Християнські образи та символи як чинники організації українських народних молитов

Укорінення християнського світогляду відбилося в мовній структурі народних молитов у системі християнських образів, символів та атрибутів християнської віри (церкви).

У народних молитвах Бог – творець світу, а отже – вища, добра сила, яка може вберегти від хвороби, вилікувати наявну хворобу, Бог у молитві порівнюється з батьком, який піклується про своїх дітей:

«Владико, Господи наш, ти колись виконав молитву люблячого Тебе пророка, ревнителя Твого Іллі і благословив на час спинити дощ» [11; 22];

«Господи Боже наш, що на початку Твоєї Творчості створив небо і землю»! [11; 22];

«Господи Боже, Отче наш, що сказав нашому прабатькові: «В поті чола твого будеш їсти хліб свій!». Скоряюся волі Твоїй святій, з молитвою на устах орю, допоможи мені і благослови мою працю, нехай моя нива приумножиться врожаєм моїм рідним і мені, Господи, на пожиток, а Тобі на славу» [11; 22].

Часто народна молитва звертається до Божих посередників – Ісуса Христа, Божої Матері та інших святих. Характерною рисою народного православ'я стало палке шанування Богородиці. Часом воно було настільки сильним, що здавалося, що народне православ'я – це не релігія Христа, а скоріше релігія Богородиці:

«О, Пречиста Діво, Богородице, надіє всіх християн, що живуть на землі! Не відвертайся від мене, грішного, бо я непохитно надіюся на Твоє милосердя. Погаси в мені полум'я багатьох пристрастей моїх; запали моє жорстоке серце і мій холодний розум любов'ю до виконання заповітів Сина Твого і Бога нашого» [11; 22];

«Богородице Діво, радуйся, Благодатна Маріє, Господь з Тобою, благословенна Ти між жонами, благословен плід утроби Твоєї, бо Ти Спаса народила душ наших» [11; 22];

«Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитов наших в час журби не відкинь, але з біди визволяй, Пресвята Богородице, спаси нас» [11; 22];

«Достойно є, і це є істина, славити Тебе Богородицю, завжди Славну і Пренепорочну і Матір Бога нашого. Чеснішу від Херувимів і незрівнянно славнішу від Серафимів, що без істління Бога Слово породила, сущу Богородицю, Тебе величаємо» [11; 22].

Ще одним образом-символом народної молитви є образ хреста. У народній свідомості, хрест - це символ і атрибут християнської релігії і водночас залишки язичництва, у системі якого символ хреста відігравав далеко не останню роль. Наші далекі предки поклонялися хресту як символу вогню. Вогонь рятував їх від холоду, захищав від звірів, полегшував життя. Із його допомогою люди навчилися обробляти дерево, метали. Він згуртовував навколо себе, сприяв формуванню нових трудових навичок і вмінь. То­му первісна людина, не вміючи пояснити, що таке вогонь, обожнювала його. Пристрій з двох перехрещених шматків дерева, за допомогою якого первісні люди добували вогонь, вважали священним. Дві перехрещені лінії стали священним зна­ком, символом «спасителя», що «дає блага». Це справило такий вплив на людство, що навіть тоді, коли було винай­дено інші способи добування вогню, багато народів вважа­ли, що робити це слід тільки тертям. У давньоримській круглій залі храму Вести з незгасаючим вогнем жриці-богині, дівчата-весталки з хрестами на шиї підтримували йо­го, не даючи згаснути. Слов'янські племена у день Івана Купала вогонь для святкових вогнищ добували також тер­тям. Дівчата й хлопці стрибали через вогнище, очищаючи себе від «злих духів». Люди почали вірити, що знак, який зображає вогонь, володіє надприродною силою. Так хрест став магічним божественним символом. Щоб відгородити себе від «злих духів», люди зображали цей знак на посуді, одязі, прикрасах. Усе це свідчить, що хрест як священний знак, що сим­волізував вогонь, сонце, спасіння і вічне життя, значно давніший від християнської релігії. Перші християни навіть боролися з ним як із священним знаком язичників. Великим християнським символом він став пізніше, хоч серед теологів побутує думка, що вже перші прихильники християнства вважали хрест священним символом. На­справді християни вшановували хрест не завжди. Ранні християни навіть зневажали його, бо він нагадував їм зна­ряддя мученицької страти, яке застосовували в Римській імперії - стовпи з перекладиною зверху, що мали вигляд букви «Т». Християнство почало претендувати на знак хреста як на один із символів своєї релігії у III ст., вшановуючи йо­го не як знаряддя страти, на якому загинув Христос, а як знак, що символізує образ Христа - небесного спасителя. У IV ст. язичники поступово почали переходити у но­ву віру, оскільки християнські символи й обряди були подібні до звичної символіки й обрядності давніх релігій. Багато їх продовжувало носити хрест, який раніше уособ­лював їхніх богів, а тепер Бога-спасителя.

На сьогоднішній день хрест у молитві – символ животворящої сили, своєрідний оберег:

«Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу православним християнам на супротивників подай і Хрестом Твоїм охороняй нас – оселю Твою» [11; 22];

«О, Найдорожчий і Животворчий Хресте Господній, допомагай мені зі Святою Дівою Богородицею і з усіма святими навіки. Амінь» [11; 22];

«Нехай воскресне Бог, і розвіються вороги Його, і нехай біжать від Лиця Його ненависники Його. Як щезає дим, нехай щезнуть. Як тане віск від лиця вогню, так нехай згинуть біси від тих, хто любить Бога і хто осіняє себе хресним знаменням і в радості промовляє: радуйся, Пречесний і Животворчий Хресте Господній, що проганяєш бісів силою розп'ятого на тобі Господа нашого Ісуса Христа, що до пекла зійшов, і подолав силу диявола, і дарував нам тебе, Хрест Свій Чесний, на прогнання всякого супротивника. О, Пречесний і Животворчий Хресте Господній, допомагай мені зі Святою Владичицею, Дівою Богородицею, і з усіма святими навіки. Амінь» [11; 22].

У символах молитви виражена внутрішня духовна сторона світогляду української людини. Без пізнання символів, без їх вірного зберігання і правильного застосовування, вони не виявлятимуть свого духовного начала.

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