Століттями чекали , що знайдеться

Нам просвіт в вирі, казці надбуття.

Знайшли свою, окрему, власну долю,

Та кат одразу проти нас повстав,

О мій народе, стогнучий в неволі,

Той, що за волю світ життя поклав,

О мій народе, вічний, нездоланний,

Немов залізо, будь завжди міцним,

За всі недоліки, прокльони та страждання,

Повстань із пороху, як велетень з колін.

Я пам`ятаю, орди хижаків

Залили кров`ю мою рідну землю,

Я бачу привід нових ворогів,

Я – патріот, і я того не стерплю.

Просинайся, смерть або життя,

Тебе на захист кличе Україна,

Одне на всіх бажання та мета,

І героїчна постать її сина:

Пам`ятай, на вічнії віки

Нам дарував новітню еру

Славетний син великої землі

СТЕПАН БАНДЕРА!

Спалахує Михайливського дзвін,

Програли час, але воно не варто –

Всепереможно повстає з колін

Гартована на барикадах варта.

Просинайся, смерть або життя,

Чорна хмара нашу землю вкрила,

Повстають загарбанні міста –

В єдності народу справжня сила!

Пам`ятай, на вічнії віки

Нам дарував новітню еру

Славетний син великої землі

СТЕПАН БАНДЕРА!

---------------------------------------------

Василь Стус

Я в сіру буденність донбаських руїн

Пензлем рідної нені

Виплеснув вохру, ще ультрамарин –

За спиною чув: «Прокажений»,

Я стиглу калину з гілки мови зірвав,

То гроно чуттям червоніє,

Виплеснув вірш в порох зморених трав,

Де мова чужинців вутліє.

Веселкою слів засипав порожняк,

Що з надр тягли чорні руки –

Людської жадоби непоборний страх

Кайлом розбивав горні звуки.

До світу тікав, як життя від війни,

Чавунні вивчаючи траси,

За мною неслись вагони – труни,

Крізь з чорним вугіллям донбаса.

УПА

Я кожній миттю зраджую собі,

Що не пішов на вічне полювання,

До тих вояк, що навіть у мольбі

Не згадують про щастя та кохання.

Я кожній миттю зраджую собі

Коли Карпати і Дніпро і луки

Вже захопили кляті вороги,

А в мене стислі безпорадні руки.

Я кожній миттю зраджую собі,

Коли, мій друже, знов не помічаю

Як кожен раз безсмертні вояки,

На небо сходячи, сліди для нас лишають.

УПА, де та кремезна сила,

Що не давала продих ворогам,

УПА, нехай несуть вітрила

Безмежну мужність селам та містам,

УПА, розпалене багаття,

Нехай освітить ранком на північ,

УПА, я бачу вже завзяття

Мільйоновогнища облич.

Дивилася Марі, - Куди я привела

З любові лан, тебе, Ісус, на плаху, -

А він усім показував дива,

Щоб не було ні остраху ні страху,

Питалася, - Від куди є Господь? –

Від тебе матінко, бо ти – моя єдина.

Бо я вже є від плоті твоя плоть –

То зазираючи на Бога бачиш Сина.

---------------------

Донбас

Брудними шляхами занедбаних міст,

Де кожне смердить неповторно,

Регочу, зневагою щирою гість, -