняно з плановим рівнем менший на 4, 5 %. Середньорічні залишки нормованих оборотних засобів у плановому році станови­ли 2, 2 тис.грн., у звітному — 2, 7 тис.грн. Визначити, на скільки від­сотків збільшиться оборотність оборотних засобів у плановому році порівняно зі звітним.

7.19. Собівартість продукції на підприємстві становить 2 млн..грн., обсяг її реалізації — 2, 8 млн.грн. при середньорічних залишках обо­ротних засобів 300 тис.грн. На наступний рік заплановано приско­рити оборотність оборотних засобів на 10 %. Визначити, як вплинуть на прибуток підприємства у плановому році зміна оборотності обо­ротних засобів і збільшення обсягів реалізації продукції.

7.20. У звітному році підприємство реалізувало продукції на суму 10 млн..грн. при нормативі оборотних засобів 1, 2 млн..грн. У планово­му році передбачається збільшити обсяг випуску продукції на 15 %. При цьому планується 50 % необхідного приросту нормативу обо­ротних засобів одержати за рахунок кредиту банку, а решту суми — за рахунок прискорення оборотності оборотних засобів. Як змінить­ся тривалість обороту оборотних засобів?

Тема 8. Інвестиційні ресурси

Методичні вказівки до вивчення теми

Вивчення теми «Інвестиційні ресурси» необхідно починати з роз-питань, що стосуються визначення поняття інвестицій, їх складу та структури. У першу чергу необхідно з'ясувати сутнісну характеристику інвестицій взагалі, визначити важливість цього фі­нансового ресурсу підприємства для створення, функціонування та Розвитку суб'єктів господарювання, на основі офіційних інформа­ційних і статистичних джерел порівняти динаміку інвестування під­приємств за різних умов господарювання та під впливом реформу­вання економіки України.

Інвестиційні ресурси підприємств мають певний склад. Він фор­мується на основі функціональної спільності елементів інвестиційних ресурсів. Тому вивчаючи тему «Інвестиційні ресурси», необхідно звернути увагу на такі найбільш вагомі елементи функціональної спільності інвестиційних ресурсів підприємств, як внутрішні, зовніш­ні, прямі, портфельні, реальні та фінансові інвестиції; глибоко до­слідити принципи та підходи, за якими провадиться об'єднання пев­них ресурсів в елементні групи.

Найбільшу увагу при вивченні тематичного матеріалу необхідно приділити внутрішнім і зовнішнім джерелам інвестування у підпри­ємницьку діяльність; визначити основи та масштаби зовнішнього та внутрішнього інвестування підприємств України за останній період; зробити прогнозні висновки щодо розвитку самоінвестування підприємств за рахунок їхніх прибутків.

Іноземні інвестиції є одним із суттєвих та вагомих джерел фінансування діяльності підприємств у період економічної кризи в Україні. Зважаючи на це, вивчення тематичних питань щодо інвестиційних ресурсів підприємств без докладного розгляду прямих і портфельних іноземних інвестицій є недоцільним. При вивченні темати­чного матеріалу необхідно чітко визначити тлумачення прямих і портфельних інвестицій; з'ясувати їхні спільні та протилежні харак­теристики, на основі статистичних даних визначити структуру та динаміку іноземного інвестування різних галузей національного гос­подарства України.

Значну питому вагу у загальних обсягах інвестування в Україні сьогодні мають реальні інвестиції. Тому при вивченні цього елемен­та інвестиційних ресурсів необхідно розглянути різновиди реальних інвестицій, звернути увагу на особливості прояву різних видів реа­льних інвестицій за різних умов реалізації інвестиційних проектів. Використовуючи відповідні статистичні дані, слід визначити технологічну та відтворювальну структури реальних інвестицій в Україні та динаміку їх зміни за останні декілька років.

Важливим напрямом навчального дослідження є розгляд проб­лемних питань, пов'язаних із визначенням необхідного обсягу і джерел фінансування виробничих інвестицій (капітальних вкла­день). При цьому доцільно звернути увагу на такі блоки питань, які стосуються розрахунку обсягу інвестування, варіантів економічних ситуацій, що потребують залучення відповідних фінансових ресур­сів, процесів обґрунтування джерел інвестування.

