Ізраїль - тільки для євреїв! Україна - також.

Реальність без міфів

Сьогодні на першому уроці в єврейських школах Києва учні урочисто проказують: " Я гордий з того, що я - єврей! " І це прекрасно, і добрий приклад для української національної освіти. Але чи це можливо в українській школі? Аж ніяк! По-перше, за Конституцією України український етнос не значиться взагалі. Є народ України, себто всі національності разом з українцями. Національність як найхарактерніша ознака людності ні в Конституції, ні в паспорті і не значиться. Виняток - євреї, бо вони - нація, " народ-месія", богообрані і т. д. Практично в Україні сьогодні живуть євреї і коло них - так званий український народ.

По-друге, замість національного патріотизму як державної ідеології (про що треба було б записати в змінах до Конституції!) наш загальнонародний улюбленець Плющ І. С. нещодавно проголосив: " Україна - для всіх! " Для мене це прозвучало так, ніби він задекларував, що його дружина і мати - для всіх. Улюбленцю наш, Іване Степановичу! Та ж думати треба перед тим, як щось з українською прямолінійністю бовкнути. Демократія не в тому, щоб Україну - на поталу, для всіх! Демократія не в тому, щоб дружно підійняти руки на знак волевиявлення. Бо інакше і тоталітарний " одобрямс" буде демократією. Справжня демократія, на моє переконання, голосує не руками, а головами, розумними, звісно. А коли їх ще нема, то й навіщо те голосування?

А як ці питання вирішуються, скажімо, в такій, за твердженнями єврейських публіцистів, " цивілізованій" державі, як Ізраїль? Наведу розповідь московського кореспондента " Сільських вістей" Віктора Бакланова:

" Ізраїль - тільки для євреїв.

Слов'янська спільнота в Ізраїлі, очолювана Анатолієм Герасимовим, звернулася до директора Московського бюро з прав людини Олександра Брода. Скаржаться на порушення елементарних прав людини у цій країні. Процитуємо дещо з цієї скарги: " даремно і безнадійно стукають у всі владні двері 300 тисяч слов'ян, які проживають нині в Державі Ізраїль. Нам повсюдно кажуть: Ізраїль створили євреї лише для євреїв... А ви, кажуть нам, - помиї, що їх зливають в Ізраїль слов'янські країни". В Ізраїлі, оповідається далі в листі, вважається правилом хорошого тону безпричинно штовхнути вихідця з Росії, познущатися над слов'янськими ізраїльтянами, назвати їх гоями і при цьому нагадати, що у них, гоїв, ніколи не буде і не може бути рівних прав з євреями. І таке повсюдно спостерігається в житті. В Ізраїлі нема жодного російсько-слов'янського навіть заступника мера, не кажучи вже про вищі посади в органах самоуправління і державних структурах. У кнесеті нема і, як кажуть самі депутати, ніколи не буде жодного росіянина чи українця.

У слов'янських емігрантів, підкреслюється в скарзі, залишається єдиний вихід - пройти іудеїзацію й асимілюватися серед євреїв, позбутися слов'янського імені, не фарбувати крашанки на Пасху і не носити християнського хрестика на шиї".

Збулися пророцтва одного " ожидовілого" українського ура-патріота, що євреї в Україні повинні жити краще, ніж в Ізраїлі. Збулося! Сьогодні євреї масово повертаються в Україну. Розповідали мені особисто, що триста єврейських сімей повертаються в Корсунь-Шевченківський, близько трьох тисяч євреїв - у Хмельницький: очевидно, із ліквідацією незаконних єврейських поселень на землях Палестини зростатиме потік українських євреїв додому - в Україну. Ми приречені вже історією жити поруч і взаємно шукати прийнятних форм співжиття і діалогу двох культур. Як бачимо із наведеної кореспонденції, Ізраїль такого діалогу не планує, всіляко притискуючи і збиткуючись над ізраїльськими українцями. Отже, за словами пані Азарі, процвітання нацменшин - свідчення здоров'я усього суспільства. Лікувати ізраїльське суспільство, в якому нацменшини - помиї із європейських країн, очевидячки, справа безнадійна.

Залишається нам зрозуміти, чого добиваються лідери єврейської громади, витворюючи з українців історичного ворога єврейського народу, ворога кровожерливого, прямо хижого, зоологічного антисеміта і юдофоба. Всі злочини євреїв проти українців голослівно заперечуються, сама спроба заговорити про них оголошується антисемітизмом.

