Новий світ

Розташоване селище вздовж Зеленої бухти. Тут унікальний мікроклімат і майже завжди стоїть в повітрі аромат Судацької сосни та деревовидного ялівця.

Завод

Заснований завод у наприкінці XIX ст. князем Голіциним. Мабуть завдяки саме йому урочище Парадиз і стало відомим на весь світ. Князь був одним з піонерів розвитку російського виноробства. Купив Лев Сергійович урочище Парадиз на початку 80-х років XIX ст., багато коштів вклав він в завод, також прийшлося будувати дорогу, підвали, будинки для робітників, але вже в 1899р Голіцин випустив свій перший тираж під маркою Новий Світ, яке отримало у Франції Золоту медаль. В 1900р ця партія була представлена на промисловій виставці як вино з Росії, де шампанське отримало Гран При та Золоту медаль[23, c. 54].

Судак

Відомий в різні часи як Сурож (давньоруська назва), Солдадія, Солдайя, Сугдея, Сугдак. Су-Дак з татарської перекладається як " вода, що біжить з гір". В літописах дата заснування його відноситься до 212 р, і був він заснований як грецьке місто. Судак був завжди на перехресті театру воєнних подій, бо завжди був великим торгівельним портом, який пов'язував Європу з Азією. Його жадали отримати і хазари, печенегі, половці, турки (VII-XIII), італійці, генуезці (XIII), Росія та Туреччина (XVIII). Опорою, захисницею міста була фортеця. Місто - було справжнім мегаполісом різнобарвним, різнонаціональним, багаторемесельним та торгівельним. Цікаве, що торгівельна контора Марко Поло знаходилася в Солдатії, а на пів світу славилися сурожські вина. В 1475г. Крим завойовує турецький султан, відтоді Судак приходить в занепад. З 1783 Судак, під час російсько-турецької війни, переходить до складу Російської Імперії. За часів панування Росії, Судак хотіли навіть зробити столицею Тавріди.

Одна з головних пам'яток Крима. Побудована на фортеця на конусоподібній горі, займає площу 30 га/ Твердиня мала 20 веж, з них основна стоїть на вершині Фортечної гори - Сторожева (Дозорна), але за легендами більш відома під назвою Дівоча. Судакська фортеця була побудована генуезцями в період 1371-1460рр. на місці старої Візантійської, яка за дослідженнями археологами датується VI. Фортеця завдяки вдалому розташуванню (крутий обрив з боку моря, та захист наповненим водою ровом з пологої північної частини), продуманому проекту фортифікації (декілька ліній оборони, підйомний міст), а також великою кількістю веж та товстим міцним мурам, витримувала тривалі облоги. Але з появою вогнепальної зброї її міць похитнулася, твердиня втратила своє оборонне значення. Велика кількість каміння з фортеці пішло на будівництво казарм для солдат царської армії Росії[11, c. 35-37].

Фуна

Фортеця Фуна стоїть на горі Фуна, що в перекладі з грецької " Димна". Зараз ця гора має іншу назву більш нам відому - Дімерджі. Фортеця входила в православне князівство Феодоро, що вело постійну боротьбу з генуезцями. Фортеця за розмірами була невеликою - довжина 109м, ширина - 57м. З західного боку фортецю захищали скалі, з інших сторін мури досягали висоти в 10 м. На території був двоповерховий храм. Фортеця, правильніше те що від неї залишилося і справді справляє враження малесенької. Загальну картину, якщо уява дозволяє можна домалювати, дивлячись на збережений фундамент.

Тут була знайдена плита з різними п'ятьма гербами, 4 з них були родові, а п'ятий - візантійський - двоголовий орел. Також побутові-кухонні прибори - тарілки, чаші, глечики другої половини 15 ст.

Біля фортеці була стародавнє село та могильник.

Зараз це " мертва" місцевість. Життя скінчилося останнім землетрусом, який вбив ціле селище великими гірськими валунами. Недалеко від самої фортеці ви можете подивитися в розщелину великого валуна, який закрив селище від зовнішнього світу. А на початку 13 ст. в Фуні нараховувалось близька 300 проживаючих. Займалися в основному садівництвом та виноградарством. Через Фуну проходила велика дорога прямо по центральній вулиці. Підприємливі " фунівці" пропонували фону, їжу, технічну допомогу та всілякий житлово-харчовий сервіс для подорожніх.

Життя селища прийшло в занепад весною 1894 р, коли величезний валун зім'яв немов карточні будиночки хати селища. Наступний землетрус був 1927, і останній в 1966. Від селища нічого не залишилося[8, c. 27-28].