Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Геометрична нерізкість визначається з співвідношення






Uг=dad/(F-d), (5.4)

де da ‑ діаметр активної частини джерела.

Внутрішня нерізкість детекторів (радіографічних плівок) для гальмівного випромінювання і при використанні флюороскопічних екранів має величину:

Uвн =0, 1¸ 0, 5 мм.

Внутрішня нерізкість для гальмівного випромінювання і при використанні свинцевих екранів:

Uвн =0, 025¸ 0, 1 мм.

Для g-випромінювання різними джерелами і при використанні свинцевих екранів:

Uвн =0, 17¸ 0, 5 мм.

Нерізкість від розсіювання в шарі ОК рівна:

UP=Uвнgd, (5.5)

де d ‑ товщина просвічування об’єкту в см;

g‑ коефіцієнт пропорційності, який визначається джерелом випромінювання (g =1, 15 ‑ для 192Ir, g = 1, 09 ‑ для 137СS, g = 1, 04 ‑ для 60Со, g = 1, 25 ‑ для гальмівного випромінювання).

Нерізкість зміщення, що визначається механічними коливаннями джерела, об'єкта чи детектора, в реальних умовах просвічування звичайно усувається надійним кріпленням останніх.

Загальна нерізкість зображення U залежить також від характеру розподілу геометричної нерізкості, пов'язаної з формою дефекту або елемента еталона чутливості.

Загальна нерізкість для канавкових еталонів чутливості і дефектів ступеневого типу:

U= . (5.6)

Загальна нерізкість для дротинкових еталонів і дефектів овального типу:

U= . (5.7)

Формули (5.6) і (5.7) справедливі для тонкостінних виробів, а для товстостінних в ці формули замість Uвн треба підставляти Ur.

Фокусна віддаль вибирається із компромісних умов. При її збільшенні поліпшується якість зображення контрольованого об’єкта, оскільки знижується нерізкість зображення і менше розходяться промені від джерела. Але збільшення фокусної віддалі приводить також до необхідності збільшувати радіаційний вихід джерела (що погіршує умови роботи персоналу), час експозиції чи інтенсивність випромінювання джерела (що знижує інтенсивність праці).

Вибір фокусної віддалі F в промисловій радіографії проводиться для заданої товщини об’єкту d і з врахуванням розмірів фокусної плями (активної частини) da:

(5.8)

де S ‑ віддаль від плівки до зверненої до плівки поверхні об’єкта контролю.

На практиці просвічування випромінюванням рентгенівських апаратів і радіоактивних джерел проводять найчастіше на фокусній віддалі 50 ‑ 75 см. Менші фокусні віддалі перевіряються експериментально на виявлюваність допустимих дефектів. У гамма-дефектоскопії ряд дефектоскопів використовують для просвічування з фокусними віддалями, зв’язаними з конструктивними особливостями виробів (труби, циліндри тощо). Це обумовлюється в технічній документації на апаратуру.

При використанні бетатронів фокусні віддалі станов-лять 1 ‑ 2 м і більше через те, що поле опромінення цих уста-новок мале і визначається з технічних характеристик бета-тронів. Приблизні значення поля опромінення бетатрона при енергії 15 МеВ на різних фокусних віддалях наведені в [2].

Геометрична нерізкість U r вибирається з умови U r< Uвн при просвічуванні тонкостінних виробів і Ur < UP при просвічуванні виробів великої товщини, коли розсіяне випромінювання суттєво впливає на погіршення чутливості.

У цьому випадку загальна нерізкість зображення при Ur = UP дорівнює:

U = =1, 25 UP ‑ для ступеневих дефектів;

U= = 1, 43 UP ‑ для овальних дефектів.

При Ur = UP загальна нерізкість становить відповідно U =1, 25 Uвн і U =1, 43· Uвн.

Вибір часу просвічування в промисловій радіографії здійснюється за номограмами експозицій, якщо немає автоматичних експонометрів, які вимірюють і задають необхідну дозу опромінення для вибраного детектора.

Номограми експозицій складені із врахуванням товщини і густини матеріалу ОК, потужності експозиційної дози, енергії випромінювання, фокусної віддалі і типу плівки (або комбінації плівок – екранів).

