Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Нейтронна радіографія 5 страница






У установах, що застосовують радіоізотопні дефектоскопи, повинна бути складена і узгоджена з місцевими органами санітарно-епідеміологічної служби і Держпожежнагляду інструкція по ліквідації аварій, пов'язаних з опроміненням персоналу і забрудненнями зовнішнього середовища. Вказану інструкцію повинні знати всі особи, які працюють з радіоактивними речовинами.

Нормами радіаційної безпеки в аварійних випадках допускається опромінення персоналу, що приводить до перевищення гранично допустимої дози в два рази протягом року або в п'ять разів протягом всього періоду роботи, при цьому персонал повинен бути попереджений про небезпеку додаткового опромінення. Таке переопромінення персоналу не допускаються в тих випадках, якщо збільшення дози, яке планується, до нагромадженої працівником перевищить величину, розраховану за формулою D=2(N-18), якщо протягом попередніх 12 місяців працівник отримав внаслідок однократного опромінення дозу, яка перевищує піврічну, якщо працівник при аварії або випадковому опроміненні раніше отримав дозу, що перевищує річну в 5 раз, якщо працівник – жінка в репродуктивному віці.

При непланованому однократному опроміненні дозою понад 20 бер працівник повинен бути направлений на медичне обстеження. Всі аварійні випадки, при яких обслуговуючий персонал отримав опромінення більш ніж 20 бер, підлягають розслідуванню, виявленню причин і вживанню спеціальних заходів, які визначаються інструкціями, затвердженими Головним санітарно-епідеміологічним управлінням МОЗ.

У окремих випадках при ліквідації аварій з радіоізотопною апаратурою може статись розгерметизація радіоактивного джерела, а також забруднення обладнання, техніки, а також особистого одягу, взуття і шкіряного покриву осіб що приймають участь в таких роботах.

При виникненні аварійних ситуацій необхідно видалити з можливо небезпечної зони людей на відстань не меншу за 50 м, захистити цю зону підручними засобами і не допускати в неї сторонніх осіб. Про те, що тралилося, ставлять до відома місцеві органи санітарного нагляду і Міністерства внутрішніх справ.

Для своєчасного виявлення і попередження можливості зовнішнього або внутрішнього переопромінення персоналу, який проводить радіоізотопну дефектоскопію, зарядку і перезарядку радіоізотопних дефектоскопів, повинен бути організований систематичний радіаційний контроль.

Контроль за радіаційною безпекою здійснюється спеціальною службою або компетентною особою, призначеною з цією метою з числа працівників дефектоскопічної лабораторії. Положення про службу радіаційної безпеки, права і обов'язки персоналу або особи, відповідальної за дозиметричний контроль, затверджуються адміністрацією підприємства із узгодженням з місцевими органами санітарно-епідеміологічної служби. Персонал служби радіаційної безпеки повинен пройти спеціальну підготовку з промислової дефектоскопії, дозиметрії і радіаційного захисту.

Підприємства, на яких проводиться робота з радіоізотопної дефектоскопії, повинні мати необхідні прилади для вимірювання потужності дози випромінювання, рівня радіоактивної забрудненості і індивідуальні дозиметри.

Об'єм і частота радіаційного контролю встановлюються адміністрацією установи в залежності від характеру і особливостей дефектоскопічних робіт.

Радіаційний контроль включає: вимірювання потужності дози випромінювання в основних і допоміжних приміщеннях на робочих місцях радіографів, осіб, зайнятих зарядкою, перезарядкою і ремонтом установок, в сховищах, на робочих місцях, водіїв машин, зайнятих перевезенням дефектоскопів; контроль за ефективністю захисту транспортних (робочих) контейнерів і інших пристроїв, а також правильним розміщенням попереджувальних знаків по всьому периметру забороненої зони (огорож); визначення рівнів забруднення радіоактивними речовинами установок, транспортних засобів і контейнерів, а також сховищ і приміщень, де здійснюються зарядка, перезарядка і ремонт дефектоскопічних установок; вимірювання індивідуальних доз опромінення осіб, зайнятих на основних і допоміжних операціях, при виконанні дефектоскопічних робіт.

