Феодосія, генуезька фортеця кафа

Феодосія - одне з найдавніших міст Європи: місту вже більше 2500 років. В Європі з нею можуть змагатися за давниною хіба що Афіни та Рим. Ще до античного періоду, за висновком учених, на території нинішньої Феодосії існувало селище місцевих жителів із назвою Ардабра або Ардавда, - " Місто Семи Божеств (Світил)".

В середні віки, в другій половині XIII віка на руїнах стародавнього міста еллінів виникло нове, що одержало назву Кафа. Протягом двох століть цим містом володіли генуезці, які зробили його наймогутнішим опорним пунктом Генуї на півострові, адміністративним, торговим і опорним пунктом усіх своїх кримських володінь, що простягалися від Феодосії до Балаклави. У XIV-XV століттях генуезці, побоюючись набігів татар, оточили місто могутніми, до 12 м заввишки й 2, 5 м завтовшки мурами із безліччю башт, викопали перед фортечними спорудами глибокий рів, звели цитадель. Фортеця ця сильно постраждала від воєн і часу; до наших днів збереглися лише окремі розрізнені ділянки, що майже загубилися в сучасній забудові, й не дають повного уявлення про ціле. Про минулу міць Кафинської фортеці, її розміри, взаємозв'язок окремих ділянок, про велич Кафи можна судити лише по фрагментах, що збереглися, за археологічними даними та з літературних джерел. Кафинська фортифікаційна система складалася з двох частин, двох ліній оборони - зовнішньої (в її межах було розміщене місто) і внутрішньої - цитаделі. Оплот всієї цієї системи - цитадель складалася з Консульського палацу, казначейства, резиденції латинського єпископу, будівлі суду з в'язницею під нею та балконом для оголошення консульських постанов. Тут же були контора для перевірки вагів і стягнення мит, склади та крамниці. Жодна з цих споруд не збереглася - залишилися лише згадки про них у письмових джерелах. Проте час пощадив могутні, десятиметрової висоти стіни цитаделі, уламок воріт і три башти цитаделі - Криско, Климента VI і Докову (колись цих башт було 12). Про міць кафинських башт зовнішнього поясу дають уявлення башти, що збереглися до наших часів: Кругла башта, вона ж Джіованні ді Скаффа (Більшовицький провулок, 6), і башта Костянтина, розташована в міському саду біля вокзалу. Будівництво оборонних споруд, що залишили генуезьці в Криму, йшло, мабуть, при діяльній участі вірменських майстрів. У храмах, зведених вірменами в Кафі (Феодосії), збереглося багато деталей із чудовим різьбленням по каменю (див. також статтю про вірменський монастир Сурб-Хач, 1338 рік)[16, c. 72-74].

З Кафою безпосередньо пов'язана одна з трагічних подій в історії Європи - епідемія чуми в 1347-1351 роках, що увійшла до історії під назвою " Чорна смерть". У 1346 році серед золотоординських військ хана Дженібека, які вели облогу Кафи, спалахнула чума, що забирала життя багатьох тисяч воїнів. Татари, будучи неспроможними оволодіти фортецею, за допомогою катапульт стали закидати трупи померлих через оборонні мури в місто. Епідемія швидко охопила Кафу, й генуезці були вимушені покинути фортецю. Рятуючись на судах, вони попрямували до Константинополя, Генуї та Візантії. Скрізь, де вони зупинялися, виникали вогнища страшної хвороби. Чума, прокатавшися від Італії до Британії, спустошила цілі міста. Та епідемія забрала життя четвертої частини тодішнього населення Європи - 24 млн. людей.

У середні віки Кафа була основним торговим портом Північного Причорномор’я, через який пролягали торгові шляхи на Захід і Схід. Тут були зосереджені контори найбільших світових фірм. Одночасно вона була сумно відома й як головний центр работоргівлі в Криму. Місто процвітало. У ньому налічувалося мешканців приблизно стільки, скільки налічується в сьогоднішній Феодосії - 70-100 тис. людей. З них генуезці складали, за даними кримського історика С. А. Секиринського, незначну частину - близько тисячі чоловік. Це було багатонаціональне місто, що відрізнялося релігійною строкатістю та великою кількістю культових споруд. У першій половині XV століття в місті налічувалося 14 католицьких храмів, 2 монастирі, більше 40 вірменських церков (сім із них збереглися до наших днів), кілька інших православних церков, були також синагоги, мусульманські мечеті.

