Принципи міжнародного та національного права, їх співвідношення та взаємодія

Принципи права — об’єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов’язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку[3].

Принципи права мають такі ознаки:

1) формування відповідними суб’єктами право ведення

2) нормативність;

3) загальнообов’язковість;

4) об’єктивна зумовленість;

5) вираженість у формах інших джерел права;

6) забезпечуваність державою;

7) засадчий характер;

8) первинність щодо норм права;

9) високий ступінь абстрагованості;

10) стабільність;

11) внутрішня впорядкованість;

12) наявність юридичної сили похідної від суб’єкта право творення[4].

Ознаки сучасних загально цивілізаційних принципів права:

1) Втілення кращих правових здобутків людства;

2) Є універсальними, нормативними засадами позитивного права;

3) Витребуваність у будь-якій правовій системі;

4) Є засобом регулювання широкого кола відносин;

5) Є базою для формування принципів національних і міжнародної систем права;

6) Є інструментом зближення національних та міжнародної систем права;

7) Використовується правові стандарти для реформування сучасних систем права[16].

Види принципів національного та міжнародного права:

1. Залежно від рівня фундаментальності:

- загально цивілізаційні принципи;

- загально правові принципи;

- загальні принципи системи права.

2. За територією поширення:

- міжнародні;

- національні (внутрішньо державні).

3. За предметом правового регулювання:

- конституційного права;

- цивільного права;

- кримінального права.

4. За сферою дії:

- загальні принципи права;

- міжгалузеві;

- галузеві;

- інститутів права.

5. За іншими критеріями:

- типологічні;

- конкретно-історичні[11].

В міжнародному праві розрізняють такі принципи:

1. Принцип незастосування сили або загрози силою. Кожна держава в своїх міжнародних відносинах зобов’язана стримуватися від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканості чи політичної незалежності будь-якої держави, так і якій-небудь інший спосіб, що несумісний з цілями ООН. Така загроза силою або її застосуванням є порушенням міжнародного права і Статуту ООН. Вони ніколи не повинні застосовуватися як засоби урегулювання міжнародних питань. Держави мають стримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення існуючих кордонів іншої держави, для вирішення територіальних спорів і спорів щодо кордонів, демаркаційних ліній, ліній перемир’я тощо. Держави зобов’язані стримуватися від насильницьких дій, що позбавляють народи їхнього права на самовизначення, свободу і незалежність.

Територія держави не може бути об’єктом воєнної окупації, що є результатом застосування сили на порушення положень Статуту ООН. Вона не може бути об’єктом придбання в результаті застосування сили або загрози її застосування. Такі територіальні придбання мають визнаватися незаконними[5].

2. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів. Кожна держава вирішує свої міжнародні спори з іншими державами таким чином, щоб не наражати міжнародний мир, безпеку і справедливість на загрозу. Міжнародні спори вирішуються на підставі суверенної рівності держав і відповідно до принципу вільного вибору засобів мирного вирішення спорів.

3. Принцип невтручання у внутрішню компетенцію будь-якої держави. Жодна держава чи група держав не має права втручатися прямо чи посередньо з будь-якої причини у внутрішні і зовнішні справи іншої держави. Збройне і всі інші форми втручання чи загрози, спрямовані проти правосуб’єкт-ності держави чи проти її політичних, економічних і культур­них основ, є порушенням міжнародного права. Жодна держава не може застосовувати або заохочувати застосування економіч­них, політичних заходів чи заходів іншого характеру з метою досягти покори собі іншої держави у здійсненні останньою своїх суверенних прав і отримання від неї будь-яких привілеїв. Жод­на держава не має права втручатися у внутрішню боротьбу в іншій державі. Застосування сили для позбавлення народів форми їхнього національного існування є порушенням їхніх не­від’ємних прав і принципу невтручання.

4. Принцип співробітництва держав.Держави зобов'язані співробітничати одна з одною, незалежно від відмінностей їхніх політичних, економічних і соціальних систем, у різних сферах міжнародних відносин з метою підтримки міжнародного миру і безпеки та сприяння міжнародній економічній стабільності й прогресу. Це співробітництво здійснюється в сфері підтримки міжнародного миру і безпеки, загальної поваги і дотримання прав людини, основних свобод для всіх і ліквідації всіх форм расової дискримінації, всіх форм релігійної нетерпимості; сприяє прогресу в галузі культури і освіти.