Всі особи, що проводять дефектоскопічні роботи, повин-ні бути забезпечені двома типами дозиметрів: прямопоказуючими (ДК-0, 2) і фото- (ИФК-2, 3 і ИФКУ) або термолюмінесцентними дозиметрами. Термін носіння дозиметрів ДК-0, 2 не повинен перевищувати одного робочого тижня, а фото- або термолюмінесцентних дозиметрів одного місяця. При розходженні показів дозиметрів перевага віддається показам фото- або термолюмінесцентним дозиметрам. Доза випромінювання, отримана співробітниками при виконанні дефектоскопічних робіт, реєструється в спеціальній картці або журналі. У кінці кожного року дозиметрична служба або особа, відповідальна за радіаційний контроль, підраховує сумарну дозу, отриману працюючим за рік, а також за весь період професійної діяльності. Адміністрація підприємств і місцеві органи санітарно-епідеміологічної служби повинні систематично контролювати своєчасне і якісне проведення радіаційного контролю.

 

7.4 Вибір і розрахунок засобів захисту від шкідливої дії іонізуючого випромінювання

 

Для проведення робіт неруйнівного контролю з використанням іонізуючого випромінювання необхідно забезпечити комплекс заходів для усунення або зменшення до безпечного рівня шкідливої дії використовуваного іонізуючого випромінювання. Розрізняють три види захисту, тобто зменшення дози випромінювання шляхом:

а) поглинання захисними матеріалами;

б) збільшення віддалі до джерела;

в) зменшення часу опромінення.

Для захисту від іонізуючого випромінювання застосовують засоби стаціонарні (стіни, перекриття, двері тощо) і пересувні (захисні кожухи рентгенівських трубок, захисні екрани, ширми, контейнери тощо).

Захисні засоби виготовляють з різних матеріалів (свинець, залізо, бетон, збіднений уран, свинцеве скло).

При розрахунках товщини захисту слід враховувати енергетичний спектр випромінювання, його інтенсивність, віддаль від джерела до людей, час роботи з випромінюванням, категорію випромінюваних осіб і призначення приміщень. При цьому виходять з гранично допустимої дози 2бер в рік для категорії А, що відповідає потужності експозиційної дози 1100мкбер/год(при 36 годинному робочому тижні).

Проектна потужність експозиційної дози рентгенівського і g -випромінювання при розрахунку захисту прийнята рівною Р0= 550 мкбер/год, або Р=20/t мбер/год, якщо відомий час роботи t установок протягом тижня, в годинах.

Існує кілька методів розрахунку захисту.

Перший метод – розрахунок захисту за кратністю послаблення. Якщо відома Р експозиційної дози (ПЕД) радіоактивного джерела, то використовують монограми для визначення товщини захисту від g -випромінювання, одержані експериментальним шляхом і теоретичним шляхом для широких пучків випромінювання. Для цього визначають кратність послаблення

. (7.4)

Другий метод – розрахунок захисту за універсальними таблицями. Він використовується для моноенергетичного g -випромінювання. Знаючи потрібну кратність послаблення К, з таблиць 27-31 [3] для даної енергії випромінювання і для вибраного матеріалу знаходять товщину останнього. Розрахунок захисту від випромінювання джерел із складним спектром дії здійснюють так. Для кожної і -ї лінії спектру знаходять кратність послаблення Кі:

, (7.5)

де ri – доля і-ї лінії спектру в загальній експозиційній дозі випромінювання джерела.

Для кожної кратності ослаблення визначають необхідну товщину захисту за вказаними таблицями 27-31 [3]. Значення товщини, яке від найбільш проникаючої дії, приймають за шукане. Якщо значення товщини захисту від двох найбільш проникаючих ліній відрізняються менш, ніж на значення шару половинного послаблення, то до знайденої товщини добавляють шар половинного поглинання для лінії з збільшеною енергією. Цей процес повторюють, якщо знаходять інші лінії, які вимагають близького за товщиною захисту.

Третій метод – це розрахунок захисту залежно від ПЕД випромінення (чи g -еквівалента радіоактивного джерела), віддалі до нього від робочого місця і часу роботи. Номограми для визначення товщини свинцевого захисту від g -випро-мінювання радіоактивних джерел, які використовуються в гамма-дефектоскопії приведенні на рис. 11-16 [3]. Гамма-еквівалент джерела М визначають із співвідношення з ПЕД, яка вимірюється на віддалі 1 м від джерела:

1 мг - екв. Ra=2, 33× 10-3 (Р/с)=8, 4(Р/год).

