Бажання.

березня 10, 2012. No Comments»

Люди змінюються і погляди. Думки, бажання, плани на майбутнє. Характер… А кажуть, що люди не міняються. Але це ж неправда. А, можливо, вони просто грають добре роль. Як в театрі. Але по житті самі обирають собі роль, без режисера. Для того, щоб стати комусь ближчим, використати наприклад. А втративши інтерес, стають самі собою. Без масок. Тяжко переживати такі моменти, бачити когось іншим. І розчаруватись. Але не так то просто розчаруватись, адже повірити ще складніше. Але повірити треба. І навчитись відпускати. З часом стаєш хорошим психологом. І більше таких помилок не припускаєшся. Добре, якщо таке стається не вперше. Адже імунітет в

будь- якому випадку імунітет. А перший раз- це перший раз. Другий- це вже не те. Другий- це паралельність. Дивишся на все з висоти

пташиного польоту. І думаєш собі: “Як собі схочеш”. І це не іронія, а так воно і є. Стає байдуже на те, чи буде продовження, чи ви просто покинете світ одне одного і станете самі по собі. І нагадає тільки пісенька, яка випадково в плейлисті, який увімкнений в випадковому порядку, пролунає, коли ти повертатимешся додому звідкись, і немаючи що робити (щоб не було скучно йти) включиш на максимум звук в плеєрі телефону. А колись у такий вільний час, можливо, ви розмовляли по телефоні. А пісня обов’язково включиться. І тоді, можливо, стане сумно. А, може, і не стане.

Просто згадаєш лише хороші сторони. Адже як би там не було, а все розпочинається добре. Хоча… Ні, не все. Забираю свої слова назад.

Але ж чому всі такі різні. І хтось, найкращий, той, хто зачепить за душу, стане для нас тим номером 1. Тим перши

м. Він може бути таким, що нікому не подобається, а от ти такого й шукав усе життя. І тепер продовжуєш шукати, проте не можеш знайти. І цей наступний посланий був лише для того, щоб забути першого. От і все. І дякуєш наступному. А одного разу вже після того всього, вже якраз тоді, коли слухаєш плеєр, зустрінеш випадково той ідеал, подивишся в очі. Це одне із найпрекрасніших відчуттів. Убиває наповал, ще краще ніж совість. Це я б навіть назвала терапія, відчуваєш себе, як з холодної ополонки. Правда є один мінус. Хоч розумієш, що це твоє минуле, чомусь стає сумно, навіть дуже. І ти не можеш пояснити чому.

Не сумуватиму ні за ким. Що має бути, те й буде. Таке моє правило. Якщо людина бажає повернутися, нехай повертається. І я частково впевнена, що це все одно не на довго. Але мене цікавить ще одне… Навіщо повертатись. Вам ж добре одне без одного. У нього багато подружечок, які випадково приходять переночувати, а у неї ж абсолютно нема жодних відчуттів до нього, вона ж навіть не передзвонить, не образиться, не скаже ані слова щодо його вчинків. Спокійно вислухає те, що він говоритиме, намагаючись образити її. І навіть підкреслить, що дуже рада за нього. І це знову ж не іронія. А що якщо це гордість? А, може, брехня? Це ж кіне
Бажання- це головне. Якщо б воно було, жодних запитань не було б. Хотіти означає бути, не бути означає прощатись.ць якщо воно так і є. Чи може бути все в його руках, коли вона так скаже? А чи може бути в її? Ну, наприклад, якщо він просто чекає її дзвінка. Ні, я ніколи такого не зрозумію. Це ж нагла байдужість з обох сторін. Але ж відносини можна зберегти. Але чи хочуть вони того? Якщо так і чекатимуть, то нічого з того не буде.

