Потреба в міжособистісних контактах і взаємодії.

Людина за своєю природою побудована таким чином, що вона схильна шукати міжособистісних контактів з іншими людьми.В. Шутц у 50-ті роки XX століття запропонував концепцію мотивів соціальної поведінки людини, згідно з якою в основу взаємодії

покладено три міжособистісні потреби: приєднання, контроль і відкритість. Приєднання він трактує як бажання бути залученим до товариства, виокремленим серед інших, перебувати в центрі взаємодії, тобто йдеться про переживання людиною власної значущості. Таке тлумачення приєднання показує прагнення людини до взаємодії як такої. Залежно від того, як ця проблема розв'язувалася в дитинстві, доросла людина в ситуації взаємодії може демонструвати одну з трьох моделей поведінки: субсоціальність (людина не може ризикувати й бути ігнорована, а отже, вона уникає контактів; уникнення може набирати різних форм — від відмови брати участь у соціальних контактах до формальної соціальної поведінки, імітації спілкування); надсоціальність (людина шукає компанії, тому що не переносить самотності; основна форма взаємодії — нав'язування контакту, привернення до себе уваги, демонстрація своєї влади); соціальність (головна характеристика — здатність бути в контакті з іншими людьми й водночас добре почуватися поза товариством).

Стосовно контролю, то це бажання контролювати інших, а також бути чи не бути конрольованим. Соціальна поведінка контролю не пов'язана з приєднанням, позаяк влада не вимагає виокремлення. Основною психологічною проблемою є проблема компетентності, тобто якщо людина почуває себе некомпетентною, нездатною, її поведінка у сфері контролю буде неадекватною: вона відсторонюватиметься від влади або, навпаки, прагнутиме до домінування. Це завдання — встановлення контролю — також має вирішуватися дитиною, а дорослий, спираючись на досвід дитинства, присвоює собі одну з трьох моделей поведінки: поведінка, що передбачає відмову (індивід займає позицію підлеглого, яка захищає його й від влади, і від відповідальності), автократична (людина бажає шіади й готова за неї поборотися; однак підґрунтя цієї поведінки таке саме, як і за умов відмови від влади: невіра у свою компетентність, необхідність всім і самому собі доводити власну здатність нести відповідальність) і демократична (людина здатна приймати рішення, брати на себе відповідальність і нікому цього не доводити) поведінка.

Щодо відкритості, то це потреба в побудові близьких емоційних стосунків з іншими людьми. При цьому виникає основна проблема — відчуття своєї здатності любити й викликати любов інших. За умов, коли індивід не впевнений у своїй здатності подобатися іншим, його поведінка у сфері налагодження взаємодії буде екстремальною: повне уникання близькості або надвідкритість. Знову ж таки від того, як ця проблема розв'язувалася в дитинстві, у дорослого у взаємодії з оточенням простежується одна з трьох стратегій: cy6nepcoHOjibHicmb (страх не сподобатися, бути відторгненим веде до уникання відкритості, тобто людина підтримує стосунки з іншими на поверхневому рівні, всі її соціальні зв'язки — дистантні, однак велика кількість контактів психологічно захищає індивіда від інтимності у стосунках з кимось), надперсональність (поширення близькості на велику кількість стосунків і намагання таким чином підняти тривогу з приводу свого відторгнення; форми прояву цієї моделі поведінки — намагання заслужити схвалення, привернути до себе увагу) і персональність (людина здатна комфортно відчувати себе як на поверхневому рівні, гак і у близьких стосунках).

Ще один підхід до соціальної мотивації було запропоновано в 70-ті роки XX століття. Ч. Мак-Клінток зі співробітниками виявили шляхом експериментальних досліджень взаємодії шість різновидів соціальних мотивів, які спонукують учасників так чи інакше вибудовувати свою поведінку. Мотиви максимізації: загального виграшу — кооперація; власного виграшу — індивідуалізм; відносного виграшу — суперництво; виграшу іншого — альтруїзм. Мотиви мінімізації: виграшу іншого — агресія; різниць у виграшах — рівність.

Відоме в соціальній психології поняття афіліації якраз і характеризує потребу індивіда в налагодженні соціальних зв'язків. І за певних обставин ця потреба стає особливо помітною. Є багато досліджень, в яких називаються причини, то спонукують людину йти на контакт. Так, намагання опинитися в товаристві інших є вищим, аніж залишитися на самоті за приємних обставин, зокрема таких, як радісна звістка, отримання задоволення від переглянутого фільму тошо. Це ж саме стосується і обставин, які несуть певну загрозу, й залишатися на самоті, звісно, страшно. Намагання залишитися на самоті є сильнішим у таких неприємних ситуаціях, як переживання, нервозність ^людини, а також за умов, що вимагають зосередженості, тобто коли людина намагається розібратися у складній проблемі й хоче після цього прийняти зазвичай важливе рішення. Загалом вважається, що люди контактують і взаємодіють з іншими, шоб підтвердити власне «Я», усвідомити своє місце в системі зв'язків; уникнути невпевненості в собі; отримати позитивний стимул засобами цікавої взаємодії; досягти уваги й похвали від інших; дістати емоційну підтримку; сформувати ставлення до себе; обмінятися вміннями, знаннями, навичками й результатами діяльності; впливати на оточення.