При інших віддалях F від джерела між ПЕД і гамма-еквівалентом точкового джерела існує зв’язок:

. (7.6)

Знаючи гамма-еквівалент М і віддаль R від джерела до робочого місця на номограмі (рис.11-16, [3]) знаходять перетин ліній, що відповідають М і R. Точка перетину вказує похилу лінію, яка відповідає товщині захисту для 36-годинного робочого тижня. Якщо час роботи за тиждень інший, то нього в табличці на номограмі знаходять поправку з відповідним знаком для знайденої R.

Для визначення товщини захисту від прямого рентгенівського випромінювання теж використовують три методи.Перший метод використовується при напрузі на рентгенівській трубці від 35 до 300 кВ, товщина захисту при цьому визначається в залежності від відношення:

, (7.7)

де І – струм в рентгенівській трубці (мА),

t – час роботи за тиждень (год);

D0 - проктна тижнева експозиційна доза (для осіб категорії А-D0=50мР);

Визначивши К і, знаючи напругу на рентгенівській трубці, з таблиці 36 [3], визначають товщину захисту з свинцю чи бетону.

Другий метод – розрахунок товщини за кривими ослаблення при часі роботи t (год) в тиждень на віддалі R (м) від анода рентгенівської трубки до оператора, силі струму

І (мА) і напрузі U (кВ). Криві ослаблення потужності дози рентгенівського випромінювання свинцевим захистом приводяться на рис.19[3]. При визначенні захисту персоналу категорії А треба знайти на відповідній кривій абсцису точки, ордината якої дорівнює:

, (р/хв). (7.8)

Третій метод – розрахунок захисту за номограмами, одержаними експериментально, які наведено на рис.2(а, б) [3].

У цьому методі треба спочатку знайти значення величини К.

, (7.9)

де Pm – променева віддача рентгенівської трубки;

PТ – променева віддача рентгенівської трубки, визначена з рисунка 18 [3], для струму і=1мА та R=1м;

P0 – проектна потужність експозиційної дози;

і – струм;

t – час роботи за тиждень в годинах;

R – віддаль від анода трубки до робочого місця.

Захист від гальмівного випромінювання прискорювачів з енергією Емакс до 30 МеВ визначають за універсальними таблицями 27-31[3] і кратністю послаблення К.

Захист із бетону можна розрахувати за номограмами на рис.35(а, б, в) [33], визначивши параметр c:

, (7.10)

де І – середній струм на мішені прискорювача.

 

Контрольні запитання

 

1) Які є наслідки опромінення людей проникаючим випромінюванням?

2) Які є норми радіаційної безпеки?

3) Які є методи захисту від шкідливої дії проникаючого випромінювання?

4) Які речовини використовують як матеріал для захисних екранів?

5) Як поділяються категорії опромінюваних осіб?

6) Які фактори враховують при проектуванні захисту від проникаючого випромінювання?

7) Як повинні обладнуватись лабораторії радіаційної дефектоскопії?

8) Які є вимоги до персоналу радіодефектоскопічних лабораторій?

 

 

8 КОНТРОЛЬ ПРОНИКАЮЧИМИ РЕЧОВИНАМИ

 

8.1 Загальні відомості про контроль проникаючими речовинами

 

Капілярний метод контролю (КМК) побудований на капілярному проникненні індикаторних рідин у порожнини несуцільностей матеріалу об'єкта контролю і реєстрації утворених індикаторних слідів візуально або за допомогою перетворювача. Метод дозволяє виявляти поверхневі (тобто ті, що вийшли на поверхню) і наскрізні (тобто ті, що з'єднують протилежні поверхні стінки ОК) дефекти, які можуть бути виявлені також при візуальному контролі. Такий контроль, проте, потребує великих витрат часу, особливо при виявленні слаборозкритих дефектів, коли виконують ретельний огляд поверхні з застосуванням засобів збільшення. Перевага КМК перед візуальним контролем полягає у багатократному прискоренні процесу контролю [3].

Виявлення наскрізних дефектів входить в завдання методів течошукання. У методах течошукання поряд з іншими засобами використовують КМК, причому індикаторну рідину наносять з однієї сторони стінки ОК, а реєструють з іншої. У цьому розділі розглянуто варіант КМК, при якому індикацію виконують з тієї ж поверхні ОК, з якої наносять індикаторну рідину. Основними документами, що регламентують застосування КМК, є ГОСТ 18442-80, 28369-89 і 24522-80.

