Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Бій за життя






лютого 6, 2012. No Comments»

Страдаємо фігнею…Усі… Ми думаємо про статуси, про життя, про себе. Про свої вподобання. Хвилюємось через сварки, ображаємось. Я не суперечу цьому. Ми одні у великому Всесвіті і проблеми інших не мають права торкатися нас.

Одного разу я стала свідком справедливості. Надто жорстокої. Я дуже люблю спілкуватись із людьми. Це моє хобі слухати цілими днями розповіді навіть малознайомих. Мені цікаво їх пізнавати. У цьому мені допомагають соціальні мережі, зокрема “В контакті” та “Facebook”. Не знаю, що б я робила без Інтернету. Друзів по листуванню в мене досталь. І ось одного разу мені стала писати дивна дівчина, у неї не було фотографій, інформації. Я подумала, що це фейк, проте вирішила відписати. Згодом я дізналась, що це людина без майбутнього. Одна ампула перекреслила життя дівчини. У мене було враження, що вона дуже бажає вилити комусь душу, я не стала їй мішати, коли дізналась діагноз… Вона ж упевнено говорила, що заслужила саме на таку смерть. “Я поводилась жахливо зі всіма, зневажала всіх, продавала себе, я- остання стерво…”- чим вбивала мене наповал.

Я нарешті побачила її фото..Це був шок, щось дуже- дуже жахливе. Я не сподівалась.. Дуже красива дівчина. Ніколи б і не подумала про те, чим вона займалась. Вона розкаювалась у своїх вчинках, проте з байдужістю, постійно твердила, що ще недовго залишилось. Добре пам’ятаю ту нічну переписку. Я твердила, що вона буде жити, що ми ще зустрінемось і її життя почнеться з чистої сторінки, а сама дуже плакала, знаючи, що кінець і справді скоро. Як це жалюгідно та жорстоко ставити смайлик “:)”, а в реалі плакати… Вона залишалась постійно байдужою, не боялась нічого і казала, що це її майбутнє, якого не існує.

Не знаю, про що були її думки в цю мить. Можливо, і вона плакала? А може, їй хотілось жити… Мріяти…

Мало часу пройшло…Вона перестала появлятись. Пізніше повідомили на стіні “Вічна пам’ять” а ще чуть згодом сторінку видалили. Вона так і не прочитала останніх повідомлень..Жаль..І я водночас втратила подругу. Ту, яку вважала несправжньою на початку фейковою сторінкою…

Ось так буває. Треба частіше задумуватись про власні вчинки…

Posted in просто будь собою






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.