При використанні рентгенівських апаратів експозиція Dексп визначається як добуток сили струму І на час t для вибраного значення напруги Ur на трубці і заданої довжини d контрольованого матеріалу. З достатньою для практики точністю експозицію можна визначити за номограмами наведеними в [3, 4, 5].

Якщо значення фокусної віддалі F відрізняється від тієї величини F0, для якої побудована номограма, одержану з номограми експозицію Dексп, перераховують за формулою:

(5.9)

Час експозиції буде рівний

, (5.10)

де Р – потужність експозиційної дози джерела.

Для радіоактивних джерел випромінювання визначення експозиції можна здійснити теж за номограмами зображених на рис.5.9.

Зі збільшенням товщини металу g-випромінювання слабшає, тому в разі просвічування металів великої товщини тривалість просвічування визначається разом з чутливістю плівки до g-випромінювання лінійним коефіцієнтом послаблення g-випромінювання в матеріалі, що просвічується.


 

 


1 ‑ Tm (свинцева фольга товщиною l =0, 05/0, 05 мм);

2 ‑ Se (l =0, 1/0, 2 мм); 3 ‑ Co (l =0, 2/0, 2 мм);

4 ‑ Ir (l =0, 2/0, 2 мм); 5 ‑ Eu (l =0, 05/0, 05 мм);

6 ‑ Cs (l =0, 2/0, 2 мм); 7 ‑ Eu (l = 0, 2/0, 2мм).

 

Рисунок 5.7 ‑ Залежності експозиційних доз для просвічування від товщини сталі на плівку РТ-1 при фокусній

відстані 50 см

 

Причому наростання тривалості просвічування відбувається тим швидше, чим більший лінійний коефіцієнт послаблення в даному матеріалі, тобто чим нижча енергія g-випромінювання. Цим пояснюється той ефект, що якщо в енергетичному спектрі випромінювання Ir присутні м’які складові, що добре фіксуються плівкою, то для просвічування сталі товщиною до 40 мм і дюралюмінію товщиною до 80 ‑ 85 мм

g-випромінюванням Ir потрібна менша експозиція, ніж для просвічування g-випромінюванням Cs, не зважаючи на те, що випромінювання Ir послаблюється металами вказаної товщини значно сильніше, ніж випромінювання Cs. Зі
збільшенням товщини металу, що просвічується, м’які складові енергетичного спектра g-випромінювання Ir поглинаються, і загальна інтенсивність випромінювання, що проходить через метал, в цьому випадку буде значно меншою, ніж при g-випромінюванні Cs, внаслідок чого для просвічування g-випромінюванням Ir сталі чи дюралюмінію товщиною більше за 40 або 80 ‑ 85 мм відповідно потрібна більш тривала експозиція, ніж для просвічування g-випромінюванням Cs. Цим пояснюється перетин кривих експозиції просвічування металів g-випромі-нюванням Cs і Ir. Криві експозиції для Tm і Cs також перетинаються. У зв’язку з різким послабленням випромінювання Tm навіть у разі просвічування металів невеликої товщини вже при товщині сталі 15 мм тривалість експозиції, необхідної для просвічування металів випромінюванням Tm, більша, ніж для просвічування g-випромінюванням Ir, хоч випромінювання Tm значно краще фіксується плівкою, ніж випромінювання Ir.

Час експозиції при радіографічному контролі залежить від багатьох параметрів, тому розрахувати його дуже складно. При відсутності експонометрів для визначення часу експозиції звичайно користуються номограмами, складеними на основі експериментальних даних. Такі номограми побудовані для кожного рентгенівського апарату, радіонуклідного джерела і прискорювача електронів.

У випадку, якщо просвічування проводять не на ту плівку, для якої побудована номограма, час експозиції t визначають за формулою

t=t0k/k0, (5.11)

де t0 – час експозиції, знайдений по номограмі;

k0 – перехідний коефіцієнт для плівки, на яку розрахована номограма,

k – перехідний коефіцієнт для плівки, час експозиції якої визначають (табл.5.1).