Вивчаючи тематичний матеріал з низки питань пов'язаних з про­веденням розрахунків обсягу виробничих інвестицій, необхідно у першу чергу з'ясувати, в яких випадках розвитку економічних ситуа­цій на промисловому підприємстві треба залучати відповідні інвес­тиційні ресурси. Слід розглянути технологію та послідовність про­ведення робіт щодо збору вихідних даних і виконання повного цик­лу економічних розрахунків, визначити найбільш раціональний по­рядок і форму представлення розрахунків для економічного обґрунтування обсягів потрібних виробничих інвестицій.

Процес економічного обґрунтування залучення інвестиційних ресурсів при всій своїй схожості у загальному вигляді має певні від­мітні риси залежно від мети використання інвестицій, тобто від еко­номічної ситуації, що склалася на підприємстві. Тому у контексті питань, пов'язаних з виконанням економічних розрахунків стосовно залучення додаткових фінансових ресурсів, необхідно розглянути та вивчити найтиповіші економічні ситуації, які створюють передумо­ви для прийняття підприємством рішення про інвестування його дія­льності. Першою і найбільш поширеною економічною ситуацією вважається така, коли попит на продукцію підприємства істотно підвищується, що вимагає відповідного збільшення обсягу її вироб­ництва. Другою за своїм поширенням економічною ситуацією є та, для якої характерне різке зменшення попиту на продукцію, що об'єктивно ініціює освоєння виробництва нової продукції, тобто ак­тивізацію інноваційно-інвестиційної діяльності. Третій різновид си­туацій має ознаки врівноваження попиту і пропозиції продукції, що обумовлює недоцільність нарощування обсягу її виробництва.

Після ґрунтовного вивчення методологічних підходів щодо еко­номічних розрахунків необхідних обсягів інвестицій та певних еко­номічних ситуацій доцільно перейти до розгляду тематичних пи­тань, що стосуються обґрунтування конкретних джерел фінансування капітальних вкладень, обчислення необхідного обсягу їх відповідно до можливих варіантів економічної ситуації на ринку й підприємст­ві. Вивчення треба починати з визначення всієї сукупності можли­вих джерел інвестування як внутрішніх, так і зовнішніх для самого підприємства. Слід з'ясувати позитивні та негативні чинники, що впливають на рішення підприємств щодо залучення коштів з певних джерел; визначити найбільш пріоритетні за рівнем ефективності джерела інвестування підприємницької діяльності у певних економічних ситуаціях, в яких може знаходитися підприємство.

Активне реформування економічних відносин в Україні та подальший розвиток підприємництва потребує залучення додаткових фінансових ресурсів. Отримати такі ресурси можна за умови випус­ку відповідних цінних паперів. Тому при вивченні тематичного ма­теріалу доцільно розглянути низку проблемних питань, щодо фор­мування та регулювання обігу цінних паперів підприємств. Опрацю­вання відповідного матеріалу необхідно починати з визначення ролі фінансових інвестицій у встановленні та розвитку ринкових відно­син не тільки в Україні, айв інших економічно розвинутих держа­вах світу. Слід звернути увагу на тенденції розвитку ринків цінних паперів по таких групах держав: держави з розвинутою економікою, держави з перехідною економікою та держави, що розвиваються.

Наступним кроком буде вивчення правових норм і регулюючих положень чинних законодавчих і нормативних актів державних ор­ганів, що встановлюють умови залучення й використання фінансо­вих інвестицій підприємствами. Особливу увагу слід звернути на конституційні права підприємців і підприємств на отримання інвес­тицій від внутрішніх та зовнішніх інвесторів. Також треба розгляну­ти законодавчі та нормативні акти, що встановлюють порядок і пріо­ритети інвестування. І нарешті, необхідно визначити порядок вико­ристання підприємствами фінансових інвестицій, отриманих на різ­них умовах, у тому числі й під гарантії держави.

Після цього логічним буде перехід до вивчення видів застосу­вання цінних паперів, порядку їх формування, обігу та використан­ня. У першу чергу треба визначити всю сукупність цінних паперів, що обертається на ринку. Відтак класифікувати їх за певними спіль­ними рисами. У кожній групі виокремити відповідного типового представника і дати йому характеристику. При вивченні видів цін­них паперів слід використовувати не тільки підручник, а й законо­давчі та нормативні акти, чинні в Україні. Необхідно завжди зверта­ти увагу на риси, притаманні певному виду цінних паперів не тільки у статичній формі, а й у процесі обігу та використання.