Серед мотивів афіліації дослідники виокремлюють пошук підтримки, розради, отримання полегшення, задоволення цікавості, соціальне порівняння, редукцію тривоги, віднаходження інформації. При цьому три останніх мотиви, на думку вчених, є найголовнішими й найважливішими у складних ситуаціях. Зокрема, в рамках теорії соціального порівняння (Л. Фестінгер) серед інших були отримані різні результати:

• у невизначених ситуаціях спілкування з іншими, шо опинилися в таких самих умовах, дає можливість порівняти свою реакцію з реакцією інших і таким чином оцінити її доречність;

• страждання обирає не будь-яке товариство, а контакт із такими ж страждальцями;

• невпевненість у своїх реакціях сприяє афіліації;

• чим менше людина впевнена в собі й у тому, шо в неї все гаразд, тим сильніше вона намагається зав'язати контакти з іншими, особливо з тими, хто опинився в такій самій ситуації;

• людина, залучена до обговорення своїх страхів у групі, де більшість також боїться, у результаті обговорення лякається ше сильніше.

Стосовно редукції тривоги, тобто намагання її зменшити, то доведено, що люди в більшості випадків ідуть на контакт з тими, хто має менш схвильований, аніж вони самі, вигляд, аби, приміром, переконатися, що їхні перспективи не такі вже й погані. Крім цього, люди в ситуаціях загрозливих і таких, що пригнічують особистість, часто звертаються до індивідів, які їм співчувають і можуть запропонувати розраду, емоційну підтримку чи просто вислухати. Щодо пошуку інформації, то в численних дослідженнях стверджується, що людина в ситуації певної загрози шукає іншу, обізнану, таку, яка може надати інформацію, чим допоможе правильно оцінити небезпеку, котра загрожує особі.

Усі наведені вище приклади свідчать про те, що людина під дією стресу тягнеться до взаємодії з такими самими, як вона, людьми, які надають інформацію для соціального порівняння, що дає змогу оцінити свої емоції. Контактувати також необхідно й зі спокійнішими людьми, здатними зняти тривогу, надати конкретну допомогу тощо. Товариство інших людей дає змогу індивідові перевірити вибраний спосіб поведінки, характер реакцій на ситуацію, що склалася, викликавши труднощі та небезпеку. Близькість інших людей, звичайно, у певних межах, сприяє прямому зниженню тривожності. При цьому пом'якшуються наслідки як фізіологічного, так і психологічного стресу. Надзвичайно позитивно впливають на індивіда у стані стресу та схвильованості знайомі люди, ті, кого любить особа. У цьому контексті важливо розглянути проблему взаємозв'язку соціальної підтримки і зниження стресу. Відомо, що під соціальною підтримкою розуміється дія однієї людини або групи людей стосовно іншої людини, з розрахунком на отримання від останньої підтримки. Зазвичай соціальна підтримка містить п'ять компонентів: емоційний (впевненість у тому, що про людину турбуються, її люблять і високо цінують); комунікативний (задовольняється потреба в тому, щоб виговоритися, а також, щоб людину послухали); оціночний (складається ситуація соціального порівняння, у процесі якої індивід дістає відповідь на питання про правильність свого ставлення до того чи іншого факту або явища); інформаційний (має місце конкретна інформація про те, як сприймати ситуацію); інструментальний (отримання конкретної дієвої допомоги).

Міркування з приводу взаємозв'язку потреби у спілкуванні й наявністю важкої ситуації підводять до запитання: «Чи завжди стрес спричинює потребу в міжособистісних контактах?» Звісно, відомі ситуації, коли стрес скоріше знижує, аніж збільшує бажання людини були в товаристві інших. Зокрема, до зменшення афіліативних тенденцій приводить почуття сорому, незручності. Під дією надзвичайно сильного страху та емоційного потрясіння людина може захотіти залишитися наодинці. Зазначимо, що залежність між почуттям страху і афіліацією така: низький рівень страху і занадто високий викликають меншу потребу в контактах з іншими людьми, аніж проміжний. Можливо, крайній ступінь страху й потрясіння знижує бажання спілкуватися через те, що людина побоюється посилення своїх страхів у процесі розмови про них і детального їх обговорення.

Серед причин, які можуть призвести до суїциду, ми називали самотність. У контексті потреби в міжособистісній взаємодії дуже важливо детальніше розглянути питання про те, що спричинює самотність. Передусім, варто зазначити, що самотність є однією з відчутних ознак браку спілкування й задоволених соціальних зв'язків. Вона є одним з тих психогенних чинників, які впливають на емоційний стан людини, являє собою сукупність емоцій, що виникають у відповідь на відчутний дефіцит (кількісний і якісний) у соціальних контактах. Самотність поширена серед людей, які не мають близьких стосунків, у яких відсутні дружні зв'язки. Люди можуть опинитися в умовах самотності. Йдеться про експериментальну, географічну, соціальну, тюремну ізоляцію. Все це викликає гострі емоційні реакції, котрі спричинюють в низці випадків психологічний шок, який характеризується тривожністю, депресією, а також актуалізує потребу у взаємодії. Зазвичай самотність визначається як сукупність таких основних почуттів, переживань і реакцій: відчай, тривога, депресія (почуття горя, відчуження та ін.), екстеріоризаційні реакції (у відповідь на неможливість задоволення потреби у міжосо-бистісних контактах люди персоніфікують предмети, різних тварин, створюють силою уяви партнерів, з якими починають розмовляти; все це оцінюється як захисні реакції і розглядається в рамках психологічної норми), нудьга, нетерпіння, неможливість зосередитися, нелюбов до себе (відчуття власної непривабливості), побоювання. Відсутність різноманітних стосунків не лише призводить до самотності, а й може стати причиною серйозних проблем із здоров'ям. Відомі дослідження, в яких простежується взаємозв'язок ступеня смертності з наявністю (чи відсутністю) потреби в міжособистісних контактах. Зокрема показано: щоб вижити для чоловіків дуже важливо перебувати у шлюбі, а для жінок — мати стосунки з друзями та родичами; той, хто має соціальні контакти, а також адекватну підтримку серед свого оточення, більше живе, аніж той, хто позбавлений усього цього.