Якщо фокусні відстані при просвічуванні відрізняються від тих, для яких побудовані номограми, час експозиції визначають за формулою:

t=t0Rf2/Rf02, (5.12)

де t ‑ час просвічування при даній фокусній відстані Rf,

t0 ‑ час просвічування, знайдений по номограмі при фокусній відстані Rf0, вказаній на номограмі.

 

Таблиця 5.1 ‑ Перехідні коефіцієнти для плівок

 

Спосіб заряджання касети Марка плівки
РТ-1 РТ-2 РНТМ РТ-СШ РТ-4М РТ-5
Без підсилю-ючих екранів 1, 0 1, 7 2, 0 2, 5 5, 0 8, 4
З металевими підсилюючими екранами при Uа=100кВ 0, 5 0, 8 1, 0 1, 25 2, 5 4, 2
Із флуоресцен- тними екранами при Uа = 80 кВ 0, 5 – –0, 22 0, 04 – –0, 015 1, 0 – –0, 43 1, 25 – 0, 5 2, 5 – 1, 1 4, 2 – –1, 8

 

При просвічуванні матеріалу під великим кутом до його поверхні час експозиції визначають для товщини матеріалу, знайденої за формулою

Hj= H/cos(j), (5.13)

де Hj ‑ товщина матеріалу в напрямі просвічування; H – номінальна товщина матеріалу, що контролюється; j ‑ кут між напрямом просвічування і перпендикуляром до поверхні матеріалу.

Якщо матеріал об’єкта контролю інший, ніж вказаний на номограмі, то потрібно знайти еквівалентну товщину dекв матеріалу з густиною r, вказаною на номограмі, за формулою:

dекв=dх , (5.14)

де dх – товщина матеріалу ОК,

rх – густина матеріалу ОК.

Час просвічування для рентгенівського методу визначається з формули

t=Dексп/І, (5.15)

де І – величина анодного струму.

Режим просвічування виробів випромінюванням бетатронів також доцільно визначити за номограмами, наведеними в [3, 4].

Типорозмір використовуваної плівки залежить від кута колімації 2j (рис.5.8), тому, що, наприклад, довжина l1 контрольованої за одну експозицію ділянки звареного шва рівна:

l1=2× (F-d)× tg j. (5.16)

 

Кількість ділянок, на які розбивається шов плоского звареного виробу, при його просвічуванні конічним пучком випромінювання з кутом колімації 2j визначається співвідношенням

N=l/l1, (5.17)

де l – довжина звареного шва.

Рекомендована кількість ділянок, на які доцільно розбивати просвічувані зварені з’єднання виробів типу порожнистих тіл обертання для різних схем просвічування наводяться в табл. 19 – 21 [2], табл.14 – 16[4].

Вибір розміру ділянки, яка контролюється за одну експозицію при радіографії зварених з’єднань плоских довгих виробів та порожнистих тіл обертання, залежить від сумарного часу t å , який затрачається на просвічування всього зварного з’єднання:

tå = N× (t+t), (5.18)

де N – число дільниць на контролі всього зварного з’єднання;

t – допоміжний час, який затрачається на підготовку однієї ділянки до просвічування (очищення і розмічування шва, установлення і зняття еталонів чутливості, маркувальних знаків і касет і просвічування і ін.);

t – час просвічування, який затрачається на контроль однієї ділянки.

При контролі плоских видовжених виробів кількість ділянок N, на які розбивається зварений шов при його просвічуванні конічним пучком ІВ з кутом колімації 2j, визначається співвідношенням:

N = l / l1, (5.19)

де -довжина звареного шва;

-довжина контрольованої ділянки шва;

=2 × (F-d)× tg j. (5.20)

При контролі зварених з'єднань по ділянках, коли густина почорніння D падає від центра до краю знімка, існують такі розміри кута колімації 2j, що визначають величину ділянки, при яких досягаються мінімальні витрати часу просвічування її.

Насправді, збільшення розміру ділянки, що контролюється за одну експозицію, приводить до збільшення часу просвічування t, а збільшення числа знімків N – до зменшення t.

