Масандрівський палац-музей

Витончений Масандрівський палац будувався для імператора Олександра III в околицях Ялти. Палац розташований у відокремленому місці, у Верхній Масандрі, трохи вище за трасу Ялта-Сімферополь і оточений прекрасним парком, що переходить у ліс. Масандрівський палац вражає елегантною архітектурою - чимось він нагадує казковий замок, при цьому гармонійно вписується в навколишній ландшафт. Незвичайне і його внутрішнє вбрання, що створює атмосферу затишку та комфорту. Довгий час палац було закрито для відвідин, тут була державна дача для партійного керівництва. Музей відкрито лише в 1992 році. У палаці постійно діє виставка " Унікальна колекція географічних карт XVI-XVII століть".

Високо над Масандрою, біля лісистих схилів гір, розташований палац Олександра III. З 30-х років XIX століття на цьому місці стояв будинок генерал-губернатора Новоросійського краю графа М. С. Воронцова (1782-1856), власника Масандрівського маєтку.

Наприкінці 1870-х років будинок сильно постраждав від бурі, і син Воронцова - Семен Михайлович - вирішив спорудити тут палац. Французький архітектор М. Е. Бушар, який отримав замовлення, створив проект палацу в романтичному дусі. У його зовнішньому вигляді було чимало від раннього французького Ренесансу, та дві круглі башти додавали йому вигляду середньовічної споруди. Палац почали будувати в 1881 році, але смерть власника припинила всі роботи. Так і простояв він недобудованим 10 років.

У 1892 році, після придбання Масандри удільним відомством, Олександр III (1845-1894) доручив одному з найкращих російських архітекторів другої половини XIX століття, академіку М. Е. Месмахеру (1842-1906) добудувати палац і оформити його інтер'єри. Месмахер розвинув первинний архітектурний задум Бушара у бік більшої декоративності. Це відповідало вимогам історизму в архітектурі другої половини XIX століття. Архітектор зберіг середньовічні деталі старої споруди і додав багато барочних елементів. У остаточному варіанті палац набув характеру архітектури раннього бароко - стилю Людовика XIII. Західний фасад оперезали відкриті галереї, тераси, балкони, виті сходи з ажурними гратами, балюстрадами. Палац ніби розкрився назустріч природі, сонцю, повітрю. Різноманітні за висотою фігурні крівлі, красиво оформлена мансарда, димові та вентиляційні труби складного профілю, ажурні металеві грати та декоративні прикраси, різьблені з каменю фронтони, наличники, картуші, вази й інші архітектурні елементи - все це склало дивний за красою вид палацу, який немов вторить природі, гармонійно зливаючись із нею. Для того, щоб палац відповідав духу часу, Месмахер обтесав старі стіни бушарівської споруди й облицьовував їх ясно-жовтою метлахською плиткою. На її фоні яскраво читаються красиві різьблені кам'яні прикраси[13, c.5-7].

Надзвичайно цікаві інтер'єри палацу. Згідно моди того часу в їх оформленні використано елементи самих різних стилів - романського, готичного, бароко, рококо, класицизму. Кожному з приміщень архітектор надав свого художнього образу. Переходячи із зали до зали, потрапляєш то до суворої приймальні Імператора, то до урочистого його кабінету, то до інтимної опочивальні, або ж до нарядної і святкової вітальні Імператриці. Як стародавню лицарську залу оформлено їдальню - один із кращих інтер'єрів палацу. Різні породи різьбленого дерева, складне рельєфне ліплення, барвисті кахлі, різьблений мармур камінів у поєднанні з червоною та жовтою міддю обшивки їх отворів, декоративні панно, що виконано в техніці акварелі по дереву, - складають чудове вбрання кімнат. Палац не призначався для урочистих прийомів, тому приміщення в ньому невеликі за розмірами. А та гармонія, яка досягнута в художньому оздобленні, створює особливу атмосферу затишку та комфорту, що надає неповторної своєрідності палацу, призначеному для літнього відпочинку.

Після закінчення в 1902 році будівництва палацу, Романови довго не могли знайти йому застосування. Врешті-решт, він став виконувати роль " подорожнього". Сюди під час своїх візитів до Криму Романови приїжджали лише для денного відпочинку в лісі, в горах, під час пікніків і полювання. Палац залишався не мебльованим, і багато що із задуманого Месмахером так і залишилося тільки в його проектах.

Після націоналізації, з 1929 по 1941 роки, палац використовувався як санаторій для важкохворих на туберкульоз. У післявоєнні роки тут розміщувалася державна дача. З 1991 року палац став філіалом Алупкинського державного палацово-паркового заповідника, та з 1 червня 1992 року його відкрили як музей.

Унікальний палац і парк, що його оточує, викликають захоплення та розкривають одну із сторінок багатої історії садибної культури XIX століття[9, c. 9-11].