Місце лекції в учбовому процесі.

Лекція від лат. слова lectio – читання) ще у Стародавній Греції закріпилася як головний спосіб передачі знань учням.

Лекція (лат. lectio — читання) - систематичне, наукове і послідовне викладення навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмету, методів науки. Лекції бувають навчальними (одна з основних форм навчального процесу й один з основних методів викладання у ВНЗ) і публічними (одна із основних форм пропаганди й поширювання політичних і наукових знань). Лекція — традиційна форма навчання у вищих навчальних закладах.

Дидактичне призначення лекції полягає в тому, щоб «ввести» курсантів у науку, познайомити з основними категоріями, закономірностями навчальної дисципліни, її методологічними аспектами. В лекціях відбивається діалектичний процес розвитку науки, відображаються нові досягнення науки і техніки, вказуються перспективи розвитку дисципліни, що вивчається, її невирішені проблеми.

У безпосередньому зв’язку з розглядом логічних засобів побудови лекцій знаходиться питання про те, як викладати матеріал: від конкретного до абстрактного чи навпаки. Вирішення цього питання, насамперед, залежить від характеру матеріалу і ступеня підготовки аудиторії до його сприйняття, рівня розвитку у курсантів (слухачів) абстрактного мислення, яке підвищується при переході на старші курси.

У ВЗО МВС ряд абстрактних навчальних дисциплін (наприклад, теорія права) вивчаються відразу ж в першому семестрі, потім число подібних дисциплін збільшується у відповідності з прикладними, а на старших курсах, коли курсанти та слухачі розпочинають безпосереднє вивчення основ майбутньої фахової діяльності, кількість дисциплін абстрактного характеру зменшується. Цю особливість необхідно враховувати всім кафедрам. Вона спонукає приділяти особливу увагу роботі з молодшими курсами.

Як основна ланка дидактичного циклу навчання, виконує наукові, виховні й світоглядні функції, вводить студента у творчу лабораторію лектора.

Лекції й диспути були основною формою навчання уже в середньовічних університетах і виглядали як читання церковних першоджерел з докладними коментарями до них.

Для сучасного етапу розвитку освіти в Україні характерні інтенсивні пошуки нового в теорії та практиці навчання. Триває процес апробації нових активних форм і методів, що активізують навчально-пізнавальну діяльність студентів.

З допомогою таких лекцій педагог закладає перехід від простої передачі інформації до активного засвоєння змісту навчання із залученням механізмів теоретичного мислення і всієї структури психічних функцій. У цьому процесі зростає роль діалогічної взаємодії і спілкування під час лекції, посилюється значення соціального контексту у формуванні професійно важливих якостей особистості майбутнього спеціаліста.