З усієї сукупності цінних паперів найбільшого поширення на ринку набули акції. І не тільки як засіб участі у прибутках підпри­ємства, а й як форма залучення додаткового капіталу. Ключовою проблемою у визначенні політики інвестування з використанням емісії акцій є процес визначення оптимальної суми фінансових ре­сурсів, одержуваних від продажу цих акцій. Тому, вивчаючи матері­ал, необхідно ознайомитися з основними методологічними підхода­ми щодо проведення економічних розрахунків та обґрунтування

оптимального обсягу інвестиційних ресурсів з урахуванням грошо­вих потоків підприємства, яке отримує інвестиції.

Ефективність діяльності підприємства, що функціонує як акціо­нерне товариство, визначається за обсягом отримуваних дивідендів. Для економіста однією з основних кваліфікаційних вимог є уміння виконувати розрахунки, пов'язані із визначенням величини дивіден­дів. Необхідно звертати увагу на те, що розрахунки обсягів дивіден­дів різняться між собою залежно від фаз реалізації інвестиційного проекту, а також виду акції.

На ринку цінних паперів інвестори беруть участь в актах купівлі-продажу акцій як покупці. В них і виникає потреба у визначенні доці­льності вкладання коштів у підприємницьку діяльність певного акціо­нерного товариства. Тому майбутній економіст має вміти виконувати економічні розрахунки щодо обґрунтування доцільності придбання акцій набути навичок аналітичної оцінки багатоваріантних роз­рахунків і відбору найбільш ефективного варіанта інвестування.

На завершальному етапі вивчення блоку проблемних питань, що стосуються цінних паперів, необхідно розглянути існуючу практику державного регулювання обігу цінних паперів. Використовуючи пев­ну законодавчу базу, слід передусім звернути увагу на документи, що визначають концепцію та інвестиційну політику в Україні, а на основі статистичних даних дослідити масштаби обігу цінних паперів на різних ринках з виокремленням кожного виду цих паперів.

Інтегральною характеристикою, що визначає доцільність інвес­тиційного процесу, є економічна ефективність виробничих і фінан­сових інвестицій. У контексті цієї проблеми і виникає комплекс проблемних питань, які необхідно вивчити у рамках теми «Інвести­ційні ресурси». Найпершим з таких питань є загальна методологія визначення ефективності інвестицій. Вивчення методичних підходів слід почати з ґрунтовного ознайомлення із загальними положеннями методології визначення ефективності інвестицій, крокуючи від ви­робничих інвестицій до інвестицій фінансових.

Ґрунтуючись на загальних положеннях методології визначення ефективності інвестицій, можна переходити до детальнішого ви­вчення питань цього напряму. На початку необхідно звернути увагу на методи врахування грошових потоків суб'єктів господарювання при реалізації певного інвестиційного проекту або програми. Тут слід враховувати не тільки можливі доходи й витрати підприємства, в яке інвестовано певні фінансові ресурси, а й динаміку дохідності інвестора. Іншим важливим чинником, що впливає на ефективність інвестицій, є час. І тому студенту необхідно навчитися провадити розрахунки ефективності інвестицій з урахуванням інфляційних або дефляційних коливань у певному проміжку часу, тобто дисконтува­ти грошові потоки. Не менш впливовий чинник — це ризик. Так, вивчаючи цей аспект інвестиційної діяльності, студенту слід набути навичок визначення можливих ризиків, пов'язаних із проектом інвестування. При цьому треба звернути увагу на те, що у певних сферах діяльності підприємств існують свої групи ризиків.

Розрахунок розміру ефекту від використання інвестицій сам по і дає мало інформації фахівцеві-економісту. Для отримання повної інформації щодо результативності інвестування необхідно про­сти оцінку отриманих розрахункових і фактичних даних. Це можна зробити, якщо визначити чистий приведений дохід, індекс дохідності, період окупності інвестицій та внутрішню норму дохідності. Ці показники мають певні оптимальні значення, із досягненням яких інвестування вважається доцільним та ефективним. Вивчаючи тематичний матеріал щодо показників оцінки ефективності інвестицій, слід навчитися на конкретному прикладі проводити розрахунки певних оціночних показників, їх порівняння та визначення найбільш ефективного способу інвестування.

Заключним етапом вивчення тематичного матеріалу з визначення ефективності інвестування є розгляд питань щодо особливостей та показників визначення ефективності випуску цінних паперів, оскіль­ки загальна сукупність цінних паперів має певні різновиди, а кожному з них, у свою чергу, притаманні особливості, що забезпечують прояв конкретних характеристик у певних умовах. Тому слід виок­ремити групи показників ефективності, характерних для кожного виду цінних паперів, а також особливі умови, що забезпечують про­яв тих чи інших показників.