Posted in просто будь собою

Гюльчатай…

березня 4, 2012. 4 Comments»

Нещодавно переглянула фільм “Гюльчатай”. Я вражена. я не шкодую, що потратила цілий день… Фільм із глибоким змістом. Я ніколи не коментую побаченого, проте воно варте уваги, на мою думку. Щодо опису… Це фільм про дівчину- мусульманку. Закони ж мусульманів дуже жорстокі. Жінка для них- ніхто. От її бідну хоче взяти собі за дружину найбагатший хлопець містечка- села. Він- злий та не поважає її
. Фільм довгий… Мені нема сенсу переказувати сценарій. Не так сталось, як гадалось. Проте на горизонті з’ являються солдати. Один із них стає їй коханим, викрадає її з весілля та вивозить у Москву, рятуючи все не перший раз.

Щодо акторів. Вона й справді на мою думку заслуговувала справжності. Солдат 1- ззовні мені сподобався.
Симпатичний, стильно одягнений. Мені сподобався його стиль і вчинки, але пізніше я розчарувалась у ньому, він, як на мене, людина без власної думки та нерішучий, той, хто сам не знає, чого хоче. ”Чоловік” від якого дівчина втекла- я б нічого спільного не бажала з ним мати, проте рішучий, але тиран.

Друг солдата, солдат 2, – зовні більш- менш, погляди на життя дещо схожі з моїми (підкреслюю слово “дещо”). Дівчина солдата 1 – стерво. Можливо, від неї й можна чогось навчитись, але це не мої принципи. Ніколи не поважатиму в ній нічого, окрім стилю одягу хіба що)

Солдат 1 нагадав мені одну людину із мого світу. Таку ж, яка боїться стати заручником життя. Спершу такий рішучий, здавалося б, наполегливий, а пізніше той, хто не цікавиться нічим окрім власних розваг та життя особистого. Чому ж так стається.

У загальному просто, мабуть, не прийшов ще час стати відповідальним, але це не так, а проста відмазка. У фільмі цією відмазкою є різні звичаї, не характерні протилежним державам. А в моєму житті страх у його очах. Страх бути невільником. Це можна зрозуміти, проте я не бажаю бути ображеною та в очікуванні. І для себе я все вирішила на рахунок цієї людини. Можливо, я й подякувала б йому за цей довгий час, але не стану, а ще не буду обривати останнього волосочка наших відносин. Хоча…Яких там відносин..Просто залишу все, як є. Іноді ж краще залишити все, як є?
.

Солдат 2 нагадав мені іншу людину. Людину, яка не дає мені спокою. Я не маю жодного бажання навіть з нею спілкуватись, проте добре розумію, що колись він виросте, і стане хорошим батьком для своїх дітей. Надто просто юний. А ще я ненавиджу нерішучих. “Зануда”. Таке враження, що ми з різних світів. Абсолюно різні. Мене дратують його погляди на сенс життя. Мені скучно.

Фільм повчальний. Можна дізнатись про підлість бачато чого. Закон підлості – це не те. Також про обман. І про ризик. Я дуже жорстока людина. моїм правилом є “Різати, різати і ще раз різати”:))) Але фільм тяжкий навіт

ь для мене, тяжкий до сліз. Я була найбільше рада, коли Солдатик 1 плакав. Я відчувала навіть деяку радістю та перемогу. Отримав те, на що й заслуговував. І плакав він від щастя, тільки сльозами болю та ненависті до самого себе.Це ж так образливо, коли розумієш, що є люди, які тебе використовують за статок, а є й такі, які стають щасливими, віддаючи без жодних сумнівань те, за що він готовий був убити.

Дивишся і розумієш, що ні фіга не розумієш у цьому житті. Доходить, що потрібно цінувати те, що
маєш, а то є інші, яким і справді погано.

Щодо фіналу..

. Здавалось б очікуваний і водночас не те. Я бажала б залишитись негіднику або самому або з достойною. Не знаю чому я на його стороні все ж таке. Я догадуюсь чому. Зовнішність та початок фільму. На початку він був справжнім мужчиною.А може тому, що хочілось дати йому оствнній шанс, надіючись, що він ним не знехтує. І це знову пов’язано з тією людиною. Я скажу лише, що та людина в жодному випадку мені не кохана. Я пишу зараз не зрозуміло. Це тому, що я не хочу розповідати кінець, а то всяке буває, може, ще хтось схоче його переглянути, а коли прочитає, буде вже не цікаво.
Одним словом… Можна зробити висновки. Режисер дуже добре попрацював.