 
 

Рисунок 5.8 – Залежність кута колімації jопт від товщини поглинаючого об’єкта при просвічування плоских виробів конусним пучком

 

Таким чином, існує деяке співвідношення між N і t, коли загальний час просвічування t å досягає мінімального значення. Відповідне рівняння, що дозволяє визначати оптимальний розмір ділянки або оптимальну кількість знімків для плоского зварного шва (при умові t > > tдоп), має вигляд:

. (5.21)

Вибір оптимального кута колімації 2jопт, а отже, і розміру ділянки при контролі плоских швів не залежить від фокусної відстані F і в основному визначається товщиною плоского виробу, що особливо помітно в області малої товщини (рис.5.8). Зменшення часу на контроль t å / t å min, отриманого внаслідок вибору оптимального розміру ділянки видно на рис.5.9.

1 – tд =0; 2 – tд / t =1; 3 – tд / t =2

 

Рисунок 5.9 – Зміна часу на контроль при радіографії плоских виробів по ділянках

 

Рекомендації щодо кількості просвічуваних ділянок, на яку доцільно розбивати зварені з'єднання типу порожнистих тіл обертання, наведено в [2].

 

5.2.3 Розробка методики просвічування та обробки результатів радіографічного контролю

Перед просвічуванням потрібно зробити аналіз конс-трукції контрольованого об’єкту, визначити ділянки просвічу-вання, а також вибрати одну з типових схем (рис. 5.2 – 5.4).

Методика просвічування ОК проникаючими випромінюваннями полягає в проведенні радіографічного контролю починаючи з підготовки виробу до контролю, фіксації складових елементів контролю за допомогою різних пристосувань, зарядки касет, установки маркувальних знаків, еталонів, компенсаторів, а також вказати заходи по захисту

людей від іонізуючого випромінювання, по забезпеченню електро- і пожежобезпеки.

Підготовка виробу до просвічування полягає в його попередньому очищенні від шлаку, масел, бруду і т.п. Всі зовнішні дефекти повинні бути видалені, усунуті, тому що їх зображення на знімках може перешкодити виявленню внутрішніх дефектів. При просвічуванні ділянки, спочатку розмічають їх, маркують свинцевими знаками. Розміри знаків вибираються в залежності від товщини ОК. Іноді розміщують свинцеві знаки на касеті, після просвічування їх зображення відбивається на знімку. Якщо неможливо застосувати знаки, то проводять розмітку знімків, наносячи написи м'яким графітовим олівцем безпосередньо на плівці. Інколи мітку кладуть на флуоресцентний екран чорною тушшю, що забезпечує одержання на знімку чіткого відбиття цифрового маркування. Звичайно касети і заряджені в них плівки маркуються в тому ж порядку, що і контрольовані ділянки виробу.

При зарядці касет радіографічна плівка розміщується в касеті з використанням схем зарядки: без екранів; між двома флуоресцентними екранами; між парами екранів, кожен з яких складаються з одного металічного та одного флуоресцентного екрану. У останньому випадку до плівки прикладається флуо-ресцентний екран. У відповідальних випадках НК застосо-вують схему подвійної зарядки, коли в одну касету кладуть пару вищеописаних комбінацій: екран – плівка – екран.

Розміри радіографічних плівок, підсилюючих екранів, гнучких і жорстких касет, маркувальних знаків регламентовані (ГОСТ 15843-70 Принадлежности для промышленной радиографии. Основные размеры). Застосовуються підсилюючі екрани, гнучкі жорсткі касети 15 типорозмірів: 6х24, 6х36, 6х48, 6х72, 10х12, 10х24, 10х36, 10х48, 10х72, 13х18, 18х24, 24х30, 7.5х40, 30х40 (а також рулонні плівки двох типорозмірів 6х2000 та 10х2000 cm.). Підсилюючі металічні екрани можуть мати наступні товщини: 0.02; 0.05; 0.09; 0.16; 0.20 і 0.5 мм. Виготовляються екрани з свинцевої фольги, яка наклеєна на гнучку пластикову підкладку, яка забезпечує гарний стан поверхні і зберігання.

Маркувальні знаки (свинцеві букви, цифри, стрілки і тире) поставляються у коробках в комплекті з пінцетами, пеналами для набору маркування. Пенали розміщуються в спеціально передбачені кишені на гнучких касетах, які виготовляють з світлонепроникних матеріалів – пластмас, дермантину, паперу і ін.