Після падіння Константинополя (1453 р.) і загибелі Візантії місто, відрізане від Середземномор'я, стало втрачати своє торгове значення. В 1475 році Кафа пала під ударами турок-османів, які потім захопили й решту генуезьких володінь. Італійці, що залишилися в живих, розселилися по півострову. Місто було перейменовано на Кеффе й стало адміністративним центром кримської провінції Османської імперії. Підкреслюючи важливе значення Кафи, турки нерідко називали її Крим-Стамбулом і Кучук-Стамбулом, тобто Кримським і Малим Стамбулом. У Кеффе знаходилася резиденція намісника султана в Криму, розташовувався великий військовий гарнізон. Турки, що зруйнували при захопленні Кафи багато будов, багато в чому перебудували місто на свій лад, прикрасили його мечетями, мінаретами, будівлями східних лазень тощо. Місто як і раніше було головним невільничим ринком в Криму; тут нерідко тужили в очікуванні продажу заморським купцям по 20-30 тисяч нещасних, серед яких було чимало жінок і дітей. Придбаний живий товар заморські работоргівці вантажили на галери та відвозили до Стамбулу й у країни Середземномор'я.

Проте турки не завжди відчували себе повновладними господарями на півострові; біля кріпосних стін Кеффе часто з'являлися " чайки" запорізьких козаків. Так, у 1616 році запорожці на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним оволоділи Синопом і Трапезундом, а потім повернули до Кеффе, раптовим ударом знищили турецький флот, що стояв у бухті, й, узявши приступом Кеффе, звільнили кілька тисяч невільників, що були призначені для продажу в рабство. Оволодівали запорожці фортецею Кеффе й пізніше, визволяючи при цьому з неволі своїх співвітчизників.

У 1771 році під час російсько-турецької війни, місто було здобуто російськими військами. Під час цих боїв воно сильно постраждало. Через кілька років, після приєднання Криму до Росії, місту була повернуто його первинну назву - Феодосія. Проте колись квітуче місто, один з найважливіших раніше торгових центрів на Чорному морі, багато років знаходилося в запустінні. Лише наприкінці XIX століття, після того, як у 1892 році було прокладено залізничну гілку Джанкой - Феодосія, а через три роки завершено будівництво порту, Феодосія стала перетворюватися на великий торговий порт, через який експортувалася у великій кількості українська та кримська пшениця. Розвиваючись економічно, місто поступово при цьому втрачало свій первісний вигляд, що складався століттями. Наприкінці XIX - початку XX століть, у зв'язку з будівництвом залізниці та морського порту, а також інших великих споруд, було завдано невиправних збитків історичним спорудам, особливо середньовічній фортеці, споруди якої розбиралися і використовувалися як будівельний матеріал. В ті роки повністю зник морський фасад міста, було розібрано фортечні мури, частково зруйновано турецький бастіон біля башти Костянтина. Наймогутнішу в минулому фортецю в Європі фактично було знищено без жодних баталій. Зникло й багато культових споруд - пам'ятники середньовічної архітектури, в їх числі велична мечеть Султан-Селіма, яку було зведено в XVI столітті відомим турецьким архітектором Синаном, а заразом розібрано й головні турецькі лазні. На місці мечеті було зведено собор Олександра Невського, який, у свою чергу, було знищено за радянських часів, як і одну з найдавніших церков міста - храм Св. Михайла. Було зруйновано й багато інших стародавніх храмів[2, c. 23-27].

Багато що з архітектурного та історичного надбання було загублено й пізніше, в роки другої світової війни. Під час бомбардувань міста фашистською авіацією загинула унікальна будівля Музею старовин на Митридаті, яку було споруджено за проектом І. К. Айвазовського, караїмська кенаса та інші археологічні й архітектурні пам'ятники. У роки другої світової війни через місто чотири рази перекочувався вогняний вал фронту. Найзначнішою подією воєнних років у Феодосії була висадка радянського морського десанту в феодосійський порт кораблями ескадри 29-30 грудня 1941 року, що стала початком Керченсько-Феодосійської операції. Проте розвинути успіх радянські війська не спромоглися, й 17 січня 1942 року вони залишили місто. Визволено Феодосію було 13 квітня 1944 року частинами Окремої Приморської армії, яка вела наступ з Керченського півострова вздовж узбережжя.