5. Принцип рівноправності й самовизначення народів. Існування цього принципу дає народам право вільно визнача­ти, без втручання зовні, свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов’язана поважати це право відповідно до положень Статуту ООН. Утворення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об'єднання з нею, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом, є способами здійснення народами права на самовизначення. Кожна держава зобов’язана стримуватися від будь-яких насильницьких дій, котрі позбавляють народи їхнього права на самовизначення. Ніщо в цих положеннях не має тлумачитися як таке, що санкціонує чи заохочує будь-які дії, котрі призвели б до розчленування або до часткового чи повного порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних держав. Кожна держава має стримуватися від будь-яких дій, спрямованих на часткове або повне порушення національної єдності і територіальної ціліс­ності будь-якої держави.

6. Принцип суверенної рівності держав.Всі держави кори­стуються суверенною рівністю. Вони мають однакові права та обов'язки і є рівноправними членами міжнародного товариства незалежно від відмінностей економічного, соціального, політич­ного або іншого характеру. Поняття суверенної рівності скла­дається, зокрема, з таких елементів:

1) всі держави юридично рівні;

2) кожна держава користується правами, притаманними повному суверенітету;

3) кожна держава має поважати право-суб’єктність інших держав;

4) територіальна цілісність і полі­тична незалежність держав недоторканні;

5) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи;

6) кожна держава зобов'язана виконувати повністю і сумлінно свої міжнародні зобов'язання і жити в злагоді з іншими народами.

7. Принцип сумлінного виконання зобов'язань, прийняти відповідно до Статуту ООН.Кожна держава повинна вико­нувати свої зобов'язання, прийняті відповідно до Статуту ООН, які випливають із загальновизнаних принципів і норм міжна­родного права, а також прийняті державою за міжнародними договорами і дійсні згідно з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. У тих випадках, коли зобов'я­зання, що випливають з міжнародних договорів, суперечать зобов'язанням членів ООН, які випливають зі Статуту ООН, зобов'язання за Статутом мають переважну силу.

У Декларації принципів Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. принципами, котрими держави-учасниці будуть керуватися у взаємних відносинах, крім пере­лічених раніш, визнано такі:

8. Нерушимість кордонів.Держави-учасниці заявили, що розглядають як нерушимі всі кордони кожної з них, як і кор­дони всіх держав у Європі, і будуть стримуватися у будь-яких зазіханнях на ці кордони.

9. Повага прав людини й основних свобод, включаючи сво­боду думки, совісті, релігії і переконання.Відповідно до цих принципів держави-учасниці будуть заохочувати і розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економіч­них, соціальних, культурних та інших прав і свобод, які ви­пливають з гідності, притаманної людській особі, і є істотними для її вільного і повного розвитку. Вони визнають загальне значення прав людини і основних свобод, повага яких є суттє­вим фактором миру, справедливості та благополуччя, необхід­них для забезпечення розвитку дружніх відносин і співробіт­ництва між ними, як і між всіма державами. Вони зобов'яза­лись поважати права осіб, належних до національних меншин, їхню рівність перед законом, надавати їм повну можливість фактичного користування правами людини.

Вони будуть діяти згідно з цілями і принципами Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, міжнародних пактів з прав людини.

10. Принцип територіальної цілісності держав.Відповід­но до цього принципу всі держави зобов'язуються поважати територіальну цілісність кожної з держав-учасниць. Вони бу­дуть стримуватися від будь-яких дій, несумісних з цілями і принципами Статуту ООН, спрямованих проти територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої дер­жави-учасниці[13].

Принципи національного права поділяються на:

1. Загально-цивілізаційні (зафіксовані у позитивному праві універсальні нормативні засади, що втілюють кращі правові здобутки людства та визначають сутність та спрямованість правового регулювання у будь-якій правовій системі):

- демократизм;

- юридична рівність суб’єктів;

- справедливість;

- повага та захист основних прав та свобод людини.

2. Міжгалузеві (засади декількох галузей):

- наприклад, здійснення правосуддя тільки судом; змагальність сторін; рівність учасників судового процесу перед судом.

3. Підгалузеві (засади окремих галузей):

- наприклад, принцип виборчого права; вибори є загальними, рівними, вільними, прямими при таємному голосуванні.

4. Галузеві (засади окремих галузей: конституційного, цивільного, адміністративного, кримінально-процесуального права):

- наприклад, добровільність шлюбу, рівність прав і обов’язків подружжя.

5. Загальні (основні засади права України)

- відображення та впровадження загально-цивілізаційних принципів, а також верховенство права, Конституції та законів України.

6. Інститутів права:

- наприклад, принципи державної служби: компетентності, позапартійності, професіоналізму, рівного доступу до служби[6].

Отже, можна сказати, що принципи національного та міжнародного права створені для того щоб ефективніше регулювати певні кола відносин.