Еталони чутливості розміщуються на виробах із сторони, яка обернена до джерела ІВ. Якщо таке встановлення неможливе, наприклад, при просвічуванні труб через дві стінки, дозволяється установлення еталону із сторони детектора. Для цього на касеті передбачена спеціальна додаткова кишеня. Типи і розміри еталонів чутливості регламентовані ГОСТ 7512-75 " Контроль неразрушающий. Соединения сварные. Радиографический метод."

Передбачено канавкові, пластинкові і дротяні еталони чутливості. Канавковий еталон має 6 канавок різної глибини. Дротяний еталон являє собою пластиковий чохол з встановленими в ньому 7 дротинами, діаметри яких відрізняються один від другого в 1, 25 рази. Матеріал еталону чи його дротин повинен бути аналогічний до матеріалу ОК.

Пластинкові еталони мають отвори з діаметром d і 2d. Канавкові, пластинкові і дротяні еталони маркуються свинцевими цифрами. Перша цифра означає матеріал еталону: 1 – Fe, 2 – A1, 3 – Ті, 4 – Cu; друга і третя цифри – номер еталону згідно стандарту. Допускається для маркування еталонів застосовувати вирізи і отвори. Гнучкі касети, заряджені радіографічною плівкою і екранами, встановлюється на феромагнітних тримачах типу МД-1. Кожний тримач забезпечує зусилля притискування касети до плоскої стальної плити не менше 50 н.

Тримачі поставляються в пластмасових коробках набором по 4 штуки. На немагнітних матеріалах касети закріплюються за допомогою гумових стрічок або спеціальних поясів з кишенями для гнучких касет.

Просвічування зварених з'єднань проводять за схемами, які приводились вище (ГОСТ 7512-75). У тих випадках коли контролю піддаються вироби з видовженими швами чи швами складної конфігурації, вони розбиваються на ділянки таким чином, щоб схеми просвічування відповідали рекомендованим стандартам.

У всіх випадках контролю необхідно усунути взаємні коливання і вібрації виробів, дефектоскопічного обладнання і


детекторів, щоб уникнути зростання нерізкості зображення дефектів. Ширина контрольованої зони зварюваного з'єднання повинна включати ширину самого шва і навколошовні зони, ширину яких слід брати згідно рекомендованих розмірів (табл.5.3).

 

Таблиця 5.3 – Ширина зображень навколошовних зон

 

Просвічувана товщина d, (мм)   Ширина навколошовної зони b, (мм)
< 5 5–10 > 10 ³ 5 ³ 10 ³ 20

При просвічуванні через дві стінки зварюваних труб малого діаметру для уникнення накладання зображення ділянки шва, який повернений до джерела ІВ, на зображення ділянки шва, який звернений до плівки, зсувають джерело М з площини звареного з'єднання на віддаль а, яка залежить від радіуса труби r, ширини шва b і фокусної віддалі F (рис. 5.11):

. (5.22

Рисунок 5.11 – Схема просвічування звареного шва через дві стінки труби


У такому випадку віддаль між внутрішніми краями зображеннями шва на знімку буде рівна його ширині b.

Знаходять застосування ще деякі схеми просвічування, використання яких для радіографії виробів типу порожнистих тіл обертання забезпечує суттєве зменшення затрат допоміжного часу. Це досягається за рахунок розгортання всього зображення виробу на одному знімку.

Для просвічування для тонкостінних труб малого діаметру через одну стінку при контролі якості труб використовують схему з обертанням труби (рис.5.12).

 

 

 
 

 

 

Рисунок 5.12 – Кінематична схема механізованого просвічування труб через одну стінку

 

При контролі за схемою на рис. 5.12 зображення будь-якого елементу ОК буде дещо збільшеним. Це збільшення буде рівне:

D f = . (5.23)


Для просвічування поворотних і неповоротних зварених швів трубопроводів через дві стінки використовується схема з переміщенням касети з плівкою (рис. 5.13)

 

 

Рисунок 5.13 – Кінематична схема механізованого просвічування труб через дві стінки

У вищеприведених схемах плівка та виріб синхронно переміщуються, а джерело ІВ – нерухоме.