Постає логічне запитання, що робити з " антисемітами", коли їх так багато, майже 50 мільйонів? Чому наші (?) історики замість того, щоб піддати науковій перевірці голослівні звинувачення сіоністських публіцистів, пишуть на офіційних державних бланках безглузді і малограмотні " експертні висновки" (Майборода і Заремба), щоб підтримати наклепи на патріотичні українські видання, які прагнуть хоч якось захистити національну честь і гідність.

Обнадіює позиція третьої влади - суддівської: кілька рішень " іменем України" проти українофобських випадів " Столички", " Столичных новостей", " Зеркала недели", " Кореспондента" мали б спонукати не до подальших тяжб, а до " круглих столів", наукового вивчення складних проблем. Ми закликаємо до наукового вивчення складних питань українсько-єврейських відносин, а у відповідь - ви антисеміти, фашисти, послідовники Геббельса, амани і т. д. А " експерти" плазують, " кирпогнучкошеєнкови" цикають, а журналістська братія часто-густо підло заробляє єврейські шекелі за оббріхування українського народу.

Наведу зразок того, як втрачається міра і елементарний глузд у плазуванні перед євреями на сторінках " Еврейского обозревателя" Тетяни Петько. У матеріалі " Простите нас, евреи" кореспондентка розповідає про жахи розправи в селі Яруні Житомирської області німців і поліцаїв над євреями в роки Другої світової війни. Погодимось, що про це треба розповідати, хоча бажано не в стилі американських бойовиків, а за документами. Я думаю, Т. Петько не була свідком тих злочинів, взагалі не уявляє умов життя українців за німецької окупації, щоб писати такі покаянні пасажі: " И все же, простите нас, евреи. Мы сделали для вас очень мало. Вас лишали жизни при молчаливом согласии односельчан. Вы терпели издевательства, а мы молчали. А надо было искать выход и найти его... Сегодня я прошу от имени моих земляков, от имени тех, кто пережил военное лихолетье, от имени моих ровесников, которые не видели ужасов войн, от имени будущих поколений - простите нас, евреи. Простите за то, что не уберегли вашу молодость, не почитали старость, не спасли ваши жизни. Простите нам наше пассивное предательство". Це зразок холуйського стилю, виробленого на службі " Еврейскому обозревателю" Рабиновича - Кацмана. Я не знаю, хто вповноважував журналістку вибачатися від імені " нас", а не від себе за своє " предательство" і 60-літнє мовчання за злочини, до яких ні я, ні мій народ не причетні. Ті з євреїв, що пішли в ліси до українських партизанів, вціліли. І то була єдина можливість їм допомогти. Інша - це носити за колючий дріт їжу і одяг. Наші люди робили це з ризиком для життя. Але самі євреї були пасивними і десь в душі сподівалися, що німці вивезуть їх у Палестину. І це гірка правда для євреїв. За покидьків-поліцаїв ми не в одвіті: тоді була німецька окупаційна влада, і вона відповідальна за злочини, які робилися на території під її юрисдикцією, а коли відновилася радянська влада - всі поліцаї були засуджені на 25 років каторжних робіт або розстріляні. І не вони творять обличчя українського народу. Народ євреям не мстив. І хай лакузи і холуї хоч на голому животі повзають перед найманами і кацманами, - я особисто і мій народ не маємо злочину перед євреями і вибачатися нам нема за що.

Жаль, що ця журналістка - наклепниця на свій народ - не пережила " военное лихолетье", а то б " сделала" для євреїв дуже багато, очевидно б, знайшла вихід і не сиділа, склавши руки " при молчаливом согласии односельчан". І не соромно за ці слова перед односельцями? Якщо Т. Петько українка, то вона і є блискучим зразком " ожидовілої". Омела на тілі народному, безпардонна наклепниця, як і Кацман, Найман, Рабинович, імпортований сіоніст Санден та інші. Таке обличчя національного виродження. Що ж - і це реальність без міфів.

5 травня 2003 року суд Печерського району міста Київ виніс рішення, яке зобов'язує відповідача ВД " CN-Столичные новости" надрукувати спростування поданої ним дифамації (себто наклепів і брехні. - В. Я.) тим самим чином, кількістю, обсягом та розміром, якими були поширені відомості, що не відповідають дійсності, які порочать честь, гідність та ділову репутацію президента МАУП та головного редактора журналу " Персонал".