Posted in просто будь собою

Закон

лютого 13, 2012. 1 Comment»

Я ніколи не суперечу сама собі. І ось тверджу про те, що будь- які речі стаються тоді, коли нам вони вже не потрібні. Варто лише забути та навчитися жити без бажання. І будь-які мрії, будь- що реальне. Найпрекрасніше стається, проте не здається більше в цей момент найнезаповітнішим. Погано робиться навіть, коли розумієш, що все в твоїх ніг. Колись віддав б усе заради цього, але знайшлись люди, які зробили все, що зламати мрію. І тепер байдуже. Відчуваєш себе загубленою душею в цьому світі, не знаючи, що робити, як бути, та й байдуже, що буде далі. Зовсім не давно я розповідала про мрії. Тоді, коли я писала про них, відчувала себе не те щоб розчарованою, а байдужою. Чесно, я зовсім не хвилювалась про них в ту хвилину. Але це не була хвилина “слабкості”, як сказала одна людина. Вона помилилась і пізніше при атмосфері відпочинку навіть розчарувалась в мені та моїх поглядах на сьогодення. Рік тому мені до душі був припав відривок із нотатки Коельо: “Ніхто не запам’ятає тебе за твої думки”. Це стало для мене навіть якоюсь сигнальною межею. Я намагалась усім доказати сутність особистості. Але я дещо забула… По-перше, усім не докажеш, по-друге, кому потрібні твої докази? І що тепер… I am happy.

Є ще одна річ, яка мені подобається і водночас розчаровує. Коли хтось поводиться з тобою негарно. Хто ви такі, щоб ставити себе вище інших? Обіцяю, що залишишся на одинці з власними думками. А ми все цінуємо лише тоді, коли втрачаємо. Той, хто втручається в чуже життя для того, щоб його зламати, обов’язково втратить свою жертву, а ще й інших людей, які були дорогими. Усе і в один прекрасний момент. Залишившись без забавки. “Комусь” стане сумно. Точно стане сумно, оскільки я й сама втрачала потрібних людей. В одну хвилину все і багатьох. І як жахливо через деякий час зустріти таких людей. Вони змінюються. Якщо з людині зробили боляче, вона сама стане негативним героєм казочки “Життя”. Якщо людина побула самотньою, вона стане співчутливою, поміркованою, доброю… І це факт. Сварячись, ми даємо один одному шанс навчитись жити й обрати правильну дорогу в майбутнє. P.S: можна втратити людину і не сварячись. Просто зрозуміти, що ви, як модно сьогодні говорити, не зійшлись характерами. Але фінал той самий. Хтось пожаліє.

Не бійтесь щось змінювати. Змінювати потрібно все й одразу. Варто обманювати себе, віручи в власну непереможність, не ображатись на людей. Дайте їм бути такими, якими вони є. Не тратьте часу, страдаючи. Навчіться відпускати. Тільки ніколи не забувайте про тих людей. Адже все стається так, як воно й має бути. Я, наприклад, зараз розчарована в одній людині, і дещо шкодую, що потратила марно так багато часу. Але тепер розумію, що завдяки цьому я здружила з іншими. І це сталось саме через “марну трату часу” Дякую!

І ще ніколи нікого не треба оправдовувати. Довіряй, але перевіряй. Проте, бути треба готовим до того, що жалкуватимеш, що взявся до такої справи, оскільки 100% розчаруєшся. Насправді час чуже швидко спливає. І все згодом забувається. Години летять, люди старіють. Іноді дуже хочеться зробити крок назустріч… Але все звісно зрозуміло: часу не властиво іти назад. А людям властиво помилятися. Хіба що лікар не має права на помилку, усе решта виліковне.

Posted in просто будь собою