Процес капілярного контролю складається з таких основних операцій (рис. 8.1):

а) очищення поверхні 1 ОК і порожнини дефекту 2 від забруднень, жирів і т.п. шляхом їхнього механічного видалення і розчинення. Цим забезпечується гарне змочування усієї поверхні ОК індикаторною рідиною і можливість проникнення її в порожнину дефекту;

б) просочування дефектів індикаторною рідиною 3. Для цього вона повинна добре змочувати матеріал виробу і проникати в дефекти в результаті дії капілярних сил. За цією ознакою метод називають капілярним, а індикаторну рідину ‑ індикаторним пенетрантом або просто пенетрантом (від лат. реnetro ‑ проникаю, дістану);

в) видалення з поверхні виробу надлишків пенетранта, при цьому пенетрант у порожнині дефектів зберігається. Для видалення використовують ефекти диспергурвання й емульгування, застосовують спеціальні рідини-очисники;

           
   
 
 
4 5
 


 
 

 

 


1 – об'єкт контролю, 2 – порожнина дефекту,

3 – шар пенетранта, 4 – шар проявника, 5 – слід пенетранта

 

Рисунок 8.1 ‑ Основні операції при капілярній дефектоскопії

 

г) виявлення пенетранта в порожнині дефектів. Як відзначено вище, це роблять частіше візуально, ніж з допомогою спеціальних пристрої-перетворювачів. У першому випадку на поверхню наносять спеціальні речовини-проявники4, що витягають пенетрант з порожнини дефектів за рахунок явищ сорбції або дифузії. Сорбційний проявник має вид порошку або суспензії.

Пенетрант просочує весь прошарок проявника (звичайно досить тонкий) і утворить сліди (індикації)5 на його зовнішній поверхні. Ці сліди індикації виявляють візуально. Розрізняють яскравісний або ахроматичний метод, у якому індикації мають більш темний тон у порівнянні з білим проявником; кольоровий метод, коли пенетрант має яскравий жовтогарячий або червоний колір, і люмінесцентний метод, коли пенетрант світиться під дією ультрафіолетового опромінення. Завершальна операція при КМК ‑ очищення ОК від проявника.

У літературі з капілярного контролю дефекто-скопічні матеріали позначають індексами: індикаторний пенетрант ‑ “И”, очисник ‑ “М”, проявник ‑ “П”. Іноді після літерного позначення випливають цифра в лапках або у вигляді індексу, що означає особливість застосування даного матеріалу.

8.2 Фізичні основи капілярної дефектоскопії

 

Поверхневий натяг і змочування. Найважливішою характеристикою індикаторних рідин є їхня здатність до змочування матеріалу виробу. Змочування викликається взаємним притягуванням атомів і молекул (надалі – молекул) рідини і твердого тіла.

Як відомо, між молекулами середовища діють сили взаємного притягування. Молекули, які знаходяться всередині речовини, відчувають з боку інших молекул в середньому одинакову дію в усіх напрямках. Молекули ж, які знаходяться на поверхні, піддаються неоднаковому притягуванню з сторони внутрішніх шарів речовини і зі сторони, що межує із поверхнею середовища.

Поведінка системи молекул визначається умовою мінімуму вільної енергії, тобто тієї частини потенційної енергії, що ізотермічно може перейти в роботу. Вільна енергія молекул на поверхні рідини і твердого тіла більша, ніж внутрішніх, коли рідина або тверде тіло перебувають в газі або вакуумі. У зв'язку з цим вони намагаються набути форми з мінімальною зовнішньою поверхнею. У твердому тілі цьому перешкоджає явище пружності форми, а рідина в невагомості під впливом цього явища набуває сферичної форми. Таким чином, поверхні рідини і твердого тіла прагнуть скоротитися, і виникає тиск поверхневого натягу.

Розмір поверхневого натягу визначають роботою (при постійній температурі), необхідною для утворення одиниці площі поверхні поділу двох фаз, що знаходяться в рівновазі. Її часто називають силою поверхневого натягу, розуміючи під цим таке. На межі розподілу середовищ виділяють довільну площадку. Натяг розглядають як результат дії розподіленої сили, прикладеної до периметра цієї площадки. Напрямки складових сил – по дотичній до межі розділу і перпендикулярно до периметра. Силу, що припадає на одиницю довжини периметра, називають силою поверхневого натягу. Два рівноправних визначення поверхневого натягу відповідають двом застосовуваним для його вимірювання одиницям: 1 Дж/м2 = 1 Н/м.

