Розділ 1. Розуміння екологічної інформації та право на неї

Індивідуально ‒ науково дослідне завдання

на тему:

Екологічна інформація в законодавстві

країни ”

Виконала: студентка 53 групи

хімічного факультету

Тимчук Галина

Перевірив: Личманюк О.С.

Луцьк – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. РОЗУМІННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ПРАВО НА НЕЇ…………………………………………………………………………………...5

1.1. Право на екологічну інформацію…………………………………….5

1.2. Європейська конвенція з прав людини………………………………7

РОЗДІЛ 2 ПРАВО НА БЕЗПЕЧНЕ ДЛЯ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ДОВКІЛЛЯ………………………………………………………………………….11

2.1. Екологічна інформація в законодавстві…………………………….11

2.2 Право на вільний доступ до екологічної інформації………………12

2.3. Законодавство України у сфері доступу до екологічної інформації………………………………………………………………………….. 16

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….17

СПИСКИ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...19

ВСТУП

Екологічні проблеми в сучасному світі, з-поміж яких і проблема захисту екологічних прав людини та громадянина, мають глобальний, міждержавний і регіональний характер. Безперечно, кожній державі властивий індивідуальний комплекс екологічних характеристик, а кожному регіону – специфічний набір індивідуальних екологічних проблем.

Протягом останніх двадцяти років на рівні державних і міжнародних інститутів, зокрема й у Європі, відбулося усвідомлення необхідності здійснення централізованої структурованої екологічної політики, яка полягала б у зниженні масштабів забруднення природного середовища через посилення стандартів на всі види викидів, стимулювання впровадження ресурсозбережних технологій.

Національне й міжнародно-правове регулювання охорони навколишнього середовища інтенсивно здійснюється на Європейському континенті, зокрема в країнах Євросоюзу. Особливу увагу в ЄС приділяють розвитку системи захисту екологічних прав громадян. Для України, для якої євроінтеграція стала одним із пріоритетів міжнародної політики та з огляду на перспективу укладання Угоди про асоційоване членство з ЄС, вивчення та запровадження досвіду й основних розробок у сфері екологічних прав людини та громадянина є вкрай своєчасними. Тому доцільно здійснювати такий аналіз крізь призму розмаїтих доктринальних розробок і практичних напрацювань у сфері захисту екологічних прав людини як загалом у правовій системі ЄС, так і по кожному виду прав.[4]

Вищий порівняно з вітчизняним рівень забезпечення й захисту екологічних прав людини в низці інших держав доводять дослідники, зокрема й із країн – членів ЄС. Значний науковий внесок у розробку цієї проблематики зробили Г. В. Бостон, М. Стюарт Меддан, Е. Бойл, Д. Фабер, М. Б. Геррард, С. Фостер, М. П. Андерсен, Р. Р. Черчиль, Л. Кремер, Г. Вінтер. Ґрунтовне дослідження екологічних прав із проекцією на майбутні покоління провів Е. Б. Вайс. На вдосконалювання норм Євросоюзу щодо захисту прав людини орієнтовані праці Вебера, Ван Дікія, Ван Хофа, Александра Кіса, Діна Шелтона та інших.

Останні п’ять років чимало дослідників екологічного права з країн ЄС ставлять на порядок денний обговорення питання: чи мають національні законодавства країн – членів ЄС, а також уніфіковане право ЄС достатню юридичну базу для забезпечення інтересів суспільства перед небезпекою екологічних проблем, що посилюються, або ж необхідно домагатися додаткових гарантій дотримання основного права індивідуума – права на чисте довкілля.[2]

РОЗДІЛ 1. РОЗУМІННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ПРАВО НА НЕЇ