Особливе місце у загальних методологічних підходах визначення ефективності інвестування посідають чинники підвищення ефектив­ності використання капітальних вкладень і фінансових інвестицій. Тому при вивченні теми «Інвестиційні ресурси» обов'язково треба розглянути низку питань щодо цієї проблеми, у першу чергу, загальну сукупність чинників, що впливають на рівень ефективності інвести­цій. Необхідно поділити їх на групи за різними принципами класифі­кації, визначити спільні риси взаємодії чинників кожної групи.

Доцільно найбільшу увагу приділити організаційно-економічним чинникам підвищення ефективності використання капітальних вкла­день, більш детально вивчити процеси, пов'язані з удосконаленням проектно-кошторисної справи, поліпшенням технологічно-відтворю-вальної структури капітальних вкладень, скороченням тривалості ін­вестиційного циклу та застосуванням гнучких економічних методів управління інвестиційними процесами. Вони вважаються найпошире­нішими і найбільше впливають на ефективність інвестування.

Доцільно також розглянути та вивчити організаційно-фінансові важелі підвищення ефективності обігу цінних паперів; використовую­чи дані фондових бірж щодо курсової вартості цінних паперів, зробити спробу визначити найбільш ефективні портфелі для вкладання вільних коштів підприємства. Це дасть змогу студенту набути певних навичок щодо оцінки та відбору високоліквідних цінних паперів.

Впровадження нововведень потребує реалізації інвестиційних проектів. І хоча на технічні нововведення припадає значна частка у загальній сукупності нововведень, вони потребують економічного обґрунтування доцільності залучення інвестиційних ресурсів і визначення строків отримання прибутків від впровадженого нововведення. Як правило, переважна частина інвестиційних проектів з використанням коштів банків та інвестиційних компаній, яких не завжди цікавить технічний бік проблеми. Отже, майбутньому економісту необхідно навчитися обґрунтовувати інвестиційний проект шляхом розробки повного або короткого варіанта бізнес-плану.

У загальному вигляді інвестиційний проект можна розглядати як документ або як певний процес. Тому, вивчаючи тему, необхідно визначити певні характеристики, притаманні інвестиційному проекту в різних його проявах. При цьому слід звернути увагу на критерії визначення ступеня завершеності інвестиційного проекту як документа, і як процесу.

Інвестиційний проект має певні форми реалізації. Студенту необхідно дослідити та визначити, що є ключовим моментом трансформування інвестиційних проектів з однієї форми в іншу. Треба з’ясувати, у яких частинах інвестиційного проекту як документа виокремлюються характерні риси тієї чи іншої форми проекту, а також яким чином визначається оптимальний обсяг інвестиційних ресурсів, необхідних для практичної реалізації інвестиційного проекту.

Значні проблеми виникають у інвесторів та інвестованих щодо вибору інвестиційного проекту з декількох альтернативних варіантів. Кожен з них має як позитивні (привабливі) риси, так і вади. Щоб уникнути певних проблем у своїй майбутній практичній діяльності, студенту необхідно докладно розібратися з характерними вимогами до результатів реалізації інвестиційних проектів, сформувати низку оціночних показників, на підставі яких приймається рішення щодо прийняття певного варіанта інвестування, тобто встановити критерії привабливості інвестиційного проекту.

Забезпечення стабільності функціонування підприємства, підви­щення конкурентоспроможності його продукції, зміцнення позиції на ринку значною мірою визначаються ефективністю здійснюваних ним інвестицій. Інвестиції — це види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

При оцінюванні ефективності капіталовкладень слід ураховувати основні базові принципи.

1. Оцінювати ефективність проектів інвестування капіталу потрібно на основі порівняння обсягу інвестованих коштів, з одного боку, і сум та термінів повернення інвестованого капіталу — з іншого.

2. При визначенні необхідного обсягу інвестиційних витрат слід ураховувати як основні, так і супутні витрати капіталу. Це пояс­нюється тим, що при інвестуванні крім основних затрат, передба­чених проектом, підприємство часто несе й супутні витрати, спри­чинені реалізацією цього проекту. Тому їх так само необхідно враховувати при оцінюванні ефективності здійснення капітало­вкладень.

3. Повернення інвестованого капіталу оцінюється на основі показ­ника грошового потоку від інвестицій.

Під грошовими потоками від інвестицій розуміються отримані від їх реалізації чистий прибуток і суми амортизаційних відрахувань:

ГП = П + АВ,

де П — річний прибуток, отриманий у результаті реалізації інве­стицій;

АВ — річна сума амортизаційних відрахувань.