Для води в повітрі (точніше, у повітрі, насиченому випарами з поверхні води) при температурі 20°С і нормальному атмосферному тиску сила поверхневого натягу рівна s=(7, 275±0, 025)× 10-2 Н/м. Це значення зменшується зі збільшенням температури. У різноманітних газових середовищах поверхневий натяг рідин практично не змінюється.

Розглянимо краплю рідини, яка лежить на поверхні твердого тіла (рис.8.2). Силою ваги знехтуемо. Виділимо елементарний циліндр у точці А, де стикаються тверде тіло, рідина і навколишній газ. На одиницю довжини цього циліндра діють три сили поверхневого натягу: тверде тіло-газ sтг, тверде тіло-рідина sтр і рідина-газ sрг= s. Коли крапля знаходиться в стані спокою, то рівнодійна проекцій цих сил на поверхні твердого тіла дорівнює нулю:

 

s соs q+sтр‑ sтг=0; cоs q=(sтг‑ sтр)/s. (8.1)

 

Кут q називають крайовим кутом змочування. Якщо sтг> sтр, то він гострий. Це означає, що рідина змочує тверде тіло (рис.8.2, а). Чим менше q, тим сильніше змочування.

 

Рисунок 8.2 – Крапля рідини на змочуваній (а) та незмочуваній (б) поверхнях

 

При sтг> sтр+s відношення (sтг-sтр)/s в (8.1) більше одиниці, чого не може бути, тому що косинус кута завжди по модулю менше одиниці. Граничний випадок q=0 буде відповідати повному змочуванню, тобто розтіканню рідини по поверхні твердого тіла до товщини молекулярного прошарку.

Якщо sтр > sтг, то соs q негативний, отже, кут q тупий (рис.8.2, б). Це означає, що рідина не змочує тверде тіло.

Поверхневий натяг s характеризує властивість самої рідини, а sсоsq – змочуваність цією рідиною поверхні даного твердого тіла. Складову сили поверхневого натягу sсоsq, “що розтягує” краплю уздовж поверхні, іноді називають силою змочування. Для більшості речовин, що добре змочують, соsq близький до одиниці, наприклад, для межі скла з водою він дорівнює 0, 685, із гасом – 0, 90, з етиловим спиртом – 0, 955.

Сильний вплив на змочування робить чистота поверхні. Наприклад, шар олії на поверхні металу або скла різко погіршує її змочування водою, соsq стає негативним. Найтонший жировий шар, що іноді знаходиться на поверхні ОК і тріщин дуже заважає застосуванню пенетрантів на водяній основі.

Мікрорельєф поверхні ОК викликає збільшення площі змочуваної поверхні. Для оцінки крайового кута змочування qш на шорсткій поверхні користуються рівнянням

, (8.2)

де q – крайовий кут змочування для гладкої поверхні;

а – дійсна площа шорсткої поверхні з урахуванням нерівності її рельєфу,

а0 – площа проекці] шорсткої поверхні на площину.

Розчинення полягає в розподілі молекул розчинюваної речовини серед молекул розчинника. У капілярному методі контролю розчинення застосовують при підготуванні об'єкта до контролю (для очищення порожнини дефектів). Розчинення газу (звичайно повітря), яке зібралося в кінці тупикового капіляра (дефекту) у пенетранті, істотно підвищує граничну глибину проникнення пенетранта в дефект.

Для оцінки взаємної розчинності двох рідин застосовують емпіричне правило, згідно якого “подібне розчиняється в подібному”. Наприклад, вуглеводні добре розчиняються у вуглеводнях, спирти в спиртах і т.д. Взаємна розчинність рідин і твердих тіл у рідині, як правило, збільшується при підвищенні температури. Розчинність газів, як правило, зменшується з підвищенням температури і покращується при підвищенні тиску.

Сорбція (від лат. Sorbeo – поглинаю) – це фізико-хімічний процес, у результаті якого відбувається поглинання якою-небудь речовиною газу, пари або розчиненої речовини з навколишнього середовища. Розрізняють адсорбцію ‑ поглинання речовини на поверхні розділу фаз і абсорбцію ‑ поглинання речовини всім об’ємом поглинача. Якщо сорбція відбувається переважно в результаті фізичної взаємодії речовин, її називають фізичною.

У капілярному методі контролю для проявлення використовують головним чином явище фізичної адсорбції рідини (пенетранта) на поверхні твердого тіла (частинок проявника). Це ж явище викликає осад на дефекті контрастних речовин, розчинених у рідкій основі пенетранта.