Жодне із майже 50 тверджень кореспондентів концерну Рабиновича - Кацмана не було доведено. Жодної правдивої інформації - суцільна брехня і наклеп. Виявляється, для сіоністської братії рішення суду - ніщо. У них є свої адвокати - в США.

Скільки пихи і чванства у суміші із цинізмом в словах Кацмана: " Только что у меня состоялся разговор с крупнейшим американским издателем, главным редактором известнейшей (хвали мене, моя губонько, а то роздеру тебе аж до вуха. - В. Я.) американской газеты " Новое русское слово" и вице-президентом Всемирной Ассоциации русскоязычной прессы (ВАРП) Валерием Вайнбергом... Господин Вайнберг высказал озабоченность антидемократическим решением в отношении Издательского дома " CN-Столичные новости" и заверил, что немедленно обратится в соответствующие инстанции с запросом о попытке экономического давления на независимую прессу в Украине" (Mignews, 06.05.2003). А чого не з проханням про помилування за брехню і наклеп?

Це для інформації читачів, щоб знали, що для євреїв в Україні вищою інстанцією є не народний суд, а кабінет Вайнберга, " крупнейшего" - " известнейшей" у Нью-Йорку.

Суд Печерського району на 17 сторінках аргументує рішення, якими кваліфікує статті у " Столичных новостях" та інших єврейських виданнях, як цинічні, наклепницькі, такі, що не відповідають дійсності, завдають не лише моральних, а й матеріальних збитків МАУП, її президенту Щокіну Г. В. і головному редактору журналу " Персонал" Слісаренку І. Ю. (а моральні збитки і матеріальну шкоду - треба відшкодовувати), а Кацман повертає справу в політичне русло - суд замахнувся " на независимую прессу в Украине". Це рептильки Рабиновича - незалежна преса? Від кого? Від чого? Хіба що від совісті і елементарної людської порядності. А що, хіба за образу гідності й честі людини в США не судять, що якийсь Вайнберг, хай він і тричі " крупнейший", висловлює " озабоченность". Сміхота!

Тепер знаємо, де сіоністи шукають " управи" на український народний суд. Це ж не є оскарження рішення суду у вищій інстанції, а пряма образа суду, що підлягає відповідній статті КК України. Це й хуліганство Кацмана, яке також тягне карну відповідальність. Думаю, що в обіцяних " зверненнях" до Л. Кучми, В. Литвина, до Вищої ради юстиції і в Верховний суд України йтиметься не про те, що жодне твердження із публікацій у " Столичных новостях" представники видавничого дому як відповідачі не довели і суд визнав їх за наклепницькі і виключно цинічні, а про те, що " погані" судді несправедливо покарали " хороших" наклепників і замахнулися на існування незалежної від будь-яких моральних і правових норм сіоністської преси.

Чи може бути рішення суду " скандалом"? За єврейською логікою В. Кацмана - так. За нашою - скандал не в рішенні суду, а в його сприйнятті і реакції на нього видавничого дому Рабиновича - Кацмана. Рішення, звичайно, може бути опротестоване, але в суді вищої інстанції, а не в кабінеті " известнейшего" - " крупнейшей", і не шляхом переведення кримінальної відповідальності в площину політичного переслідування і " антисемітизму".

Безумовно, якщо національний склад Верховної Ради на сьогодні є секретом, то може засекретити в якийсь спосіб єврейську національність в Україні. І не носитися з нею, як дурень з писаною торбою, а так, як в Ізраїлі. А ми - в українських школах уроки єврейського Голокосту, єврейські театри, школи, університети, тисяча сіоністських організацій, видавничий дім - і все це, як кажуть в Ізраїлі, помиї, якими заливають сіоністи Україну.

Отже - пильнуймо: проти України - сіонізм!

Василь ЯРЕМЕНКО,

професор, директор Інституту культорологічних та етнополітичних досліджень при МАУП

* Стаття друкується скорочено. Повністю читач може прочитати у збірнику професора В. В. Яременка " Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів" (Бібліотека журналу " Персонал": МАУП, 2003), до якого включено публіцистичні статті " Міф про український антисемітизм", " Етика четвертої влади", " Іван Франко на позвах із староєврейськими і новітніми рабинами", " Куди серце лежить, туди й око глядить" та " Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів". Сільські вісті, 09/30/03