Після війни в Феодосії став розвиватися військово-промисловий комплекс, будівництво якого почалося ще в передвоєнні роки, й місто було закрито для іноземних туристів. Сьогодні Феодосія радо приймає всіх гостей. Серед промислових підприємств міста слід виділити морський порт, Науково-дослідний інститут аеропружних систем, відомий завод " Море", що випускає різноманітні морські судна - від унікальних десантних кораблів " Зубр" на повітряній подушці до витончених і розкішних морських яхт.

Зараз залишки генуезької фортеці в Феодосії є історико-архітектурним заповідником. До нього входять і християнські храми, що розташовані поруч із цитаделлю, - три вірменських й один грецький. Грецька церква Стефана, що датується XIV століттям, і дещо пізніша вірменська - Георгія Победоносця - зовсім крихітні споруди. Вони гранично скромні за архітектурою, майже однакові за розмірами (відповідно 7x8 та 6x9 м). Обидві вони - одноабсидні базиліки, що перекриті циліндричним склепінням, обидві мають однакове оформлення входів - профільований із тесаного каміння портал і арочну нішу над ним, у обох схоже розміщення віконних отворів. Навіть на місцевості вони розташовані однаково - на пагорбі. Судячи з архітектури цих двох храмів, їх прихожани - і греки, і вірмени - жили в однаково жебрацьких умовах, належали до «нижчих», тобто трудових і небагатих верств населення.

Церква Іоана Богослова, пам'ятка архітектури XIV ст. Метрів за тридцять на захід від церкви Георгія, в низині, розташована церква Іоанна Передвісника по сусідству з нею - храм Іоанна Богослова. Важко полишити думку, що їх прихожанами були будівельники цитаделі. Ймовірно, будівлі на горі зводили для генуезьких сеньйорів ті ж самі люди, що будували внизу для себе. Будували, як на батьківщині, де часті землетруси: щонайменше виступаючих частин, щонайменше перепадів по висоті, щонайменше вікон. Притвор відверто приставлений до кубу основного об'єму, в місцях сполучення зроблені осадові шви - як у Вірменії або в далекій вірменській Киликії (Киликія - стародавня місцевість у Малій Азії, на півдні сучасної Центральної Туреччини; у XI-XIV століттях тут існувала Киликійська вірменська держава).

Церква Іоанна Передвісника в архітектурному плані багатша за інші, що збудовані поруч. В ній більше виступів, граней вікон, складніший план. Абсиду заховано в товщу стіни й прикрашено всередині, в інтер'єрі, погрудними рельєфними зображеннями апостолів.

Сорок вірменських церков було в Кафі в XIV столітті. Вони багато цікавого могли б розповісти своєю архітектурою, та збереглося до наших часів лише шість із них. З трьома ми вже познайомилися вище. Про що розповідають інші?

Церква Сергія (Саркіса) розташована в скверику на вулиці Морській. В її огорожі похований геніальний мариніст І. К. Айвазовський, тому її легко відшукати - кожен феодосієць вкаже дорогу. На перший погляд поєднанням об'ємів і побудовою плану храм Сергія (Саркіса) нагадує церкву Іоанна Передвісника, та її прихожанами вже були не ті роботяги-каменярі, ремісники або портові вантажники, що храму Іоанна Передвісника. Тут молилися люди заможніші. Тут - великі вікна, багато світла, широкі двері. По фасаду розкидані різьблені мармурові присвятні камені - хачкари. Кожен такий камінь, кожна мармурова або вапнякова вставка, присвятний напис на фасаді й усередині храму оповідає про чиюсь долю. Перші, найбільші присвятні камені (хачкари) було закладено в кладку головного фасаду як молитву за благоденствування тих, на чиї кошти будувався храм Саркіса. А потім це стало традицією: хачкар замовляли і заради власного благополуччя, і в пам'ять родичів, що померли на чужині або залишилися на далекій батьківщині під ярмом турок.

Інше враження справляє церква Архангелів, споруджена в 1408 році. На думку відомого археолога А. Л. Якобсона, і висотою, і уступчастим силуетом, і сполученням об'ємів у вигляді латинського хреста, і всім своїм гордим видом вона ніби промовляє: ми не православні, не принижені й пригноблені, ми - католики, однієї віри з панами Кафи - генуезцями. Титарі храму, люди, що фінансували його будівництво, були, ймовірно, багаті вірменські купці - уніати, залучені до римсько-католицької церкви[1, c. 116-119].