Неповоротні ОК контролюються при дискретному переміщенні (повертанні навколо ОК джерела ІВ та плівки через інтервали часу необхідні для одержання на плівці заданої густини почорніння). Загальні затрати часу t S на просвічування всього звареного з'єднання:

t S = t , (5.24)

де r – зовнішній радіус труби,

f – ширина колімаційної щілини,

tд – допоміжний час.

Схема для просвічування циліндричних неповоротних виробів приведена на рис.5.14.


 
 

Рисунок 5.14 – Схема контролю нерухомої труби

 

Для збільшення продуктивності НК схема рис.5.12 може бути використана для багатопозиційного контролю однотипних труб з використанням методу панорамного просвічування через декілька щілинних діафрагм (рис.5.15).

 

 
 

Рисунок 5.15 – Схема багатопозиційного контролю

 

 
 

При контролі ОК з різними перепадами товщини застосовують тверді, рідкі, порошкові компенсатори для вирівнювання густини почорніння по всьому знімку.

Він виготовляється з матеріалу, який має ту ж густину, а по можливості той самий атомний номер z, що і ОК. В ролі компенсаторів використовуються сухі чи рідкі солі важких елементів, дріб і т.д.

Ручна фотообробка радіографічних плівок включає проявлення, проміжні промивання, фіксування, завершальне промивання і сушіння плівки. Час проявлення плівки


залежить від температури розчину, а також від кількості плівок, які обробляють в цьому розчині. У міру зменшення активності розчину і зміни його температури час проявлення слід збільшувати. Зміна часу проявлення плівок в залежності від температури проявника і площі плівок, обробленої в 1л розчину наводиться в таблиці 5.4, де за одиницю прийнято час проявлення плівки площею 0, 3 м2 при t = 18 0C.

 

Таблиця 5.4 – Час проявлення плівки (відн. од.)

 

Температура проявника, °С Площа плівки, м2
0, 3 0, 6 0, 9 1, 2 1, 4
  1.3 1, 6 1, 3 2, 0 Розчину мало
  1, 0 1, 2 1, 4 1, 6
  1, 8 1, 0 1, 2 1, 3
  0, 7 0, 9 1, 1 1, 2
  0, 6 0, 8 1, 0 1, 1

 

Із зростанням часу проявлення контрастність плівки і її спектральні характеристики (чутливість Q) зростають – характеристичні криві стають крутіші і зміщуються в область малих експозицій. У той же час зернистість і вуаль плівки також збільшуються.

Необхідною умовою якісної обробки плівки є постійність підтримання температури, концентрації фоторозчинів, а також забезпечення необхідної освітленості приміщень. Сушіння радіографічних знімків проводиться або в спеціальних сушильних шафах, або при кімнатній температурі на протязі 3 – 4 год.

Час проявлення становить 5 – 12 хвилин при температурі 16 – 24 0С. Час фіксації становить 10 – 20 хвилин при темпе-ратурі 18 – 20 0С. Час завершального промивання в проточній воді становить 20 – 30 хвилин при 18 – 20 °С. Час сушіння становить 15 – 20 хвилин при 28 – 35 °С.


а) б)

Рисунок 5.16 – Вплив часу проявлення (а)на параметри плівки (контрастність γ, спектральну чутливість Q, густину почорніння вуалі Dв) та характеристичні криві почорніння (б)

 

Розшифрування радіографічних знімків і оцінка якості ОК проводять найдосвідченіші оператори-розшифрувальники. Так як плівка являється детектором з високим рівнем власних шумів, викликаних нерівномірністю шару емульсії, неякісним її проявленням, розшифрувальники повинні вміти відрізняти ці дефекти, а також інші " артефакти" від дефектів ОК.

У сумнівних випадках або для особливо відповідальних випадків проводять повторне просвічування чи зразу застосовують зарядку касет з двома плівками.

У кожній галузі промисловості існують власні правила і норми, які регламентують як рівень дефектності виробів, так і вимоги до якості виконаного радіографічного знімка.