4. Приведення майбутніх грошових потоків від інвестицій до їхньої теперішньої вартості (дисконтування). Дисконтування передбачає коригування май­бутніх потоків грошей на коефіцієнт, який відповідає певній дис­контній ставці, що враховує ризик і непевність, пов'язані з факто­ром часу. В умовах очікування постійного річного темпу інфляції застосовують постійну річну ставку дисконту і теперішню вартість отриманих у майбутньому грошових потоків обчислю­ють за формулою:

ТВ =

де ТВ — теперішня вартість майбутніх грошових потоків від інве­стиційного проекту, гр. од.;

t — період, років;

ГП_t — грошовий потік, очікуваний у i-му році від реалізації проекту;

r — річна ставка інфляції (у вигляді десяткового дробу);

— ко­ефіцієнт коригування майбутніх сум грошових потоків.

5. Диференційований вибір дисконтної ставки. Ставки для дискон­тування грошових потоків від реалізації різних проектів вибира­ють диференційовано з урахуванням таких факторів, як очікува­ний темп інфляції, премії за ризик, імовірність низького рівня пла­тоспроможності, тривалість періоду інвестування тощо.

Виходячи з наведених принципів розраховують основні характе­ристики інвестиційних проектів — чисту теперішню вартість, індекс прибутковості, термін окупності, внутрішню ставку дохідності.

Чиста теперішня вартість (ЧТВ) характеризує загальний абсолют­ний ефект від реалізації інвестицій і обчислюється як різниця між те­перішньою вартістю майбутніх грошових потоків, отриманих протя­гом періоду експлуатації об'єкта інвестування, і сумою початкових інвестицій:

ЧТВ = ТВ - ПІ,

де ТВ — теперішня вартість грошових потоків проекту;

ПІ — почат­кові інвестиції.

Якщо чиста теперішня вартість проекту перевищує нуль, проект має бути схв.алений як прибутковий, якщо ж вона має від'ємне зна­чення або дорівнює нулю, то проект слід відхилити, оскільки його ре­алізація призведе до збитків або не принесе підприємству додатково­го доходу на вкладений капітал.

Індекс прибутковості порівнює теперішню вартість майбутніх гро­шових потоків з початковими інвестиціями:

ІП = ТВ: ПІ.

Проект, який має індекс прибутковості більший за одиницю, схв.а­люється як прибутковий, а якщо цей індекс менший за одиницю — відхиляють.

Коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат:

Е_р = , або Е_р =

Де DП – приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.;

П – загальна сума прибутку для новостворюваних об’єктів, грн.;

К – загальна сума виробничих інвестицій (капіталовкладень), грн.

Період окупності (Т_ок) інвестицій характеризує кількість років, за які будуть відшкодовані початкові інвестиції. Період окупності виз­начається як відношення початкових інвестицій до середньорічної величини дисконтованих грошових потоків:

Т_ок =ПІ: ГП_диск або Т_ок =

де ГП_диск — середньорічна величина дисконтованих грошових по­токів.

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень Е_р повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Е_н, який встановлюється Міністерством економіки України на певний період. Якщо Е_р> Е_н, то вкладення капіталу вважають доцільним.

Показником порівняльної ефективності капітальних вкладень є мінімум приведених витрат:

З_прив = С_і + Е_н К_і ® min, грн.;

Де С_і – собівартість річного випуску продукції по і-му варіанту капіталовкладень, грн.;

К_і – капіталовкладення по і –му варіанту, грн.;

З_прив можуть визначатись і в розрахунку на одиницю продукції.

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною!

Розрахунковий строк окупності додаткових капіталовкладень по певному варіанту обчислюється:

Т_ок.р = , років

Де К₁, К₂ – сума капіталовкладень по першому і другому варіантах, грн.,

С₁, С₂ – собівартість річного випуску продукції по першому і другому варіантах, грн.

Якщо варіантів більше двох, то кращий з них вибирають шляхом попарного зіставлення зазначених величин. Як обернений до Т_{ое р} показник обчислюється і розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності додаткових капіталовкладень Е_р.

Середньорічну величину дисконтованих грошових потоків визна­чають так:

ГП_диск = ТВ: Т_експл

де ТВ — теперішня вартість грошових потоків від проекту;

Т_експл — кількість років експлуатації об'єкта інвестування, протягом яких очі­кується надходження грошових потоків.