Дифузія (від лат. Diffusio ‑ поширення, розтікання) – переміщення частинок (молекул, атомів) в середовищі, що приводить до перенесення речовини, яка вирівнює концентрацію частинок різного сорту. У капілярному методі контролю явище дифузії спостерігається при взаємодії пенетранта з повітрям, стиснутим у закритому кінці капіляра. Тут цей процес не відрізняеться від розчинення повітря в пенетранті.

Важливе застосування дифузії при капілярній дефектоскопії – проявлення за допомогою проявників типу фарб, які швидко висихають, і лаків. Частини пенетранту, який є в капілярі, входять у контакт із проявником (у перший момент – рідким, а після застивання – твердим), нанесеним на поверхню ОК, і дифундують через тонку плівку проявника до протилежної його поверхні. Таким чином, тут використовується дифузія молекул рідини спочатку через рідке, а потім через тверде тіло.

Процес дифузії обумовлений тепловим рухом молекул (атомів) або їхніх асоціацій (молекулярна дифузія). Швидкість перенесення через межу визначається коефіцієнтом дифузії, який є постійним для даної пари речовин. Дифузія зростає з підвищенням температури.

Дисперсія (від лат. dispergo ‑ розсіюю) – тонке роздрібнення якогось тіла в навколишньому середовищі. Дисперсія твердих тіл у рідині має велике значення при очищенні поверхні від забруднень.

Емульгація (від лат. emulsio – видоєний) – утворення дисперсної системи з рідкою дисперсною фазою, тобто дисперсія рідини. Приклад емульсії – молоко, яке складається з дрібних крапель жиру, завислих у воді. Емульгація відіграє істотну роль при очищенні, видаленні надлишків пенетранту, готуванні пенетрантів, проявників. Для активізації емульгації і зберігання емульсії в стабільному стані застосовують речовини – емульгатори.

Поверхнево-активні речовини (ПАР) – речовини, спроможні нагромаджуватись на поверхні контакту двох тіл (середовищ, фаз), знижуюючи їх вільну енергію. ПАР додають у засоби для очищення поверхні ОК, вводять у пенетранти, очисники, оскільки вони є емульгаторами.

Найвикористовуваніші ПАР розчиняються у воді. Їхні молекули мають гідрофобну і гідрофільну частини, тобто які змочуються і не змочуються водою. Проілюструємо дію ПАР при змиванні олійної плівки. Звичайно вода її не змочує і не усуває. Молекули ПАР адсорбуются на поверхні плівки, орієнтуються до неї своїми гідрофобними кінцями, а гідрофільними – до водяного середовища. У результаті відбувається різке посилення змочування, і жирова плівка змивається.

Суспензія (від лат. suspensio – підвішують) – грубо-дисперсійна система з рідким дисперсним середовищем і твердою дисперсною фазою, частинки якої достатньо значні і досить швидко випадають в осад або спливають. Суспензії готують зазвичай механічним роздрібненням і розмішуванням.

Люмінесценція (від лат. lumen – світло) – світіння деяких речовин (люмінофорів), надлишкове над тепловим випромінюванням, що триває 10-10 с і більше. Вказівка на кінцеву тривалість потрібна, щоб відрізняти люмінесценцію від інших оптичних явищ, наприклад, від розсіювання світла.

У капілярному методі контролю люмінесценцію використовують як один із засобів контрастності для візуального виявлення індикаторних пенетрантів після проявлення. Для цього люмінофор або розчиняють в основній речовині пенетранту, або сама речовина пенетранту є люмінофором.

Яскравісний і колірний контрасти в КМК розглядають із точки зору можливості ока людини фіксувати люмінесцентне світіння, кольорові і темні індикації на світлому фоні. Всі дані відносять до ока середньої людини.

Можливість розрізняти ступінь яскравості об'єкта називають контрастною чутливістю. Її визначають за помітною оком зміною коефіцієнта відбивання. У кольоровому методі контролю вводять поняття яскравісно-колірного контрасту, що одночасно враховує яскравість і насиченість сліду від дефекту, який потрібно знайти.

Спроможність ока розрізняти дрібні об'єкти, що маюють достатній контраст, визначають мінімальним кутом зору. Встановлено, що об'єкт у вигляді смуги (темної, кольорової або люмінесцентної) око спроможне зауважити з відстані 250 мм при її мінімальній ширині більш 5 мкм. У робочих умовах розрізняють об'єкти, розміри яких є на порядок більшими – шириною 0, 05 – 0, 1 мм.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.