У загальному випадку знімок повинен задовольняти такі вимоги:

а) на знімку повинен бути видимий весь контрольований об'єкт чи визначена його ділянка з установленими на ній маркувальними знаками і еталонами чутливості;

б) на знімку повинні бути відсутні дефекти плівки і фотообробки (плями; подряпини; відбитки пальців; сліди крапель, струмин; білий наліт від поганого промивання і ін.);


в) мінімальна густина почорніння повинна бути менша граничних значень, які встановлені правилами контролю;

г) максимальна густина почорніння Dп знімка не повинна перевищувати встановлених значень, наприклад:

Dп < 1.8¸ 2.3 для екранних плівок і Dп < 3 для безекранних плівок при розгляданні їх на негатоскопах.

Оцінку густини почорніння знімку проводять на денситометрах чи мікрофотометрах. Іноді застосовують еталони густини почорніння, виконані у вигляді вузької смуги радіографічної плівки з ділянками, які мають різну густину почорніння в інтервалі D = 1¸ 3 з кроком D D = 0.1 ¸ 0.2.

Радіографічні знімки розшифровують в прохідному світлі на негатоскопах. Сучасні негатоскопи забезпечують регулювання яскравості поля і його розмірів. Максимальні розміри основного поля негатоскопа: 100х480, 100х720, 150х400, 400х400 мм. Максимальна яскравість основного поля негатоскопа повинна забезпечувати розгляд знімків з D £ 3, а допоміжного поля з D £ 5.

Виявлюваність дефектів на радіографічних плівках залежить від типу джерела ІВ, плівки, екранів і геометрії контролю. На знімках можуть бути видні наступні дефекти: тріщини повздовжні і поперечні; непровари суцільні і переривисті по краях швів і наплавленню металу; вольфрамові і шлакові вкраплення; пори – газові включення; пропали; проплави; надрізи і інші поверхневі дефекти.

На знімках найкраще виявляються тріщини, які мають велике розкриття (> 0, 1¸ 0, 2 мм) і розміщені під малим кутом до пучка ІВ (< 10 ° ¸ 12 °). Виявлюваність тріщин також в значній мірі залежить від контрасту одержаного зображення, тобто кращі результати досягаються при використанні висококонтрастних плівок. При радіографії виявляються дефекти, які мають розкриття від 0, 05 мм і більше. Пори, які виявляються на знімку можуть бути одиночними, груповими, розподіленими по всьому перерізу шва, витягнутими в ланцюжок чи розміщеними окремими скупченнями. Розшифрувальник по зображенню дефекта на знімку визначає його координати, а також розміри (ширину і довжину). Глибина залягання дефекту визначається способом знімання

 


виробу із зміщенням джерела ІВ. В цьому випадку глибина заляганнях X визначається за формулою:

, (5.25)

де відповідні величини вказані на рис. 5.18.

 

Рисунок 5.18 – Просвічуваня ОК з визначенням глибини залягання дефекта

 

Для документування виявлених на знімку дефектів використовують скорочені позначення регламентовані стандартом (ГОСТ 7512-75): Е ‑ тріщини; D ‑ непровари; А ‑ пори; В ‑ неметалічні включення; F ‑ зовнішні дефекти.

За характером розподілу дефекти об'єднують в наступні групи: с ‑ ланцюжок дефектів; d ‑ скупчення дефектів.

Ланцюжок дефектів – означає, що дефекти розміщені на одній лінії в кількості не менше трьох з віддалями між ними не меншими трьохкратного розміру дефекту.

Скупчення дефектів – це сукупність дефектів в кількості не менше трьох з віддалями між ними рівними чи меншими трьохкратного розміру дефекту.

Розміром дефекту (в мм) вважається його найбільший розмір зображення на знімку.

При наявності групи дефектів різних розмірів одного виду вказують їхній середній або переважаючий розмір в

групі, а також загальну кількість по довжині радіографічного знімку для одиничних дефектів, довжину дефекту, віддаль між крайніми дефектами, які утворюють ланцюжок чи скупчення. Кожну групу дефектів вказують у висновку окремо. Допускається для умовних позначень дефектів використовувати відповідні літери кирилиці.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.