Внутрішня ставка доходу (ВСД) характеризує рівень прибутко­вості здійснених інвестицій, що дорівнює дисконтній ставці, за якої чиста теперішня вартість проекту дорівнює нулю. Це можна записа­ти у вигляді:

де ГП — річні грошові потоки;

d — дисконтна ставка (внутрішня ставка доходу);

п — кількість років надходження грошових потоків.

Приведення капітальних вкладень до певного року здійснюють за допомогою коефіцієнта приведення капітальних вкладень (a):

a = (1+d)^t

де d – норматив приведення різночасових витрат (ставка дисконту);

t – кількість років, що відділяють затрати і результати даного року від початку розрахункового.

З метою схв.алення рішення про прийнятність проекту внутрішню ставку доходу порівнюють з необхідною ставкою дохідності діяль­ності підприємства, яку визначають виходячи з вартості залучення капіталу і ступеня ризику проекту. Якщо значення внутрішньої став­ки доходу перевищує необхідну ставку, то проект вважають прибут­ковим.

Оцінювання ефективності здійснення фінансових інвестицій базу­ється на тих же принципах, що й оцінювання ефективності реальних інвестицій. Однак при цьому необхідно враховувати певні відмінності.

Ефективність вкладення коштів у фінансовий актив можна оціни­ти, визначивши його реальну вартість.

Реальну вартість фінансового інструменту визначають за формулою:

Р =

де ГП — очікуваний грошовий потік за період користування фінан­совим активом;

r — очікувана норма прибутку фінансового активу (у вигляді десяткового дробу);

п — кількість періодів формування грошових потоків під час користування фінансовим активом.

Оцінюючи реальну вартість різних фінансових інструментів, не­обхідно враховувати особливості формування їх грошових потоків.

Реальну вартість облігації, за якою періодично сплачуються від­сотки, визначають так:

Р =

де r — термін, через який гаситься облігація, років;

П — сума про­центів, що сплачується за облігацією кожний період, що обчис­люється як:

П = r Н;

r — річна ставка процента, що сплачується за облігацією (у вигляді десяткового дробу);

Н — номінальна вартість облігації;

d — дисконтна ставка, що враховує інфляцію, ризик і непевність, пов'язані з фактором часу (у вигляді десяткового дробу);

t — кількість періодів виплати процентів.

Реальну оцінку акцій визначають з урахуванням їх виду. Розрізня­ють акції привілейовані та звичайні (прості).

За привілейованими акціями сплачують фіксовані дивіденди. Ос­кільки за акціями не існує терміну погашення, їх реальну вартість визначають за формулою:

Р = або Р =

де Д — постійний дивіденд;

d — ставка дисконту (у вигляді десятко­вого дробу).

Визначаючи реальну вартість звичайних (простих) акцій, слід ураховувати, що дивіденди на такі акції не гарантуються. Дивіденди, які сплачу­ються за певний рік, можуть бути вищі або нижчі від дивідендів, сплачених за попередній період. Крім того, за окремі роки дивіденди взагалі можуть не виплачуватись.

Реаль­ну вартість звичайних акцій з постійними дивідендами визначають за формулою:

Р =

або

Р =

де Д_р — постійний річний дивіденд;

d_дох — необхідна ставка доходу, яка залежить від ризикованості саме цих акцій.

Якщо дивіденди за акціями зростають щорічно високими темпами, реальну вартість таких звичайних акцій визначають за формулою:

Р = або Р =

де Д — останній сплачений за акціями дивіденд, гр. од.;

Д₁ — споді­ваний дивіденд на акцію через рік;

d — необхідна ставка доходу (у вигляді десяткового дробу);

g — темпи приросту дивідендів (у виг­ляді десяткового дробу).

У разі нерівномірного зростання дивідендів за акціями для визна­чення їх реальної вартості необхідно розрахувати майбутні дивіден­ди окремо за кожний період, а потім за допомогою дисконтної став­ки визначити їх реальні вартості та додати отримані результати.

Дохід від здійснених вкладень капіталу як у цінні папери, так і в інші фінансові інструменти визначають як різницю між реальною вартістю фінансового активу і початковими інвестиціями в такі акти­ви. Якщо реальна вартість перевищує початкові інвестиції, підприєм­ство отримає прибуток, що означає ефективність вкладення його ко­штів. Ефективність (або дохідність) інвестицій визначатиметься ді­ленням отриманого від здійснених інвестицій доходу на величину інвестованих коштів.

завдання для самостійної роботи